ТВІР
Радощі і жалі ліричного героя Івана Франка «Зів’яле листя»
Вступ
Збірка
"Зів'яле листя" —- велике досягнення в скарбниці української
літератури. І.Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок
"Лірична драма". Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в
житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж
І.Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою
Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це
викликало сумні мотиви збірки.
Видатний поет і
вчений Максим Рильський збірку "Зів'яле листя" поставив поряд з
кращими інтимними поезіями Т.Шевченка і О.Пушкіна. Великого Каменяря
захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і
безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці "Зів'яле листя" написаний у
стилі українських народних пісень. Поезії "Ой ти, дівчино, з горіха
зерня", "Ой ти, дубочку кучерявий", "Ой жалю, мій
жалю", "Червона калина, чого в лузі гнешся?" завдяки своїй
милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують
нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.
У 1896 р.
сорокалітній Іван Франко випустив у світ «Зів’яле листя» - книжку своїх поезій,
яку назвав ліричною драмою. На той час він - уже геній, та ще юнак. який палає
жагою творчості й жагою кохання. «Зів’яле листя» поет сам назвав «збіркою
ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас від часу
автобіографічних поезій Шевченка…».
Поезії збірки, що
складається із трьох «жмутків», передають внутрішній стан закоханої людини -
від зародження почуття до його краху. Ліричний герой сам здійснює аналіз своїх
переживань.
І. Франко у
«Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ,
дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно
звертається його трагічне «я»,
Чарівна і
неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу,
наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М.Коцюбинського не скажеш:
"У Франка є прекрасна річ — лірична драма "Зів'яле листя". Се
такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі
людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби,
чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв".
Радощі і жалі ліричного героя Івана Франка «Зів’яле
листя»
Неможливо
залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки
«Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до
неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько - колюче
терня»! А яка краса відкривається у пейзажній ліриці поета! Переді мною ніби
з’являється інше обличчя І. Франка - не тільки письменника-мис-лителя і
філософа, а й співця кохання й природи. Найулюбленішим віршем із збірки
«Зів’яле листя» для мене є «Чого являєшся мені у сні?» Ліричний герой із сумом
запитує свою долю, чого «ввижається» йому уві сні образ коханої дівчини і
тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й
згордувала ним. Рядки цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують
і хвилюють мене. Мотиви інтимної і пейзажної лірики тісно переплітаються,
утворюючи зачароване коло, з якого неможливо вилучити бодай одного вірша. Разом
з ліричним героєм я ніби входжу в той дивовижний, казковий світ, де «безмежне
поле в сніжному завою», де гнеться в лузі калина, де в зів’ялих листочках можна
вгадати «красу всю зеленого гаю». Кожен вірш розповідає про красу не тільки
природи, а й зображує багатство душі ліричного героя:
Отак для мене був
твій вид
І розкішшю й
ударом;
Я чув: тут смерть моя
сидить,
Краси вповита
чаром. Так, почуття поета - це справжній скарб, в якому кожна із «коштовностей»
є часточкою серця. І стає природа більш зрозумілою, більш близькою, бо п’є вона
живлючу вологу з широко розгорнутої душі Франка, бо плаче вона разом з ним. У
збірці «Зів’яле листя» поет залишив часточку свого внутрішнього «я», відтворив
особисто пережите. Ліричний герой, можливо, найскладніша постать у всій
Франковій поезії. Це жива, багатюща, гаряча й глибинна натура, котра знає, що
кохання - це і невимовна радість, і розпука, від якої «капає з серденька кров».
Дівчина, кохана ліричного героя надірвала йому серце з нього визвала одні
Оті ридання голосні
- Пісні.
А якою розпукою віє від вірша «Як почуєш вночі край
свойого вікна»!
Як почуєш, вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко
Здається,
що цей вірш існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як
діамант-само-родок. Поет зумів передати глибокі переживання людини у різних
обставинах, зумів показати ‘її суперечливий життєвий шлях і на піднесенні, і на
крутих зламах, в особистих радощах та невдачах. Кохання до жінки - то
найсвятіше почуття, хоч це кохання залишається лише мрією, чудовою, але
недосяжною. Тому і почуває себе ліричний герой «жебраком одиноким», який йде
«назустріч недолі» «сумними стежками».
Рядки
Як я люблю тебе без
тями,
Як мучусь довгими
ночами
- це ніби крик
замученої душі поета, котрий втратив останні надії на взаємність. Але кохання -
це не річ, яку можна просто викинути геть; воно назавжди залишається в серці
людини, і ніяк не можна забути ту єдину, котра завжди буде хвилювати душу і
кров. Молить ліричний герой, за постаттю якого легко вгадується сам І. Франко,
хай серце
Хоч в сні на вид
твій оживає,
Хоч в жалощах
живіше грає,
По-людськи вільно
віддиха…
Є в збірці «Зів’яле
листя» і кілька поезій, дуже близьких до народної пісні, бо автор ще з юнацьких
років захоплювався фольклором. Тому і не дивно, що його вірші «Ой ти, дівчино,
з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся?» та інші є справжніми шедеврами,
ставшими до одного ряду з народними піснями.
Виразним
автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені
являлася любов». Знаємо його три любові: одна - «лілея біла», «невинна, як
дитина»; друга- «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»: третя -
«женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кіггями». Силою своєї
майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж
постаті.
Поезія «Чого
являєшся мені…», що належить до другого «жмутку» - це монолог-сповідь зболеної
душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода.
Художні засоби поезії - епітети, порівняння - мають подвійне значення. Вони
малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до
ліричного героя: «уста твої німі», очі - «немов криниці дно студене». Серце
закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена
великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»
Більшість поезій
другого «жмутку» витримана в дусі народної творчості. У вірші «Ой ти, дівчино,
з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставля-ється характерові
дівчини. Серце - «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», не свідчать про
черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний
герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», її
чаром, «що то запалює серце пожаром». У вірші багато пестливих форм: серденько,
устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність.
Поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти
моє горе!») передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка покладений
на музику А. Кос-Анатольським.
Яскравою
народнопоетичною символікою відзначається поезія «Червона калино, чого в лузі
гнешся». Червона калина - молода, вродлива дівчина, дуб - могутній, дужий юнак.
Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповіда-ючи на зверхні,
несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору,
тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення
попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловленій думці, посилює
мелодійність звучання твору.
Геній Франка
найповніше розкрив себе у другому «жмутку» віршів «Зів’ялого листя». Обробки
народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісенному ключі, мінорні
й драматичні за змістом, входять у «Зів’яле листя», за словами Д. Павличка, «як
сонячні промені в осінню галузку». Тут є речі такої простоти і глибинності, що
їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної
лірики.
Ліричний герой
Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а
всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш - як діамант-самородок, без нього
важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий