КОНТРОЛЬНА РОБОТА - Подорож Бальзака до України

Подорож Бальзака до України

Письменник двічі відвідав Україну (у 1847-1848 і 1848-1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.

     Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Микевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українських селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, - зазначає він, - я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями". Життя українського селянина, Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою поміщика, не стане краще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Порівнюючи життя українських та французьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається руйнівна дія "фінансового начала". У листах з України міститься і багато критичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо. Українські враження знайшли відображення у романі "Селяни" (1848)- одному із підсумкових у творчості письменника.

   У березні 1850 р. смертельно хворий письменник обвінчався з немолодою вже Евеліною Ганською. Довга подорож із Верхівні до Парижа загострила його хворобу і

була останньою в житті. В. Гюго, відвідавши Бальзака незадовго до його смерті, сповістив друзям: "Європа втрачає у ці дні велику людину". 18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарі Пер - Лашез.

     У промові, яку виголосив Віктор Гюго над тілом покійного, він визнавав Бальзака "першим серед великих", "кращим серед обраних". Уже тоді було зрозуміло, що письменник посів одне з чільних місць серед класиків французької та світової літератури. 

 Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки. У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847- 1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак".

     Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі. Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX - початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман "Батько Горіо" як літературний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20-30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.

     З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.   

Історія кохання

У Верхівню на Житомирщині французький письменник написав 444 листи і саме тут провів свої найкращі дні.

Історія кохання, яку пам’ятають мовчазні стіни палацу Ганських, розпочалася, як зараз сказали б, віртуально. Евеліна народилася в багатодітній польській родині на Вінниччині. Але батьки всім сімом дітям дали гідну освіту. Наприклад, Евеліна досконало знала сім іноземних мов. Багато читала, зокрема й французькою. Коли у 1832 році вона познайомилася з творами Бальзака, то зважилася написати йому. «Я читала ваші твори, а серце моє калатало. Ви показуєте високу гідність жінки. Її кохання — дар небес. Мене захоплює у вас надто чутлива душа. Завдяки їй ви розгадали душу жінки», — пише вона і ставить підпис: «Іноземка». Адже Евеліна була заміжньою — у 19 років її віддали заміж за багатого поміщика Вацлава Ганського, старшого за неї на 22 роки.

За першим листом був другий, потім третій. Після цього вона просить Бальзака, щоб той дав у газеті «Котідьєн» оголошення: «Пан О.Б. отримав лист від Іноземки». Заінтригований Бальзак таке оголошення дав. Після цього Евеліна відкрила своє ім’я, а Бальзак зміг таємно, через гувернантку Ганських, відповідати на її листи...

Через рік листування, в 1833 році, вони домовляються про першу зустріч. Евеліна з чоловіком їдуть у подорож до швейцарського міста Невшатель. Туди ж приїздить і Бальзак. Побачивши його вперше, Евеліна була розчарована: товстенький, на коротеньких ніжках. Але француз зміг полонити серце верхівнянської красуні, бо потім Евеліна писала своєму брату Генріху, що вона познайомилася з автором «Шагреневої шкіри». Він веселий, доброзичливий, любить сміх і схожий на Наполеона. А сам Бальзак після того й далi засипав свою кохану листами — загалом за майже 17 років переписки він написав їх аж 444! Поміж листами — поодинокі, раз на кілька років, зустрічі. Але це не охолодило пристрасті закоханих, бо в одному з листів, датованому 1840 роком, Оноре писав своїй сестрі Лорі, що «нашому чоловікові (тобто Вацлаву. — Авт.) незабаром 60. Ми заприсяглися чекати, а вона — зберегти для мене руку і серце». Через рік Ганського не стало. Евеліна була вільною!

Проте вдова вагається: у Бальзака купа боргів, а сама вона за тогочасними законами, взявши шлюб з іноземцем, втратить свій маєток: або на користь держави, або повнолітньої доньки. Тож поки Евеліна роздумує, закохані багато подорожують: Франція, Німеччина, Італія. У 1845 році на пару чекає несподіване диво: 45–річна Ева завагітніла! Бальзак дуже хотів сина і навіть збирався назвати його Віктором, на честь свого товариша Віктора Гюго. Але мати дітей французькому класику не судилося: пологи почалися передчасно і Евеліна народила мертву дівчинку (в шлюбі з Ганським вона народила п’ятьох дітей, але вижила тільки одна донька Анна).

І тільки в 1847 році Евеліна зважується на шлюб і вперше запрошує Бальзака до Верхівні. Тут закохані чекають дозволу на одруження, яке у ті часи видавав цар. А натхненний Бальзак, в якого чи не вперше в житті з’явився власний кабінет та безліч слуг, готових виконувати будь–яку забаганку, пише п’єсу «Мачуха», працює над «Дрібними буржуа», «Жінкою–письменницею» та іншими творами. Дозволу довелося чекали три роки... 14 березня 1850 року Ганська і Бальзак обвінчалися в Бердичеві в костьолі Святої Варвари.

 «Моя молодість не була щасливою; а весна — сповненою квітів, зате літо матиму найсонячніше, а осінь найлагіднішу з усіх...», — писав щасливий Оноре своєму товаришеві. Хоча й досі бальзакознавці сперечаються: а чи було тут кохання? Може Бальзака цікавило лише багатство Евеліни, а саму Евеліну тішила думка увійти в історію? Та Бальзак, хоч і не був красенем, але на брак жіночої уваги ніколи не скаржився, а ім’я Ганської як коханої жінки письменника так чи інакше було б увічнене.

Варто додати, що на момент одруження Бальзак уже мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Лікар Ганських відверто заявив Еві, що Оноре безнадійний. Тож вона чудово розуміла, на що йшла. Вона не любила Париж і страшенно не хотіла там жити, але поїхала, бо Бальзаку не підходив український клімат. «Весільна подорож» тривала місяць — хворому письменнику, який ще три роки тому примчав у Верхівню за тиждень, часто ставало зле, доводилося зупинятися, перепочивати. Своє подружнє життя, яке тривало всього п’ять місяців, Евеліна практично провела біля ліжка хворого чоловіка. А 18 серпня 1850 року Бальзака не стало.

«Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті, — це очистити його пам’ять, сплатити борги (і вона це зробила. — Авт.), які над ним висіли, і дбати про його матір, як про свою, — писала Евеліна брату Адаму. — Не жалію ні за чим, не докоряю собі. Мало жінок мали таке щастя, яке мала я: бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним із найбільших письменників свого часу. І я можу тільки пишатися тим, що була його натхненням, утіхою, підтримкою, коли світ глузував iз нього й не хотів вірити в його геній, і що завдяки мені, моїй любові та моїй відданості його останні дні на землі були щасливими, що хоч на короткий час він зазнав цілковитого щастя, здійснених сподівань». Погодьтеся, так могла писали лише жінка, яка справді кохала.

Французи, напевно, знають небагато українських топонімів. Проте одне село багатьом із них таки відоме: Верхівня, що неподалік від Бердичева.

Саме в ньому одного лютневого дня 1832 року до Парижа було написано й через Одесу відправлено загадкового листа без імені й зворотньої адреси, підписаного псевдонімом «Чужинка». Листа було адресовано Оноре де Бальзаку, відомому письменникові, знавцеві людської (а найбільше — жіночої) душі, автору «Людської комедії». «Мене захоплює дивовижна чутливість вашої душі, адже завдяки їй ви розгадали душу жінки», — писала незнайомка. Звісно, як знаний ловелас і любитель авантюр, Бальзак не міг проігнорувати таке послання. Таким є початок «віртуального роману» всесвітньовідомого письменника й багатої польської графині Евеліни Ганської. Нині доволі важко уявити довге романтичне листування, а тоді, півтора століття тому, Бальзак написав Евеліні чотири з половиною сотні (!) листів.

Ким же була ця жінка, яка майже на чверть віку полонила думки Бальзака, стала його «Північною Зорею» і, врешті, дружиною?

Евеліна (Єва) Ганська була із роду Ржевуських — давнього шляхетського роду, праправнучкою королеви Франції Марії Ліщинської. Її батько, Адам Ржевуський, збіднілий шляхтич, був людиною непересічною, свого часу він навіть листувався із Вольтером. Старша сестра Евеліни — Кароліна — після заміжжя виїхала до Одеси й тримала там літературний салон, у якому частими гостями були О.Пушкін та А.Міцкевич. Пушкін присвячував Кароліні вірші (зокрема, поезію «Что в имени тебе моем…»). Евеліна була не лише вродливою та багатою, а й начитаною та інтелігентною, вона досконало володіла кількома європейськими мовами, любила подорожувати, грала на фортепіано. Також любила танцювати й неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонів в Одесі.

19-річну Евеліну видали заміж за Вацлава Ганського, старшого за неї майже вдвічі. Як весільний подарунок від чоловіка вона отримала родовий маєток Ганських у Верхівні.

Проте в розкішних хоромах молода жінка доволі швидко занудьгувала без бурхливого світського життя, що, очевидно, й спонукало її написати листа відомому письменникові.

Всі, хто цікавився історією любові Бальзака й Ганської, неодмінно запитують себе: а чи була любов? Аргументів і для стверджування, і для заперечення вистачає. Адже Ганська була вродлива і багата; Бальзак —визнаний письменник із «не-голівудівською» зовнішністю, також мав успіх у жіноцтва, проте майже все своє життя потерпав від матеріальної скрути і численних боргів. Спокуса порозмірковувати про щирість їхніх почуттів не оминула й мене.

Верхівню разом із прилеглими селами (так званий «Верхівнянський ключ»), Вацлаву Ганському подарував його батько. 1800 року Вацлав заклав тут садибу. Колись це був білосніжний особняк із колонадами в стилі ампір і розкішною бальною залою зі скляними дверима та багатими барельєфами на стінах. «Я не знав … що ви володієте Лувром», — писав Бальзак Евеліні у відповідь на листівку із зображенням дому, яку вона надіслала йому в Париж 1840 року.

По обидва боки від палацу — флігелі з підземними переходами. В одному з них жив управитель, племінник В.Ганського, в іншому була кухня, з якої слуги носили страви до їдальні панського будинку. Родина Ганських узагалі полюбляла різні підземелля. Ними була помережана вся територія маєтку; один виводив навіть зі спальні Евеліни до її купальні, інший – до каплиці, розташованої неподалік. У цих підземеллях Вацлав Ганський, який був відомий своєю суворою вдачею, ув’язнював непокірних.

Нині, звісно, про підземелля можна не згадувати. Сам маєток вимушено змінив колір із білого на червоний (навпроти парадного входу й досі бовваніє погруддя Леніна!). Навколо розкинувся величезний парк із викладеними червоною цеглою доріжками (прогулянки по ньому колись здійснювали в кінних екіпажах). Колись він переходив у глибокий ліс. У парку, за всіма тогочасними «канонами» паркового мистецтва, був невеликий зоопарк, лебединий став, оранжерея. Рідкісні породи дерев сюди привозили з усього світу.

Отож, розпочавши листування з Бальзаком, чи то з нудьги, чи то задля веселощів, чи то з жіночої цікавості, Евеліна потай від чоловіка занурилася в романтичну пригоду.

Через півтора року після початку листування Ганська з Бальзаком уперше зустрілися у Швейцарії. Є твердження, що «віртуальні закохані» не зовсім були готові побачити одне одного саме такими: Ганська Бальзака — товстеньким коротуном із рідким і жирним волоссям, а Бальзак Евеліну — розкішною пишнотілою жінкою, високою і ставною. Проте насправді вони залишалися такими ж, як і в листах. У Швейцарії з письменником познайомився й Вацлав Ганський і не лише розповів йому про свої численні багатства, а й запросив письменника до Верхівні.

Згодом були зустрічі і в інших містах світу, куди Ганські доволі часто їздили: у Женеві (там Евеліна подарувала Бальзаку коштовний перстень, що його письменник назвав своїм талісманом і носив до кінця життя), у Санкт-Петербурзі, Відні. Розлучаючись після чергової зустрічі, закохані надсилали одне одному десятки палких листів. «Моя дорога, моя кохана дружино… Я бачив тебе, говорив із тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі…», — пише Бальзак Евеліні у Верхівню.

Оноре де Бальзак збирався їхати в Україну, проте в листопаді 1841 року помер Вацлав Ганський. Здавалося б – перешкод для закоханих більше не існує! Але склалося так, що їм довелося «відтермінувати» шлюб ще на цілих дев’ять років: Е. Ганська була заклопотана влаштуванням життя дочки Анни, крім того в неї почалися проблеми з родиною чоловіка, яка намагалася відсудити в Єви родинний маєток. Тому закохані продовжуть листуватися і зустрічаються на нейтральних територіях: 1843 року — в Санкт-Петербурзі, де Е.Ганська підтвердила на суді своє право на володіння Верхівнею; 1845-го — у Дрездені. У 1846 р. Ганська їде з Бальзаком до Франції, звідти закохані вирушають у подорож Європою. Під час поїздки Єва народжує Бальзакові дівчинку, але дитина помирає під час передчасних пологів.

У Німеччині, в містечку Вісбаден, Бальзак став свідком шлюбу Анни Ганської та Жоржа Мнішека. Цікаво, що, повернувшись до Франції, він написав про цю подію для паризької газети «Мессаже»: «Сьогодні … відбулося одруження однієї з найбагатших у Російській імперії графині Анни Ганської з представником старовинного і знаменитого дому графом Жоржем Мнішеком. Серед свідків був пан де Бальзак… »

Із часом тон листування Ганської з Бальзаком змінюється – тепер на папері менше пристрасних зізнань і зітхань, натомість більше стає закликів до економності й порад щодо управління маєтком. Іноді закохані сваряться — зазвичай, через ревнощі Евеліни. До того ж — небезпідставні. Про чергові закоханості Бальзака зацікавлену публіку охоче повідомляла французька преса. Відомо, що в нього було багато коханок і щонайменше троє незаконнонароджених дітей.

Восени 1947 року Бальзак нарешті вирушає до України. Поїздка потребувала грошових витрат, тому письменник попередньо домовився з паризькою газетою «Журналь де Деба», що впродовж мандрівки надсилатиме до редакції свої подорожні нотатки до екзотичної на той час України із назвою «Листи про Київ» (до речі, українською ці тексти досі не перекладені, а російською нещодавно з’явилися в перекладі Віри Мільчиної. Їх можна переглянути тут. Цікаво, що про Київ у цих текстах немає жодного слова, бо письменник перестав писати їх раніше, ніж доїхав до міста, назву якого виніс у заголовок.

 Нотатки містять враження мандрівника від Російської імперії, не зовсім схожі на ті, що їх він висловлював у приватному листуванні. Ймовірно, пишучи нотатки, письменник мав намір не лише трохи підзаробити, а й завоювати прихильність російських володарів, оскільки в його планах був шлюб із Ганською, російською підданою, а ця процедура потребувала дозволу царя.

Від Парижа до Верхівні Бальзак їхав тиждень. Його маршрут пролягав через Броди, Дубно, Радзивилів. Саме під час цієї першої поїздки він написав свої відомі слова про Україну (йдеться, зокрема, про села біля Бердичева): «Переді мною розкинулася пустеля, царство збіжжя, прерія Купера з її тишею. Тутешні грунти — український чорнозем, шар чорної і жирної землі завтовшки з півсотні футів, а то й більше; такі поля ніколи не угноюють, а сіють на них тільки зернові».

Дорога важко далася втомленому й не зовсім здоровому письменнику (мав хворе серце). У Верхівні Ганська облаштувала для Бальзака три кімнати: спальню, салон і кабінет.

Як стверджував у романі «Прометей, або Життя Бальзака» Андре Моруа, «…Бальзак був щасливий. Уперше в житті він опинився в одному з палаців із численною челяддю, про які мріяв із дитинства». Проте зі шлюбом, на якому наполягав француз, Єва не поспішала. Насамперед, тому, що, за тодішніми законами Російської імперії, шлюб із іноземцем означав утрату всіх маєтностей. По-друге, проти Бальзака була вкрай негативно налаштована родина Евеліни. Тому жінка вагалася, і це, звісно, дратувало Бальзака. Масла у вогонь підливала й тогочасна французька преса, яка багато пліткувала про його стосунки з Ганською. Одне з видань, зокрема, писало, що Бальзак залишив Францію задля Росії, «де лютує холера, і — що гірше — в люту зиму… і — що найжахливіше — щоб одружитися».

Проте Бальзак почувався у Верхівні добре. В одному з листів він писав: «Я маю тут розкішний апартаментик — салон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла без олов’яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки…»

 У Верхівні Бальзак працював над такими творами, як «Мачуха», «Селяни», «Зворотний бік сучасної історії», «Дрібні буржуа», «Театр такий, яким він є», «Жіночий характер», «Петро І та Катерина» та інші.

Узимку 1848 року Бальзак, не отримавши згоди на шлюб, вирішив повернутися до Парижа. Цього разу він їхав через Київ. Цікавими є його враження від міста та його мешканців. До столиці письменник потрапив у розпал різдвяних ярмарків і балів (хоч у місті тоді лютувала епідемія холери, святкуванням і веселощам це не заважало). До того ж, один із балів було влаштовано на його честь київським губернатором І. Фундуклеєм. Своїми враженнями француз ділиться із сестрою: «Молоді дами бувають на балах у сукнях королівської розкоші, що значно перевершує все те, що можна побачити в Парижі» (багатство убрань київських та паризьких модниць з тих часів, мабуть, не дуже змінилося).

Восени того ж року Бальзак знову повернувся до Верхівні. Напередодні поїздки він писав до П.Ф. Геккеля, начальника радзивилівського митного округу, із яким познайомився під час першої мандрівки: «Я прямую в Росію у пошуках шматка хліба й спокою. Росія тепер моя кохана, а Франція — законна дружина; за прикладом багатьох чоловіків, я частіше буватиму в коханої, аніж у дружини». Вдруге Бальзак приїхав до Ганської виснаженим і хворим. Сімейний лікар Ганських німець Киоте повідомив Евеліні, що Бальзак безнадійний. І все ж графиня погодилася на одруження.

 Бальзак пише у Санкт-Петербург до міністра С. Уварова: «Скоро буде шістнадцять років, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку… Особа ця є російською підданою і повна її відданість не підлягає сумніву. Звісно, її високі риси належно поціновані, бо вам усе в Росії відомо… Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди повелителя, вона удостоїла мене права просити про цю згоду». Весною 1850-го «закохані» отримують згоду на шлюб, з умовою, що Ганська відмовиться від своїх маєтностей. Тому маєток у Верхівні Єва передає своїй дочці, Анні Ганській, зобов`язавши ту виплачувати їй дев`ять тисяч карбованців сріблом щорічно.

Ганська й Бальзак повінчалися 2 березня 1850 року в бердичівському костелі Св.Варвари. Графиня Евеліна-Констанція Вікторія Ганська стала мадам де Бальзак. Костел цей було побудовано лише 1759 року. Подружжя не хотіло привертати до себе зайвої уваги, до того ж Бальзак почувався погано. Церемонія була дуже скромною. Серед присутніх – дочка Евеліни Анна з чоловіком графом Жоржем Мнішеком та ще коростишівський вельможа граф Густав Олізар. Обряд здійснював прелат Олицької колегіати Віктор Ожаровський. Збереглася церковна книга із записом про вінчання (нині вона зберігається в Житомирських архівах).

Сам костел у радянський час було закрито – в його приміщенні розташовувалася спортивна школа. У 1990-х роках храм відновлено, а у 1999-му, до 200-річчя від дня народження Бальзака, на його стіні встановлено меморіальну дошку, що нагадує про «зіркове» вінчання.

Про своє одруження Бальзак написав колишній своїй коханці й вірному другові Зюльме Карро: «Я не мав ані щасливої юності, ні квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь».

«Я знаю добре, надто добре, — писала Евеліна Ганська своєму братові Адаму Ржевуському, — що пан Бальзак — приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго… Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розумові і цьому великому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і… нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці…»

Здоров’я Бальзака дедалі погіршувалося, і коли «молодята» прибули до Парижа, письменник уже майже не вставав із ліжка. 18 серпня 1850 року Оноре де Бальзака не стало.

Евеліна залишилася в Парижі у будинку на вул. Фортюне, який Бальзак придбав перед одруженням, записавши його на дружину. За допомогою інших літераторів (а інколи і власноруч), Евеліна закінчує дещо з творів Бальзака й видає їх. Заміж вона більше не виходила, хоча шанувальників, незважаючи на свій вік, мала ще вдосталь.

А як Верхівня? 1851 року Анна Ганська продала маєтності своєму дядькові Адаму й 1852 р. переїхала до матері в Париж. Разом вони сплатили борги Бальзака, зайнялися виданням його творів, а також уклали кошти в будівництво Північного вокзалу в Парижі, з чого отримували доходи..

Померла Евеліна Ганська 9 квітня 1882 року. Похована вона в Парижі біля чоловіка на цвинтарі Пер-Лашез. Там само спочивають дочка й зять Е. Ганської. Жорж Мнішек помер 1853 р., через рік після переїзду в Париж. Анна, залишившись сама, продала будиночок на Фортюне (до речі, там також колись був музей Бальзака, але нині будинку вже немає) і в 1814 р. пішла в монастир, де через рік померла.

Садиба ж у Верхівні від Адама Ржевуського перейшла до його сина, також Адама. Про останнього власника Верхівні селяни відгукувалися дуже тепло, бо він побудував у селі школу, лікарню. Кажуть, що Адам Ржевуський (молодший) мав близько сотні похресників! Проте 1916 року він виїхав до Польщі, попередньо вивізши все майно у Сквиру, що на Київщині (усі речі ледве помістили на 75 підвод). Під час подій 1917 року садибу було розграбовано, а родинний склеп Ганських-Ржевуських — розкрито й сплюндровано.

1921 року в маєтку відкрили агрошколу (згодом — агротехнікум). За «доброю» радянською традицією у каплиці облаштували спортзал.

Кімнату-музей (три кімнати, в яких жив письменник) у Верхівні започаткували 1959 року до 160-ї річниці від дня народження Оноре де Бальзака. Від 1995 року музей Оноре де Бальзака є відділом Житомирського державного літературного музею. Палац внесено до державного реєстру національного культурного надбання України.

Проте потрапити до Бальзака в гості можна лише за попередньою домовленістю із місцевим керівництвом музею, бо зазвичай на дверях, що ще, мабуть, пам’ятають руку французького письменника, висить масивний замок. Тому непередбачливі мандрівники або сновигають довкола садиби, зазираючи у вікна, або ж розпитують місцевих селян про місцепроживання музейників, яких можна попросити (за 60 грн) люб’язно відчинити двері до кімнат Бальзака.

Література:

1.      Бубній П., Ковальков Ю. Остання любов Бальзака // Вільне життя. — 2001. — 26 трав.

2.      Дорогих Т. В., Чернега В. Г. Оноре де Бальзак і Верхівня. — Вінниця. Тірас, 2004. — 68 с.

3.      Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. ISBN 966–528–197–6, том 1, 2004.

4.      Чернихівський Г. Бальзак на Тернопіллі // Вільне життя. — 1984. — 23 трав.;

5.      Шкляр Г. Північна зоря Бальзака. — Вінниця. Тірас, 2003 — 124 с.

6.      Дев'ять листів Оноре де Бальзака в Радивилів // У книзі: Ящук В.. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. — Рівне, Волинські обереги, 2004.

7.      Північна зоря Бальзака. Україна Молода, 18 серпня 2010