Образовательный блог - Рефераты, курсовые, дипломные

Під поняттям «соборність України » ми маємо на увазі не тільки свято єдності заходу і сходу України ,яке святкуємо 22 січня. Соборність – це насамперед духовне гасло , яке закликає до єдності українців заходу та сходу не зважаючи на їх відмінності .

В історії нашої держави сталося чимало подій де доречним було використати поняття «соборна Україна». Насамперед це пов’язано з боротьбою українського народу за незалежність у 1917-1920 рр. саме під гаслами об’єднання України її становлення як самостійної держави підштовхували людей до рішучих дій у боротьбі за свою свободу ,незалежність та єдність .

  «Соборна Україна» стала гаслом і під час становлення нової української незалежної держави після розпаду радянського союзу. Майже кожен українець надихнувся ідеєю становлення нової України ,тому на всеукраїнському референдумі проголосував за незалежність своєї батьківщини.

  Ми можемо звернутися до поняття соборності – духовної єдності всього українського народу ,не тільки під час подій що пов’язані зі становленням України, як самостійної ,не від кого незалежної держави. Але також, це проникливе гасло до єдності всіх українців, ми можемо використати описуючі трагічні події ,що сталися на Україні. Насамперед це Голодомор 1932-33рр та Велика Вітчизняна Війна 1941-45рр.Під час цих жахливих подій українці ,як ніколи потребували братської підтримки.

   Немає жодної української родини якої би не торкнулися ті жахливі епізоди з історії. Я провела дослідницьку роботу ,у якій насамперед за мету поставила дізнатися якомога більша про стан у якому знаходилися мої бабуся та дідусь та їх родичів ,які пережили ці страшні події . я завжди пам’ятаю про те як важко їм давалися ці розповіді ,вони ніби пропускали через себе ті всі нестерпні миті знову. 

Відображення ідеї в історії родини в трагічні роки      Голодомору 1932-1933 

Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян

У нашій родині  вже не залишилося свідків страшного голоду 1932-1933рр. Єдина хто може розповісти про ці жахливі часи ,це моя бабуся Кожерко (Снігур) Євдокія Романівна ,яка народилася за рік до голоду -19 жовтня 1934р у селі Орловщина. Вона  знає про голодомор тільки з розповідей своїх батьків ,родичів ,старших товаришів .

Напередодні голоду батьки моєї бабусі Снігур(Шевченко ) Олена Григорівна та Снігур Роман Ананійович тільки одружилися ,а 1931року в них народився первісток – син Іван . Але сталося жахливе … Восени 1932р в селі почалося розкуркулювання заможних селян . Сім’я моїх прадідів першою потрапила під удар на своїй вулиці . звичайні роботящі селяни відрізнялися від інших тільки тому , що мали дерев’яну  підлогу у хаті ,чудовий фруктовий сад ,який був надзвичайно родючим ,найкращих коней у селі – все це вони здобули своєю важкою працею . Коли їх розкуркулювали половину саду викорчували ,коней забрали на потреби новоствореного колгоспу . під час розкуркулювання коляску з малим Іванком викинули на мороз ,невдовзі він захворів на запалення легенів та помер у віці 1,5 роки .

 Прабабусю ж примусово відправили працювати до колгоспу за її роботу її нічого не платили , а тільки зараховували трудодні ,навіть не давали достатньо їжі ,тільки шматок хліба тай це було рідкістю .

З розповідей ,найстрашнішим голод був  взимку ,бо в літку чи восени хоч щось росло : ягоди ,квіти ,трава . А ось взимку людям приходилося їсти вже гнилі залишки від картоплі, буряку .

Бабуся розповідала ,що на весні багато дітей потруїлися з’ївши ягід конвалій або вовчих ягід .з річок повиловлювали всіх молюсків .

Ще одним фактом повального голоду в селі ,було те що померлі люди лежали попід дорогою ,їх забирала підвода та відвозила на кладовище ,де ховали всіх в одній ямі .

Одного разу ,тітка моєї бабусі розповіла їй жахливу історію свідком якої воно стала : « Я йшла вулицею намагаючись знайти хоч щось попоїсти . Зненацька вулицю пронизав дитячий плач . перед очима розгорнулася жахлива картина : по мертвій ,опухлій від голоду  жінці повзало маленьке, худеньке немовля та несамовито плакало ….».

В Орловщині навіть був випадок канібалізму . за словами бабусі одна жінка щоб прогодувати своїх дітей вбила власну матір ,а потім нагодувала м’ясом своїх дітей ,тим самим врятувала їх від голодної смерті.

Відображення ідеї в історії родини в трагічні роки Великої Вітчизняної війни

Велика Вітчизняна війна торкнулася кожної родини України,Росії ,Білорусі  та ін.,. Моя родина не виняток. Свідками тієї  страшної війни були мої бабуся Кожерко (Снігур) Євдокія Романівна та дідусь Кожерко Кирил Архипович , які в ті жахливі часи були ще дітьми .

  Моя бабуся Кожерко (Снігур) Євдокія Романівна народилась 19 жовтня 1934року у селі Орлівщина у родині  звичайного робочого та кухарки . На початку війни мобілізували її батька Снігура Романа Ананійовича , він воював у 3 українському фронті , був рядовим . Бабуся розповідала ,що коли, німці заходили до села всі люди панікували ,ховалися ,вона була здивована коли до села зайшли звичайні люди , а не чорти ,як всі говорили . у їх село німці заїжали тільки на відпочинок.

  У її пам’яті назавжди закарбувався один спогад . Одного разу вона зі своїм дідусем (Снігур Ананій Пимонович) ходили до лісу , який знаходився неподалік , вони побачили мертвого солдата який лежав біля свого коня . Вони намагалися відвести коня ,але він вперто стояв на місці. Солдата вони поховали , а кінь все стояв один у лісі й з його очей лилися сльози ….

  Вона  пам’ятає, як її сім’я пори загрозу смерті переховувала в себе на горищі партизан та радянських військових. Пам’ятає , як німці спалили всі хати в селі коли відступали . Пам’ятає голод після звільнення села , та як ходила десятки кілометрів щоб обміняти ягоди ,які за багаточасової ходьби перетворювалися у кашу , на продукти які би зберігалися дозими . Саме Саме завдяки одному воєнному її сім’я змогла пережити холодну зиму ,тому що він дав їм теплий одяг та продукти харчування.

 

(Моя бабуся Кожерко Є.Р.)                          (Мій прадідусь Снігур Р.А.)

Деякий час у хаті де жила бабуся , штаб червоноармійців але недовго.Бабуся пам’ятає , як оголосили про закінчення тієї жорстокої війни , як всі раділи цій звістці . Пам’ятає , як всі зустрічали своїх батьків що поверталися з фронту . Її батько так і не повернувся і ніяких новин про його подальшу доля не було відомо.

Мій дідусь Кожерко Кирил Архипович народився взимку 1932 року в селі Потапово , Шкловського району Могільовської області Білоруської ССР. З перших днів війни їх село окупували німці. Його батька (Кожерко Архип Леонович) взяли до армії ,але їм навіть не встигли видати форму . Дідусь розповідав ,що у густих лісах його батьківщини дуже вдало працювали диверсійні групи та партизани. Навіть місцеве населення робили дрібні неприємності німцям .

Крім того у моїй родині є ще люди які приближували перемогу.

( Шевченко Ф.Г.)

 Дядько моєї бабусі Шевченко Федір Григорович який народився 1916 року у селі Орлівщина. Він воював не тільки у Другій світовій війні , а також брав участь у війні проти Іспанії та у радянсько-фінській війні. Федір служив у стрілковій роті 320 Гвардійського стрілковогочервонознаменого  ордена Богдана Хмельницького полка, мав звання гвардії старшина. Він нагородженій Орденом слави 3 ступеню.

 З нагородного листа :

  Нажаль Федір загинув у боях в Чехословаччині в 45 році.

  Воювали також обидва дідусі моєї мами , Кутасов Григорій і Іщук Петро.

Коли в дитинстві бабуся розповідала про своє дитинство під час війни , я не розуміла , чому про розповіді деяких моментів та подій , її очі наповнювалися сльозами . Зараз же я пишаюся кожним зі своїх родичів які воювали та приближували день Перемоги. Пишаюся тими хто тяжко працював у тилу. Пишаюся бабусею і Дідусем , які замість того щоб проживати веселе дитинство , пережили одну з найстрашніших війн у світі.