Україна як суспільство ризику
ЗМІСТ:
Вступ
1. Поняття «ризику» та соціологічна концепція «суспільства ризику»
2. Україна як «суспільство ризику»
Висновки
Список використаної літератури
Об’єм – 19 сторінок.
Вступ
Захиститися від небезпек атомного століття неможливо. Їхня сила полягає в тому, що вони не визнають ні охоронних зон, ні диференціацій сучасного світу. Визнати небезпеку атомного зараження - це означає визнати безвихідь для цілих регіонів, країн і частин світу. "Продовження життя і визнання небезпеки вступають в суперечність один з одним", - пише Ульріх Бек. [4]
Обговорюючи контури цивілізації XXI століття, дослідники використовують різні поняття: "інформаційне суспільство", "постіндустріальний світ", "технотронного цивілізація", однак завдяки зусиллям ряду західних соціологів і філософів при обговоренні глобальної динаміки наступного століття все частіше використовується концепція "суспільства ризику". У її формування основний внесок внесли Н. Луман, У. Бек, творець теорії "нормальних аварій" Ч. Перроу.
У XXI ст. інтенсивність прояву ризиків наростає, зумовлюючи готовність індивідів діяти в умовах ризику, прогнозувати можливість його прояви, прораховувати його наслідки. Виробляється необхідність формування особливого способу мислення і стилю життя, нових стратегій і специфічних форм існування в середовищі ризиків. Особливе значення у виробництві ризиків має система соціокультурних цінностей, що детермінують розуміння ризику, динаміку соціальних та політико-економічних процесів, їх продукують. [5]
У глобалізованому соціополітичному просторі, що знаходиться в стані постійної нестійкості і нерівноважності, відсутня зумовленість у розвитку як на особистісно-індивідуальному, так і на громадському рівнях. Разом з тим, традиційні орієнтири, ментальні програми, вбудовуючись в тканину ціннісних систем, впливають на успіх-неуспіх суспільних перетворень, стримування процесів суспільного дезорієнтації, яка, у свою чергу, породжує нові ризики.
Зміна соціальних позицій і суспільної свідомості в умовах відкритості соціальних систем формує нові ризики, та аналіз їх впливу на соціальну поведінку стає однією з найбільш актуальних тем в соціологічній науці. Потреба вивчення даної проблематики обумовлена і необхідністю пошуку способів мінімізації ризиків і впливу на ризики в сприятливих для суспільного розвитку напрямках. Ця проблема в умовах українського суспільства, яке перебуває в умовах підвищеного ризику, набуває особливої актуальності. [1]
1. Поняття «ризику» та соціологічна концепція «суспільства ризику»
Сьогодні розвинені країни, а за ними і людство загалом, переходять в якісно новий стан, який німецький соціолог Ульріх Бек назвав «суспільством ризику». Його основи були створені західними науковцями, в працях яких відображуються їх уявлення про сутність ризику як явища, яке впливає на різноманітні сфери людського життя. Серед них, У. Бек, Н. Луман, Е. Гідденс, К. Лау, а також праці О. Яницького, В. Зубкова, С. Яковлевої, В. Ібрагімова, та інших. Саме ці дослідники внесли вагомий вклад у вивчення сучасного глобального суспільства та заклали той базис, на якому почалося формування міждисциплінарної галузі науки – ризикології, яка має відіграти ключову роль у вивченні суспільства ризику.
2. Україна як «суспільство ризику»
Україна ще за радянських часів стрімко „увірвалася” до суспільства ризику: Чорнобильська катастрофа до гіпотетичних теоретичних положень науковців додала вагомих емпіричних ознак. Однак, цю сутнісну характеристику сучасного українського суспільства обумовив не лише Чорнобиль. Реформи 90-х років в Україні призвели до стрімкої диференціації та поляризації населення за доходами, власністю, рівнем та якістю життя. Соціально-психологічна готовність більшості населення до трансформаційних змін призвела багатьох до особистих розчарувань у результатах та наслідках соціального реформування. Внаслідок цього в українському суспільстві різко збільшився потенціал конфліктності, ризику та соціально-політичної небезпеки. Це, так би мовити, внутрішні причини ризикогенності українського соціуму, які обумовлюються крахом радянської імперії, подальшими трансформаційними процесами, переходом від планової до ринкової економіки. Однак, є і друга група причин ризикогенності, яка має планетарний вимір, глобальний характер поширення і пов’язується з глобалізацією. [1]
Проблема ризиків та їх подолання актуальні для України, навіть якщо розглядати їх лише з огляду на Чорнобильську катастрофу та її наслідки. Пошук оптимальних форм подолання соціальних, технологічних, економічних та екологічних ризиків, управління ними, планування та прогнозування — завдання, яке ще потребує остаточного вирішення в національному та глобальному масштабах.
Розглядаючи українське суспільство в світлі концепції "суспільства ризику" У. Бека, відзначимо, що воно систематично проводить ризики і небезпеки, що загрожують життю людини і природи. Ці ризики набувають різний характер.
......
Висновки
Ризики в значній мірі викликаються джерелами багатства в сучасному суспільстві. Численні небезпечні і навіть смертельні наслідки для суспільства, і, внаслідок глобалізації, для світу в цілому породжуються промисловим розвитком і його побічними ефектами. Розмірковуючи в категоріях простору і часу, можна сказати, що ці сучасні ризики не обмежені місцем (ядерна катастрофа в одній географічній місцевості може торкнутися багато інших держав) або часом (ядерна катастрофа може надати генетичне вплив, що може торкнутися майбутні покоління).
Індустріальне суспільство - це суспільство, яке засноване на недоліку благ. У ньому науково-технічний прогрес є необхідним для виявлення прихованих джерел суспільного багатства. В даний час в багатих країнах Заходу питання про боротьбу за "хліб насущний" стає неактуальний. Тим самим процес модернізації позбавляється свого легітимного обгрунтування, яким було подолання очевидною нестачі продуктів, заради чого люди були готові примиритися з деякими побічними явищами.
Криза в Україні знижує рівень керованості країною; унеможливлює вчасне розв’язання економічних і соціальних проблем; влада втрачає довіру громадян; з’являється загроза демократії. Перебіг конфліктів залежить від того, наскільки політична еліта оволоділа мистецтвом антикризового менеджменту. Влада повинна не тільки вміти виводити суспільство із кризи, а й запобігати виникненню нових криз.
Щоб мати уявлення про ймовірність виникнення кризи, треба враховувати ризики. Поняття «ризик» (політичний, соціальний) у вітчизняній науці використовується недавно. Ризик визначають як імовірність небажаних подій. Врахування політичних ризиків уможливлює політичне прогнозування.
Нині розвинені країни намагаються створити єдиний центр влади. Антиглобалістський рух є реакцією на спробу написати сценарій розвитку планети, незважаючи на думку решти країн.
Тоталітарні тенденції – невід’ємна частина всіх сучасних суспільств. Спроби нових незалежних держав «втекти від історії» шляхом набуття членства в безпековому альянсі чи інтеграційному об’єднанні визначені тоталітарним історичним досвідом. Такі спроби також живляться бажанням абсолютного комфорту й страхом перед ризиками самостійної зовнішньої й внутрішньої політики [3, с. 55]. Ці страхи притаманні українському суспільству. Але чи позбавить українське суспільство криз тісна інтеграція чи то із Заходом, чи то зі Сходом? Як слушно зауважує C. Кононенко, суспільство, захищаючись від одних загроз, створює інші; усуваючи одні ризики, породжує інші [3, с. 55].
Отже, інтеграційні процеси, які супроводжують глобалізацію, з одного боку, зменшують кількість ризиків, передусім тих, які породжені відсутністю діалогу держав, нездатністю їх знайти спільні інтереси. Однак, з другого боку, інтеграція призводить до збільшення кількості ризиків, пов’язаних з ослабленням державного суверенітету.
Список використаної літератури:
1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. – М., 2000
2. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток. – К., 2001
3. Ритцер Джордж. Современные социологические теории. 5-е изд. – М., 2002
4. Штомпка П. Социальное изменение как травма //Социс. – 2001. - № 1. – С.6-11
5. Бехман Г. Современное общество как общество риска // Вопросы философии. – 2007. – № 3. – С. 26–46.
6. Гидденс Э. Судьба, риск и безопасность // TESIS. – 1994. – Вып. 5. – С. 107–134.
7. Яницкий О.Н. Социология риска. – М.: LVS, 2003. – 192 c.
8. Бузовський І. Соціальна напруженість і тривожність у контексті діагностики суспільних конфліктів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – № 3. – С. 169–176.
9. Кононенко С. В. Політичний ризик і тоталітарний комфорт // Наук. зап. Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2008. – Вип. 42. (Підсерія «Курасівські читання»). – C. 48–57.
10. Красиков С. А. Глобализация: политические риски открытости // Полис. – 2008. – № 2. – С.162–170.
11. Осокин С. А. Политическая нестабильность как фактор политического прогнозирования и планирования // Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки. – 2008. – № 3. – С. 97–99.
Комментариев нет:
Отправить комментарий