КОНТРОЛЬНА РОБОТА - Інтернет комунікації

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Інтернет комунікації

ЗМІСТ

1.Інтелект-це?

2. Для чого створена і коли організація ВОІВ?

3. В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського права(ІВ та КАП). Перелічіть охоронні можливості та документи з цього питання.

4. Дайте визначення поняттю – «Зміст інформаційних відносин».

5. Дайте визначення поняттю - «Правота інтернету».

6. Дайте визначення поняттю – «копірайт» (copyright)?

Список літератури

Вартість - 150 грн. 

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або +

1.Інтелект-це?

Інтелéкт — це здатність пізнавати і вирішувати проблеми, яка об'єднує в собі пізнавальні здібності. Інтелект властивий людям, а також спостерігається у тварин. Штучний інтелект - це розділ обчислювальної лінгвістики та інформатики який займається формалізацією проблем і завдань інтелекту.

Людина застосовує інтелект для обробки наявної інформації, наприклад, з метою побудови або вдосконалення розуміння, позиції, стратегії, методу, правила, комбінації, відношення, пояснення, рішення, плану чи цілі.

Інтелект пов'язаний з іншими внутрішніми властивостями людини, такими як сприйняття, пам'ять, мова, уява, самосвідомість, самоконтроль, характер, володіння тілом, творчість, інтуїція.

Інтелект найчастіше спрямовується на вирішення питань облаштування побуту і відпочинку, професійну діяльність, міжособистісні стосунки та самовдосконалення.

В повсякденному житті в сучасній розвинутій людині інтелект також проявляє себе у вигляді внутрішніх відчуттів і образів мислення, таких як відчуття реальності, часу, простору, себе, ритму, відповідальності, гумору, ситуації, прекрасного, небезпеки, захищеності, такту, комфорту, міри, справедливості, довіри, свободи, поваги, власної гідності та інших, і у вигляді аналітичного, образного, практичного, абстрактного, тактичного або стратегічного образу мислення.

За походженням інтелект є сконцентрованим досвідом розв'язання проблем, надбаним людиною впродовж життя і успадкованим від попередніх поколінь.

Інтелéкт (ро́зум) — сукупність розумових здібностей. За допомогою розуму людина:

-          (розумові здібності)

вчиться, тобто здобуває нові знання та удосконалює свої розумові здібності;

-          (досягнутий рівень розумового розвитку)

розуміє мову та абстрактні ідеї;

обдумує бажаний для неї результат (проблеми тощо) та складає план по його досягненню, а потім безпосередньо здійснює заплановане, роблячи висновки (як зі своєї діяльності, так і діяльності інших) та удосконалюючи свій практичний досвід.

Дане поняття інколи ототожнюється з інтелігенцією, особливо в таких словосполученнях як, наприклад, «інтелект нації».

Соціальний інтелект - здатність людини правильно розуміти свою поведінку і поведінку інших людей у суспільстві. Ця здатність необхідна людині для ефективної міжособистісної взаємодії та успішної соціальної адаптації. Соціальний інтелект реалізує пізнавальні процеси, пов'язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню та діяльності. Термін "соціальний інтелект" вперше використав у психології Е. Торндайк в 1920 році. Він розумів соціальний інтелект як здатність розуміти людей, діяти чи вчиняти мудро щодо інших. Е. Торндайк розглядав соціальний інтелект як специфічну пізнавальну здатність, яка забезпечує успішну взаємодію з людьми і вважав соціальний інтелект видом загального інтелекту, не визначивши відносини між ним та іншими видами інтелекту. Основна функція соціального інтелекту у нього - прогнозування поведінки.

Інколи провадиться ідея нетотожності термінів «розум» та «інтелект» в тому аспекті, що розум (як вважають прибічники такої концепції) є ширшим, ніж інтелект, бо передбачає як здібності, так і високий рівень досягнень у духовній культурі, тобто здатність засвоювати ширший спектр абстрактних ідей (відповідно, «мову» мистецтва та філософії) та оперувати ними. Очевидним чином така антитеза є дуже близькою до антитези інтелігент-інтелектуал.

Інтелект вирішує конкретні проблеми, розум же дозволяє узагальнити досвід і застосувати рішення одних задач у вирішенні

Інтелект людини дуже важко виміряти, а ще важче визначити. На думку переважної більшості вчених, розум людини – це сукупність знань, здібностей і навичок, які накопичуються протягом життя людини, а не даються їй в певній кількості відразу при народженні, як прийнято вважати.

Проте, основою інтелекту є поєднання декількох чинників. Ось, наприклад, природа наділила вас таким же розумом, як ваших батьків.

Безумовно, генетика грає важливу роль, однак, вона всього-на-всього є лише частиною цілого. Адже на людський інтелект впливають багато інших чинників, – навіть те, що ми їмо.

Нижче розглянемо 4 факторів:

1. Природа

Вже більш ніж одне століття, вчені з різних куточків світу вивчають, як саме генетична спадщина впливає на інтелект? На даний момент існує думка про те, що гени людини впливають на її розумові здібності та IQ. При цьому відсоток впливу, як правило, коливається від 40 до 80%.

Також прийнято вважати, що структура головного мозку людини і його функціональність роблять певний внесок у рівень інтелекту.

Аналізуючи у своїх дослідженнях знімки головного мозку людей, нейрофізіологи виявили, що в його структурі, а зокрема в тім’яно-лобових ділянках існують певні відмінності, які, як з’ясувалося, негативно або позитивно (в залежності від мозку) впливають на інтелект людини.

Якщо лобові частки добре функціонують, то зазвичай мозок краще обробляє ту чи іншу інформацію і працює більш ефективно. Це все вказує на високий рівень IQ.

2. Харчування в перші роки життя

У рамках досліджень було встановлено, що на рівень інтелекту людини вагомий внесок робить харчування. Тут враховується і те, що дитина самостійно їла, і те, що споживала мати ще під час вагітності.

Справа в тому, що харчування в перші роки життя пов’язане з розвитком структури мозку. Чим більшу кількість корисних речовин буде отримувати дитина з продуктів харчування, тим краще буде розвиватися так званий «мозковий парус», який, як відомо, відповідає за пам’ять і навчання.

3. Порядок народження

Це питання активно вивчається вже протягом 100 років. Незважаючи на такий великий термін, фахівці до цих пір не прийшли до єдиної думки.

Довгий час було прийнято вважати, що первістки і старші діти, як правило, були в кілька разів розумніші за своїх молодших сестер чи братів. При цьому слід підкреслити той факт, що в переважній більшості випадків первістки частіше ставали президентами, космонавтами, відомими вченими і т.д.

Однак, недавні дослідження довели, що порядок народження не робить якогось визначального впливу на інтелект дитини. Він може тільки визначити потенціал дитини до навчання, здатності мислити і розуміти.

Як з’ясувалося, зазвичай первісток в тестах на виявлення інтелектуальних здібностей набирає в середньому на три пункти вище, ніж його молодша сестра чи брат.

4. Навколишнє середовище

Крім генетики та харчування існує ще безліч факторів, що роблять певний вплив на людський інтелект.

Так, на інтелект впливає спосіб життя, дієта, екологічні чинники і токсини, які нас атакують ще як в утробі матері, так і впродовж усього життя.

Наприклад, сигаретний дим. Дослідження доводять, що його вплив на дитину, як в утробі матері, так і при курінні в дорослому житті, як правило, знижує коефіцієнт розумового розвитку на 7 пунктів у порівнянні з тими людьми, хто у дорослому житті зовсім не курить і не відчував диму сигарет в утробі.

2. Для чого створена і коли організація ВОІВ?

ВОІВ (World Intellectual Property Organization - WIPO) заснована Конференцією держав-членів Паризького і Бернського союзів, проведеною в Стокгольмі в 1967 році (вступила в дію з 1974 р.) за участю 74-х держав. В основу прийнятої Конвенції покладенів Паризьку конвенцію 1883 року та Бернську конвенцію 1886 року.

Основні цілі Конвенції:

- зміцнення співробітництва для взаємної вигоди;

- сприяння охороні інтелектуальної власності та розвитку творчої діяльності;

- удосконалення управління чинними угодами щодо охорони ПВ та авторських прав.

Досягнення окреслених цілей забезпечується ВОІВ, основними завданнями якої є:

- стимулювання вдосконалення систем охорони ПВ, національних законодавств, надання правової і технічної допомоги;

- адміністрування існуючих і майбутніх союзів з охорони ПВ;

- стимулювання укладення міжнародних угод з охорони ПВ;

- інформаційна діяльність і міжнародна реєстрація об'єктів ПВ.

Свою діяльність ВОІВ зосереджує у сфері прийняття міжнародних угод щодо норм і стандартів з охорони інтелектуальної власності, гармонізації законодавств різних країн, адміністративного забезпечення договорів, полегшення подання і реєстрації заявок на охорону об'єктів ПВ, виконання адміністративних функцій Паризького і Бернського союзів, співробітництва з країнами, що розвиваються, у правовій та технічній допомозі. Зокрема, це співробітництво передбачає стимулювання створення нових творів мистецтва та літератури, полегшення умов набуття прав на їх використання, надання адміністративних послуг Союзу з охорони прав на нові різновиди рослин (ЮПОВ); забезпечення діяльності служб покращення міжнародної охорони, збір і розповсюдження інформації щодо об'єктів інтелектуальної власності та їх правового захисту, проведення досліджень у цій сфері, особливо щодо розвитку інституціонального базису, законодавства.

Учасниками ВОІВ є 156 країн. Членом ВОІВ може бути країна-учасник одного із Союзів (Паризького, Бернського), ООН чи її спеціалізованих установ, МАГАТЕ, запрошених Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

До структурної побудови ВОІВ входять керівні органи:

1. Генеральна Асамблея (ГА) у складі держав-учасників Конвенції, які є членами одного із союзів, розглядає і схвалює звіти генерального директора, комітету з координації бюджетних витрат, заходи з адміністративного забезпечення виконання угод.

2. Конференція у складі держав-членів (не обов'язково учасників одного із союзів). Скликається на сесії у той самий час і у тому саому місці, що й сесії ГА. Обговорюються питання інтелектуальної власності, приймаються рекомендації, затверджуються бюджет Конференції та програма правової технічної допомоги на два роки.

3. Комітет з координації у складі держав-учасниць Конференції 1967 року, які одночасно є членами Виконавчого комітету одного чи обох союзів (Паризького, Бернського), Генеральної Асамблеї, Конференції, генерального директора. Комітет готує проект порядку денного для Генеральної Асамблеї, Конференції, проекти її бюджету і програми.

До допоміжних органів належать: Постійний комітет з інформації про промислову власність; Бюджетний комітет; Комітет з оренди і утримання приміщень; Постійний комітет з розвитку співробітництва у сфері захисту авторських і суміжних прав; Міжнародне бюро; Арбітражний центр ВОІВ.

До постійного комітету з інформації входять представники держав-учасниць Договору про патентну кооперацію (РСТ), Союзу міжнародної патентної класифікації, держав-членів Паризького Союзу. Основним завданням Комітету є налагодження співробітництва між регіональними та національними патентними службами з обміну інформацією про промислову власність.

Міжнародне бюро виконує функції Секретаріату ВОІВ та союзів, організовує проведення сесій і засідань керівних органів, розробляє і реалізує проекти, здійснює підготовку типових законів, допомогу в розробці законодавчих актів, навчання і стажування національних кадрів, проведення регіональних конференцій і нарад. Очолюється генеральним директором і включає підрозділи: Договору РСТ; міжнародної реєстрації товарних знаків; міжнародного депонування промислових взірців та корисних моделей; міжнародної реєстрації позначення походження товарів.

Арбітражний центр ВОІВ забезпечує посередницькі та арбітражні послуги для приватних осіб і організацій у суперечках із правових питань інтелектуальної власності.

Як і у багатьох інших структурних підрозділах ООН, керівний склад ВОІВ призначається Генеральною асамблеєю, а не обирається. Це дало критикам привід стверджувати, що ВОІВ діє не в інтересах громадян, котрі є мешканцями країн-членів цієї організації, а в інтересах абстрактних «національних відомств» (тобто урядових установ країн членів, на які покладено функції захисту інтелектуальної власності і які представляють країни-члени для цілей багатьох міжнародних документів ВОІВ), які в свою чергу можуть лобіювати інтереси окремих держав або транснаціональних корпорацій.

Аби вирішити цю проблему, керівництво ВОІВ намагається приймати рішення шляхом консенсусу. При цьому кожна держава-член має лише один голос, незалежно від кількості її населення та розміру членських внесків. Завдяки цій практиці у 1960-х та 1970-х роках країни, що розвиваються, мали змогу заблокувати прийняття таких суперечливих рішень у галузі інтелектуальної власності, як універсальні фармакологічні патенти чи збільшення строку тривалості захисту авторського та суміжних прав.

3. В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського права(ІВ та КАП). Перелічіть охоронні можливості та документи з цього питання.

На сьогоднішній день ведеться активна робота по приведенню законодавства України в сфері інтелектуальної власності у відповідність до вимог Угоди ТРІПС. Питання узгодження національного законодавства з нормами міжнародних угод в рамках СОТ визнається одним з найактуальніших в сьогоднішній економічній політиці, широко обговорюється та аналізується.

Ще нещодавно незадовільний захист авторських та суміжних прав визнавався найбільшою перешкодою на шляху України до СОТ. Було прийнято кілька законів, які стали значним кроком у наближенні українського законодавства до міжнародних норм у сфері захисту авторського права. Проте залишився цілий ряд невирішених питань щодо підвищення ефективності захисту прав інтелектуальної власності, зокрема у сфері авторського права та суміжних прав. Зараз на порядку денному стоїть обговорення і прийняття кількох законопроектів, що мають продовжити адаптування  міжнародних стандартів у сфері інтелектуальної власності в правовій системі України. Три з цих законопроектів мають на меті посилити захист авторських та суміжних прав, зокрема запровадити деякі запобіжні заходи щодо порушення прав іноземних виробників лазерних дисків.

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цього питання:

1.  Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним працівником)

2.  Авторське свідоцтво

3.  Патент

4.  Контракт

5.  Ліцензія (ліцензійний договір)

6.  Використання на титульному аркуші позначення: ©, Автор, назва роботи, рік

7.  Свідоцтво про реєстрацію

8.  Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха

9.  Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау

10.   Документ про правонаступництво або про право власності

11.   Свідоцтво про спадщину

12.   Свідоцтво стосовно майнових прав

13.   Рецензія провідних фахівців

14.   Угода

15.   Бізнес-план розробки і впровадження ідеї

16.   Звіт про науково-дослідницьку роботу

17.   Конкурсні проекти

18. Наявність 3-х свідків

Існує декілька правил, які бажано пам'ятати автору:

•   реєстрація прав автора на твір не обов'язкова, але це роблять для полегшення доказу авторства у разі позову;

•   автор (правовласник) може видавати ліцензію на використання твору іншій особі;

•   авторське право може передаватися власником авторського права іншій фізичній або юридичній особі по закону (правонаступнику) або у вигляді ліцензії (повні або часткові права автора);

•   службовий авторський твір виконаний за договором, у якому визначаються права роботодавця та автора, має відповідну юридичну силу, визначену відповідним договором.

4. Дайте визначення поняттю – «Зміст інформаційних відносин».

Інформаційні відносини — суспільні відносини, які виникають при збиранні, одержанні, зберіганні, використанні, поширенні та захисту (охороні) інформації.

Основними принципами інформаційних відносин є:

-          гарантованість права на інформацію;

-          відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;

-          достовірність і повнота інформації;

-          свобода вираження поглядів і переконань;

-          правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

-          захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У процесі інформування виникають особливі суспільні відносини, які називаються інформаційними. При цьому треба виходити з того, що різноманітність інформаційних відносин базується на економічних, державно-правових, соціальних, трудових, екологічних, кримінальних та інших відносинах, які є базовими, а інформаційні мають обслуговуючий характер. Але їх значущість від цього не зменшується.

Інформаційні відносини базуються на важливих політико-правових принципах. Головними з них є: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, об'єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність інформації, законність її одержання, використання, поширення та зберігання.

Гарантією реалізації суб'єктами правовідносин права на інформацію є державна інформаційна політика, яка є сукупністю основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами реалізації державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; створення загальної системи охорони інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Усі напрями державної інформаційної політики розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Важливим є вирішення питань про суб'єкти та об'єкти інформаційних відносин. Закон про інформацію (ст. 7) до суб'єктів інформаційних відносин відносить громадян України, юридичних осіб, державу, інші держави, їх громадян та юридичних осіб, міжнародні організації та осіб без громадянства. При цьому треба мати на увазі, що для суб'єктів конституційно-правових відносин необхідно володіти правоздатністю та дієздатністю.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Гарантуючи громадянам право на одержання інформації, держава зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування інформувати населення про свою діяльність та прийняті рішення. Крім цього, у державних органах повинні створюватись спеціальні інформаційні служби або системи, що забезпечували б у встановленому порядку вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів. Обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством. Держава гарантує і забезпечує контроль за додержанням законодавства про інформацію. Однією з гарантій права на інформацію, окрім перелічених вище, є також встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно з Законом України «Про інформацію» (ст. 11) мова інформації визначається Законом «Про мови в Українській РСР», іншими нормативно-правовими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Конституційне законодавство встановлює обов'язок державних органів, інших суб'єктів політичної системи України, зокрема політичні партії, інформувати громадськість про свою діяльність. Це підкреслює вагомість конституційно-правових моделей регулювання суспільних процесів у аспекті співвідношення таких політико-правових явищ, як гласність, демократія, інформаційні відносини. Завдяки тому, що Конституція України, інші конституційно-правові акти регулюють найбільш важливі соціальні зв'язки, роль конституційного законодавства визначна в аспекті забезпечення режиму демократизму функціонування суспільних процесів на основі принципів інформованості і гласності.

 5. Дайте визначення поняттю - «Правота інтернету».

При вирішенні практичних питань, що виникають, користу­ються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закла­дені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не сто­яло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кор­донами і бути на своїй ділянці господарем.

            Зовсім нещодавно в історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необ­хідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані універсальні права людини і характер відносин у суспільстві зму­шує говорити про перехід від стану індустріального суспільства до суспільства інформаційного.

            Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим доку­ментом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була реко­мендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шу­кати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».

             Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й полі­тичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоро­в'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгорта­ються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової галузі права — інформаційного права.

            У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують на­шу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей про зняття штучних бар'єрів між народами. Ця мрія дотепер зали­шалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі стало можливим говорити про глобальне суспільство.

            Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір — кібер-простір і навіть новий тип культури — кіберкультуру. Культуроло­ги говорять, що причина цього — наявність особливих потреб осо­бистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці потреби — воля поширення інформації та воля спілкування.

            В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства дер­жави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без ви­нятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобаль­ного інформаційного суспільства».

             На перший погляд, така постановка питання здається антипра-вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мо­ва йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, а про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися до відповідних суспільних відносин.

            Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації в Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інфор­мації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприк­лад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кор­доном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-простору.

            Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-тору з такими об'єктами як космос чи відкрите море. Питання трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на якому можна було б відзначити приналежність до держави, на­ціональність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою юрисдикцію щодо цих дій.

            Небезпека, що залишається — спроба держави відокремити свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільт­руючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інфор­мації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку, коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами міжнародного права.

            Отже, виходячи з глобального характеру мережі, пересліду­ючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку світового інформаційного простору, пропонуються наступні під­ходи до проблеми правового регулювання Мережі:

1.      основа правового режиму в кіберпросторі повинна визна­чатися міжнародним публічним правом, що визначає за­гальні і спеціальні принципи, такі як:

1.      право на свободу інформації;

2.      єдиний глобальний характер інформаційного суспільства;

3.      відкритість доступу;

4.      пріоритет повідомлень про лихо;

5.      інші загальновизнані права людини і принципи права;

2.      ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи якою-небудь його частиною;

3.      існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з використання мережі. У першому випадку суб'єктами ви­ступають провайдер доступу і користувач, у другому випад­ку — провайдер інформації, одержувач інформації і творець інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють свою юрисдикцію;

4.      технічні питання: установлення стандартів для роботи прог рамного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпе чення однаковості в цих стандартах.

          6. Дайте визначення поняттю – «копірайт» (copyright)?

            КОПІРАЙТ (англ. copyright - авторське право) -юридично-правові нор-ми, що визначають право авторів художніх творів, наукових досліджень і розробок, винаходів, фінансово-економічних програм і проектів розпоряджатися своєю інтелекту-альною власністю (інтелектуальним капіталом), а також регулюють правові та майнові, фінансові відносини з контрагентами при реалізації останніми інтелектуальних програм (проектів) їх власників з визначенням порядку, розмірів і строків сплати гоно-рарів авторам.

В інформаційному суспільстві копірайт служить одночасно трьом цілям:

 - контролю над поширенням інформації: вузьке коло видавців масової рекламою і промиванням мізків контролює медіапростір, а через нього і всі сфери людської діяльності.

 - забезпечення надприбутків корпораціям

 - насадженню неуцтва і отупления широких мас населення.

Користь копірайту

Копірайт дозволяє автору розпоряджатися результатом своєї праці. Мабуть єдиним більш-менш суспільно-корисною наслідком існування копірайту є GNU / Linux та інші продукти розповсюджуються під GPL . Якби не існувало копірайту, то компанії випускали б закритий софт, могли б використовувати результати праці програмістів-добровольців, не віддаючи нічого натомість. Проблема в тому, що в світі програм існує 2 продукту: вихідний код - який може читати і видозмінювати чоловік; виконуваний файл - який розуміє комп'ютер. Виконавчий файл виходить з вихідного коду шляхом компіляції, але зворотне перетворення в загальному випадку неможливо. Тому програма, що розповсюджується без вихідних кодів, практично не може бути перевірена на наявність закладок і потаємних ходів. Випуск програми під GPL гарантує, що подальші її модифікації будуть доступні разом з вихідними кодами.

Шкода копірайту

Копірайт сприяє монополізації різних сфер. Попса - прямий наслідок копірайту.

Копірайт вигідний розвиненим країнам, в першу чергу США, і є сучасним механізмом закабалення інших країн.

Копірайт робить просте складним. Зараз чесній людині доводиться скачувати потрібну програму чорти звідки, шукати кряк, зламувати і т.д.

Копірайт сприяє перевиробництва інформації: люди по мільйону раз пишуть одне і теж, тільки тому, що скопіювати заборонено.

Копірайт використовується для цензури.

 Список літератури

1.      Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.effecton.ru/

2.      Международное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Колосова, Э.С. Кривчиковой. – М.: Юристъ, 2001. - 928 с.

3.      Право - Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право - Антонов В.М.

4.      Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних / Авт. кол – в: В.Брижко, В. Цимбалюк, М. Щвець: Монографія / За ред.. д.е.н. М. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2005 р. – 334 с.