Політичні вчення давнього Риму
Вступ
1.
Характеристика
політичної думки стародавнього Риму
2.
Політико-правове
вчення Цицерона
3.
Політико-правові
погляди римських стоїків
Висновки
Вступ
Історія
давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття — аж до V ст. н. е. Політичні вчення
Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої
Греції. Пояснюється це тим, що тут формувались держави на основі
однотипних соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у
розвитку їх культури. Політичні вчення у Стародавньому Римі формувались на
основі філософських шкіл, перенесених з Греції. Та новизна і оригінальність
політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї,
які відповідали відносинам зрілості рабовласницького суспільства. Зміни у
політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності та рабства. У загальнотеоретичному плані ця думка перебувала під значним
впливом відповідних учень давньогрецьких мислителів, передусім Сократа, Платона
та Арістотеля. Вершиною давньоримської політичної думки є політичне вчення
Цицерона.
Один з ідеологів римської
аристократії, знаменитий оратор Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. до н. е.) в діалогах "Про державу" і
"Про закони", наслідуючи Платона, виклав вчення про державу. Теоретичні погляди Цицерона на
державу сформувалися значною мірою під впливом давньогрецьких політичних учень,
які він розвивав стосовно тогочасної римської дійсності і політичної думки.
У період
утвердження в Римській імперії панування християнства значного поширення набуло
вчення одного з найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелія Августина (354—430), за заслуги перед церквою прозваного Блаженним.
Свої
політичні погляди він виклав головним чином у праці «Про град Божий».
Важливе місце в історії
соціально-політичної думки в Стародавньому Римі займає представник римського
стоїцизму Луцій Антей Сенека (4 р. до н. е. - 65р. н. е.). Численні праці, і, зокрема, найбільший
твір "Листи до Луцілія", дійшли в оригіналі до сучасності.
Бурхливий розквіт політичної думки у Стародавньому Римі припадає на
правління імператора Юстініана (527-568
рр.), який завершив кодифікацію римського права. З
ініціативи Юстиніана здійснено кодифікацію законів.
Висновки
Історія давньоримської
політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві
зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди —
царський (754—510 рр. до н. е.) республіканський (509—28 рр. до н.
е.), імператорський (27 р. до н. е. — 476 р. н.е.). В умовах рабовласницького
суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися
лише об'єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в
середині привілейованої меншості.
Давньоримська політична наука
перебувала під впливом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середині
V ст. до н. е. .плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію
відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством
Солона. У Римі були прийняті знамениті закони — XII таблиць.
Великий вплив на давньоримських
мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, -
уявлення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного
становища до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди
Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті
Тітом Лукрецієм Каром (99—55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей».
Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до
н. е.)—знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну
увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про
закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації.
Луцій Сенека (6—3 рр. до н. е.—65
р. н. е.) — один із основних представників стоїцизму в Стародавньому Римі
перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків.
Подібні ідеї розвивав стоїк — раб,
за походженням Епіктет (50—130 рр.). Він закликав до особистого морального
удосконалення і відповідного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею.
Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство.
Стоїк, імператор Марк Аврелій
Антоній (121—180 рр.) учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не
хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі «підкорення і
супідкорення», а серед людей («найбільш досконалих істот») — «однодумство»,
досягненню чого, за Марком Авреліем, і служить стоїцизм.
Історична зумовленість політичної
думки Стародавнього Риму означає в той же час ЇЇ історичну обмеженість. Разом
з тим теоретичні досягнення цієї думки використовувалися в наступних
концепціях, модифікуючись і набуваючи нових значень в умовах, які змінювалися.
Сучасний цивілізований світ
перейняв від Стародавньої Греції феномен публічної влади, а від Стародавнього
Риму — принцип розподілу влади. Особливо треба відзначити роль Ціцербна,
котрий стояв біля витоків тієї юридизації поняття «держава», яка в майбутньому
здобула багато прихильників.
Пильний інтерес до ідей Цицерона
виявляли мислителі епохи Відродження, а потім французькі просвітники, які
вбачали у Цицероні свого великого предтечу.
Список використаної літератури:
1.
Політологія
- Шляхтун П.П.
2.
Історія
вчень про державу і право - Мироненко О.М.
3. Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. –
Львів: Світ, 1993. – 576с.
4.
Політологія: Підр. Для
студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.
5.
Політологія: Курс
лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.
6.
Політологія: Курс
лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та
ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий