КУРСОВА РОБОТА - Особливості управління організацією у кризовій ситуації

КУРСОВА РОБОТА 

Особливості управління організацією у кризовій ситуації

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Суть, причини кризи підприємства і завдання антикризового   управління.

1.1.  Суть кризових ситуацій.

1.2. Економічна сутність кризи розвитку підприємства.

1.3. Основні причини (фактори) виникнення кризових явищ. Наслідки кризових явищ на підприємстві.

1.4. Типологія кризових ситуацій.

1.5. Етапи кризи.

1.6. Антикризове управління підприємством

1.7. Діяльність менеджера в антикризовому управлінні

1.8. Модель менеджера антикризового управління

1.9. Дії менеджера в кризовій ситуації

 Розділ 2. Аналіз діяльності  санаторію „Косів”.

2.1.  Стисла характеристика  санаторію.

2.2.  Аналіз існуючого стану санаторію „Косів”.

 Розділ 3. Шляхи вирішення та виходу з кризових  ситуацій.

Висновки.                                                 

Список використаної літератури.

Додатки

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або 
Вартість –350 грн. 

ВСТУП

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.

Рівновага  не   знає   різких   зрушень,  зіткнення  протилежних  сил старого та нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість.  Будь-яка   система   прагне  до  стабільного  стану  і  хоче  уникати   хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи.

Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов’язаний з    постійною боротьбою з негодами – епідеміями, війнами, втратами.  У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюється з кризою.

У  сучасній   літературі  ще  не   встановилося  загальновизнаного  уявлення  про  кризи  в  розвитку  соціально-економічної системи.  Існувала точка   зору,  що  кризи є  характерною  рисою   капіталістичного способу виробництва  і  повинні  бути  відсутні  при  соціалістичному  ладі.                    У  минулому   існували  навіть   навіть  такі  теоретичні положення ,    що      при   соціалізмі   немає   криз,  є   тільки  „труднощі   росту”.   Багато   років      у нашій  країні  саме  це  поняття   було,  швидше,   ідеологічним,                       ніж реальним фактором  розробки  економічної політики розвитку виробництва.  Дійсно,    з   появою  проблем   на  соціалістичних  підприємствах   виникаючі   труднощі  „гасилися”  вищими органами        влади.  Держава,   втручаючись   в   економіку   того   чи   іншого  підприємства,  не   допускала  та й не могла допустити банкрутства.                 Не  існувало і не могло існувати  навіть такого економічного  поняття,  як  „банкрутство”.

Дотепер, через невизначеність наукових передбачень, на кризу реагували тільки з її появою. А іноді, ще гірше, тоді коли надзвичайна ситуація ставала реальністю і назрівала катастрофа.

Але поступово  став  вимальовуватися  інший  підхід, виникла інша система на те, як необхідно діяти в передкризових ситуаціях. Зараз у діях ведучих фірм усе більш частіше використовується стратегія попередження кризи.

Дійсно, набагато  розумніше та простіше  передбачити кризу  і  ввести        в  поведінку   системи  такі  нововведення  чи альтернативи, що згладять негативні моменти того, щоб стабільний розвиток підприємства  не        перетерпів  значних порушень.

Для запобігання кризи велике значення має своєчасне виявлення ознак майбутньої кризової ситуації.

Менеджеру необхідно вміти передбачати причини та джерела    виникнення  проблемних ситуацій  та мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього розв’язання для того, щоб наявними ресурсами і можливостями  можна  було,  якщо і  не  досягти поставленої мети, то хоча б  не  мати значних втрат.

Розділ 1. Суть, причини кризи підприємства та завдання антикризового управління.

1.1.  Суть кризових ситуацій.

Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Криза, змінює тенденції  життєдіяльності сисмтеми, тобто порушує її стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна  сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності та боротьби двох протилежностей. Без боротьби – немає розвитку.

Таким  чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов’язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликкається не тільки суб’єктивними, але й об’єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи.

Криза – це крайнє загострення  протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об’єктивні, пов’язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами  зовнішнього  середовища  організацій,  і  суб’єктивних  (рис. 1.1),  що відбивають  помилки і  волюнтаризм  в  управлінні.  Причини  криз   можуть носити  також  природний  характер,  що   відбивають   явища    клімату, землетрусу,  повені  й  інші катаклізми природної властивості. А можуть  носити  і  техногенний  відбиток,  пов’язаний  з  діяльністю  людини.

Причини  кризи  можуть  бути  зовнішніми  і  внутрішніми. Перші пов’язані  з  тенденціями  і стратегією макроекономічного розвитку чи розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі – з  ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками  в організації виробництва, недосконалістю управління, іноваційною  й  інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати.

І снують загальні і локальні кризи.  Загальна криза охоплює  всю соціально-економічну систему, тобто ціле підприємство. Локальна криза охоплює тільки частину підприємства, тобто деякі його підрозділи. До локальних криз  належать: криза збуту; криза діяльності; фінансова криза; криза менеджменту; криза організаційної структури підприємства; криза платоспроможності.

 Рис. 1.1. Причини криз 

У розуміні  кризи велике значення мають не тільки її причини, але й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення  чи  виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди  пов’язаний  з позитивними  наслідками. Існує можливість і консервації кризових  ситуацій   на    досить   тривалий   час.     Це   може        пояснюватися       

політичними  причинами.  Взагалі наслідки  кризи найтіснішим чином пов’язані з двома факторами: його причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки   кризи  можуть  привести  до  різких  змін  чи  м’якого  тривалого і послідовного  виходу.  І  післякризові  зміни   в  розвитку  організації    бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними  і  необоротними. Причому  вони можуть носити як позитивний, так і негативний  характер як  для  самої  організації  чи підприємства,  так  і  для навколишнього середовища. Тому керівництву необхідно вкрай відповідально  підходити   до  прийняття  рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом’якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності (рис. 1.2.)

  

Рис.1.2.  Можливі наслідки кризи

1.2. Економічна сутність кризи розвитку підприємства.

Як відомо, концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Підприємство є мікроекономічною системою, а отже його розвитку також притаманні властивості циклічності.

Соціально-економічна система в будь-якому вигляді та будь-якої форми, чи то суспільна формація, фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування та розвиток.

Функціонування – це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, які визначають цілісність організацій, якісну визначеність, суттєві характеристики.

Розвиток – це набуття нової якості, яка укріплює життєдіяльність в умовах середовища, що постійно змінюється.

Функціонування та розвиток тісно пов’язані між собою, відображають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці та в людині. Критерієм цих змін є появаа нової якості, яка укріплює стабільність та гармонійність соціально-економічної системи або яка створює нові умови для нього. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються і умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв’язок функціонування та розвитку має діалектичний характер, що відображає можливість і закономірність настання й вирішення закономірних ситуацій. Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, яка відображає періодичне настання кризових ситуацій.

Кризи відображають суперечності функціонування й розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функціонування.

Криза – це загострення суперечностей у соціально-економічній системі, які загрожують її життєстійкості в навколишньому середовищі.

Виходячи з наведеного визначення, кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які зароджуються у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:

1) кількісними та якісними характеристиками продукції та відповідними характеристиками ринкового попиту;

2) можливою та необхідною потужністю підприємства;

3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які з’являються у процесі виробництва й мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

5) між фактичному та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи, поступово втрачається життєздатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Створюється кризова ситуація.

Кризові явища в розвитку підприємства тісно пов’язані з певним характером життєвого циклу підприємства (ЖЦП). Його можна зобразити, як: Виникнення-Становлення-Підйом(розвиток)-Вища точка-Спад-Антикризовий процес реорганізаційної процедури та ліквідаційної процедури.

Характерною особливістю є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях ЖЦП. Однак реалізація всієї сукупності процедур антикризового управління починається лише на певному етапі ЖЦП: в умовах різкого спаду, який характеризується, як правило, неплатоспроможністю підприємства.

Слід наголосити, що на мікроекономічному рівні кризи не можна ототожнювати з будь-яким окремо взятим етапом ЖЦП. Також хибним є уявлення, що кризові явища характерні лише для стадії „старість”. Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства.