СТАТТЯ - Будівництво

ПОЧАТКОВІ ЗНАННЯ З ІСТОРІЇ АРХІТЕКТУРИ

 Історія будівельного мистецтва бере свій початок з най­давніших часів і пов'язана з історією розвитку людсько­го суспільства.

Перші визначні архітектурні споруди створювалися за часів рабовласницької епохи у Стародавньому Єгип­ті, античній Греції та Римі (IV І тисячоліття до н. е.).

І нині люди захоплюються єгипетськими пірамідами, величчю храмів.

Стародавньоєгипетська архітектура втілює ідею ве­личі влади фараона та жерців і нікчемність людини пе­ред нею. Архітектура цього регіону і періоду характери­зується монументальністю, похмурою пишністю (рис. 1). Висота піраміди Хеопса дорівнює 146,6 м, бік основи 230 м; під час будівництва в неї було укладено 2,5 млн. гладко оброблених кам'яних блоків. Вага кожного з цих блоків сягає 2,5 т.

Пам'ятники архітектури Стародавнього Єгипту від­різняються не тільки величчю, а й красою. Приклад то­му - Луксорський храм, побачивши який солдати Напо-леона зупинилися вражені й і віддали честь. Хоча Лук­сорський храм дуже зруйнований, він і сьогодні вражає своєю пишністю. Збудований на березі Нілу, зорієнтова­ний з півночі на південь, храм привертає увагу рідкісним для архітектури Стародавнього Єгипту місцем розташу­вання. Води Нілу віддзеркалюють численні стрункі ко­лони, увінчані капітелями у вигляді квітів лотоса. Храм був багато  оздоблений скульптурами і рельєфами за сюжетами похмурої єгипетської міфології.

Архітектура сонячної Еллади життєрадісна і світла. Мармурові статуї богів та міфологічних героїв стародавні греки прикрашали позолотою, храми кольоровим орнаментом.

До кращих творів давньогрець­кої архітектури належить храм боги­ні Афіни - Парфенон, споруджений з білого мармуру на Афінському Акрополі (рис. 2). Вражають могутні колони Парфенона. Півколони Колізея нагадують солдатів на військово­му параді. У аркових прорізах дру­гого й третього поверхів розташова­ні мармурові статуї. Вони вражають своїми розмірами, кількістю, багатс­твом матеріалу, свідчать про незлам­ну волю і владу. Статуї ще більше підкреслюють втілену в архітекту­рі Колізея волю, яка підкоряє, пригнічує і принижує людину (рис.З).

Архітектура Парфенона творіння республіки, архітектура Колі­зея символізує розквіт та міць рабовласницької військової імперії.

                                                                                                                                                   

Класичним пам'ятником італійського Ренесансу є храм Св. Пет­ра в римі.  Його будівництво розпочав архітектор Браманте, продовжив знаменитий художник Рафаель Санті, який намагався намагався поєднати живопис, скульптуру і архітектуру. Закінчував будівництво собору (спорудження купола0 гігант епохи Відродження Мікеланджело.

Будівельники епохи Ренесансу поруч з такими традиційними матеріалами, як цегла природний камінь, широко використовували будівельні розчини. Їх застосовували не лише для з'єднання цегли, а й у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки.

У період пізнього італійського Ренесансу були закладені підва­ підва­лини для нового напряму в архітектурі й мистецтві - стилю баро­кко (bагоссо (італ.) - химерний).

У XVIII ст. у мистецтві й архітектурі поширюється класичний стиль. Виникненню класичного стилю значною мірою сприяв роз­виток науки, особливо філософії й літератури.

У період класицизму в архітектурі закладалися нові містобудівні принципи. Міста почали забудовуватися відповідно до плану. Ство­рювалися величні, виразні ансамблі. Як приклад можна розглянути забудову нової столиці Російської імперії Санкт-Петербурга.

XIX    ст. відзначається бурхливим розвитком капіталізму.
            Нова економічна формація, проте, не породила нового стилю в архітектурі. Це був час наслідування різних стилів, а частіше їх по­вного змішування, що називається еклектикою.

Але XIX ст. відкрило еру технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використо­вувати метали: чавун, коване залізо, згодом сталь. Перше застосу­вання як основного будівельного матеріалу мало скло («Криш­талевий палац» на І Всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей). У кінці століття з металу спо­руджували складні просторові конструкції. У 1889 р. за проектом А.-Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою виставкою була змонтована із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. З часом ця споруда стала символом Парижа.

Використання металевого каркаса відкрило можливість для спорудження в США надвисоких будинків-хмарочосів. Необхід­ність будівництва таких споруд зумовлювалася підвищенням в умовах капіталізму вартості землі в центрі великих міст.

Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовува­ти інші прогресивні матеріали - бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на по­дальший розвиток світової архітектури (рис. 4).

XX      ст. -  «атомне століття», «космічне століття», століття наукових відкриттів і технічного прогресу, століття швидкостей і розвитку
міжнародних зв'язків. Бурхливо ростуть міста. Архітектура дедалі
більше набуває функціонального й інтернаціонального характеру.

Лідер нової архітектури - французький архітектор Ле Корбюзьє у 30-х роках висунув п'ять принципів сучасного стилю: стовпи

(будівлю споруджують на стовпах); плоский дах (його використо­вують як сад); вільне планування (використання каркасних систем); вільне оформлення фасаду; подовжене вікно (стрічкове засклення^ Принципи ці не нові, але, об'єднані в цілісну систему, вони ста­ли програмою для архітектури XX ст. Ле Корбюзье приділяв знач­ну увагу містобудівним проблемам і навіть пропонував проект ідеального сучасного міста («осяйне місто» 1935 р. проект не здійснений).

Здійснення таких проектів   справа майбутніх будівельників.)

Будівництвом називається процес спорудження будівель і спо­руд різного призначення.

Будівництво тісно пов'язане з промисловістю, транспортом, сіль­ським господарством, наукою, оборонною і невиробничою сферами.

Машинобудування постачає будівництву основні засоби меха­нізації: підіймачі, монтажні крани, землерийно-транспортні маши­ни, тобто забезпечує будівельну галузь технікою.

Промисловість будівельних матеріалів забезпечує будівництво цеглою, бетоном, розчином, збірними залізобетонними конструк­ціями, опоряджувальними та іншими матеріалами.

Будівництво тісно пов'язане з іншими галузями промисловості п використовує 15 % усієї промислової продукції, зокрема 60 % кабельних виробів, 90% будівельних матеріалів тощо.

Будівництво забезпечує розвиток промисловості. Так, перед початком видобутку вугілля, виплавляння металу, побудування кораблів чи вироблення електроенергії необхідно спорудити шахту, домну, корабельну верф, електростанцію.

Для сільського господарства споруджують корівники, свинарники, пташники, заводи з переробки сільськогосподарської продукції, склади для зберігання насіння і мінеральних добрив тощо.

Розвиток науки неможливий без спорудження нових будівель, дослідних, обчислювальних та інформаційних центрів, наукових лабораторій, конструкторських бюро та інших об'єктів. У свою че­ргу, досягнення науки і техніки впливають на розвиток будівницт­ва. Наука створює нові високопродуктивні будівельні машини і ме­ханізми, автоматичні лінії, нові ефективні будівельні матеріали, розробляє нові технології та форми організації праці будівельників.

Значний внесок будівництва у невиробничу сферу. Житлові бу­динки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими заклада­ми, підприємствами торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.

Таким чином, будівництво має значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальною основою безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріа­льного і культурного рівня нашого народу^

Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 ро­ків. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.

Будівництво кожного об'єкта відрізняється за своїми умовами. Будівельники працюють на Далекій Півночі та в пустелі, у сей­смічних районах і районах вічної мерзлоти, споруджують будівлі на скельних грунтах та болотах, у горах та у рівнинній та рівній місцевості.

Така різноманітність кліматичних, географічних, гідрогеологіч­них умов, рельєфу місцевості зумовлює різні технічні рішення при спорудженні навіть однакових будівель^

Результатом праці будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарня, промис­лове підприємство, домна, електростанція, залізниці, мости, туне­лі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штуч­них матеріалів (окремих дощок, колод, цегли, природного тесано­го каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструк­цій, металу, пластмаси тощо

У процесі спорудження будівель і споруд виконують загально-будівельні та спеціальні роботи.

Загальнобудівельні роботи поділяють на окремі види, які вико­нують робітники відповідних професій і застосовують при цьому різні будівельні машини та інструмента».

Перш ніж звести будинок, інше приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для будівельних робіт ділянці, риють котлован для закладення фундаменту. Таки підготовчі ро боти називають земляними. Для рихлення скельних і мерзлих грун­тів, а також для руйнування призначених для знесення споруд про­водять вибухові роботи.

Зведення фундаментів пов'язане з виконанням робіт по забиван­ню паль.

До кам'яних робіт відноситься зведення фундаментів, стін, стовпів та інших частин будівлі з природного і штучного каменю.

При спорудженні монолітних бетонних і залізобетонних конст­рукцій виконують опалубні, арматурні та бетонні роботи.

Якщо будинок на будівельному майданчику збирають за допо­могою кранів зі збірних елементів заводського виробництва, такі роботи називають монтажними. Монтажні роботи - це основний вид робіт у сучасному будівництві.

При обладнанні дощатих підлог, вікон, дверей, вбудованих меб­лів виконують теслярські й столярні роботи.

Завершується спорудження будівлі обладнанням даху, виконан­ням циклу покрівельних робіт.

Готова будівля опоряджується як зовні, так і всередині. До опо­ряджувальних робіт відносять штукатурні, малярні, облицюваль­ні, шпалерні, скляні роботи, роботи з улаштування різних видів підлог, підвісної стелі та ін.

У процесі експлуатації будівлі та споруди піддаються впливу зовнішнього середовища. Тому конструктивні елементи будівель і споруд захищають спеціальними покриттями. Роботи, пов'язані з нанесенням захисних покриттів, називають ізоляційними. Розрізня­ють гідроізоляційні роботи (захист конструкцій від руйнівної дії ґрунтових вод), теплоізоляційні (захист внутрішніх елементів будівель від втрат тепла і підтримання заданого температурного режиму) і антикорозійні (захист металевих конструкцій від корозії).

Щоб у зведеній будівлі можна було жити, до неї необхідно підвести тепло, електроенергію, воду, радіо і телефон. Виконувані при цьому внутрішні сантехнічні та електротехнічні роботи відносяться до спеціальних. Ці роботи пов'язані також із прокладанням різних зовнішніх  інженерних мереж (комунікацій).

Будівлі за призначенням поділяються на житлові (квартирні, гуртожитки), суспільні, призначені для соціального обслуговування населення, адміністративних установ та суспільних організацій. Виробничі будівлі призначені для розміщення в них промислових та сільськогосподарських виробництв.

ВИМОГИ ДО БУДІВЕЛЬНИХ РОЗЧИНІВ

Вимоги до розчинів (марка, водо-, морозостійкість) встано­влюються залежно від виду конструкції, умов, у яких ця конструкція працюватиме згідно вимог БНіП.

Вимоги до розчинів за ступенем довговічності буди­нку при зведенні зовнішніх стін будинку розглянемо у таблиці 8, а при муруванні підземних і цокольних час­тин будинку -до таблиці 9.

Під час роботи у зимових умовах марки розчинів по­винні бути на один порядок вищими за розчини, які ви­користовувалися влітку. Розчини для зимових робіт мо­жуть випускатися підігрітими

Температура розчину в зимовий період на момент йо­го застосування повинна бути:

-           не менше 10°С при температурі зовнішнього повіт­ря 10°С;

-           не менше 20°С при температурі повітря нижче 20°С. У зимовий період також застосовують розчини, що тве­рднуть за мінусових температур.

До складу таких розчинів входять солі, що знижують температуру замерзання води: поташ К2СОз; хлорид на­трію 1\аС1; хлорид кальцію СаС12 та інші різноманітні неорганічні солі.

ВИДИ ЦЕГЛЯНОГО МУРУВАННЯ

Кам'яне мурування - це конструкція, що складається з ка­менів, покладених на будівельному розчині у визначе­ному порядку. Мурування сприймає навантаження від власної ваги і від інших конструктивних елементів, що спираються на неї, та прикладених до них навантажень.

Мурування з керамічної цегли пластичного пресуван­ня застосовується при зведенні стін, стовпів будинків і спо­руджень, підпірних стінок, інших конструкцій.

Мурування з керамічної цегли має опір впливу воло­ги, високу міцність, морозостійкість.

Мурування з силікатної цегли, керамічної цегли на­півсухого пресування і керамічної порожнистої цегли непридатні для зведення конструкцій, що будуть знаходи­тися в сирих грунтах, у вологих приміщеннях, для улаш­тування печей, труб, димових каналів.

Мурування з керамічної порожнистої цегли або по­ристо-порожнистої цегли рекомендується використову­вати для зовнішніх та внутрішніх стін будинків. Мала теплопровідність такої цегли дозволяє зменшити тов­щину зовнішніх стін на 20-25 %.

Мурування з бетонних каменів, виготовлених з важ­кого бетону, призначається для зведення фундаментів, стін підвалів та інших підземних конструкцій.

Мурування з порожнистих і легкобетонних каменів застосовується для зведення зовнішніх і внутрішніх стін будинків. Камені мають непогані звукоізоляційні властивості, але вони - низьких марок, а тому їх можна використовувати тільки для зведення конструкцій у середині будинку, у приміщеннях з нормальним волого-температурним режимом.

Мурування з силікатних каменів має більшу теплопровідність, значну щільність, довговічніше за мурування з легкобетонних ка­менів. Застосовують для зведення внутрішніх та зовнішніх стін.

Мурування з великобетонних, силікатних або цегельних бло­ків, так само, як зі штучних матеріалів, використовують для зведе­ння підземних і наземних конструкцій будинків і споруд: стін, фун­даментів. Блоки з легких бетонів, порожнистої та пористо-порож­нистої цегли застосовують переважно для зведення зовнішніх стін будинків.

Мурування з природного каменю і блоків правильної форми має високу міцність, стійкість проти вивітрювання, заморожуван­ня, мале стирання, декоративність. М'які пористі гірські породи щільністю 900-2200 кг/м3 (черепашник, пористі туфи) у вигляді штучних каменів масою до 40-50 кг використовують для зведення зовнішніх і внутрішніх стін. Оброблені природні камені твердих порід через високу собівартість і трудомісткість обробки здебіль­шого застосовують для облицювання цоколів та інших частин мо­нументальних громадських будинків.

Бутове і бутобетонне мурування трудомісткі й мають значну те­плопровідність. Якщо є місцеві кам'яні матеріали, з них викладають фундаменти, стіни підвалів і підпірні стіни, облицьовані цеглою.

СИСТЕМИ ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ, ЇХНІ ВИДИ

Система перев'язування - це порядок укладання цеглин (ка­менів) відповідно до правил розрізки мурування.

Розрізняють перев'язування вертикальних, поздовжніх, попереч­них швів.

Однорядна (ланцюгова) система перев'язування утворюється чергуванням тичкових і ложкових рядів (рис. 79, 80):

-          поперечні шви в суміжних рядах зсунуті відносно один одно­го на 1/4 цеглини;

-          поздовжні шви - на 1/2 цеглини.

Всі вертикальні шви нижнього ряду перекриваються цеглина­ми верхнього ряду. Ця система перев'язування застосовується при муруванні стін. Відрізняється простотою і міцністю, але вимагає значних витрат праці порівняно з іншими системами.

ІНВЕНТАР ВИРОБНИКА КАМ'ЯНИХ КОНСТРУКЦІЙ

1. Продуктивність праці виробника кам'яних конструкцій бага­то в чому залежить від якості використаного ручного інструменту. Розглянемо ручні інструменти, які використовуються на будь-яких будівництвах.

Кельма типу КБ (ГОСТ 9533 81). Це лопатка зі сталевого тонколи­стового полотна з зігнутою ручкою. Ручка вироблена з деревини тве­рдих порід. Кельму застосовують для розрівнювання розчину, запов­нення вертикальних швів і підрізання надлишків розчину (рис. 86).

Рис. 86. Кайло          Рис. 87. Молоток      Рис. 88. Лопата

Молоток-кайло МК (ГОСТ 11042 83). Маса - 0,55 кг, дерев'яна ручкою завдовжки до 300 мм (рис. 87). Використовують також моло­ток для рубання/тесання цегли, керамічного каменю, при цьому лезо молотка має бути під прямим кутом до поверхні ребра цеглини.

Розчинова лопата типу ЛР (ГОСТ 19596 87). Має полотно з ли­стової сталі завтовшки 1,6 мм. Круглий металевий стрижень за­вдовжки 320 мм зберігає від зношування дерев'яний держак. Лопа­та призначена для подачі й розрівнювання розчину, а також для перемішування його в ящику (рис. 88).

Розшивка (ГОСТ 12803-76). Має робочу частину у вигляді роз­різаної уздовж сталевої трубки, ручка - з деревини хвойних порід. Оброблення й ущільнення швів мурування виконують сталевими розшивками, що мають увігнуту й опуклу поверхню (рис. 89).

2. Щоб прискорити мурування, підвищити продуктивність праці та його якість, використовують малогабаритні ручні пристосування.

Причальні скоби П-подібної форми (рис. 90). Закріплюють їх у швах мурування. Скоби виготовляють з листової сталі, надівають на цеглину, покладену горизонтально.

Кручений причальний шнур (рис. 91). Шнур має товщину 1,5-3 мм. Натягують його вздовж стіни, що зводиться. Цей ручний,пристрій призначений для дотримання горизонтальності мурування.

Проміжні маяки (рис. 92). Пристрій у вигляді прямокутного кор­пуса або зварної рамки використовують для фіксування натягну­того шнура у вертикальній і горизонтальній площинах.

3. У будівництві використовується чимало різнорідних контро­льно вимірювальних інструментів.

Шаблон (рис. 93). Виготовляється у вигляді металевого трикутника. Призначений для розмітки і перевірки прямих кутів кам'я­них стін. Шаблон складається з двох лінійок, сполучених хомута­ми з притискними гвинтами. Використовують шаблон також для розмітки віконних і дверних прорізів.

Висок (ГОСТ 7946-80). Маса - 0,2-1 кг. Складається з конусоподі­бного корпуса, крученого шнура й алюмінієвої планки (рис. 94). При­значений для перевірки вертикальності кутів і поверхні мурування.

Правило. Пристрій зроблений з відфугованого дерев'яного брус­ка або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2-2 м (рис. 95). Пра­вило призначене для контролю поверхні викладених стін.

Складаний метр і рулетки (рис. 96). Бувають завдовжки 2-20 м, Використовують для лінійних вимірів під час мурування.

Рівень. Лінійка, яка знаходиться у металевому корпусі завдовжки 750 мм. Всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксують горизон­тальний і вертикальний рівні (рис. 97). Ним перевіряють мурування.

4. При виконанні кам'яного мурування використовують різно­манітний інвентар.

Установка розчинова до 2 м3 (рис. 98). Призначена для прийма­ння, підігріву, перемішування і дозованої видачі товарного розчину у спеціальну тару.

Бункер з щелепним затвором (рис. 99). Вміщує до 1,2 м3. Призна­чений для приймання і подачі розчину на робоче місце.

Захват, що сам затягується (рис. 100). Вантажопідйомність -1,75 т. Пристрій має вигляд прямокутної рами з двох щелепних підйомних затискувачів. Застосовується для розвантажування пакунків силікат­ної цегли без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця мурування.

Підхоплювач-футляр. Вантажопідйомність - 1,5 т. Складається з двох півфутлярів Г-подібної форми, які закріплені на захватних важільцях (рис. 101). Підхоплювач-футляр призначений для розван­таження одразу двох пакунків цегли з автомобіля і подачі їх на робоче місце.

Бак для змочування цегли. Ємкість, яку заповнюють водою (рис. 102). У жарку і суху погоду піддони з цеглою опускають у бак, змочують і подають на робоче місце.

Переносні світильники. Мають вигляд розсувної рами з телеско­пічним стояком з плафонами (рис. 103). Призначені для освітлення робочого місця у темний час доби.

Контейнер для схову одягу, інвентарю, пристосувань бригади му­лярів. Має відділення для двох змін (рис. 104).

Технологічно необхідний набір інструментів, пристосувань та інвентарю, розрахований на бригаду, називають нормокомплсктом. Дбайливе використання такого нормокомплекту сприяє підвищен­ню якості,безпеки та продуктивності праці мулярів.

5. Порядівки (рис. 105). Пристосування з кутиків, труб або рейок з позначеннями, що відповідають товщині горизонтальних рядів» кладки: для звичайної цеглини - 77 мм (65 мм товщина цеглини + 12 мм товщина шва), для стовщеної цегли 100 мм. Пристосування призначене для закріплення причального шнура, дотримання гори­зонтальності й вертикальності рядів стін, що зводяться.

Різноманітні конструкції порядівок класифікуються за кілько­ма ознаками (табл. 12).

Порядівки встановлюють до початку мурування у кутах будин­ку (рис. 106), у місцях прилягання стін і на довгих ділянках через кожні 12 м. Точність установлення пристрою контролюють виском.

Мурування зовнішньої верс­ти ведуть відповідно до натяг­нутої для кожного ряду при-чалці. Для внутрішньої версти причалку натягують через 2-3 ряди і кріплять скобами.

Застосування порядівок ско­рочує час на перевірку прави­льності мурування, забезпечує вертикальність кутів і необхід­ну товщину горизонтальних швів.

Міцність - це здатність мурування сприймати навантаження від конструктивних елементів, що розташовані вище.

Від дії навантажень завжди виникають внутрішні напруження і деформації.

На міцність мурування впливають:

-          марка розчину;

-          марка цегли;

-          форма і розміри матеріалів;

-          товщина і щільність розчинних швів.

Стійкість - здатність мурування зберігати свій стан за умов го­ризонтальних або вертикальних навантажень. Ця властивість обме­жує висоту мурування залежно від його товщини і величини вітрових навантажень. Наприклад, стіна завтовшки 250 мм за вітрового наван­таження понад 400 Па (Паскаль) має не перевищувати 2,25 м.

3.         Зовнішні навантаження (рис. 83), що діють на мурування, створюють у ньому напружений
стан, який поділяють на чотири
стадії.

Перша стадія. За нормаль­ної експлуатації внутрішні на­пруження не спричинюють яв­них ушкоджень мурування, як зображено на рис. 84а.

Друга стадія. При збільше­нні навантаження в окремих цеглинах з'являються тріщини (рис. 846).

Третя стадія. Якщо наван­таження продовжують зростати, вертикальні тріщини збільшують­ся, проте мурування ще спроможне витримувати діючі на нього зов­нішні сили (рис. 84в).

Четверта стадія. Якщо відбувається подальше посилення на­вантаження, мурування розшаровується на окремі стовпчики. Му­рування руйнується, оскільки конструкція втрачає стійкість, її по­чинають розтинати численні вертикальні тріщини (рис. 84г).

На рис. 85 показано, що міцність мурування мало залежить від системи перев'язування швів. Усі види перев'язування прийнятні.

4. Товщина швів. Зі збільшенням товщини швів зменшується міцність мурування. Це пояснюється тим, що міцність розчину за­вжди менша за міцність мурувального матеріалу. Проте і зменшення товщини швів не підвищує міцності мурування, оскільки по­кладені цеглини нерівностями граней дотикаються одна одної, і в цих місцях, замість стиску, працюють на вигин, що також знижує міцність мурування. Щоб усі цеглини, покладені в конструкцію, працювали на стиск, товщину горизонтальних і вертикальних швів нормують таким чином:

- товщина горизонтальних швів повинна бути у межах 10-15 мм;

- товщина вертикальних швів - 8-15 мм.

ПРИЙОМИ УКЛАДАННЯ ЦЕГЛИ

Кількість	Назва		Кількість	Назва
1 шт.		Відро	100 шт.	Цегла
1 шт.		Ящик об'ємом 0,25 м3	1 комплект	Інструмент, присто-
0,2 м'		Розчин		сування

Зв'язані модульні елементи

Розкладання цегли, розстилання розчину. Системи перев 'язування, їхні види. Інструменти, пристосування, інвентар муляра. Приготування і транспортування розчину. Навчання безпечним методам і прийомам роботи.

1.         Підготовчий етап. До початку роботи необхідно доставити на
робоче місце матеріали, інструменти і пристосування.

2.         Технологія процесу. Способи укладання цегли.
Продуктивність праці виробника залежить від вибору раціона-
льних прийомів укладання цегли.

Прийом - це робочий рух, що виконується послідовно.

Залежно від пластичності розчину і вимог до якості лицьової поверхні (під штукатурку або під розшиття) застосовують різно­манітні прийоми укладання цегли.

Укладання цегли прийомом «вприсик» вимагає пластичного розчину. При укладанні цеглин «тинком» розстеліть розчин, від­ступивши від краю стіни на 2-3 см. Передньою гранню цегли на відстані 5-8 см від верху приготовленої постілі підгорніть розчин.

Пересуваючи цеглу, поверніть її й притисніть до раніше укладеної. (кадіть цеглину до необхідної товщини. Такі ж робочі рухи (підгрі-бання розчину, притискання цеглини й осаджування її на розчиновій постілі) застосовують при укладанні ложкових рядів (рис. 117).

Укладання цегли способом «вприсик з підрізанням розчину». Розчинову постіль розстеліть не доходячи до краю стіни 1 см. Ти­чкові й ложкові цеглини укладайте так само, користуючись тими ж робочими прийомами, що і при муруванні «вприсик». Але коли Ви осадили цеглину натисканням руки або, держаком кельми, під­ріжте залишки розчину на лицьовій поверхні мурування (рис. 118).

Укладання цегли способом «впритиск» (119) ведеться на жорсі км\ або пластичних розчинах зовнішньої версти. Розчин розрівняйте ке­льмою. Підготуйте постіль на 3 4 цеглини. Вона має не доходити до краю стіни на 1 см. Потім ребром кельми підгорніть частину розчину з верху постілі й притисніть до вертикальної грані укладе­ної цегли. Лівою рукою укладайте цеглу, притискуючи її до рані­ше укладеної, одночасно витягуючи кельму правою рукою вгору. При цьому утворюється заповнений розчином вертикальний шов.

Далі натисканням руки або постукуванням держаком кельми осадіть цеглу до необхідної товщини шва. Після укладання 2 4 цеглин розчин, видавлений зі швів, підріжте кельмою.