РЕФЕРАТ - Мікробіологічні методи дослідження виділень жіночих статевих органів

РЕФЕРАТ

Мікробіологічні методи дослідження виділень жіночих статевих органів

ЗМІСТ

Вступ

1.                      Теоретичні основи клінічної мікробіології

2.           Мікробіологічні методи дослідження виділень жіночих статевих органів

2.1.       Взяття досліджуваного матеріалу

2.2.       Мікроскопія досліджуваного матеріалу

2.3.       Посів досліджуваного матеріалу

2.4.       Оцінка результатів

Висновки

Список використаної літератури

Присутні малюнки та схеми.

Обєм - 15 сторінок. 

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або 
Вартість – 150 грн. 

Опис:

Гінекологічне дослідження - сукупність методів дослідження, за допомогою яких визначають анатомо-функціональний стан статевої сфери і виявляють захворювання статевих органів.

Мікробіологічні (бактеріологічні) дослідження посідають важливе місце в загальному комплексі клініко-лабораторних досліджень, що застосовуються для профілактики, діагностики та лікування гнійно-запальних захворювань і ускладнень у хворих в лікувально-профілактичних установах. [6]

Сучасна клінічна медицина пред'являє до мікробіологічних (бактеріологічних) досліджень зростаючі вимоги щодо збільшення обсягу, підвищенню якості досліджень, розробки та впровадження нових більш досконалих методів. Це пов'язано як з новими науковими досягненнями в області епідеміології і бактеріології, так і зі збільшенням гнійно-запальних захворювань, зростанням госпітальних інфекцій.

Етіологічна структура збудників інфекційних процесів в останнє десятиліття змінилася: значно збільшилася питома вага захворювань, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (близько 200 видів умовно-патогенних мікроорганізмів). Зростає роль неспороутворюючих анаеробів і деяких інших видів мікроорганізмів, роль яких в інфекційній патології раніше була невідома. [3]

Належність збудників гнійно-запальних захворювань до умовно-патогенних і сапрофітичним організмам істотно змінює проведення та оцінку мікробіологічних (бактеріологічних) досліджень і вимагає нових методичних підходів.

Список використаної літератури:
1. Анкирская А.С., Муравьёва В.В. Лабораторная диагностика оппортунистических инфекций влагалища // Cons. medic. — 2005. —№ 3 — С. 206–210.
2. Клиническая лабораторная аналитика в пяти томах / Под общ. ред. В.В. Меньшикова. — М.: АгатМед, 2003. — Т. IV. — С. 35–65, 259–314.
3. Сепсис в начале ХХI века / Под ред. В.С. Савельева, Б.Р. Гельфанда. — М.: Литтерра, 2006. — 127 с.
4. Соколовский Е.В., Савичева А.М., Домейка М.И. и др. Инфекции, передаваемые половым путём: рук. для вр. — М.:МЕДпрессинформ, 2006. — 256 с.
5. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии. — М.: Медицина, 1996. — 240 с.
6. Клиническая иммунология и аллергология / Под ред. А.В. Караулова. — М.: МИА, 2002. — 651 с.
7. Сафронова В.Г., Матвеева Н.К., Мальцева В.Н. и др. Оценка продукции активных форм кислорода и её регуляции в нейтрофилах периферической крови женщин с послеродовым эндометритом // Бюлл. экспер. биол. — 2005. — Т. 140, №8. — С. 173–176.
8. Соболева Г.М., Сухих Г.Т. Семейство матриксных металлопротеиназ: общая характеристика и физиологическая роль //
Акушерство и гинекология. — 2007. — № 1. — С. 5–8.
9. Федосеева В.Н., Порядин Г.В., Ковальчук Л.В. и др. Руководство по иммунологическим и аллергологическим методам в гигиенических исследованиях. — М., 1993.

10. Источник: Гинекология-национальное руководство под ред. В.И. Кулакова, Г.М. Савельевой, И.Б. Манухина 2009 г.

Вступ

Гінекологічне дослідження - сукупність методів дослідження, за допомогою яких визначають анатомо-функціональний стан статевої сфери і виявляють захворювання статевих органів.

Мікробіологічні (бактеріологічні) дослідження посідають важливе місце в загальному комплексі клініко-лабораторних досліджень, що застосовуються для профілактики, діагностики та лікування гнійно-запальних захворювань і ускладнень у хворих в лікувально-профілактичних установах. [6]

Сучасна клінічна медицина пред'являє до мікробіологічних (бактеріологічних) досліджень зростаючі вимоги щодо збільшення обсягу, підвищенню якості досліджень, розробки та впровадження нових більш досконалих методів. Це пов'язано як з новими науковими досягненнями в області епідеміології і бактеріології, так і зі збільшенням гнійно-запальних захворювань, зростанням госпітальних інфекцій.

Етіологічна структура збудників інфекційних процесів в останнє десятиліття змінилася: значно збільшилася питома вага захворювань, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (близько 200 видів умовно-патогенних мікроорганізмів). Зростає роль неспороутворюючих анаеробів і деяких інших видів мікроорганізмів, роль яких в інфекційній патології раніше була невідома. [3]

Належність збудників гнійно-запальних захворювань до умовно-патогенних і сапрофітичним організмам істотно змінює проведення та оцінку мікробіологічних (бактеріологічних) досліджень і вимагає нових методичних підходів.

1.              Теоретичні основи клінічної мікробіології

Клінічна мікробіологія – розділ медичної мікробіології, який вивчає мікробні захворювання  в соматичних відділеннях усіх клінічних спеціальностей.

Перед клінічною мікробіологією, яка здійснює діагностику гнійно-септичних процесів, стоїть широке коло завдань, які направлені на надання  допомогу клініцистам у діагностиці, лікуванні та профілактиці інфекційних ускладнень.

Особливості гнійно-септичних захворювань у нефінфекційній клініці – поліетіологічниість, неспецифічність  клінічних проявів – визначають провідну роль  мікробіологічних досліджень у розшифровуванні їх етіологічної структури. [3]

У сучасному неінфекційному стаціонарі позалікарняні та внутрішньолікарняні  гнійно-септичні процеси зумовлюються великим набором збудників – понад 2000. Найчастіше  збудниками цієї групи є представники родів  Staphylococcus, Streptococcus, Bacteroides, родин  Enterobacteriaceae (Proteus, Klebsiella, Escherichia, Serratia, Citrobacter, Hafnia та ін.), Pseudomonadaceae, Neisseriaceae (роди  Acinetobacter, Moraxella, Branchamella). В урологічній і гінекологічній клініках збудниками госпітальних інфекцій часто є представники родин  Mycoplasmataceae, Chlamydiaceae.

Належність умовно-патогенних бактерій до природної флори організму людини  створює ряд труднощів при оцінці їх етіологічної значущості.

Умовно-патогенні мікроби можуть представляти нормальну флору досліджуваних рідин і тканин, контамінувати їх з оточуючого середовища. Тому для правильної інтерпретації результатів дослідження  необхідно знати склад природної мікрофлори досліджуваного взірця. У тих випадках, коли досліджуваний матеріал у нормі стерильний (кров, спиномозкова рідина, плевральна та синовіальна рідина, ексудати), всі виділені з них мікрoорганізми можуть вважатись збудниками захворювань. [1]

Виділена чиста культура умовно-патогенних мікрооррганізмів вважається збудником хвороби при наявності таких показників:

-  культура присутня в матеріалі з патологічного вогнища у кількості 10⁴-10⁵ колонієутворюючих одиниць (КУО) в 1 мл або 1 г;

-  повторне виділення з аналогічного матеріалу тієї самої культури;

-  наростання у сироватці хворого антитіл до автоштамів або культури, яку вважають вірогідним збудником. [7]

При збиранні матеріалу  необхідно дотримуватись певних правил:

-  брати матеріал до початку антибактеріальної терапії або через певний проміжок часу після введення препарата, необхідний для його виведення з організму (практично через 8-10 год після введення більшість антибіотиків виводяться з організму);

-  брати матеріал безпосередньо з вогнища інфекції або досліджувати відповідні виділення;

-  дотримуватись суворої асептики з метою запобігання забруднення проби мікрофлорою оточуючого середовища;

-  матеріал збирають у стерильний посуд; клінічні зразки для культивування анаеробів слід транспортувати в лабораторію, максимально захищаючи від дії атмосферного кисню; матеріал для мікробіологічного дослідження транспортують у спеціальних біксах, пеналах;

- транспортування нативного клінічного матеріалу в лабораторію слід проводити  в максимально короткі строки. Якщо матеріал неможливо транспортувати зразу же в лабораторії його слід зберігати в холодильнику або  використовувати транспортні середовища. При тривалому зберіганні матеріалу відбувається загибель найвибагливіших до живильних речовин  видів мікробів,  розмноження менш вибагливих і тих, що швидко ростуть, що призводить до порушення кількісних співвідношень видів і деорієнтує лікаря-мікробіолога при інтерпретації результатів;

- виділення вірусів, рикетсій, хламідій проводять у спеціалізованих лабораторіях; У такі лабораторії матеріал направляють у добре закритих контейнерах і замороженому стані (сухий лід);

-  до клінічного зразка, направленого в лабораторію, додається супровідний документ, який містить основні відомості для проведення мікробіологічного дослідження. [103]

2.      Мікробіологічні методи дослідження виділень жіночих статевих органів

Викликати гнійно-запальні захворювання статевого тракту можуть як істинно-патогенні мікроорганізми (Neisseria gonorrhoeae, Mycobacterium tuberculosis, Treponema pallida, Listeria monocytogenes), так і мікроорганізми умовно-патогенної групи, роль яких в останні роки помітно зросла. Найбільш часто з патологічного матеріалу виділяють умовно-патогенні мікроорганізми родів: Escherichia, Klebsiella, Proteus та інших представників сімейства Enterobacteriaceae, а також родів Pseudomonas, Mycoplasma, Streptococcus (гр. D, B), Staphylococcus, Candida та інші. [2]

Мікробіологічне обстеження жіночої статевої сфери представляє певні труднощі, так як нижні відділи статевого тракту в нормі містять різноманітну мікрофлору, мінливу в різні вікові періоди життя жінки.

Піхву новонароджених заселяють молочнокислі бактерії, але поступово вони витісняються коковою групою (переважає Staphylococcus epidermidis), яка залишається характерною до настання статевого дозрівання. [4]

У менопаузі знову домінують мікроорганізми кокової групи.

У репродуктивному віці у складі мікрофлори переважають аеробні молочнокислі бактерії (домінує група Bact. Dederleini) в асоціації з іншими сапрофітами. Зустрічаються наступні види і роди: Lactobacterium, Peptococcus, Peptostreptococcus, Corynebacterium, Staphylococcus epidermidis та ін

Кількість аеробів складає близько 10 (в ступені 8) і 10 (в ступені 9) мікробних клітин / г вагінального секрету. Крім того, у багатьох здорових жінок у піхві можна виявити наступні умовно-патогенні мікроорганізми, в нормі живуть у кишечнику або в інших областях тіла: Escherichia coli, Streptococcus (гр. D, B), Staphylococcus aureus, Haemophilus vaginalis, представники родів Klebsiella, Clostridium, Chlamidium, Bacteroides, Candida, Mycoplasma. [8]

У процесі пологів кількість мікроорганізмів у піхві різко зменшується, відбувається самоочищення родових шляхів. У перші 2-3 дні післяпологового періоду значно зростає число бактерій умовно-патогенної групи (умови для життєдіяльності молочнокислих бактерій відсутні). У лохіях виявляють у великій кількості епідермальний стафілокок, ешерихії та інші ентеробактерії, мікоплазми, бактероїди, аеробні та анаеробні стрептококи. Постійно, але не у великій кількості, ці мікроорганізми виявляються і в порожнині матки. Однак, при гладкому перебігу післяпологового періоду швидко настає самоочищення порожнини матки.

Вміст цервікального каналу в нормі стерильне. Лише у зовнішнього зіву у слизисто-гнійної пробці в невеликій кількості можуть бути виявлені мікроорганізми (переважно молочнокислі бактерії) як результат обсіменіння мікрофлорою верхньої третини піхви.

Після народження дитини в піхвовому вмісті з’являються  лактобацили (палички Дедерлейна), які мешкають тут  декілька тижнів, поки середовище залишається кислим. Коли  воно стає нейтральним  (що зберігається до статевого дозрівання), розвивається змішана мікрофлора (коки і бактерії). Після наступлення статевої зрілості знову в великих кількостях  з’являються лактобацили. Під час менопаузи кількість лактобацил знову зменшується, з’являється змішанна флора.

До складу нормальної піхвової флори входять вейлонели, еубактерії, фузобактерії, біфідобактерії, клостридії, пептострептококи, бактерроїди, гемолітичні стрептококи групи В, коліформні бактерії, деколи лістерії, спірохети. [2]

Рис. 2. Виділення жіночих статевих органів

 

          Етіологія вагінітів                             Етіологія цервіцитів

2.1.            Взяття досліджуваного матеріалу

Забір матеріалу на дослідження проводить лікар акушер-гінеколог.

Вульва, переддвер’я піхви.  Матеріал беруть стерильним ватним тампоном. При запаленні бартолінієвої залози проводять її пункцію або при вскритті абсцесу залози гній беруть стерильним ватними тампоном. [9]

Піхва. Після введення дзеркала і підйомника матеріал беруть стерильним ватним тампоном із заднього своду або з патологічно змінених ділянок слизової. Матеріал для посіву повиннний бути взятий  до проведення мануального дослідження.

Шийка матки. Після огляду шийки матки в дзеркалах вагінальну частину її ретельно обробляють ватним тампоном, змоченим стерильним ізотонічним розиіном  натрію хлориду або водою. Після цього тонкий ватний тампон обережно вводять у шийочний канал (не торкаючись стінок піхви) і беруть матеріал для дослідження.

Матка. Правильний забір матеріалу з матки можна виконати  тільки при використанні спеціальних інструментів типу шприца-аспіратора, який має на зонді зовнішнє покриття. Після проходження зондом цервікального каналу в порожнині матки розкривають його зовнішню оболонку та аспірують вміст. Після цього закривають  зовнішню оболонку і виводять зонд з матки.

Придатки матки. При запальних процесах  у придатках матки отримання матеріалу з вогнища інфекції можливе тільки при оперативному втручанні (гній, ексудат, шматочки органів) або при проведенні діагностичної пункції пухлиноподібних утворень у малому тазі, яка проводиться через піхвові своди (при цьому слід враховувати контамінацію  проби піхвовою мікрофлорою). У деяких випадках, якщо вогнище інфекції у придатках матки з’єднується з порожниною матки, можуть виявитись корисними повторні дослідження виділень  з цервікального каналу при однотипних результатах досліджень.

Взятий  матеріал повинний бути доставлений в лабораторію  протягом найближчих 1-2 год. При підозрі на хламідіоз для забору матеріалу з каналу шийки матки після попередньої  обробки вводять ватний тампон або ложечку Фолькмана в канал і обережно повертають. Зі слизової піхви матеріал краще брати ложечкою Фолькмана. [5]

При підозрі на анаеробну інфекцію посів повинен бути виконаний відразу ж після узяття матеріалу шляхом поміщення тампона в пробірку з тіогліколевую напіврідким агаром.

Паралельно з взяттям матеріалу на посів лікар акушер-гінеколог готує мазки для мікроскопії (у кількості не менше двох), використовуючи для цього окремі стерильні тампони або стерильні гінекологічні інструменти. При приготуванні мазків треба рівномірно розподілити матеріал на предметному склі м'якими рухами, не застосовуючи грубого втирання і різких штрихових рухів інструментом. Мазок висушують при кімнатній температурі, покривають чистим предметним склом або поміщають в чашку Петрі і відправляють у лабораторію. Зберігання вологого мазка, здавленого між двома стеклами, неприпустимо. Рекомендована техніка виконання мазка дозволяє клітинам розподілитися шарами, не пошкоджуючи їх, зберігає істинний розподіл і кількісне співвідношення компонентів досліджуваного матеріалу, дає можливість спостерігати внутрішньоклітинне розташування бактерій (гонококи).

Взятий для дослідження матеріал повинен бути відразу ж відправлений в мікробіологічну лабораторію для негайного посіву. При неможливості виконати цю вимогу взятий матеріал повинен зберігатися в холодильнику, але не більше двох годин. [3]

2.2.            Мікроскопія досліджуваного матеріалу

В лабораторії доставлені мазки досліджуваного матеріалу фарбують за Грамом і мікроскопують з імерсійним об'єктивом.

Відзначають прояви запальної реакції: наявність лейкоцитів, слизу, фібрину, при виявленні мікроорганізмів відзначають ступінь обсіменіння, відношення до фарбування за Грамом та морфологічні особливості. Зокрема, при виявленні грамнегативних диплококів, особливо при внутрішньоклітинному їх розташуванні, слід звернути увагу лікаря на необхідність додаткового обстеження хворої на гонорею. Виявлення в мазках найпростіших (трихомонади), міцелію або бластоспори гриба може служити підставою для видачі відповіді лікуючому лікарю про виявлення цих мікроорганізмів у досліджуваному матеріалі. [2]

2.3.            Посів досліджуваного матеріалу

Досліджуваний матеріал, взятий тампоном, засівають цим тампоном, використовуючи штрихову техніку посіву, на половину чашки Петрі з кров'яним агаром, потім проводять посів тампоном в цукровий бульйон.

Поживні середовища:

1. 5% кров'яний агар 2. Цукровий бульйон. 3. Середа Ендо.

Доставлені в лабораторію рідкі проби (гній, ексудат, вміст тубооваріальних утворень, навколоплідні води) засівають по 0,1 мл на щільні живильні середовища, розтираючи матеріал по поверхні середовища шпателем. Використовують кров'яний агар, середовище Ендо. Крім того, посів роблять у цукровий бульйон. [8]

Шматочки тканин роздрібнюють, дотримуючись стерильність, в мікроразмельчітеле тканин або розтирають у ступці з піском, додаючи поживний бульйон або фізіологічний розчин.

Отриману суспензію засівають на кілька чашок з щільними живильними середовищами, а також у цукровий бульйон.

Посіви інкубують при температурі  37 ° С, переглядаючи щодня. При появі росту на щільних середовищах проводять підрахунок колоній різної морфології, враховуючи їх співвідношення.

При помутнінні бульйону роблять мазки на склі (забарвлення за Грамом) та у відповідності з результатами мікроскопії проводять висів на щільні поживні середовища (кров'яний агар, желточно-сольовий агар, середовище Ендо). Потім проводять видову ідентифікацію мікроорганізмів та визначення їх чутливості до антибактеріальних препаратів.

Негативний результат дослідження видається за відсутності росту на всіх поживних середовищах протягом 72 годин. [1]

                           

2.4.            Оцінка результатів

У кожному конкретному випадку слід враховувати сукупність ознак. Так, при дослідженні матеріалу із закритих порожнин, а також з органів, у нормі стерильних (вміст порожнини матки, шматочки органів, тканин, які видаляються при порожнинних операціях), ріст мікроорганізмів у монокультурі свідчить про їх етіологічну роль у запальному процесі.

Для орієнтовної оцінки кількісного співвідношення в мікробних асоціаціях можна використати  ті самі критерії, що й при дослідженні виділень з ран. [6]

Інтерпретація результатів мікробіологічного дослідження матеріалів, отриманих при обстеженні статевих органів жінок, представляє певні труднощі, оскільки найчастіше реєструють зростання декількох видів умовно-патогенних мікроорганізмів. У кожному конкретному випадку слід враховувати сукупність ознак: дані мікроскопії первинних мазків досліджуваного матеріалу, результати прямого посіву на щільні поживні середовища (кількісна оцінка росту різних видів), а також клінічні прояви захворювання і анамнез хворої.

Так, при дослідженні матеріалу з закритих порожнин (пунктати пухлиноподібних утворень у малому тазі, навколоплідні води), а також органів, в нормі стерильних (вміст порожнини матки, шматочки органів, тканин, що видаляються при порожнинних операціях), ріст мікроорганізмів, особливо монокультури в поєднанні зі знахідками мікроорганізмів подібною морфології в первинних мазках, з певністю свідчать про їх етіологічну роль у запальному процесі. [3]

При дослідженні матеріалу з місць, в нормі мають різноманітну мікрофлору, основне значення належить кількісній оцінці різних видів бактерій, що виросли при первинному посіві на щільні живильні середовища. Крім того, слід враховувати клінічні дані, а також однотипність результатів при повторних дослідженнях. Наприклад, повторне виділення з цервікального каналу у великій кількості ідентичних штамів мікроорганізмів при гострому сальпингоофориті можна розцінювати як виявлення збудника запального процесу в придатках матки.

Враховуючи, що взяття патологічного матеріалу проводять нестандартними тампонами, для орієнтовної оцінки кількісного співвідношення видів мікроорганізмів в асоціації можна використовувати наступні критерії (при посіві тампоном досліджуваного матеріалу на половину чашки Петрі з кров'яним агаром):

 I - дуже убоге зростання - зростання тільки на рідких середовищах; на щільному поживному середовищі зростання відсутнє.

II - убоге зростання - на щільному поживному середовищі зростання до 10 колоній мікроорганізмів певного виду.

III - помірне зростання - на щільному поживному середовищі зростання від 10 до 100 колоній. [2]

IV - рясний ріст - на щільному поживному середовищі ріст більше 100 колоній.

I і II ступені зростання найчастіше свідчать про забруднення, III і IV ступені зростання - про етіологічну роль даного мікроорганізму.

Рис. 2.4. Схема бактеріологічного дослідження виділень із статевих органів

                                               

Висновки

Актуальність даної теми очевидна, так як фонові неспецифічні і специфічні захворювання статевої сфери є попередниками передракових та ракових захворювань жіночих статевих органів.

Проведення масових гінекологічних оглядів покликане забезпечити максимальну ефективність оглядів шляхом проведення цитологічних досліджень у кожної оглянутої жінки, що сприяє виявленню не тільки фонових, але і передракових та ракових захворювань жіночих статевих органів.

Це дозволяє попередити і виявити онкологічні захворювання в доклінічній стадії. [3]

Проведення масових гінекологічних профілактичних оглядів включає в себе 2 основні завдання:

Ранні та своєчасні виявлення раку шийки матки, в тому числі і в доклінічній стадії процесу.

Визначення різних непухлинних захворювань, що вимагають активного лікування.

Виконання зазначених завдань веде до зниження захворюваності раком, зменшення числа запущених форм і поліпшенню результатів лікування.

Профілактичні огляди жінок проводяться не рідше 1 разу на рік акушеркою або лікарем - гінекологом оглядових кабінетах при поліклініках, на підприємствах, а також при диспансеризації осіб, що працюють в умовах професійної шкідливості. [5]

Список використаної літератури:
1. Анкирская А.С., Муравьёва В.В. Лабораторная диагностика оппортунистических инфекций влагалища // Cons. medic. — 2005. —№ 3 — С. 206–210.
2. Клиническая лабораторная аналитика в пяти томах / Под общ. ред. В.В. Меньшикова. — М.: АгатМед, 2003. — Т. IV. — С. 35–65, 259–314.
3. Сепсис в начале ХХI века / Под ред. В.С. Савельева, Б.Р. Гельфанда. — М.: Литтерра, 2006. — 127 с.
4. Соколовский Е.В., Савичева А.М., Домейка М.И. и др. Инфекции, передаваемые половым путём: рук. для вр. — М.:МЕДпрессинформ, 2006. — 256 с.
5. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии. — М.: Медицина, 1996. — 240 с.
6. Клиническая иммунология и аллергология / Под ред. А.В. Караулова. — М.: МИА, 2002. — 651 с.
7. Сафронова В.Г., Матвеева Н.К., Мальцева В.Н. и др. Оценка продукции активных форм кислорода и её регуляции в нейтрофилах периферической крови женщин с послеродовым эндометритом // Бюлл. экспер. биол. — 2005. — Т. 140, №8. — С. 173–176.
8. Соболева Г.М., Сухих Г.Т. Семейство матриксных металлопротеиназ: общая характеристика и физиологическая роль //
Акушерство и гинекология. — 2007. — № 1. — С. 5–8.
9. Федосеева В.Н., Порядин Г.В., Ковальчук Л.В. и др. Руководство по иммунологическим и аллергологическим методам в гигиенических исследованиях. — М., 1993.

10. Источник: Гинекология-национальное руководство под ред. В.И. Кулакова, Г.М. Савельевой, И.Б. Манухина 2009 г.