Феодосій, преподобний Печерський
Після преподобного Антонія Печерського великим
світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської лаври
був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й
чудесами.
Народився він близько тридцятих років ХI
століття у Василеві (нині місто Васильків), неподалік від Києва, у родині
княжого службовця.
Ще з малолітства дивував
він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався
Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо.
Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм,
уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.
Праведне життя настільки
приваблювало й полонило його душу, що вже з цього часу він став сторонитися
однолітків, цураючись дитячих ігор та розваг.
Незабаром його батькам
довелося переїхати до Курська, де й пройшли молоді роки Феодосія. Невдовзі
після переїзду на нове місце мешкання помер батько Феодосія. Своєю побожністю
він справляв на світоглядне формування сина надзвичайно велике і сильне
враження. Приклад благочестивого життя батька був гідним наслідування і
відбився на успіхах Феодосія як у шкільній грамоті, так і в релігійній науці.
Мати ж мріяла про
мирську кар’єру сина, не розуміючи і не приймаючи його зацікавлень і уподобань.
Чотирнадцятирічний юнак продовжував самотужки укріплюватися у вірі з єдиною
метою — досягти спасіння.
Якось йому довелося
зустріти прочан з Єрусалима. Захоплений натхненними оповідями, юнак ублагав
взяти його з собою до Святої Землі. Йому невимовно хотілося хоч краєчком
ока глянути на ті місця, де жив і пролив Свою безцінну кров заради нас
Спаситель. Таємно від матері, вночі, Феодосій вирушає у дальній путь.
Три дні розшукувала
свого Феодосія пригнічена горем мати. Лише випадково довідавшись про наміри
сина, вона змогла наздогнати й повернути його з дороги. Розгнівавшись, вона
суворо покарала хлопця, але він терпляче й смиренно зносив покару і ще палкіше
молився.
Довідавшись, що в деяких
церквах міста бракує проскурок, Феодосій вирішив сам випікати хліб, що
приноситься в жертву Богові. Він купував пшеницю, сам перемелював її на жорнах
і випікав проскурки, які потім приносив у дар церкві. Якщо ж хтось давав гроші
за ті, що подавалися на проскомідію, Феодосій віддавав їх бідним та немічним.
Так він трудився близько
двох років. Мати, яка не хотіла миритися з таким життям сина, чинила йому
всілякі перепони. Інколи ласкою, іноді силою вона переконувала хлопця облишити
цю справу і займатися працею, яку виконували більшість його однолітків.
Тоді він залишає Курськ
і поселяється в іншому місті біля священика, якому допомагає під час
Богослужінь, співає й читає у храмі, випікає проскурки. Але мати знаходить його
й там і знову повертає додому.
Благочестиве життя
хлопця не лишилося непомітним для оточення. Градоначальник Курська перейнявся
повагою до хлопця, купив йому дорогий світлий одяг, але той віддав його
біднякам. І так було декілька раз.
Двадцятитрьохлітнім
юнаком Феодосій назавжди залишає Курськ і вирушає до Києва з твердим наміром
стати ченцем і присвятити своє життя служінню Богові.
У стольному місті він дізнається про
преподобного Антонія і спрямовує свої стопи до печери старця. Слізно й палко
благав він святого отця прийняти до себе. Преподобний Антоній не міг не відчути
полум’яного стану справжнього благочестя і віри. Він вволив бажання юнака і
невдовзі благословив преподобному Никонові постригти його в ченці.
Прийнявши святий чин ченця, Феодосій з
особливою ревністю став виконувати волю своїх наставників.
Працелюбність, смиренність, доброта,
сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця
дивували навіть преподобного Антонія.
Ступивши на шлях чернецтва, преподобний
Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом — в ієромонахи.
Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю
князя Ізяслава, став на чолі монастиря св. Димитрія (пізніше Михайлівського
Золотоверхого), братія одностайно обрала його своїм ігуменом.
Рішення це було аж ніяк не випадковим,
оскільки за короткий час Феодосій здобув глибоку пошану й повагу своїми
подвигами на шляху спасіння.
Одночасно Феодосій мудро і вправно керував
життям монастиря. Кількість ченців постійно й неухильно збільшувалася. Той
факт, що печерне
життя братії не відповідало гуртожитковому ідеалові преподобного, а
мало пустельницький характер, змусив його провести основну зміну в монастирі.
Монастир невпинно розростався. Час вимагав
запровадження єдиного і загального правила впорядкованого чернечого співжиття.
Тонко відчуваючи цю потребу, преподобний Феодосій постановив запровадити
Студійський статут. Він доручив ченцеві Печерського монастиря Єфремові
відвідати Константинополь і детально вивчити особливості Студійного монастиря,
його статут, аби запозичити звідти все краще.
Запровадження статуту регулювало гуртожиткове
життя, вводило усталений і точний порядок церковних Богослужінь. Відтоді
чернече життя в Печерській обителі набуло організованої форми.
Ця подія мала неординарне й неабияке значення.
Преподобний Феодосій ставав свого роду мовби співзасновником Печерського
монастиря та основоположником упорядкованого за Студійським статутом чернечого
життя в Київській Русі, оскільки невдовзі його перейняли решта обителей, і не
тільки на наших землях, але й по всій Східній Європі.
Історична роль Печерського монастиря, що
згодом став духовним осердям не тільки української нації, але і всього
православного світу, — надзвичайна.Важко переоцінити роль і святих наставників
цього оплоту православ’я — преподобних Антонія і Феодосія.
Святий Антоній став взірцем одинокого подвигу
зрілого духовного подвижника, святий Феодосій — основоположником гуртожиткового
чернецтва.
У 1073 році за діяльної допомоги
високодостойних покровителів преподобний Феодосій розпочав будівництво великого
мурованого храму Успіння Пресвятої Богородиці. Невдовзі після закладин ігумен
захворів і упокоївся 3 травня 1074 року в середньому віці.
Поховали його в печері під старим монастирем,
яка разом з іншими сусідніми печерами дістала назву Феодосієвих, або Дальніх
печер.
У 1091 році було відкрито нетлінні мощі
преподобного Феодосія. Канонізація святого відбулася у 1108 році.
Комментариев нет:
Отправить комментарий