РЕФЕРАТ
Мовна політика та мовне законодавство в Україні
ПЛАН:
Вступ
1.
Мовна політика в Україні
2.
Мовне законодавство в Україні
Висновки
Список літератури
Вартість – 149 грн.
Вступ
Що таке мова? Відповісти на це питання однозначно непросто, хоча такі
спроби було зроблено ще вченими давніх Греції, Риму, Китаю, Індії.
У науці відомі три погляди на
природу мови:
1)
мова – явище
біологічне;
2)
мова - явище психічне;
3)
мова - явище соціальне.
Безперечно, мову не можна трактувати як явище біологічне. Хоча людина, на
відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність
до оволодіння мовою, вона ніколи не
заговорить сама, якщо її не навчити. Це доводять сучасні “Мауглі”- діти, які з різних причин опинялися поза
суспільством, іноді серед тварин, і не могли навчитися мови, навіть
повернувшись у людський колектив. Причиною цього є те, що вони пропустили так званий
сендитивний період (вік від двох до п’яти років), коли людина найактивніше
опановує мову.
Мова не є і суто психічним явищем,
оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути
стільки мов, скільки є людей. Хоча не
можемо заперечувати, що в мовленні кожної людини відображені її психічні
особливості, а в національній мові – менталітет, особливий психічний склад
певної нації.
Мова
– явище соціальне (суспільне).
Вона виникає, щоб задовільнити потреби людського суспільства, є однією з
найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.
Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних
діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для
забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.
Парадоксальність мовної ситуації в сучасній Україні, на мою думку, полягає
в тому, що мова етнічної більшості, яку Конституція проголосила державною зі
всіма наслідками, що звідси мали б випливати, в умовах українсько-російської
двомовності насправді й досі залишається у статусі мови меншості сучасного
українського суспільства.
Розпочатий, було, після отримання суверенітету процес
"українізації" суспільства, як показав час, не перетворився на поступальний,
не переріс у потужну тенденцію, і сьогодні, мабуть, є підстави говорити про
відступ із завойованих на початку 90-х рр. позицій. Надія перших
"незалежних" років на те, що під впливом соціально-політичних
перетворень, повсюдного і повсякчасного вивчення української мови, яке масово
охопить співвітчизників, моноліт російськомовності поступово буде
"розмито", що переважна більшість російськомовних українців та
громадян України інших національностей ставатимуть щораз лояльнішими до своєї
державної мови і невдовзі говорити українською правильно стане престижним, -
сьогодні видається доволі ілюзорною. З
"парадового боку" ситуація виглядає так: у нове тисячоліття
українська мова входить у довговиборюваному почесному статусі мови держави
(держави незалежної), як мова національна, друга серед слов'янських за
кількістю носіїв, зі сформованим літературним стандартом, кодифікованим
правописом, з відповідним (нехай і не надто численним) видавничим - навчальним
і довідковим - забезпеченням у царині україномовної освіти. Реальна мовна
ситуація й стан української національної мови на її сучасному етапі є дещо
іншими.
Протягом останніх років українізацію помітно пригальмовують такі явища, як
обережність державної політики в мовній сфері, прагнення до уникнення радикальних
заходів. Відсутність культурно-мовного протекціонізму для української мови,
україномовної друкованої продукції засобами податкової політики штрафування
тощо. Відсутність спеціальних державних органів, які б здійснювали вироблення
мовної політики і стежили за її дотриманням. У свої роботі я хочу зазначити та
проаналізувати основні тенденції змін мовної ситуації, а також висвітлити
головні риси концепції державної мовної політики у незалежній Україні.
Висновки
Українська мова — мова корінного населення України, державна мова України.
Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення
(67,5 %) вважає українську мову рідною.
Теперішня мовна ситуація в Україні є результатом тривалої війни проти
української мови, української ідентичності та української державності, яку
Росія розпочала після 1654 року та яка продовжується і нині у формі
мовно-культурної експансії.
Таким чином, розгляд мовної
ситуації в нашій країні, переконливо свідчить, що державна українська мова за
18 років із часу прийняття Закону України "Про мови в Українській
РСР" і за час незалежності України державною фактично так і не стала.
Необхідних заходів з ліквідації наслідків примусової русифікації українського
народу протягом попередньої третини тисячоліття вжито практично не було. Вимоги
патріотично свідомої громадськості були фактично проігноровані чиновництвом
майже в усіх галузях і на всіх рівнях владної вертикалі. Необхідні умови для
всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного
життя в Україні, як того вимагає чинне законодавство, створені не були.
Особливо це стосується сучасних галузей людської діяльності. Внаслідок цього
українська мова, яку визнала рідною переважна більшість населення України,
майже 70 відсотків (67,5%), поступово втрачає статус державної і фактично
витісняється російською мовою.
Незважаючи на зазначені перешкоди, українська мова не втратила достатньо
сильної креативної енергії. Нині, в умовах творчої свободи, почався активний
процес формування соціяльно диференційованої культури на базі української мови,
особливо інтенсивний в західних і центральних регіонах, а також у Києві, хоча
цікаві явища у сфері елітарної української культури спостерігаються і в містах
Східної України. Однак, в умовах жорсткої конкуренції з російською масовою
культурою, культура українська, що перебуває в стадії формування, потребує підтримки
з боку своєї держави, що ще раз підтверджує гостру необхідність ефективної
мовної політики.
Але найважливішим, найважчим і найбільш загрозливим наслідком нинішньої
"мовної політики" місцевої русифікації або національно байдужого
чиновництва, наслідком, який може зробити мало актуальними решту міркувань і
висновків, є те, що в незалежній Україні серед власне українського народу
виростає і безперешкодно поширюється.
Таким чином, мовну ситуацію в Україні
сьогодні визначають два основні чинники:
а) наявність мовного законодавства, яке закріплює державний статус однієї - української - мови;
б) співіснування двох мов у багатьох сферах суспільного життя, що є
наслідком декларативного характеру мовного законодавства, а також спадщиною
багаторічної політики лінгвоциду щодо української мови.
Я вважаю, що не може бути українського народу без української мови, як не
може бути незалежної держави на ім'я Україна з народом, який би називався
інакше, ніж український, і розмовляв би мовою іншою - не українською. Бо такий
народ і така держава повинні тоді називатися інакше. Цілком очевидно, що саме в
цьому, у політичному значенні мови як найважливішого чинника націотворення і
державотворення, полягає головна причина і шаленого тиску на українську мову, і
політичних спекуляцій довкола її місця та ролі в реальному житті нашого
суспільства.
Список літератури:
1. Бурковський І. До питання про мову переважного
вжитку серед людності України// Українська мова: з минулого в майбутнє. К.,
1998. - С.189-192.
2. Березовенко А. Посттоталітарна динаміка і
перспективи української мови // Про український правопис і проблеми мови/
Відп.ред. Лариса М.Л.З.Онишкевич. Нью Йорк-Львів, 1997. - С.124.
3. Анатолій Погрібний. Світовий мовний досвід та
українські реалії. - К., 2003. - С. 7.
4. Радчук В. Мова в Україні: стан, функції,
перспективи // Мовознавство. - 2002.- № 2-3.
5.
Конституція України. Закон про мови в Україні.
6. Масенко Л. Мова і політика.- К.,1999.
7. Статистичний збірник "Освіта та культура на
Україні", К., 1999, с.6.
8. Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна
ситуація в Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4.
Комментариев нет:
Отправить комментарий