КУРСОВА РОБОТА
Наслідки президенської кампанії 2004 в Україні та "помаранчевої" революції в світлі розстановки політичних сил напередодні виборів до парламенту 2006 року
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Президентські
вибори 2004 року в Україні. Аналіз та висновки кампанії
1.1. Загальна характеристика
політичних сил в Україні перед президентськими виборами 2004 року
1.2. Результати президентської кампанії виборів 2004
року
1.3.
Початок масових народних протестів. Виникнення поняття «Помаранчева революція»
1.4.
Закінчення президентської кампанії 2004 року та її висновки
1.5.
Феномен "помаранчевої революції" у світлі політичної кримінології
Розділ 2. Розстановка партійних сил напередодні виборів
до парламенту 2006 року
2.1.
Основні гравці на політичній партійній арені України напередодні парламентських
виборів 2006 року
2.2.
Основні прогнози політологів щодо розташування політичних сил після виборів до
парламенту 2006 року
Розділ 3. Основні підсумки
технологічної складової президентської виборчої кампанії в Україні 2004 року.
3.1.
Основні помилки президентської кампанії 2004 року
3.3.
Здобутки та наслідки
Висновки
Список використаної літератури
Об'єм - 33 сторінки.
Дослідивши
протистояння влади і опозиції під час останніх президентських виборів в
Україні, можна зробити наступні висновки.
1.
Початком кампанії на українській політичній сцені чітко вималювалися дві
полярні сили. З одного боку, коаліція "Сила народу" на чолі з
Віктором Ющенком та Юлею Тимошенко уособлювала прагнення тих, хто хоче
демократичних змін і гідного життя за європейськими стандартами.
З
другого боку, за кандидатом від влади Віктором Януковичем стояв величезний
державний репресивний апарат і великий олігархічний капітал. Ці люди
здебільшого підтримували чинного прем'єра не з гарячої любові до висуванця
"донецьких", а з елементарного страху втратити все.
2.
Вже на початку 2000-х став помітним антагонізм поміж донецьким угрупованням
(орієнтованим усе ж на розвиток національного виробництва – хоч і за
специфічних умов сприяння з боку влади) та кланом СДПУ(о), який звик
паразитувати на перерозподілі бюджетних потоків. Слід підкреслити: цей
антагонізм має принциповий характер, оскільки "донецькі" в ході
трансформації могли б перетворитися в майбутньому на респектабельних
бізнесменів європейського штибу, зацікавлених у створенні передбачуваних,
чесних і однакових для всіх правил гри на ринку; а натомість клани
Медведчука-Суркіса можуть існувати лишень в умовах непрозорої, непідконтрольної
влади, яка має можливість маніпулювати громадськими коштами.
3.
Виборча кампанія прем'єра (ведена владою за порадами московських
"технологів") відбувалася в рамках "напружено-дестабілізаційного
сценарію": саме влада, свідомо провокуючи численні осередки суспільної
напруженості, водночас мала залишитися для людей єдиною гарантією стабільності.
Найбільш промовистим виявом таких технологій стала відома заява Януковича про
запровадження другої державної мови й подвійного громадянства. Водночас в усіх
підконтрольних владі засобах масової інформації виборцям намагалися нав'язати
думку: Ющенко неминуче принесе Україні міжнаціональну напруженість і поділ
держави на регіони першого (Галичина), другого (Центр) та третього (Південь та
Схід) ґатунку.
4.
Десять років тому найсхіднішими й найпівденнішими теренами цієї зони були
Київщина та Черкащина (а все, що на Схід і Південь, беззастережно повірило в
насаджувані командою Кучми радянські міфологеми "відновлення розірваних
зв'язків" на тлі "порядку й порядності"). Сьогодні ж ця зона приросла
Чернігівщиною, Сумщиною, Полтавщиною, Кіровоградщиною, які виразно підтримали
курс на стандарти демократичної, цивілізованої, заможної Європи, а не на вбогі
принади "єдиного простору". Та й у сусідніх Дніпропетровщині,
Харківщині, Херсонщині, Одещині, Миколаївщині, Запоріжжі прихильників такого
курсу виявилося не так і мало.
5.
Про "помаранчеву революцію" ще багато писатимуть. А проте вона
показала головне: не мали рації ті політики, які називали українців пасивними і
зомбованими. Просто досі лідери не вміли дорости до власного народу.
Більше
того, на тлі рішучості й жертовності людей (згадаймо, як ніким не організовані
мешканці підкиївських містечок власним транспортом перекривали колії, якими
мали перекинути підкріплення для Януковича з Донецька!) саме лідери виглядали в
перші два дні розгубленими. Виявилося, що, окрім загальних закликів до опору,
опозиція не мала плану дій на цей прогнозований загалом випадок.
І
лише на третій день, після не сприйнятої багатьма процедури складання Ющенком
президентської присяги в напівпорожній парламентській залі, дії опозиції стали
осмисленими. Жорсткій блокаді було піддано всі урядові будинки. Водночас
десятки й сотні сесій місцевих рад спонтанно скликалися від столиці й до
далеких регіонів, щоб проголосити: вибори сфальсифіковано, ЦВК має піти у
відставку. А ради Галичини відразу ж оголосили Ющенка президентом на своїй
території.
Це
не завадило ЦВК проголосити 24 листопада переможцем саме Януковича. Але того ж
дня це рішення було оскаржено у Верховному Суді, який заборонив до завершення
розгляду справи друкувати офіційні повідомлення про результати виборів у
газетах.
6.
Реакція демократичного світу на українські події виявилася блискавичною. США та
Євросоюз оголосили, що ніколи не визнають силової перемоги Януковича. Натомість
Путін і низка інших лідерів СНД привітали українського прем'єра (хоч невдовзі
привітання довелося відкликати). На відміну від Росії, Захід виявився твердим і
в обстоюванні територіальної цілісності нашої держави.
7.
Результати голосування 26 грудня були, загалом, прогнозовані. Показники Ющенка
покращилися в усіх без винятку регіонах. Натомість показники Януковича –
погіршилися. Особливо виразно це відбулося в низці областей Заходу й Центру, де
Ющенко впевнено перемагав і раніше, але показники Януковича лишалися достатньо
високими за рахунок застосування адмінресурсу й голосування
"відкріпників".
Комментариев нет:
Отправить комментарий