РЕФЕРАТ - Кредитна політика банку

Кредитна політика банку




ЗМІСТ:

Вступ

         1.     Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

        2.     Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

                                     Висновки

                                     Список використаної літератури

Вступ

Ринкова трансформація України передбачає створення нової  економічної системи, яка б охоплювала різноманітність ринкових відносин як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну і споживання. Основою розподільчих відносин, які виступають об'єднуючою ланкою між виробництвом і споживанням є фінансові та кредитні відносини.

Цілеспрямований і динамічний розвиток економічної системи в повній мірі залежить від напрямів адекватної взаємообумовленості та взаємовпливу всіх елементів виробничих відносин. Тому, ринковий тип господарювання передбачає, передусім, зміну виробничих відносин, яка охоплює широкий спектр трансформації – від зміни форм власності до збалансованості обмінних операцій та адекватних розподільчих відносин, які б передбачали регулювання суспільним споживанням. В даних умовах одним із векторів, який би дав змогу ринковій трансформації економічної системи, може стати кредитна політика.

У сучасній банківській теорії відсутнє однозначне тлумачення терміну "кредитна політика". Діапазон тверджень змінюється від "кредитна політика – система заходів центрального банку та держави в кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу і досягнення інших економічних та соціальних цілей" до "кредитна політика повинна охоплювати склад кредитного портфеля і контроль над ним як єдиним цілим, а також встановлювати стандарти для прийняття конкретних рішень".

Кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює окрім кредитної, депозитну, валютну, процентну і інші види політики , які виражають основні функції комерційних банків . У цій частині кредитна політика на макроекономічному рівні підпорядкована державному грошово-кредитному регулюванню, розробка і втілення якої покладена на центральний банк.

Вивченню проблем функціонування кредитної політики в тих чи інших періодах розвитку економіки присвячено чимало наукових праць та періодичних видань багатьох вітчизняних, та зарубіжних економістів, до яких належать: М.Т.Бертков, Н.І.Валенцева, О.Заруба, В.В.Земсков, В.В.Кисельов, А.М.Косой, О.І. Лаврушин, A.M.Мороз, М.І. Савлук, В.М.Усоскін та інші.

1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. [6]

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :

-         перевірка здатності позичальника повернути позичку;

-         перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

-         створювання резервного фонду, тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.

Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами, організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами, організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками (споживчій кредит).

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три основні форми кредиту :

-         товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);

-         грошовий;

-         акцентний, авальний.

Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

-         перерозподільчу;

-         емісійну;

-         контрольну.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже – кредит виконує перерозподільчу функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція.

Кредиту також властива контрольна функція [7],  вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Для того,  щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно класифікувати його за різними параметрами [1]. Нижче наведена таблиця класифікації кредитів.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку.

Таблиця 1.

Класифікація кредитів

Параметри	Види кредиту
за видами кредиту	-         національний; -         міжнародний; -         банківський; -         державний; -         комерційний; -         споживчий; -         лізинговий; -         консорціумний.
за сферами спрямування	-         спрямований у сферу обігу; -         спрямований у сферу виробництва.
за призначенням і характером використання позичкових коштів	-         позички торгово-промисловим підприємствам; -         кредити під нерухомість; -         споживчі та сільськогосподарські позички; -         кредит під цінні папери та кредити, пов’язані з вексельним обігом; -         контокорентний кредит та міжбанківські позички; -         позички небанківським фінан-совим установам та позички органам влади.
за характером забезпечення	-         забезпечені (ломбардні) -         гарантовані (банками, третьою особою) -         незабезпечені (бланкові)
за строками використання	-         строкові; -         безстрокові; -         прострочені; -         відстрочені;
за кількістю кредиторів	-         надання кредитів одним бан-ком; -         синдиковані, консорціальні; -         паралельні.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [5]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.

Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії.[5]

 Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії – після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.

При укладенні договорів з фізичними особами під заклад ювелірних виробів установи банку укладають з регіональними представництвами Національного банку України або суб’єктами підприємницької діяльності, яким згідно діючого законодавства надані такі повноваження, договори на здійснення оцінки ювелірних виробів та в разі їх непогашення – скупки цих цінностей по оціночній вартості.

В підтвердження оцінки банку надається довідка про проведення оцінки, де вказується номер кредитної угоди, ціль та умови надання кредиту, данні про якість, вагу та ціну, тощо.

Ювелірні вироби до погашення  кредиту зберігаються в спеціальних депозитних ячейках у сховищі банку.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Якщо кредит не погашається в строк, наступного дня банк передає заставлене майно регіональному управлінню Національного банку України або вищезазначеній організації на реалізацію згідно укладеного договору.

2.     Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності. [2].

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. [7]

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене  рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

-         короткострокові – термін видачі до 1 року;

-         довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

 Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів. [2]

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

-         (нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

-         забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

-         можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту. [3]

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється  шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника.

Дивесифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. [28c.182] Оцінюючи  персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники,[8], як :

-         показники платоспроможності;

-         показники фінансової стійкості;

-         показники “солідності” підприємства.

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту. [4]

 Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту.[2] Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

-         копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

-         техніко-економічне обгрунтування кредиту з відповідними розрахунками

-         зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

-         копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

-         бухгалтерська звітність за звітний період ;

-         інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. [1] Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну  підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації :

-         матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

-         данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

-         інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника – лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити :

-         отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап  складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого  заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються  незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника. [6]

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. [9]

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

-         одночасним внеском по закінченню строку позики;

-         рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

-         шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх.[8] Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін.

Висновки

Сучасний стан банківської системи України досить складний. Причинами цього є як кризовий стан економіки в цілому, так і проблеми становлення і розвитку банківської системи. Головна мета банку, як комерційного підприємства - одержання прибутку. У нормально працюючій економіці, основне джерело прибутку для банку - надання в позичку своїх кредитних ресурсів. У теж час основні збитки банки терплять від безпосередньо кредитної діяльності.[2]

Робота на дану тему довела провідне значення обґрунтування банківських ризиків, в т.ч. кредитного ризику. Дослідження наявних теоретичних джерел показали розробленість теми вітчизняними вченими, що дало змогу порівняти теоретичні наробки з фактичними даними на практиці щодо застосування банком форм гарантованості повернення позички, їх відповідність реальним  умовам сьогоднішньої системи банківського кредитування.

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у сти­мулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що поглиблення світової економічної та фінансової кризи, відповідно і  кризові явища в економічній системі України, практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначив чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.[5]

Список використаної літератури:

1.     Банківська енциклопедія. / Під ред. А. М.Мороза – К. : Ельтон,  1993.  – 328 с.

2.     Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів. //Вісник НБУ. – 1998. – 5. – с.41-47.

3.     Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с.27 – 30.

4.     Кредитование //Под ред. Гольцберга, Л.М.Хасан-Бек – К.: Торгово-издательское бюро. - 1994. – 316 с.

5.     Основы банковского дела /Под ред. Мороза А.Н. – К.: Либра, 1994. – 330с.

6.     Павлодский Н.Н. Банковский кредит и способы его обеспечения. М.: Знание, 1994. – 79с.

7.     Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.: Аланс. – 1997. – 275с.

8.     Положення про проведення кредитної політики і фінансування капітальних вкладень в установах УСБ, затверджене Правлінням банку 16.06.95р.

9.     Порядок проведення банками операцій з векселями . (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Правління НБУ №171 від 02.06.97р. //Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. -–1997. – 9. – с.1-30.