РЕФЕРАТ
Соціальні закони
ЗМІСТ
Вступ
1.
Основні
ознаки соціальних законів
2.
Класифікація
соціальних законів
3.
Особливість
соціальних законів
Висновки
Список
використаної літератури
Вступ
Важко уявити собі
людину, повністю вільну у своїх діях, у формуванні особистісних цілей і виборі
альтернатив поведінки. Живучи в суспільстві, кожен його член піддається впливу
з боку не тільки оточуючих його окремих особистостей, асоціацій, груп, але і
результатів їх минулої діяльності: системи цінностей, норм, правил, правових
законів. Крім того, очевидно, що важливим чинником, що обмежує вільну
діяльність людини, служить навколишнє його середовище: кліматичні умови,
предмети матеріальної культури, створені руками людей, природні земні і космічні
явища. Якщо до цього додати вплив властивостей характеру і інших якостей
особистості, то стане очевидним, що число бар'єрів і обмежень, що змінюють
поведінку людини, досить велике.
В результаті дії людей, асоційованих в
соціальні групи, і діяльність соціальних інститутів стають значною мірою
односпрямованим, і поведінка людей, контрольоване впливом групи та інститутів,
- менш різноманітним, більш стандартизованим. Це обумовлює повторюваність
зразків поведінки людини і до певної міри передбачуваність його прагнень,
установок і дій, яка росте в міру ускладнення структури суспільства і появи
нових способів контролю за діями людей. Таким чином, діяльність і поведінка
людей в суспільстві схильні до дії об'єктивних, тобто які не залежать від
свідомості людей, соціальних законів.
1.
Основні ознаки
соціальних законів
Результатом
соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію
максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.
Соціальний закон —
це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв’язків і відносин
між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних
спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й
розвиток соціальних систем. Cоціальний закон як відносно стійкі і систематично
відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними
і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією,
суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і
особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо.
Вирізняють соціальні закони загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а
специфічні – соц. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними
індивідами, соціальними спільнотами людей і проявляється не взагалі, а в
конкретній формі – в їхній соціальній діяльності.
В. Андрущенко та В.
Волович вирізняють соціальні закони, які: – констатують співіснування соціальних
явищ, – виявляють характер тенденцій розвитку, – виявляють зв’язок між
соціальними явищами, – фіксують причинний зв'язок між соц. явищами, –
визначають можливість чи ймовірність зв'язків між соц. явищами.
Г. Осипов визначає
соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між
народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а
також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим
колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною
організацією і особистістю, містом і селом тощо.
С. Фролов трактує
соціальні закони як об’єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і
регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично
сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у
поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні
тощо.
2.
Класифікація
соціальних законів
Соціальні закони
поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні —
соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними
індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній
формі — в їх соціальній діяльності.
В. Андрущенко та В.
Волович вирізняють соціальні закони, які:
- констатують
співіснування соціальних явищ (якщо є явище «А», то має бути і явище «Б»,
наприклад, індустріалізація та урбанізація суспільства зумовлюють скорочення
зайнятості в сільському господарстві;
- виявляють
характер тенденцій розвитку, що спричинюють зміну структури соціального
об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого, наприклад: зміна
продуктивних сил потребує зміни характеру виробничих відносин, зміна змісту
праці — зміни її характеру тощо;
- виявляють зв’язок
між соціальними явищами (функціональні закони), тобто зв’язок між основними
елементами соціального об’єкта, що визначає характер його функціонування;
- фіксують
причинний зв’язок між соціальними явищами, наприклад: важливою й необхідною
умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних та особистих
інтересів;
- визначають
можливість чи ймовірність зв’язків між соціальними явищами, наприклад: рівень
розлучень у різних країнах коливається відповідно до коливань економічних
циклів.
Залежно від рівня
дії соціальні закони можна класифікувати на такі, що:
-
діють на рівні соціальних інститутів (діалектична єдність
людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку
особистості; постійне вдосконалення колективу; провідна роль виробничого
колективу в системі колективів);
-
визначають розвиток складових соціальної структури су
спільства: прискорене збільшення кількості міського населення; зростання частки
населення, зайнятого у сфері обслуговування; зменшення кількості селян і
наближення їхньої праці за змістом і характером до індустріальних видів праці;
підвищення темпів зростання кількості інтелігенції; збільшення
внутрішньокласових відмінностей порівняно з міжкласовими;
-
діють на рівні конкретних соціальних систем:
самовдосконалення систем; пропорційний їх розвиток; діалектична єдність
об’єктивних і суб’єктивних факторів у процесах керування соціальними системами.
Регулюючи соціальні
процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати насамперед дії таких
законів:
-
закону найменших витрат, за яким кожна система
розвивається в тому напрямку, де зустрічає найменший опір зовнішнього
середовища;
-
закону еволюційного потенціалу, який полягає в такому: що
високоспеціалізованішою є певна форма соціальних зв’язків і що більше вона
пристосована на даній стадії розвитку до зовнішнього середовища, то меншими є
її можливості (потенціал) до переходу в нову стадію;
-
закону ефективності (за Е. Торндайком), згідно з яким
імовірність появи реакції і її інтенсивність більша, якщо вона підкріплюється
успіхами;
-
закону соціального порівняння, що відбиває суспільні
зв’язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних життєвих
порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном:
«Хоч яким би малим не був чийсь дім, — писав К. Маркс, — але поки будинки, що
його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що
ставляться до житла. Але коли поруч з маленьким будиночком з’являється палац,
то будиночок зменшується до малої хижки, і мешканці порівняно маленького будиночка
почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим
незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має велике значення для
організації стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує
ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) — пасивність, негативні
емоції, навіть відчай;
-
закону піднесення потреб, за яким із задоволенням одних
потреб виникають інші, якісно нові, більш розвинуті. Цей закон характеризує
об’єктивний характер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх
розвиток, заміна) у міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і
способу життя. Піднесення потреб — це передовсім їх ошляхетнення,
одухотворення;
-
закону вільного часу, який полягає в тім, що для
підвищення ефективності суспільної діяльності держава має виділяти частину
сукупного часу як вільний час. Але вільний час, не заповнений суспільно
корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості і
суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації використання
вільного часу, підвищення культури дозвілля;
-
закону великих чисел, що відбиває логіку кількісних змін
у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості
випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже незалежного
від одного конкретного випадку. Це закон, що відображає зв’язок статистичних
показників (параметрів) вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами
масовими, соціальні процеси та дії людей (попит, задоволення, громадська думка
тощо) підпорядковуються статистичним закономірностям.
Фактичне значення
статистичних показників, отриманих вибірково, завжди відрізняється від так
званих теоретичних значень, характерних для генеральної сукупності. Закон
великих чисел полягає в тім, що фактичні дані в міру збільшення кількості
обстежень усе більше наближаються до теоретично очікуваних значень, оскільки в
разі збільшення обсягу вибірки відбувається взаємне «погашення» індивідуальних
відхилень від рівня генеральної сукупності і виявляється закономірність, яка
лежить в основі явища, що вивчається.
За законом великих
чисел для кожного параметра генеральної сукупності може бути розрахований
мінімальний обсяг вибіркової сукупності, коли різниця між теоретичними і
фактичними значеннями параметрів не перевищуватиме заданої величини.
3.
Особливість
соціальних законів
Особливість
соціальних законів у тім, що в них чітко простежується об’єктивність.
Наприклад, закон пропорційного розвитку соціальних систем, що встановлює
необхідність зміни всіх елементів системи, для того щоб вона набула нової
якості (прогресивно розвивалася), виражає не погляди тих чи тих учених (або
науки взагалі), а об’єктивну природу зв’язків елементів у системах. Якщо цей
закон порушується, то незалежно від намірів суб’єкта відбувається гальмування
тих елементів, які непропорційно вирвалися вперед. Виробництво як соціальна
система розвивається успішно, якщо вдосконалюється не тільки техніка й
технологія, а і його соціальні аспекти, соціальна інфраструктура. Водночас,
хоча дія соціальних законів є об’єктивною, вона зв’язана із суб’єктивним
фактором і реалізується (на відміну від законів природи) лише через діяльність
людей.
Нині ставлення
соціологів до законів дещо змінилося. Якщо раніше вважалося, що закон визначає
розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію,
котра може мати місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про
те, що суспільство розвивається за раз і назавжди даними законами, не витримало
перевірки життям. Передбачення — це не пророцтво.
Соціологічні
дослідження допомагають установлювати характер і рівень розвитку соціальних
відносин, форми прояву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності
суспільства, виявляти чинники, що протидіють реалізації законів, і на основі цього
розробляти систему практичних заходів для усунення цих чинників. Знання законів
потрібне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в
суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і механізмів дії
соціальних законів здійснюється соціальне регулювання.
Висновки
Соціальні закони -
це істотні, стійкі, повторювані відносини між соціальними явищами і процесами,
насамперед у соціальній діяльності людей або їх діях. Слід розрізняти дві групи
соціальних законів.
Перша група - це
закони, що діють протягом усієї історії розвитку суспільства, (закон
визначальної ролі способу виробництва, закон послідовної причинного залежності
різних сторін життєдіяльності суспільства, закономірності переходу від однієї
суспільної формації до іншої і т. д.). Ці закони визначають найбільш загальні
тенденції розвитку суспільства. Вони, як і всі інші соціальні закони,
реалізуються через діяльність людей. Ці закони є тим способом, відповідно до
якого функціонує і розвивається суспільство (закон, що визначає роль способу
виробництва).
Друга група - це
закони, які випливають зі сформованих раніше обставин і в яких проявляється
провідна тенденція розвитку суспільства, обумовлена об'єктивними
закономірностями його діяльності та розвитку. Цей вид соціальних
закономірностей є не що інше, як результат конкретно складних обставин, які
обумовлені об'єктивними становищем виробництва і суспільства і більшою мірою
залежать від волі і дій складових суспільство класів, груп, індивідів.
Сутність соціальних
законів полягає в тому, що вони визначають відносини між різними індивідами та
спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це відносини між народами, націями,
класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і
селом, а також між суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною,
суспільством і особистістю. Закони розрізняються за часом їх дії. Загальні
закони діють в усіх суспільних системах. Дія ж специфічних законів обмежена
однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з
переходом від одного типу суспільства до іншого або період первинного
накопичення капіталу).
Список використаної літератури:
1. Барулина В.С.
Соціально-філософська антропологія. М.: Онега, 1994, с.253.
2. Віитанія І.
Суспільство, культура, соціологія. М.: Прогрес, 1984, С.287.
3. Сорокін П.
Людина. Цивілізація. Товариство. М.: Видавництво політичної літератури, 1992,
с.543.
4. Штомпка П.
Соціологія соціальних змін. М.: Аспект-прес, 1996, с.415.
5. Ейзенштадт Ш.
Революція і перетворення суспільств. М.: Аспект-прес, 1999, с.415.
Комментариев нет:
Отправить комментарий