Контрольна робота - Реформи Івана IV Грозного

Контрольна робота

Реформи Івана IV Грозного

В історії Росії царювання Івана Грозного складає половину ХVI століття і є одною з найважливіших і переломних епох в історії Російської держави. В цей період не тільки значно розширилась територія держави, але й сталися значні зміни у внутрішньому житті країни. Багато було зроблено славного, світлого, великого за своїми наслідками, але від цього ще більш кривавого і огидливого. Зрозуміло, що з такими протилежними характеристиками багатьох явищ, характер і вчинки головної особи держави, царя Івана Васильовича, є надто загадковим. Саме такою загадкою Іван IV і увійшов в історію Російської держави. Вже сучасникам він здавався особою жорстокою і страшною: “Превысочайшего воистинну и преславнейша всех бывших, славиму же от конец небес до конец их”,- пишет о нем дьяк Иван Тимофеев и добавляет: “... возненавиде грады земля своея ... и всю землю державы своея, яко секирою, наполы некако рассече”. Цей цар був видатною особою, був прекрасно освічений, але надто некрасивий, і, можливо, страждав якимось психічним захворюванням, а Росія в той час потребувала сильного правителя-реформатора, якого і отримала в особі Івана Васильовича. Крутий поворот від боярського правління до реформаторського режиму, опричний терор, що слідував за реформами, - такі основні віхи правління цього державного діяча, і характеризують вони суперечливу особу Івана Грозного, в якій були сховані якості видатного правителя, дипломата, що витримує порівняння з такою історичною особою, як Петро Перший.Можливо, криваві вчинки заховали за собою всі хороші здобутки. Реформи цього правителя відіграли важливу роль в історії Росії, адже Іван Васильович заклав міцну базу для своїх послідовників-реформаторів. У багатьох аспектах діяльність Івана Грозного була кроком вперед, кроком до перемоги «державних начал». До цього часу залишається багато неясного в характеристиці правління Івана IV, і багато істориків мають інколи протилежні думки стосовно цього періоду історії Російської держави. З кінця 30-их рр. оцінка діяльності Івана Грозного стає єдиною, він зображувався патріотом Руської землі, що нещадно, але справедливо нищив зрадників-бояр.Іван народився 1530 року. «От природы он получил ум бойкий и гибкий, вдумчивый и немного насмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, среди которых протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали ему неестественное, болезненное развитие». Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому – мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапив під опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душе Ивана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства, брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Как все люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета, Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развило в нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие к людям». Іван ще з малих років почав звикати до зла і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав з теремів кішок і собак, знущаючись над «тварью бессловесной»; разом із сусідськими хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегда бывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когда ему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверен в своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, на которые не решились бы другие, более рассудительные». Іван рано і часто почав думати про те, що він правитель московський і всія Русі, і ця думка не давала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство, він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмислених думок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году, когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами о женитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическими соображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а уже так много подумал, ни с кем не посоветовавшись». В 17 років Іван надумав одружитись, але ще до весілля він мав намір вінчатись на царство. З цього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й у внутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьому зберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился; выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московских боярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина».  Свекор матері юної Анастасії – боярин Івана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили Івана Васильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину, дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неї з ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днів після її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думці сватати сестру Сигізмунда –Августа Катерину.Іван не був дурнем, але й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ні глибиною і широтою поглядів. Уявлення у ньому брало гору над усіма особливостями душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел и живо почувствовал в себе царя в настоящем библейском смысле».

Таким чином, рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу – от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і все це вплинуло на формування його особистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.