СТАТТЯ - Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки

Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки

Актуальність проблеми екологічного виховання безперечна. Спосіб життя наших предків у давнину забезпечував тісний зв'язок  людини і природи. Від рівня екологічного мислення людини значною мірою залежить, якою буде Земля через кілька десятиріч, чи залишаться її повітря, води, ліси, грунти чистими, придатними до життя чи отруєні, забруднені нестимуть смерть усьому живому. У зв’язку з цим виникає питання про перегляд підходу до проблем екологічного виховання, про пошук нових дієвих засобів формування екологічної культури. Наш колектив використовує різні форми роботи з екологічного виховання. Відчуття краси, розуміння природи не приходить само собою, його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього середовища особливо великий.

Софія Русова вважала природу душею, основою виховного процесу. Бо коли дитина набуває вміння спостерігати, досліджувати все, що її оточує, це навчить її любити рідний край, свою Батьківщину як щось неповторне.

Вже давно відомо: чим раніше посіємо ми в дитячу душу зерна розумного, доброго, тим рясніше будуть сходи, і чим дбайливіше плекатимемо їх, тим краще розвиватимуться і міцнітимуть ті почуття які прагнемо закласти. Саме тому вже в дошкільному віці треба показати вихованцям, який привабливий світ оточує їх, скільки в ньому цікавого, корисного, що природа робить людей щедрими і добрішими, сильними і чуйними, дарує радість і спокій. З давніх-давен наші пращури любили і шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Кожна  епоха збагачувала народну мудрість новими мотивами образами. Народ набував досвіду, як збагачувати світ природи, прогнозувати і розгадувати її таємниці. Народна творчість – багатюща скарбниця народної мудрості. Є в неї казка і пісня, загадка і легенда, дума і прислів’я , коломийка і частівка, скоромовка і лічилка. Багато вікові спостереження людей знайшли своє втілення в загадках та прикметах, в повір’ях та обрядах, в іграх та піснях.

Доступність, яскравість етнопедагогіки допомагає у роботі з дітьми, розширює уявлення малят про природу рідного краю. До того часу, поки дитина не відчуватиме себе частиною природи відповідальною за кожний її елемент, не відчує себе активним захисником навколишнього середовища, не навчиться змалечку звертатися до природи на «Ви» , доти не буде позитивних результатів на терені екологічного виховання.

Вирішуючи це завдання наші вихователі використовують такі форми роботи: міні-заняття, бесіди, пошуково-дослідницьку діяльність, складання екологічних проектів («Прогноз погоди»«Рослинний світ Новомосковщини»), спостереження у природі, домінантою яких є встановлення причинно-наслідкових зв’язків, вибудовування дітьми логічних ланцюжків. Дітей вчать робити висновки на скільки все в природі взаємопов’язане і допомагають дітям в цьому прекрасні взірці української народної мудрості. Багатовіковий досвід нашого народу є тим благодатним грунтом  на якому базується процес екологічного виховання в нашому дошкільному закладі. Музичні керівники та інструктор з фізичного виховання продовжують роботу по екологічному вихованню знайомлячи дітей зі звичаями, традиціями та обрядами пов’язаними з явищами живої і неживої природи. Проведення свят та дозвіль на природоохоронні теми збагачує знання дітей, підсилює емоційно-ціннісне сприйняття явищ природи і через збудження емоційно-чуттєвої сфери дитини викликає бажання берегти і примножувати в міру своїх сил природне довкілля.

Але для того, щоб надати дітям цікаву інформацію, зацікавити дітей, педагог повинен бути добре ознайомлений із засобами етнопедагогіки. Для цього в дошкільному закладі проводяться: семінари-практикуми «використання фольклору в роботі з дошкільниками», консультації «Використання легенд у роботі з екологічного виховання дітей дошкільного віку, «Ігровий фольклор на заняттях та у повсякденному житті »», колективні перегляди «Ознайомлення з обрядами як складовою екологічного виховання », педагогічні вікторини «Чи знаємо ми українські свята та обряди», «Рослинки здоровинки».               

Тема «Тварини»

Спостереження: поведінка тварин — як їдять, пересува­ються, чистяться.

Ігри: дидактичні ігри та вправи «Хто як одягнений», «Упі­знай, хто кричить»; народні ігри.

Праця: виконання доручень із догляду за тваринами, підго­дівля птахів.

Розповіді, читання: правила спостереження за тваринами; що потрібно рибкам для життя; вірші та оповідання про тва­рин.

Заняття: спостереження за тваринами.

Тема «Я і природа»

Спостереження: розглядання зовнішніх ознак органів тіла людини — рота, зубів, вух, носа, очей, шкіри. Порівняльні спо­стереження за органами тварин.

Пошукова діяльність: відчуття різниці у сприйманні на­вколишнього, коли очі розплющені й заплющені. Так само різні відчуття носом, вухами.

Праця: гігієнічні процедури.

Розповіді, читання: правила вживання їжі; як дбати про своє здоров'я.

Заняття: бесіда «Моє здоров'я і природа».

 Тема «Сонце»

Спостереження: висота стояння сонця; причинно-наслід-кові залежності від високого сонця (тепло) і низького (прохо­лодніше), відповідна поведінка людей і тварин.

Пошукова діяльність: стеження за переміщенням тіні від вертикального предмета протягом дня. Відчуття на дотик тем­ператури різних об'єктів і предметів.

Розповіді, читання: кому потрібне сонячне тепло і світло; вірші, заклички й казки про сонце.

Заняття: уявлення дітей про сонце, повітря, воду, ґрунт, явища природи уточнюються в різних видах їхньої діяль­ності.

Тема «Повітря»

Спостереження: як під вітром тріпоче листя, здіймається курява тощо. Як дихають тварини; як літають у повітрі пред­мети, насіння рослин, птахи.

Ігри: з літаючими предметами.

Пошукова діяльність: втягування повітря складеними у трубочку губами. Відчуття руху повітря від вентилятора.

Розповіді, читання: як дихають люди, тварини; вірші, за­гадки про вітер.

Тема «Вода»

Спостереження: місцезнаходження води у природному ото­ченні, її стан, якість. Як і звідки п'ють воду птахи, комахи.

Ігри: з водою у приміщенні та на подвір'ї.

Пошукова діяльність: досліди на розрізнення стану та якості води.

Праця: влаштування напувалок для птахів.

Розповіді, читання: значення чистоти води для живих істот; художні твори про воду, струмок, річку.

Тема «Ґрунт»

Спостереження: земля, пісок, каміння — їх властивості, місцезнаходження.

Ігри: з піском, камінцями.

Пошукова діяльність: досліди на розрізнення властивос­тей ґрунту, піску, каміння. Пророщення цибулі в піску та в ґрунті.

Праця: підготовка ґрунту для висаджування рослин; дог­ляд за землею на грядках, у вазонах.

Розповіді, читання: чому землю називають годувальницею; перегляд фрагментів діафільму «Від зернини до короваю».

 Тема «Явища природи»

Спостереження: вітер, снігопад, послідовність сезонних змін у природі.

Ігри: зі снігом, літаючими предметами; дидактична гра «Коли це буває?»

Пошукова діяльність: досліди на встановлення властивос­тей вітру, стану води.

Праця: очищення доріжок від листя, снігу.

Розповіді, читання: як до нас приходить осінь (літо, весна, зима); художні твори про явища природи.

Тема «Рослини»

Спостереження: різні види рослин — як виглядають, де ростуть, кому потрібні. Яблунька (чи інше плодове дерево) в різні пори року.

Ігри: дидактичні ігри та вправи на розпізнавання рослин, визначення їх естетичних якостей та з'ясування значення.

Пошукова діяльність: досліди на підтвердження необхід­ності вологи та світла для росту рослин.

Праця: вирощування рослин та догляд за ними в куточку природи, на ділянці.

Розповіді, читання: кому потрібні рослини; як ми дбаємо про рослини.

Заняття: бесіда «Про що могла б розповісти нам наша яб­лунька»; узагальнювальна бесіда «Рослини на моєму подвір'ї».

Тема «Тварини»

Спостереження: птахи, жуки, метелики найближчого ото­чення. Поведінка тварин: як пересуваються, живляться, за­хищаються, чистятьс-я.

Ігри: дидактичні ігри «Хто що їсть», «Хто як пересуваєть­ся», «Хто як кричить», «Хто тут живе».

Пошукова діяльність: досліди на визначення кількості корму, необхідного для годування акваріумних рибок.

Праця: створення разом з дорослим умов для життя тварин у куточку природи; оберігання місць, де живуть дикі тварини.

Розповіді, читання: про пристосування тварин до умов се­редовища (з використанням моделей).

Заняття: бесіда «Тварини на моєму подвір'ї».

 Тема «Я і природа»

Спостереження: зовнішній вигляд та будова органів чут­тя людей і тварин. Природоохоронні заходи: прибирання й озеленення скверів, очищення водойм тощо.

Ігри: дидактичні ігри та вправи «Що і як ми чуємо», «Упі­знай за запахом», «Упізнай на дотик», «Упізнай за смаком».

Праця: дотримання правил збереження правильної поста­ви, зору, слуху, здоров'я зубів, шкіри.

Заняття: бесіда «Природа і моє здоров'я»; дидактична гра «Чому Івасик захворів».

Тема «Сонце»

Спостереження: висота стояння сонця; його вплив на стан об'єктів природи. Різновиди хмар, їх естетичні якості.

Пошукова діяльність: досліди на встановлення залежності між висотою стояння сонця та кількістю тепла від нього.

Розповіді, читання: про значення сонячного світла і тепла для життя істот.

Заняття: бесіда «Від сонечка нам світло і тепло».

Тема «Повітря»

Спостереження: стан (тепле, холодне, вологе, сухе) та якості (колір, запах) повітря.

Ігри: дидактичні ігри й творчі вправи «Чий ніс кращий», «Хто чистить повітря», «Які предмети літають», «Хто забруд­нює повітря».

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування якостей та властивостей повітря.

Праця: виконання доручень із догляду за чистотою при­міщення.

Розповіді, читання: як ми дихаємо; художні твори про дов­кілля.

Заняття: узагальнювальна бесіда «Наше життя і повітря».

Тема «Вода»

Спостереження: стан води у природних водоймах; як над­ходить вода в наш дім.

Ігри: дидактичні ігри й творчі вправи «Хто забруднює воду», «Хто чистить воду».

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування якостей та станів води. Чи можна зберігати воду без посуду? У якому стані? Чи «літає» вода?

Праця: догляд за акваріумом.

Розповіді, читання: як вода надходить до нашої оселі; як ми дбаємо про чистоту води.

Заняття: бесіда «Наше життя і вода».

Тема «Ґрунт»

Спостереження: стан ґрунту в'саду. Залежність між ста­ном землі (тепла, холодна, суха, волога) та ростом рослин. Місцезнаходження глини, піску, каміння.

Ігри: з піском і глиною.

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування властивостей глини (затримує воду), піску (сипкий, пропускає воду), каміння (тверде, не розсипається).

Праця: догляд за землею на грядках.

Розповіді, читання: де використовують пісок, глину, каміння.

Гема «Явища природи»

Спостереження: снігопад, льодохід, град, блискавка, туман та інші природні явища. Послідовність сезонних змін.

Ігри: дидактичні вправи «Коли це буває», «Дванадцять мі­сяців»; обрядові ігри, заклички.

Пошукова діяльність: досліди з демонстрацією блискавки, веселки, туману. Перевірка справджуваності народних прикмет.

Праця: у природі відповідно до сезону.

Розповіді, читання: явища природи — причини і наслідки; поведінка людей, правила безпеки; народна творчість про яви­ща природи.

Заняття: узагальнювальні бесіди про пори року.

Тема «Рослини»

Спостереження: зовнішні ознаки рослин, місце та умови зростання, сезонні зміни.

Ігри: дидактичні ігри та вправи на розпізнавання рослин та їх частин, визначення способу вживання.

Пошукова діяльність: досліди на усвідомлення необхід­ності певних умов для проростання рослин.

Праця: розмноження рослин різними способами; догляд, збирання врожаю; готування деяких страв, настоїв з лікарсь­ких рослин.

Розповіді, читання: про будову рослин, функції кожної ча­стини; цікавинки та художні твори про рослини.

Заняття: узагальнювальне заняття «У світі рослин».

Тема «Тварини»

Спостереження: зовнішні ознаки тварин, де живуть, що їдять, як рухаються, захищаються, доглядають за дитинча­тами.

Ігри: дидактичні ігри на розпізнавання тварин, їхньої по­ведінки; народні та сюжетно-рольові ігри.

Пошукова діяльність: досліди на визначення гостроти нюху в тварин, які живуть поряд.

Праця: створення умов для життя мешканців живого ку­точка, підгодівля птахів.

Розповіді, читання: цікаве про тварин — чому співають птахи, як захищаються, доглядають за дитинчатами; художні твори та діафільми про тварин.

Заняття: узагальнювальні бесіди «У світі тварин», «Охо­рона природи в Україні».

Тема «Я і природа»

Спостереження: як діють органи зору, нюху, слуху, смаку, дотику. Відчуття задоволення від перебування у природному оточенні (добрий настрій).

Ігри: дидактичні ігри та вправи «Хто більше побачить (по­чує)», «Упізнай на дотик (на смак, запах)», «Як ми дихаємо (їмо)».

Пошукова діяльність: досліди на усвідомлення функцій органів чуття.

Праця: дотримання гігієни тіла. Екологічно безпечна по­ведінка.

Розповіді, читання (з використанням схем): будова орга­нізму людини, догляд за ним.

Заняття: узагальнювальна бесіда «Природа і моє здоров'я».

Тема «Сонце»

Спостереження: висота стояння і яскравість сонця в різні частини доби і пори року. Колір неба, хмар, деяких зірок.

Ігри: дидактичні ігри та вправи «Коли це буває», «Сонечко і дощик».

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування впливу сонячно­го тепла і світла на життя природи.

Розповіді, читання: про причини змін дня і ночі, пір року; художні твори, загадки про сонце.

Заняття: узагальнювальна бесіда «Від сонечка тепло і світло, без сонечка холодно й темно».

Тема «Повітря»

Спостереження: стан повітря, сила і напрямок вітру; використання сили вітру.

Ігри: з іграшками під вітром; творчі вправи на визначення напрямку вітру, з'ясування його значення.

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування властивостей вітру та способів його використання людьми; з'ясування зна­чення вітру для рослин, тварин і людей.

Праця: дотримання чистоти повітря у приміщенні.

Розповіді, читання: хто чистить повітря; хто забруднює повітря.

Заняття: бесіда «Повітря в житті природи».

Тема «Вода»

Спостереження: вода в різних станах, її місцезнаходжен­ня, властивості; природоохоронні заходи; мешканці водойм. Ігри: плавання у басейні та водоймах.

Пошукова діяльність: досліди на визначення стану та вла­стивостей води.

Праця: поливання рослин, догляд за водою в акваріумі.

Розповіді, читання: хто живе у воді; хто стежить за чисто­тою води; художні твори про воду та водойми.

Заняття: бесіда «Звідки вода в нашому домі?» Цільові прогулянки.

Спостереження: підготовка землі до сівби, висаджування коренеплодів, дерев. Використання глини, піску, каміння. Ігри: з піском, глиною, камінцями.

Пошукова діяльність: визначення глибини зволоження ґрунту, його якості. Досліди на з'ясування стану ґрунту.

Праця: підготовка ґрунту, висаджування рослин, догляд за ними.

Розповіді, читання: хто живе в землі; як рослини дістають поживні речовини з ґрунту.

Заняття: узагальнювальна бесіда «Земля-годувальниця».

Тема «Явища природи»

Спостереження: веселка, суховій, іній, ожеледиця тощо. Сезонні зміни у їх послідовності.

Ігри: обрядові ігри календарного циклу; дидактичні та сю­жетно-рольові ігри.

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування причин при­родних явищ.

Праця: у природі відповідно до сезону.

Розповіді, читання: явища природи — причини і наслідки; народні прикмети; художні твори про природні явища.

Заняття: узагальнювальні бесіди про пори року. Цільові прогулянки.

            Тема «Рослини»

Спостереження: дерева, кущі, трав'янисті рослини — бу­дова, місце та умови зростання, естетичні якості. Улюблена рослина (тривале спостереження).

Ігри: дидактичні ігри та вправи на визначення дикорос­лих, культурних, цілющих рослин, городини, садовини, частин рослин.

Пошукова діяльність: досліди на з'ясування умов, необхід­них для росту рослин.

Праця: розмноження, висаджування рослин, догляд за ними.

Розповіді, читання: як нас лікують рослини; цікавинки — як рослини захищаються, розмножуються, рослини-годинни-ки тощо.

Заняття: творчі розповіді «Про що розповіла моя яблунь­ка» (чи інша рослина).

ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ

Земля — наша мати, всіх годує.

Земля найбагатша, вода найсильніша.

Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.

Сонце на всіх однаково світить.

Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.

Грім б'є у високе дерево.

Ластівка день починає, а соловей кінчає.

Де ластівка не літає, а на весну додому прилітає.

Не потрібна солов'ю золота клітка, краща йому зеле-вітка.

Хоч соловейко маленький, та його пісні удаленькі.

Де цвіток — там медок.

Бджоли раді цвіту, а люди літу.

Вовка ноги годують.

Вовк лисиці не рідня та повадка одна.

Заєць спить, та очей не жмурить.

У зайця стільки стежок, як у клубку ниток.

Цуб ламається, а лозина нахиляється.

Це дуби, там і гриби.

І!ади деревину — будеш їсти садовину.

Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.

ЗАГАДКИ

Нежива природа

Розстелений кожушок, на нім посіяний горох. (Небо і зорі.)

Голуба хустина, жовтий клубок по хустині качаєть-людям усміхається. (Небо і сонце.)

Вдень у небі гуляє, а ввечері на землю сідає. (Сонце.)

Всі його люблять, всі його чекають, а хто подивиться -- кожен скривиться. (Сонце.)

За лісом, за пралісом золота паляничка печеться.

'Сонце.)

Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. ( Сонце.)

Хто однаково всіх любить? Всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, А обняти не дістане. (Сонце.)

Золотий пішов, а срібний прийшов. (Сонце і місяць.) Що то за очі: одне світить удень, а друге опівночі? (Сонце і місяць.)

Золоте сховалося, а срібне показалося. (Сонце і мі­сяць.)

Іде лісом — не шелестить, іде водою — не плюс­котить.

(Сонячний промінь.)

Через вікно суне золоте сукно. (Сонячний промінь.)

Торох, торох, розсипався горох, почало світати — нема що збирати. (Небо і зорі.)

Якого поля не можна зорати, на якому полі не можна

каміння полічити? (Небо, зорі.)

Золотий бубон по воді плаває. (Місяць.)

Вдень блідніє, а вночі світить та не гріє. (Місяць.)

Без рук, без ніг, а тільки з рогами, та ходить попід

небесами. (Місяць.)

Один пастух овець пасе. (Місяць.)

В синім небі світлячки,

Не дістать до них рукою,

А найбільший світлячок

Зігнувся, як черв'ячок. (Зорі і місяць.)

На рогожці розіслані горошки, а всередині півбублика. (Зорі і місяць.)

Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий. (Небо, зорі, місяць.)

Чорна корова весь світ поборола. (Ніч.)

Без крил по небу літає, ніхто її не б'є, а вона плаче. ( Хмара.)

Летить коник, бокує,

Полем-долом пустує.

Ніхто його не впіймає,

І ніхто не загнуздає. (Вітер.)

Летить, а не горобець, виє, а не звір. (Вітер.)

Без рук, без ніг, а вікна одчиняє. (Вітер.)

Рукавом махнув, дерева нагнув. (Вітер.)

Зоря-зірниця, красна дівиця,

По небу гуляла, плакала-ридала.

Місяць бачив не підняв, сонце встало і забрало.

(Роса.)

Не дід, а сивий, не спить, а стелиться. Вкриває землю

й океан, зовуть його... (Туман.)

На долину, на поділ

Ліг великий сивий віл.

Надійде теля червоне —

Геть того вола прогоне. (Туман і сонце.)

Кольорова дуга через річку пролягла.  (Веселка.)

Вийшла звідкись гарна дівка,

На ній стрічка-семицвітка;

А де з річки воду брала,

Там коромисло зламала. (Веселка.)

Бажаний гість замість цукерок дрова їсть. (Вогонь.)

Скільки б не їв, ніколи ситий не буває. (Вогонь.)

Куди ступиш, всюди маєш, хоч не бачиш, а вживаєш.

(Повітря.)

День прибуває, коли це буває? (Навесні.)

Сонце пече, липа цвіте,

Вишня поспіває, коли це буває? (Влітку.)

Голі поля, мокне земля,

Дощ поливає, коли це буває? (Восени.)

Сніг на полях, лід на річках.

Хуга гуляє, коли це буває? (Взимку.)

Рослинний світ

Сидить баба на грядках, вся закутана в хустках. ( Капуста.)

Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі. (Морква.) І печуть мене, і варять, і їдять мене, і хвалять, бо я добра і смачна. (Картопля.)

Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким. На городі мене рвуть і до столу подають. (Редиска.)

Була дитиною —- не знала пелюшок.

А старою стала — сто пелюшок придбала. (Капуста.)

В кожній господі я у великій пригоді,

А хто мене роздягати прийметься, той слізьми зал­лється. (Цибуля.)

Сидить Марушка в семи кожушках, хто на неї гляне, той і заплаче. (Цибуля.)

Що то за голова, що лиш зуби та борода? (Часник.)

Довгий, зелений — добрий солений, добрий і си­рий— хто він такий? (Огірок.)

Ні вікон, ні дверей, повна хата людей. (Гарбуз, огірок.)

Що у нашому городі виростає щодоби, як у лісі ті гриби? (Огірки.)

Не кінь, не віл, а прив'язаний. (Гарбуз.)

Повна хата горобців, та нікуди вилізти. (Гарбузове насіння.)

Зверху кругленьке та зелененьке, а всередині черво­неньке. (Кавун.)

Хоч зубів багато маю,

Та нікого не кусаю.

Сама свиням та коровам

Я на зуби потрапляю. (Кукурудза.)

Білі зуби маю та усі ховаю. Довгі коси маю, та не заплітаю.

(Кукурудза.)

На сонце схоже, до сонця хилиться, а насінням пташки і люди живляться. (Соняшник.) На сонечко я схожий і сонечко люблю,

До нього повертаю голівоньку свою. (Соняшник.)

Маю жовтий вусок, золотий колосок,

Буде з мене мука й паляниця м'яка. (Пшениця.)

На тичці, в капличці, без вікон, без дверей — повна

хата людей. (Мак.)

Стоїть півень на току у червонім ковпаку. (Мак.) Червона, солодка, пахуча, росте низько — до землі близько. (Полуниця.)

У зеленому лісочку під мережаним листочком червоніє

невеличка спіла ягідка... (Суничка.)

Росте вона у лісочку, має червону сорочку, Хто йде, той поклониться. (Суниця.)

Хто тих діток почне збирати, тому вони рот і руки будуть малювати. (Чорниці.)

Чорненькі намистинки на кущах висять.

Дівчатка й хлоп'ята зривають їх підряд. (Смородина.)

Низький та колючий, солодкий, пахучий.

Ягоду зірвеш — всі руки подереш. (Агрус.)

Навесні тебе радую, влітку прохолоджую, восени годую, а взимку грію. (Дерево.)

Літом одежу одягає, а на зиму скидає. (Дерево.)

Літом одягається, а на зиму одежі цурається. (Де­рево.)

Почервонів зелений сад. Червоні крапельки висять.

Знають добре краплі ці і дорослі і малі,

З задоволенням їдять — тільки кісточки летять. (Ви­шні.)

Червоний колір, кисло-солодкий смак, Кам'яне серце, чому то так? (Вишня.)

Кругленьке, червоненьке, всередині біленьке, Соковите і смачне, просить: «Покуштуй мене». (Яб­луко.)

Біла кора, тоненькі віти,

Що то є? —Відгадайте, діти. (Береза.)

В білому сарафані сіла на галявині,

Летіли синички — сіли на косички. (Береза.)

Як дерево називається, що влітку в білий пух одя­гається? (Тополя.)

Сини в шапках, а татко — ні. (Дуб і жолуді.)

І маленькі, і старенькі Влітку, взимку, навесні, Всюди вдягнені гарненько У зелені сукні всі. (Ялинки.)

В якому лісі немає листя? (Хвойному.)

У зеленім кожушку,

В костяній сорочці,

Я росту собі в ліску

Всім зірвати хочеться. (Горіх.)

Стоїть хлопчик під пеньком, накрив голову брильком. (Гриб.)

Стоїть при дорозі на одній нозі,

1 шапочку має, та нікого не вітає. (Гриб.)

Стоять красуні на воді, вінки на них білі й золоті.

(Водяні лілії.)

Цвіте синьо, лист зелений квітник прикрашає.

Хоч мороз усе побив — його не займає. (Барвінок.)

Білі горішки по зеленій ніжці. (Конвалія.)

Стоїть, колихається, як торкнеш, то кусається. (Кро­пива.)

Зла вона, як вовчиця, пече, як гірчиця. Що це за диво? Та це ж... (Кропива.)

Стоять в полі сестрички: жовті очка, білі повічки. (Ромашка.)

Тваринний світ

Гладиш — ласкається, дражниш — кусається. На ланцюгу сидить, дім сторожить. (Собака.)

Ні старому, ні молодому не дасть приступити додому.

( Собака.)

У нашої бабусі сидить дід у кожусі.

Проти печі гріється, без води миється. (Кіт.)

Пухнастий клубочок під столом вуркоче. (Кіт.)

Хто з хвостиком і вушками? У кого лапки з подуш­ками? Як ступа, ніхто не чує. Тихо крадучись, по­лює. І маленькі, сірі мишки, утікають геть від... (Кішки.)

Сіреньке, маленьке, хоч якого кота з місця стягне.

(Мишка.)

Цілий день жує, всім дітям молока дає. (Корова.)

Огрядна, боката, молоком багата. (Корова.)

Маленьке, сивеньке, всіх людей одягає. (Вівця.)

Сірий, та не вовк, довговухий, та не заєць, з копита­ми, та не кінь. (Осел.)

З бородою, а не мужик, з рогами, а не бик,

З пухом, а не птах,

Лико дере, а личаків не плете. (Коза.)

Не ходжу я, а скакаю, бо нерівні ноги маю.

Через поле навмання перегнав би і коня.

Я страшенний боягуз, всіх на світі я боюсь. (Заєць.)

Біжить він по долині у сіренькій кожушині. (Заєць.)

Влітку сіренький, взимку біленький.

Довгі вуха має, швидко в лісі стрибає. (Заєць.)

Під дубочком, під листочком звився, скорчився клу­бочком, (їжак.)

Хоч не шию я ніколи, а голок у мене доволі. (їжак.)

Котиться клубочок Зовсім без ниточок. Замість ниточок Триста голочок. (їжак.)

Живе в лісі хижа, дика,

Душить кури та індики. (Лисиця.)

В темнім лісі проживає, довгий хвіст пухнастий має. їй на місці не сидиться. Як зовуть її?.. (Лисиця.)

Прийшла вона із довгим віником На бесіду із нашим півником, Вхопила півня на обід Та й замела мітлою слід. (Лисиця.)

Влітку наїдається, взимку відсипається. (Ведмідь.) Хоч у нього й шуба є, а як холод настає, він не їсть тоді

и не п’є , і не ходить, не гуляє, а у лігво спать лягає. ( Ведмідь.)

По полю гасає, овечок хапає і нас лякає. (Вовк.)

Червонясту шубку має,

По гілках вона стрибає,

Хоч мала сама на зріст,

Та великий має хвіст.

Як намисто, оченята...

Хто це? Спробуй відгадати. (Білка.)

Китичками вуха. Любить шишки та горішки, чепуру­ха. (Білка.)

Дуже товсті ноги маю, ледве їх переставляю. Сам високий я на зріст, замість носа в мене хвіст. (Слон.)

Хто на собі ліс носить? (Олень, лось.)

Вік свій ходить з клумаками, та ще й сідають на нього з мішками. (Верблюд.)

Живе спокійно, не спішить,

Про всяк випадок носить щит. (Черепаха.)

У зеленому кашкеті галасує в очереті,

Хоч і плавати мастак, та не риба і не рак. (Жаба.)

Куди повзе, за собою хату везе. (Слимак.)

Хто тче без станка і рук? (Павук.)

Не пташка, а з крилами, не бджола, а над квіткою літає. (Метелик.)

Зимою спить, літом бринить. Понад води, понад сади літає,

Солодку росу збирає. (Бджола.)

Коло вуха завірюха, а ,у вусі ярмарок. (Бджоли у вулику.)

Не звір, не птиця, а ніс — як спиця. (Комар.)

Ні рак, ні риба, ні звір, ні птиця.

Голос тоненький і ніс довгенький.

Хто його вб'є, свою кров проллє. (Комар.)

Без сокири і без рук, а дім будує. (Пташка.)

Біла латка, чорна латка по березі скаче. (Сорока.)

           

Рила свиня тупорила — весь двір перерила.

Через грядку гріб тхір ямку.

В нас надворі погода розмокропогодилася.

Не клюй, курко, крупку.

Спить спокійно ситий сом, Бачить вже він сотий сон.

Три барани на траві стрибали.

Білі барани

Грали на барабани.

Збирала Маргарита маргаритки на горі, Розгубила Маргарита маргаритки у дворі.

Летів горобець через безверхий хлівець,

Ніс четверик гороху

Без червотоку, без червоточини.

Чепчик, чепчик невеличкий, На ченчику черевички.

На ріці Роман спіймав руками рака, Рак ущипнув Романа за руку. Орел на горі, перо на орлі.

Був бик тупогуб, тупогубенький бичок. У бика була тупа губа.

Гостювати йшла стоніжка,

Забруднила ноги трішки,

На порозі біля хати стала ноги витирати.

Всі сто ніжок обмітала,

Всі сто ніжок витирала.

А як стала на помості —

Із гостей вертались гості.

Для мишки немає звіра, страшнішого від кішки.

Летить орлиця — крила розкрила, Крила орлині великі.

Якось Яків сіяв мак Так-сяк, абияк.

Коси, коса, поки роса: роса додолу, ти

Золоті жолуді зовсім пожовтіли.

Стоїть клен, біля клена сидить Олена.

Бук бундючивсь перед дубом, Тряс над дубом бурим чубом.

Дуб пригнув до чуба бука — Буде букові наука.

Шишка на сосні, шишки на столі.

Сік з берези стік, стік з берези сік.

ЗАКЛИЧКИ ТА ПРИМОВКИ

Вийди, вийди, сонечко

Вийди, вийди сонечко На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко.

Сонечко, сонечко

Сонечко, сонечко, Виглянь у віконечко, Дітки гуляють, Тебе виглядають.

Не йди, не йди, дощику.

Не йди, не йди, /дощику, Дам тобі борщику У глинянім горщику Поставлю на дуба; Дуб повалився, Горщик розбився, Дощик полився.

*          * *

Дощику,  дощику,  припусти,  припусти На бабині капусти, На дідові дині, Щоб поїли свині.

*          * *

Мурашка, мурашка, Садовая кашка, Дай мені кваску, А я тобі медку.

Дощику, дощику

Дощику, дощику, Припусти, припусти, На Галине зіллячко.

На наше подвір'ячко, На весняні квіти, На маленькі діти, Щоб нас звеселити.

Дощику, дощику

Дощику, дощику, Наваримо борщику У зеленім горщику. Поставимо на горі, Виїдять комарі. Останеться трошки — Виїдять мошки. Останеться капля — Виїсть чапля. Останеться кришка — Виїсть мишка.

Зозуле рябенька

Зозуле рябенька, Пташино маленька! Закуй мені по звичаю. Доки в світі жити маю?

Зозуля рябая

Зозуля рябая Сім літ не кувала. Закуй мені в цьому літі, Скільки житиму на світі.

ЗАБАВЛЯНКИ

Гойда-да

Гойца-да, Хліба нема. Був буханець — З'їв баранець. Була криши нка — З'їла дитинка.

Мишечка-скроботушечка

Мишечка-скроботушечка, Не йди в поле — Ведмідь сколе. Мишечка не послухала, Пішла в поле. Ведмідь сколов: Кіль, кіль, кіль, кіль!

Ласочка сіренька, біленька

Ласочка сіренька, біленька. Де 6улг<?

В ступці.

Що їла?

Крупці.

Несла, несла та й розсипала.

Купалися ластів'ята

Купалися ластів'ята та в чару-водиці, щоб були всі чорноброві Та ще й білолиці.

Лася-Парася

Лася-Парася, Де була?

У лісі.

Що їла?

Горісі.

Чим кусала?

Зубами.

Куди клала?

До мами.

Пішов дід по гриби

Пішов дід по гриби, Баба по опеньки. Дід свої посушив, Бабині сиренькі.

Киця-мура

Киця-мура, Де ти була?

У бабусі.

Що робила?

Миски мила:

Дві помила, дві розбила, Баба голову набила!

Летів горобчик

Летів горобчик:

Джив, джив, джив! Де ж мені сісти?

На печі.

Що ж мені їсти?

Калачі.

Ой чук, чу'ки, чук

Ой чук, чуки, чук, Наварив дід щук. Баба рибку спекла — З сковорідки втекла.

Скажу вам, діти, казку

Скажу вам, діти, казку. Приніс зайчик в'язку, Поколов їх дрібненько. Зварив кашу хутенько. Кашка була солоденька, Моя казка коротенька.

Летів жук та у воду — гуп!

Летів жук та у воду — гуп! Прилетіла мати жука рятувати:

Ой жучку мій, жучку, Подай білу ручку.

Не подам, не подам,

Піди до криниці, напийся водиці.

Диби, диби!

Диби, диби! Ішла баба по гриби, А дід по опеньки В неділю раненько.

Гойда, гойда, гойдаша!

Гойда, гойда, гойдаша! Де кобила, там лоша. Там печене порося. Кобила у лісі, А лоша у стрісі.

Коточку, де ти був?

Коточку, де ти був?

У коморці.

Що там робив?

Молочко пив.

А мені залишив?

Забувся.

Апчхи!

всіх мишей подушить!

Сірий Вовк

Діти за допомогою лічилки обирають Вовка. Вовк, взявшись за щоку, сідає, згорбившись, де-небудь на горбочку і мовчить. Діти рвуть біля нього траву і промов­ляють.

І рву, ірву горішечки, Не боюсь вовка ні трішечки! Потім вони кидають на Вовка траву і тікають. Вовк

намагається зловити когось із дітей, Кого зловить, той

стає Вовком. Гра починається спочатку.

Квочка

Одного з дітей обирають Шулікою. Він сидить, ніби порпаючись у землі. Квочка з курчатами, що тримаються одне за одного, підходять до нього.

Що ти робиш?

Пічку копаю.

Нащо тобі пічка?

Запалити вогник. —Нащо тобі вогник?

Приставити горщик.

Нащо тобі горщик?

На окріпчик.

Нащо тобі окріпчик?

Твоїм дітям очі випарювати.

Нащо, за що?

Щоб не лізли в городчик.

Позакладай, то й не будуть лізти.

Я закладаю, а вони лізуть.

Закладай ломаччям, хворостом, вилами, рогачами, коцюбами, столом, мисником, ложками, мисками, скатертиною.

Я закладаю, а вони лізуть! Я закладаю, а вони лізуть! Накидається на курчат.

Гай, гай, гай! Квок!.. Квок!.. Квок!..

Спіймавши курча, шуліка відводить його у свій дім і знов кидається, поки не переловить усіх. Потім оби­рають нового Шуліку. Гра триває.

Ой, на горі жито

Ой, на горі жито, сидить зайчик,

він ніжками чеберяє,

коли б такі ніжки мала,

то я б ними чеберяла,

як той зайчик, як той зайчик.

Діти утворюють коло, в центрі якого стоїть вихова­тель. Трьох малюків він призначає зайцями і промовляє лічилку:

Станьте в коло,

Раз, два, три.

Першим зайцем

Будеш ти.

Довговухий в гречку — скік!

В просі заєць —

Сірий бік.

Всі ховайтесь,

Зайці, в ліс:

За кущами

Хитрий лис.

Останні рядки проказують усі разом. Зайці вибігають у центр кола, присідають, тримаючи зігнуті «лапки» перед собою, а діти співають:

—        Ой, на горі жито, Сидить зайчик.

Звужуючи коло, діти підходять до зайців. Коли маля­та проспівають останні слова, зайці встають.

Він ніжками чеберяє.

Діти відходять назад, розширюючи коло. Зайці ви­ставляють по черзі то праву, то ліву ногу на п'ятку.

Коли б такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик, Як той зайчик.

Всі малята повторюють рухи зайчиків. На закінчення першого куплета пісні зайці присідають.

Ой, на горі гречка...

Сидить зайчик.

Він ніжками чеберяє.

Діти розширюють коло, а зайці виставляють ніжки на носочок.

Коли б такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик. Як той зайчик.

Всі малята виставляють ноги на носочок, наслідуючи рухи зайців.

Ой, на горі просо... Сидить зайчик.

Звужуючи коло, діти підходять до зайців. Він ніжками чеберяє.

Діти знову розширюють коло, а зайці роблять напівприсідання («пружинки»).

Коли б такі ніжки мала, То я б ними чеберяла, Як той зайчик, Як той зайчик.

Всі малята, повторюючи рухи зайчиків, роблять напівприсідання.

Василю, вгадай, яка робота в нас

За допомогою лічилки обирають хлопчика, що вико­нує роль Василя. Він виходить у другу кімнату. Всі інші домовляються між собою, які дії вони будуть імітувати, коли зайде Василь: наприклад, шити, колоти дрова, грати на скрипці, співати пісні без слів тощо.

Потім починають співати:

Ой, Василю, товаришу, ну ж бо глянь ти на нас, Чи вгадаєш, товаришу, яка праця у нас. А як не вгадаєш, будемо карати, Тоді будеш перед нами Три дні танцювати.

Василь мусить відгадати, яку роботу виконують ді­ти. Якщо не вгадає, знову йде за двері. Якщо вгадає — діти кричать «Правильно!» і тікають, а Василь ловить їх. Піймана дитина буде Василем.

Щітка

Хлопчики й дівчатка стають один за одним. Кожний кладе руки на плечі того, хто стоїть попереду. Першим стоїть найменший. Ведучий ходить навколо ряду й співає:

Ой щі-щітка маленька, Скажи, скажи, де твоя ненька.

—        На морквинні сиділа, сиділа, Дрібний мачок дзюбала, дзюбала. Ой, дзюб, дзюбанець,

По три копи гребінець, По чотири — щітки, Кошилькові дітки

При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд, співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться найменший. Тоді всі гуртом підкидають його.

Вовк та Лисичка

Вовк, присівши, копає ямку, а Лисичка з лисенятами ходять навколо нього й приказують:

— Тричі, двічі обкружусь, Вовку в вічі подивлюсь.

Потім Лисичка, що йде попереду, перемовляється з Вовком:

Вовче, Вовче, дай води!

Піди до верби!

Боюся жаб!

Так потопчи!

Усі починають тупотіти ногами, а Вовк тим часом намагається спіймати лисенят.

Горю-дуб

Діти шикуються по двоє — пара за парою. Обраний «горю-дубом» стає попереду і співає:

Горю, горю, палаю, Кого схочу, спіймаю. Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю-дуба» і, розірвавши руки, намагається оббігти його з обох боків і знов з'єд­натися.

Якщо «горю-дуб» когось спіймає, то стає з ним позаду7 всіх, а хто залишився без пари — стає «горю-дубом».

Кози

Коза, йдучи з дому, наказує «козенятам»:

Сидіть, дітки, дома, Я піду в ліс по дрова. Вам каші наварю, Молока принесу.

Козенята сідають купою й чекають. Приходить Вовк:

Що ви, дітки, робите?

Граємось! Скачемо! Кашу їмо!

А де ж ваша мамка?

Пішла в ліс по дрова.

Вовк кидається на козенят. Кого спіймає, той стає Вовком. Коза проганяє його й знову наказує:

Сидіть, діти, дома, Я по травичку піду. Вам суничок назбираю!

Гра починається спочатку.

Відьма

Діти, міцно узявшись за руки, утворюють коло. Відьма ходить поміж ними й злегка вдаряє їх по руках. Діти співають:

—        Ходить відьма по бору, по бору 1 рве траву-лободу, лободу,

Ой, що ж вона рве,

Три оберемочки кладе, Ой, ти, відьмо, ой, ти, лиса, Пріч од мене!

Відьма намагається розімкнути коло. Якщо зуміє вирватися, діти кидаються навздогін. Хто зловить, стає Відьмою. Якщо Відьмі не здається розімкнути коло, гра повторюється.

Ірву, ірву  горішечки

Вовк ховається, а діти, рвучи траву, примовляють:

— Ірву, ірву горішечки, Не боюсь Вовка нітрішечки. Вовк за горою, А я за другою. Вовк у жупані, А я в сарафані. Усі розбігаються, а Вовк доганяє й забирає шапку (хустку).

Коли всіх переловить, кожен викуповує своє, даючи взамін фантик.

Перепілка

Діти беруться за руки і роблять коло. Посередині стоїть Перепілка (дівчинка).

Всі співають:

А в Перепілки да головка болить. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка держиться за голову.) А в перепілки да очиці болять. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка береться за очі.) А в перепілки підошви болять. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка ударяє себе по підошвах.) А в перепілки да животик болить. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка держиться за живіт.)

А в перепілки да ушиці болять. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка  держиться   за  вухо.) А в перепілки да умер мужичок. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була, краснопірочка.

(Перепілка плаче.) А в перепілки да ожив мужичок. Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була краснопірочка.

(Перепілка танцює.) Ти,  перепілко,  не корись,  не корись, Старшому, меншому поклонись, поклонись, Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.

Перепілка кланяється комусь з кола, і той стає Пере­пілкою.

Коза

Перед грою вибирається Коза. її підводять до стінки, сідають віддалік і кричать:

— Коза, коза, бе-е. Коза сердиться, тупає ногами, співає:

Я Коза-Дереза, Півбока луплена, За півкопи куплена, Ту-пу, ту-пу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, Бррр...

Потім діти гладять її по спині і запитують:

Коза, коза, де ти була?

Травку їла.

Чого сюди прийшла?

Одпочити.

Після цього діти всі тікають, Коза ганяється за ними. Кого вона зловить, той стає Козою.

Бобер

Діти обирають Бобра: беруться по черзі за кийок, ціпок чи паличку однією рукою, чия рука буде зверху, на кінці кийка, той стає Бобром. Далі обирають Мисливця: всі кладуть по одному пальцю на чие-небудь коліно так, щоб пальці сходились кінчиками («зірочкою»). Один з гравців лічить пальці, проказуючи лічилку:

Котилася торба З високого горба, А в тій торбі — Хліб та паляниця. Кому доведеться, Той буде жмуриться.

Останній в цій лічбі стає Мисливцем, а решта — хортами. Хорти вибирають собі клички: Сірко, Рябко, Крутько. Бровко, Лиско, Лиска, Співко, Знайда, Жук. Мисливець з бобром відходять далі, щоб хорти не бачили, де ховається Бобер. Мисливець сідає, заплющує очі і співає:

— Ой ти, старий бобре, Заховайся добре, Бо я хорти маю, На поле пускаю.

Бобер мусить сховатися, поки Мисливець доспі­ває. Мисливець гукає: «Хорти з лісу!» Хорти біжать і шукають бобра, а той утікає. Втікаючи, він може хова­тись по кілька разів, а хорти — його шукати. Мисливець сам не шукає і не ловить, тільки кричить, коли бачить, що хтось лінується: «Шукай, Сірко! Лови, Бровко!» Якщо хтось втомиться, то Мисливець завертає його: «Сю­ди Лиско! Не руш, Співко!» Той, хто перший зловить Бобра, сам стає Бобром, а той, хто був Бобром — Мисливцем.

ЛЕГЕНДИ

Батькове благословення

Дніпро і Десна — це ж були колись люди. Давно, бог зна й коли, у багатиря Лимана росло двоє діток — син Дніпро і дочка Десна. Діти повиростали, а Лиман зіста-рівся й каже:

—        Ну, дітки, завтра на зорі приходьте — буду вас благословлять!

Полягали вони спати. Десна була старша, а Дніпро менший. От Дніпрові й захотілось першому взяти в бать­ка благословення. Вранці, як тільки зійшла світова зоря, він перший пішов до батька:

Благословіть, тату!

А де ж Десна? — каже Лиман,— Вона ж стар­ша!

—        Та вона спить. Батько поблагословив.

Порозвертав Дніпро гори, порозчищав гирла. Проспала Десна зорю, прокинулась — аж брата вже нема!

Вона до батька:

—        Благословіть, татусю! Він поблагословив і каже:

—        Біжи. От обженеш Дніпро, старша будеш. Побігла вона й ворона взяла. Високо піднявся ворон і полетів показувать дорогу. Багато разів доганяв він Дніпра, багато разів і Десна повертала до нього, а все-таки не випередила його. Як почула від ворона, що Дніпро вже далеко, вона прихилилась до брата і злилась із його гирлами. В Десні вода пробілувата, а в Дніпрі — ворона.

Від чого грім у степу

Були колись у пологівському краї скелі та печери.

В одній печері стояли табором розбійники. А недале­ко від них було сім високих могил, і біля тих могил жили чабани. Розбійники відбирали у них овець.

Одного разу, після невдалого нападу на чабанів, старий розбійницький отаман почав докоряти молодому отаманові.

І через те вони не поладили. Посварились і ро­зійшлись світ за очі, а за ними — їхні товариші.

А люди ще довго чули ночами, як гримить щось у степу, і казали, що то розбійники б'ються з чаба­нами. Старі діди ще й тепер, як почують грім, то ка­жуть:

—        О, вже наступають розбійники вівці одбирати!

Весняні місяці

Весняні місяці не живуть у миру. Колись, кажуть, Березень покликав до себе в гості Квітня. Той поїхав возом. А Березень напустив на нього дощ. Місив-місив Квчтень грязюку га й повернувся.

Тоді Березень заморозив грязь і закидав Гі сні­гом. Квітень зважився їхати саньми. Пішла розталь, ушкварив дощ — і Квітень знову вернувся.

Після того Квітень і хвалиться Травню:

—        Так і так... Уже двічі збирався до Березня в гості і ніяк не доїду. Возом — грязь заважає, саньми — роз­тань не дає ходу.

Травень і навчає його:

—        Як хочеш доїхати, бери віз і клади на нього сани та човен.

Зробив Квітень гак, як сказав Травень, і махнув до Березня в гості. Березень напустив сніг, а той склав віз і човен на сани та й поїхав далі, полив дощ, розлилась вода всюди,— той склав віз і сани в човен та й знову поїхав. Приїздить до Березня, а той і очі витріщив.

Як ти,— каже,— зумів доїхати в таку лиху негоду?

Не доїхав би ніколи, та спасибі Травню — на­вчив,— каже Квітень.

Ну, чекай же, Травню! Я тобі крилечка увібгаю,— каже Березень.

З того часу між Березнем і Травнем немає ладу, як в Травні зацвіте щось або зросте раннє, Березень холоди нашле, які все понищать.

Дарунок милого

Старі люди кажуть, що давно-давно колись в одному селі на березі нашого моря жила дуже красива дівчи­на. Звали її Азою, І любила вона гарної о-прегарно. о хлопця. Настав тривожний час, і Азин коханий пішов на війну з турками. А як виступив у похід, то подарував дівчині золотий перстень, щоб вона чекала і не забувала свого милого.

—        Як загубиш цей перстень, то знатиму про твою невірність,— сказав парубок.

Пройшло кілька років, Аза берегла дарунок, як зіни­цю ока, та все чекала хлопця з походу, а він не повертав­ся. І от одного разу сталася біда. Пішла дівчина до моря прати білизну, задумалася та й упустила ненароком

перстень у воду. А тут де не взялася хвиля, скаламутила воду — і пропав дарунок. Злякалась бідна Аза, кинулась у хвилі, щоб дістати свою дорогу втрату, та й втопи­лася.

З тих пір і море зветься Азовським по імені безталан­ної дівчини, яка так і не діждалась свого милого з походу.

Золоті ключики весни

Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці бере­зень і поплив з гір у доли швидкими потоками. Зазеленів молодим зелом на лугах юний квітень, розсипав навколо райдужні, різнобарвні квіти. А найперші з тих — то яскраво-жовті, ніби даровані сонцем, золоті квіти пер­воцвіту весняного.

...Ішов лугами, полями і лісами юнак. Залюблено задивлялося на нього сонце і кинуло йому під ноги при­горщу сонячних зайчиків. А вони торкнулися землі і пе­ретворилися на золоті ключики. Взяв юнак-квітень ті ключики та й відімкнув двері землі, в які хвилею радісно­го і живодайного тепла, з пташиною піснею і веселим сміхом полинула нестримно юність природи — Вес­на. Взяв юнак молоду Весну-наречену за руку, пішов із нею по землі. Де крок ступлять, там квіти цвітуть, слово мовлять — музики грають, пісню заведуть — усе навколо заспіває і закружляє в буйному танку весняної радості.

Волошка синя

Якось небо дорікнуло колоссю хлібного поля, мовляв, усе, що є на землі, вдячне йому, небові. Квіти посилають свій аромат, ліси — таємничий шепіт, птахи — спів; тіль­ки колосся не складає йому подяки, хоча саме небо напуває коріння життєдайним дощем.

«Навпаки, ми дуже вдячні тобі,— сказали колоски.— Бо прикрашаєм землю морем зелені. А в інший спосіб не можемо виразити свою вдячність до тебе. Допоможи нам, і ми будемо завжди вдячні тобі».

«Гаразд,— відповіло небо.— Якщо ви не можете під­нятися до мене, я зійду до вас».

І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіти — часточку самого неба. Відтоді стебла хлібних злаків при кожному подиху вітру нахиляються до по­сланців синього неба — волошок і нашіптують їм ніжні слова любові.

Ой, трава-мурава (спориш)

...Якось рано-вранці стара ворожбитка поверталася з гір, де вона збирала цілющі трави. Повний кошик трав назбирала старенька, притомилася, а тут ще й сонце, що піднялося над обрієм, почало припікати. Сіла стара чаклунка в тіні під деревом, розклала свій нехитрий сніданок. Аж глянь — по обидва боки стежки, якою вона спускалася вниз, продирається в гори маленька травич­ка. Роззирнулася навколо і побачила, що й сама вона сидить на зеленому моріжку, немов щільним килимком, засланим тією ж травицею.

Чому це ти в гори поспішаєш? — намагалася завести розмову старенька,— і як звати тебе?

Травка-муравка, або спориш,— одказала тонень­ким голосом дрібна травиця.— Помандрую в гори подалі від людей. Немає життя мені од них. Все розорали, розкорчували, ніде мені оселитися спокійно. Ось я й ви­рішила, що в горах не буду нікому заважати, ніхто не буде мене переслідувати.

Не вибратися тобі в гори такій маленькій та неміч­ній,— сказала бабця.— Та й де тобі там рости серед каміння?  Вітри там,  холодно.  Пропадеш, дурненька.

А що ж мені робити? — тремтячим голоском за­питала травичка.— Все одно загину... Ні. Піду. Ти відпо­чивай собі, бабусю. І знову подерлася вгору.

Шкода стало бабусі цю беззахисну травичку. 1 наду­мала вона помститися людям. Звелася на старечі ноги, погукала:

Гей ти, як там тебе величати, травко-муравко. По­вертайся вниз до людей. А те, що вони все переорали, так тобі краще буде за землю триматися. У горах пропа­деш. Повертайся.

Добре,— відповіла трава-мурава.— Я повернуся в теплу донину до людей.

А щоб вони тебе не чіпали, я наділю тебе цілющи­ми властивостями,— пообіцяла чаклунка та й почала збиратися в дорогу.

1 трава-мурава теж побігла за нею вниз.

Так спориш повернувся до людей, заселив їхні горо­ди, сади, квітники, двори... Відчувши свою силу, почав займати все більше і більше земель. Що вже з ним не роблять люди — виривають з корінням, топчуть ногами, а він все росте, розширюючи свої володіння і допома­гаючи людям лікувати нирки, печінку та інші хвороби.

ОБРЯДИ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ

Новорічні обряди

Новорічні обряди вважаємо найважливішими. І це не випадково. Відповідно до традиційних народних уявлень про циклічність часу, його рух по колу в ході новорічних ритуалів народжувався не тільки новий рік, в якому люди мали жити й працювати, а й заново народжувався світ. Не випадково співали «Радуйся, земле: рік новий народився». Отже, за допомогою новорічних обрядів ніби створювалася модель щасливого існування кожної сім'ї на майбутній рік. Новорічні свята (зимові святки) почи­налися 25 грудня за старим стилем — на Різдво, і закін­чувалися 6 січня — святом Хрещення. Основними еле­ментами новорічної обрядовості були: обрядова їжа, різні магічні дії, обряди колядування, щедрування, засівання, гадання.

На новорічний стіл обов'язково подавали 12 страв — магічне число. Обряди колядування, щедрування, засі­вання (посипання) мали забезпечити добробут і щастя людей. Пісні, колядки та щедрівки, що їх супроводжува­ли, включали величання хазяїв і побажання всіляких благ у новому році. У колядуванні (на Різдво) брали участь хлопці, які збиралися «дружиною» і в супроводі музик обходили хати з піснями-величаннями. Часто колядники розігрували ігрища «Вертеп», «Козу». Смерть і народження «кози» під час театралізованої вистави символізували народження нового року. «Засівання» (на Новий рік) моделювало майбутню сівбу і мало забезпе­чити добрий урожай. Деякі новорічні обряди відтворюва­ли хліборобську працю.

Весняні обряди

З початку березня до кінця червня відбувалися весня­ні свята та обряди: зустріч весни, вітання пробудженої природи, звернення до землі, щоб дала добрий уро­жай. Весну зустрічали радісно й пишно, з танцями, іграми, піснями (веснянками і гаївками). їх співали дівчата, які виходили на пагорби і закликали весну. Вечо­рами молодь збиралася на вулиці або за селом. Дівчата, взявшись за руки, водили танки. Так само збиралася молодь і на Великдень. Під час Великодніх свят важливе місце посідали елементи весняної обрядовості, пов'язані з яйцем — символом зародження нового життя. Фарбо­вані яйця-крашанки та розписані особливим орнаментом писанки святили в церкві, дарували один одному, несли на могили померлих родичів.

Кульмінацією весняних обрядових дій були зелені святки (Трійця) та свято Івана Купала. Двори та хати прикрашали зеленню і травою. На Купала молодь уста­новлювала на вигоні обрядове дерево, прикрашене вінка­ми, квітами, стрічками. Біля дерева розкладали вогни­ще — обов'язковий атрибут купальської ночі, пов'язаний з культом сонця. Іноді з пагорбів пускали у воду запале­не колесо — символ сонця. Біля багаття молодь весели­лася всю ніч, водила хороводи з піснями та іграми. Хлоп­ці й дівчата стрибали парами через багаття. Надзвичай­ною поетичністю і мальовничістю відзначалися купальсь­кі пісні, що виконувалися під час плетіння вінків, які дівчата пускали потім на воду, щоб угадати свою долю («...Пливи, вінок, за водою, пливе доля за тобою»).

Літні обряди

З другої половини літа відбуваються жниварські об­ряди. Починалися вони обрядом зажинок першого снопа, званого «воєводою», що його мала нажати «в добрий час» найкраща жниця.

У зажинкових піснях бажали радісних і щасливих жнив, співали хвалу першому снопу, який урочисто ставили в світлиці на покуті. У давнину жнива проводи­лися так: кілька сімей об'єднувалися, щоб спільно обро­бити поле кожної з них по черзі. Закінчувалось усе обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких дяку­вали господарю за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя й добробуту. По закінченні жнив справляли обжинки. Останній сніп, якого звали «дід», перев'язували червоною стрічкою й урочисто, з піс­нями несли в село. На полі залишали жменю незжатого колосся, прикрашену стрічками й квітами, яка називала­ся «перепілкою». За язичницькими віруваннями, в ос­танньому снопі, що зберігався в хаті на покуті, та в зви­тій з колосся «перепілці» жив дух рослинності. Обжинко­ві обряди покликані були повернути силу, що перейшла в колосся, землі, а також усьому господарству. З пше­ничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок — символ щедрого врожаю та успішного завершення жнив. Вінок прикрашав найкращу жницю, яка в парі був перший день на пасіці. Накривали стіл білою скатер­тиною, клали хліб-сіль. Помолившись, пасічник обходив свої володіння з запаленою свічкою і кропив свяченою водою. Забивав осиковий кіл від нечисті і закликав: «Полети, моя бджоло, на всі чотири сторони за жовтим воском, за солодким медом». Це була пора цвітіння садів. Люди вірили: якщо бджілки сідають на біло-рожеві пелюстки, то буде гарний урожай. Вони вміли вгадувати й погоду: якщо бджоли летіли до вуликів — чекали дощу, дуже жалили — готувалися до засухи.

Відсвяткувавши медового Спаса, пасічники проводи­ли медозбір аж до 21 вересня — Різдва Богороди­ці. В цей день забирали бджіл з пасік поближче до садиб. З давнини мед був ритуальною стравою, символом достатку і здоров'я.

Його широко використовували в народній медици­ні. Калина з медом — засіб від простуди, мед з часни­ком — від тиску і нервів. З давніх-давен наші предки знали численні рецепти виготовлення медових напоїв-медовух. Це було безалкогольне тонізуюче, лікувальне питво.

Українці по-господарськи використовували віск. З нього виготовляли свічки, ним натирали підвіконня і шафи перед святами, вощили дратву, робили прозо­рий папір для ліхтарів, дитячі іграшки, писанки, обмазу­вали «пні» при щепленні дерев, а також виготовляли пластирі від ран, радикуліту, ревматизму, сумішшю воску з борсуковим жиром гоїли лишаї. Знали й про цілющі властивості прополісу. У Карпатах його використовували також для виготовлення полірувальних лаків. Застосову­вали бджолину отруту, маточне молочко.