РЕФЕРАТ
Наслідки діяльності тоталітарних сект для українського суспільства
ЗМІСТ
Вступ
1.
Визначення поняття «тоталітарних
сект»
2. Сім’я як об’єкт впливу деструктивних
тоталітарних організацій
3. Тоталітарні
секти й українські вибори
Висновки
Література
Обсяг - 23 сторінки
Перехід
до нових форм державного керування в Україні виявив суперечливість правової
бази, що регулює державно-релігійні відносини. Безмежна воля совісті й
релігійних організацій, закріплена в законодавстві, породила ситуацію, якою
скористалися різні деструктивні релігійні утвори, секти. Їхня діяльність
настільки широко розвернулася на території України, що тепер необхідно
розглядати проблему негативного впливу таких груп на життя й здоров'я громадян
і суспільства, а в цілому -- на безпеку держави. Тоталітарні секти в Україні,
що культивують асоціальність, заперечуючи конституційні обов'язки, піддають
ризику моральне, психічне й фізичне здоров'я громадян, являють собою серйозну
загрозу державі й суспільству .
Наша
країна традиційно багатоконфессійна, усю її історію люди, що сповідують різні
релігії, жили пліч-о-пліч один з одним, з повагою ставлячись до права сусіда
вірувати по-своєму, вільно й свідомо вибирати свої релігійні переконання. Але
саме цього права прагнуть позбавити людину тоталітарні секти.
Дослідження
сектантства як унікального соціального явища дотепер велися, за рідкісним
винятком, тільки в конфесіональному напрямку, а саме в області християнського
сектантства.
Такі
західні вчені, як М. Вебер , Р. Нібур , Є. Трельч , розглядали сектантство тільки в області
релігійного християнського сектантства.
У
дореволюційній Росії активно досліджували феномен сектантства П. Мілюков (релігійне сектантство) і С. А. Нілус (релігійне й псевдорелігіне сектантство).
Заслуговують на увагу й художні твори П.І. Мельникова (А. Печерського) , у яких був досліджений феномен російського
релігійного сектантства.
Феномен
релігійного сектантства досліджувався в радянський період такими вченими як В.
Бонч-Бруевич , А. Катунський , Д. Фурман, К.Б. Привалов , Ф. Путинцев . Особливої уваги заслуговують фундаментальні
праці А. І. Клибанова і Н. М. Нікольского .
Слід
зазначити, що першими, хто розглянув сектантство як явище не тільки релігійне,
але й світське (зокрема, політичне сектантство) були Ф. Энгельс і В.І. Ленін .
Деякі
сучасні західні вчені, вивчаючи сектантство, дійшли висновку про доцільність
використання терміна «нові релігійні рухи» (НРР), що вказує на їх
вузькопредметний підхід до вивчення даного феномена (таку думку висловлює,
наприклад, А. Баркер , і окремі
російські дослідники).
Але є
серед західних дослідників учені, що намагаються розібратися в причинах
виникнення сектантства, які активно використовують поняття «секта». Особливо
слід зазначити роботи Т. Гандоу , Р.
Ліфтона , У. Мартіна , Дж. Макдауелла , Д. Стюарта .
Серед
російських учених і релігійних діячів, що вивчають феномен релігійного
сектантства, слід зазначити роботи таких дослідників, як: А. Васильєв , Е.Н. Волков , Ц.П. Короленко , І. Куліков , А. В. Кураєв , Л.Н. Мітрохин , А.В. Саввін , П. Р. Стеняєв , Д. А. Таєвський , Н.А. Трофимчук , А.І. Хвиля-Олінтер 75], Н. В. Кривельська , А.А. Скородумов .
Найцікавішими
сучасними російськими роботами в області дослідження сектантства можна по праву
вважати праці А. Л. Дворкіна , який
розглядає феномен сектантства з позицій Православного християнства, що,
безумовно, відбилося на позиції й висновках, які він зробив у своїх роботах.
Досліджуючи
сектантство неможливо обійти розгляд питань про девіантну й делінквентну
діяльності особистості в суспільстві. Цікавими в цій області можна вважати
праці Р. К. Мертона , а також російських
учених, що вивчають різні форми аномії, таких як І.С. Ний , Н.А. Стручков .
Література:
1. Алексеєнко Т. Ціннісні орієнтації сімейного виховання:
Концепція реалізації // Рідна шк. - 1997. - №10. - С. 69 – 72.
2.
Волков Е. Н. Семья в новых социально-экономических условиях. Материалы
Международной научно-практической конференции: 2 - 10 октября 1997 г. Том 1 /
Под ред. проф. З. Х. Саралиевой. – Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 1998. – 409 с.
– С. 24 - 29.
3.
Волков Е. Н. Преступный вызов практической психологии: феномен деструктивных
культов и контроля сознания (введение в проблему) // Журнал практического
психолога. М.: Фолиум. 1996. № 2. С. 87 - 93.
4.
Зимбардо Ф., Андерсен С. Объяснение контроля сознания: экзотические и
повседневные манипуляции сознанием // Журнал практического психолога, 2000, № 1
- 2. С. 8 - 34.
5.
Полищук Ю. И. Влияние деструктивных религиозных сект на психическое здоровье и
личность человека // Журнал практического психолога. М.: Фолиум. 1997. № 1. С.
93 - 97.
6.
Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии. – М.:
Аспект Пресс, 1999. – 429 с.
7.
Целикова В. В. Психологические механизмы влияния на личность в культе // Журнал
практического психолога. М.: Фолиум. 1996. № 5. С. 71 - 75.
ПЛАН:
Вступ
1. Визначення поняття «тоталітарних
сект»
2. Сім’я як об’єкт впливу деструктивних
тоталітарних організацій
3. Тоталітарні секти й українські вибори
Висновки
Література:
Вступ
Перехід
до нових форм державного керування в Україні виявив суперечливість правової
бази, що регулює державно-релігійні відносини. Безмежна воля совісті й
релігійних організацій, закріплена в законодавстві, породила ситуацію, якою
скористалися різні деструктивні релігійні утвори, секти. Їхня діяльність
настільки широко розвернулася на території України, що тепер необхідно
розглядати проблему негативного впливу таких груп на життя й здоров'я громадян
і суспільства, а в цілому -- на безпеку держави. Тоталітарні секти в Україні,
що культивують асоціальність, заперечуючи конституційні обов'язки, піддають
ризику моральне, психічне й фізичне здоров'я громадян, являють собою серйозну
загрозу державі й суспільству .
Наша
країна традиційно багатоконфессійна, усю її історію люди, що сповідують різні
релігії, жили пліч-о-пліч один з одним, з повагою ставлячись до права сусіда
вірувати по-своєму, вільно й свідомо вибирати свої релігійні переконання. Але
саме цього права прагнуть позбавити людину тоталітарні секти.
Дослідження
сектантства як унікального соціального явища дотепер велися, за рідкісним
винятком, тільки в конфесіональному напрямку, а саме в області християнського
сектантства.
Такі
західні вчені, як М. Вебер , Р. Нібур , Є. Трельч , розглядали сектантство тільки в області
релігійного християнського сектантства.
У
дореволюційній Росії активно досліджували феномен сектантства П. Мілюков (релігійне сектантство) і С. А. Нілус (релігійне й псевдорелігіне сектантство).
Заслуговують на увагу й художні твори П.І. Мельникова (А. Печерського) , у яких був досліджений феномен російського
релігійного сектантства.
Феномен
релігійного сектантства досліджувався в радянський період такими вченими як В.
Бонч-Бруевич , А. Катунський , Д. Фурман, К.Б. Привалов , Ф. Путинцев . Особливої уваги заслуговують фундаментальні
праці А. І. Клибанова і Н. М. Нікольского .
Слід
зазначити, що першими, хто розглянув сектантство як явище не тільки релігійне,
але й світське (зокрема, політичне сектантство) були Ф. Энгельс і В.І. Ленін .
Деякі
сучасні західні вчені, вивчаючи сектантство, дійшли висновку про доцільність
використання терміна «нові релігійні рухи» (НРР), що вказує на їх
вузькопредметний підхід до вивчення даного феномена (таку думку висловлює,
наприклад, А. Баркер , і окремі
російські дослідники).
Але є
серед західних дослідників учені, що намагаються розібратися в причинах
виникнення сектантства, які активно використовують поняття «секта». Особливо
слід зазначити роботи Т. Гандоу , Р.
Ліфтона , У. Мартіна , Дж. Макдауелла , Д. Стюарта .
Серед
російських учених і релігійних діячів, що вивчають феномен релігійного
сектантства, слід зазначити роботи таких дослідників, як: А. Васильєв , Е.Н. Волков , Ц.П. Короленко , І. Куліков , А. В. Кураєв , Л.Н. Мітрохин , А.В. Саввін , П. Р. Стеняєв , Д. А. Таєвський , Н.А. Трофимчук , А.І. Хвиля-Олінтер 75], Н. В. Кривельська , А.А. Скородумов .
Найцікавішими
сучасними російськими роботами в області дослідження сектантства можна по праву
вважати праці А. Л. Дворкіна , який
розглядає феномен сектантства з позицій Православного християнства, що,
безумовно, відбилося на позиції й висновках, які він зробив у своїх роботах.
Досліджуючи
сектантство неможливо обійти розгляд питань про девіантну й делінквентну
діяльності особистості в суспільстві. Цікавими в цій області можна вважати
праці Р. К. Мертона , а також російських
учених, що вивчають різні форми аномії, таких як І.С. Ний , Н.А. Стручков .
1. Визначення поняття «тоталітарних
сект»
Тоталітарна секта - організація, що шкодить духовному
життю суспільства, що представляє небезпеку для життя і здоров'я громадян і часто
існуюча у формі релігійної, громадської, комерційної, освітньої чи оздоровчої організації для прикриття
різного роду протиправної діяльності 2 ].
Термін «тоталітарна секта» використовується в кримінології , соціології , психології .
Термін «тоталітарна секта» з'явився в на території
України в православному сектознавстві на
початку 1990-х років (авторство приписується історику церкви і богослову А. Л.
Дворкіну) . З тих пір широко
застосовується в цій дисципліні і в антисектантської публіцистиці для
класифікації релігійних (насамперед нових, нетрадиційних), а також інших
(комерційних і ін) груп, організацій і рухів самого різного толку .
У зарубіжному і українському релігієзнавстві поняття
«тоталітарна секта» практично не використовується , - замість тих, хто знаходить негативний
відтінок термінів «секта» і «культ» для позначення нових релігійних об'єднань,
що відрізняються за віросповіданням від «традиційних» релігій, запропонований
термін «новий релігійний рух» (НРР),
популярність якому забезпечили праці англійської соціолога Айлін Баркер .
Поняття
«тоталітарні секти» та історія його виникнення
На початку 1990-х років в Україні з'явилася велика кількість нових для країни
релігійних організацій і груп. За кордоном з таким явищем у 1960-ті роки
зіткнулися США, а потім країни Західної Європи. На Заході НРР спочатку
сприймалися насторожено, але за останні двадцять років ставлення до них помітно
покращився . Більшість з них соціально
адаптувалися і вписалися у сучасне суспільство, заповнюючи незайняті
традиційними Церквами ніші . В Україні
релігійні новоутворення з'являлися і поширювалися в основному в результаті
зусиль іноземних місіонерів, а деякі неорелігійні об'єднання зародилися і на українському
грунті .
Проблема
класифікації
Відразу після появи нових релігійних рухів виникла
проблема їх найменування . Традиційно
така проблема вирішується за допомогою віднесення нових релігійних утворень до
якоїсь уже існуючої релігійної традиції, або, якщо релігійне новоутворення не
вміщуються у прийняту типологізацію, його включають в новий тип релігійних
організацій . Класифікація релігій є
складноюі відповідальною справою, так як зарахування конкретної групи або
організації віруючих до категорії, що носить негативний відтінок, служить
причиною дискримінації і навіть переслідувань . Саме з цієї причини в науковому
релігієзнавстві і соціології релігії класифікація релігії є найважливішою і
найскладнішою проблемою .
«Деструктивний культ»
На початку 1990-х років в Росії увійшла в моду
методологія класифікації нових релігійних утворень, головним чином запозичена з
праць західних соціологів, психологів і протестантських богословів . Їх праці були опубліковані російською мовою
і почався процес перейняття. Вони використовуються для опису неорелігійних груп
термінологічного апарату . У широкий
обіг були запущені в основному негативні терміни, одним з яких був термін
«культ», який використовувався для позначення релігійних об'єднань, відхилився
від догматики історичного християнства .
У створеному пізніше конструкції - «деструктивний культ» - акцент переносився
на шкоду особистості, сім'ї і суспільству в цілому. Оскільки не були визначені
чіткі і стійкі ознаки термінів «культ» і його посиленою версії - «деструктивний
культ», - то до кола культів з прикметником «деструктивний» було віднесено
безліч самих різних релігійних утворень .
Поява терміна
«тоталітарна секта»
«Методологічний прорив» у класифікації релігій стався з
появою нового терміна, ніколи раніше не застосовувався до позначення релігійних
об'єднань . Це було прикметник
«тоталітарний», яке використовувалося в поєднанні зі словом «секта» для
найменування десятків релігійних утворень, що мають абсолютно несхожі
віровчення, обряди, чисельність і склад послідовників . Колишній заступник голови Експертної ради
для проведення державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві юстиції РФ,
професор МДУ імені М. В. Ломоносова, доктор філософських наук Ігор Кантер пише:
... витоки виникнення слід шукати зовсім не в очевидності терміна «тоталітарна
секта». Просто практикувався для протидії поширенню релігійних новоутворень
термін «деструктивний культ» виявив свою малоефективність. Більшість росіян з
ним ніколи раніше не зустрічалося ... зовсім інша справа - термін
«тоталітарний». Запозичений з політологічного і пропагандистського побуту часів
холодної війни, цей термін тут же викликає асоціації з несвободою, таборами,
охороною, колючим дротом, примусовою працею, мізерної їжею і т. д. Переносячи
зловісний, що лякає сенс терміна «тоталітарний» на область релігії, творці
конструкції «тоталітарна секта» розраховують у такий спосіб істотно підсилити
викривальний заряд наявних визначень, які передують слова «секта» і «культ».
Саме з причини «впізнаваності» терміна «тоталітарний», активному залученні його
в російському масмедійна лексиконі і сталося приєднання даного дуже
«нехорошого» терміна до релігійних новоутворень .
2. Сім’я як об’єкт впливу деструктивних
тоталітарних організацій
Хоча
тоталітарна форма управління державою збанкрутувала, не можна сказати, що
прояви тоталітаризму зовсім зникли з практики соціальної взаємодії. У Європі, в
США, на пострадянських теренах, в різних за рівнем розвитку країнах виникають
організації, які можна назвати, з усіма для того підставами, деструктивними,
оскільки саме таким є їх вплив на людську особистість. Такий вплив часто-густо
вщент руйнує сімейні стосунки. У багатьох родинах це часто сприймають ніби
якесь стихійне лихо. Та чи так це насправді?
За
формальним ознаками діяльність тоталітарних сект можна прийняти за економічну,
політичну, релігійну або психологічну. Але, зважмо, надзавдання їх зовсім інше
– психологічне насилля. Ці організації за своєю сутністю нагадують злочинні
спільноти. Лідери деструктивних організацій поділяють людей на „своїх” і
„чужих”. Проте є і суттєва різниця: деструктивна тоталітарна організація
складається з двох частин, які образно можна назвати „рабовласниками” і
„рабами”. По суті діяльність деструктивних тоталітарних організацій теж
злочинна, але вона спрямована не на весь соціальний простір, а на сформовані
ними ж „спільноти рабів”. Вони користуються методами досягнення мети, які не
виходять за межі чинного законодавства, але результат той же: експлуатація
людей та їхніх вад, помилок, життєвих невдач, трагедій – для збагачення за їх
рахунок. Розпізнати ці організації та їх деструктивність досить непросто,
довести факт психічного насилля над людиною в нашій країні через недосконалу
законодавчу базу ще складніше.
Оскільки
у нас немало деструктивних організацій, що імітують релігійну діяльність,
проаналізуємо особливості саме їхньої роботи.
За
даними Є. Волкова , Ф. Зімбардо, С.
Андерсена , В. Целикової , оцінити деструктивність культів і наявність
у їх діяльності психологічного насилля можна за такими загальними ознаками та
критеріями:
·
проголошення божественності або виняткової мудрості, потуги чи духовності
лідера, вимога беззаперечно погоджуватися з владою лідера та його привілеями;
суворий обов’язок підкорятися лідерові;
·
формування в тій чи іншій формі переконання, що „мета виправдовує засоби”, що
будь-яка дія прийнятна, якщо сприяє досягненню мети групи;
·
індоктринація тоталітарного світогляду (синдром „ми/вони”), що обумовлює
переважання групових цілей над індивідуальними і схвалення (виправдання)
аморальної поведінки при претензіях на добро;
·
твердження, що вірування групи є абсолютною істиною – воно вище за світські
закони; навіювання, що членство в групі дає доступ до особливих сил і
привілеїв;
·
використання маніпуляції, включаючи: створення атмосфери таємничості та
елітарності (елітарна ментальність), ритуали посвячення (із запобіжними
засобами), підтримка відчуття винятковості, маніпуляції за допомогою відчуття
страху і провини;
· розрив
зв’язків з минулим (сім’єю, друзями, метою, інтересами), зміни в часовій
орієнтації (щастя обіцяють в обмін на зовнішню поведінку, що нав’язується
групою).
Згідно з
моделлю М. Т. Сингер , існують такі
засоби контролю свідомості:
·
завоювання контролю над часом людини, особливо її часом роздумів;
·
створення відчуття безпорадності у новачка при одночасному забезпеченні його
моделями, що демонструють нову поведінку, яку прагне виробити керівництво
(лідери);
·
маніпулювання свідомістю, використовуючи винагороди, покарання та інші
практичні дії, щоби притлумити попередню соціальну поведінку новачка;
використання зміненого стану свідомості для маніпулювання життєвим досвідом;
·
створення щільно контрольованої системи, в якій відступників примушують
почуватися так, ніби їм притаманні від народження відступи від норми;
·
утримання новачків у стані невідання і неспроможності віддавати собі звіт у
тому, що відбувається (керівництво секти не може виконувати програму
реформування мислення при повній компетенції та інформованій згоді особи).
Страх і вина викликаються вимогою визнань (сповідей) з нагоди створення
близькості і виявлення страхів та секретів, щоб створити емоційну уразливість
за допомогою явних і завуальованих загроз тощо.
Під
деструктивним контролем свідомості розуміють набір маніпулятивних методик, який
застосовується для індокринації нових членів культу.
Грунтуючись
на восьми методах примусового „промивання мізків” (brainwashing), виявлених Р.
Ліфтоном (R. Lifton) в його психологічній теорії тоталітаризму, можна говорити,
що деструктивні культи використовують кожен з цих методів. Розглянемо їх,
маючи, при тім, на увазі, що нові засоби вербування виробляються постійно. Тут
таке ж співвідношення, як між комп’ютерними вірусами та антивірусними
програмами.
Отже:
1.
Контроль оточення. Передбачає сувору структуризацію оточення, регулювання
спілкування і контроль інформації.
2.
Містичне маніпулювання. Означає надання всім культовим інститутам атмосфери
великої таємничості та божественості.
3.
Вимога чистоти. Припускає: все, що за межами культу, брудне, „духовно
неосвічене”, а відтак підлягає ігноруванню адептами.
4. Культ
сповіді. Незважаючи на те, що обряд сповіді пом’якшує біль, знижує вірогідність
рецидивів, він породжує залежність від тих, хто знижує цей біль і відпускає
гріхи. В деструктивних сектах сповідь спрямована не на звільнення від відчуття
вини, а швидше на породження його.
5.
„Свята наука”. Оголошення своїх догм абсолютною, повною і вічною істиною, що
піднімає їх на „священний рівень”. Будь-яка інформація, котра суперечить цій
істині, є ворожою.
6.
„Зарядка” мови. Всі деструктивні культи ретельно розробляють і розвивають
термінологію ідіосинкразії, що використовується для швидких і спрощених
відповідей на будь-які сумніви та складні питання.
7.
Доктрина вище особи. Цей метод є природним наслідком „священної науки” і
припускає, що особистий досвід не відкидає „фактів” у тому вигляді, як вони
пояснюються доктриною.
8.
Звільнення від існування. Згідно з Л. Ліфтоном, тоталітаристське оточення прокладає
чітку межу між тими, чиє право на існування може бути визнаним, і тими, хто на
це права не має 8, с. 78].
„Сім’я,
сімейні зв’язки і відносини реально є головними об’єктами психологічної і
духовної агресії з боку деструктивних культів, оскільки вони репрезентують
конкурентні системи соціалізації. Модель дії на особу в культі можна уявити як
процес регресії в дитячий, інфантильний стан, з якого починається
пересоціализація індивіда на члена культової „сім’ї”, якому нав’язуються нові
„батьки” і організовується нове „народження” для „нового життя”. В цій моделі
звичайна сім’я одержує своє місце тільки в тому випадку, коли вона інтегрується
як молодша, у всьому залежна частина головної („істинної”) культової „сім’ї”,
тобто перетворюючись на групу різновікових „дітей” відносно лідера і групи” .
Подані
вище процедури контролю свідомості не містять містичних чи окультних прийомів,
технік гіпнозу. Тоді виникає запитання: „Чому це все працює, чому ці техніки
досягають успіху, в чому їх сила? Чому у більшості людей зустріч з „ловцями
душ” не викликає відчуття небезпеки?”
Спробуємо
знайти відповіді на ці запитання, аналізуючи традиції виховання та навчання,
притаманні нашому суспільству і нашій сім’ї.
Кожна
людина в дитинстві проходить процедуру соціалізації, тобто „вписування” в
соціум. Цей цілеспрямований процес є вихованням. Беручи участь у ньому, людина
дізнається, що таке „добре” і що таке „погане”. Якість результату залежить від
рівня розвитку та цінностей вихователя. Стихійні контакти із зовнішньою
реальністю дають можливість доповнити картину світу й здобути досвід. Процеси
інкультурації забарвлюють соціалізацію в світлі етнічних традицій.
Отже,
починаючи з раннього дитинства, людина розраховує одержати знання, яких їй
бракує, від досвідчених, авторитетних людей. (Психологічна готовність поважати
авторитет лідера організації має глибокі корені в культурі і не викликає
протесту з боку майбутніх членів організації).
Ієрархічна
структура соціальних систем є звичною конструкцією і теж не насторожує. Система
шкільного навчання базується на вивченні програмового набору фактів з різних
наук (що, звичайно, необхідно для побудови базису знань). Але в результаті у
більшості людей формується уявлення, яке, по суті, є помилковим: буцімто
існують такі розумні люди, що знають відповіді на всі запитання. Сама процедура
навчання й читання друкованої продукції теж є значною цінністю для більшості
людей. Це – спадок минулих епох. Процедура книгодрукування й тиражування
інформації непроста. Питома вага примітивних, шкідливих книг була нікчемно
малою в порівнянні з якісною продукцією, що розвиває людину. В інформаційну
епоху доводиться говорити про тиражування як засміченої інформації, так і
вірусної. Більшість сучасних батьків задоволені, якщо підліток читає. Але не
вважають за потрібне вникнути в сутність того, що він читає.
Кожна
культура накладає табу на певного роду інформацію. Історично це склалося у
зв’язку з феноменом „передчасної інформації”. В ідеалі рівень складності
інформації повинен відповідати здатності і можливості її збагнення. Дорослі
приховують від дітей інформацію про ті сторони життя, які дітям знати ще
зарано. Тому, починаючи з раннього дитинства, людина розуміє, що є питання, які
краще нікому не ставити. Потрапляючи в деструктивну тоталітарну організацію,
молодь сприймає за нормальне явище таємницю, про яку краще не запитувати.
Отже,
можна сказати, що артефакти соціалізації створюють певний базис для
функціонування технік деструктивного контролю свідомості.
Окрема
тема – стратегії сімейного виховання. За результатами досліджень Т. Алексеєнко,
сучасний стиль сімейного виховання можна назвати анархічно-демократичним.
Йдеться про те, що не існує чіткої стратегії виховання. Те, що сьогодні можна,
завтра може бути заборонено. Батьки більше керуються емоціями, аніж
аргументованими виховними принципами .
Дитина
може відігравати в житті батьків дуже різні ролі. Зупинимося на двох полярних
ролях: дитина – цінність, продовження тебе; дитина – тягар.
У
будь-якому випадку батьки прагнуть ретранслювати свою систему цінностей і
світогляд в процесі виховання дітей. У першому випадку доречно говорити про
артефакти в системі виховання і „м’яке насилля” з боку батьків. Якщо дитина є
для них цінністю, то вони шкодять неусвідомлено, блокуючи прояви самостійності
дитини і пригнічуючи її волю, копіюючи традиційні культурні схеми „правильного”
виховання, утримуючи дистанцію в спілкуванні з нею. Більшість батьків
прищеплюють дітям свої страхи, тривоги, неадекватні зразки взаємодії з
оточенням. Кажучи образно, вони прагнуть прищепити дитині своєрідну
„антивірусну програму”. Але такі „програми” мають істотну ваду: активну роль
батьки залишають за собою, а не за дитиною. В результаті саме цей батьківський
захист і стає слабким місцем в системі відносин дитини із зовнішнім світом.
Інший
крайній випадок, коли дитина не є цінністю для батьків, а швидше тягарем,
об’єктом для розрядження нервової напруги. Це, як правило, сім’ї алкоголіків,
наркоманів, психопатів з деспотичним характером. Атрибутами сімейного виховання
тут є погрози, докори; дитина стає каналом розрядки негативних емоцій та
агресії, а іноді й об’єктом сексуальних домагань. У таких випадках йдеться про
психологічне насилля. Переживання амбівалентних почуттів до батьків, вимушена
терпимість до їх, по суті, зради розмиває межі нормальних емоційних стосунків,
сприяє розвиткові патології характеру, віктимності, ідентифікації з агресором, нав’язливості,
емоційної неприступності.
Однією з
передумов культової залежності є легітимність психологічного насилля, звичка
вважати нормою розплату за матеріальні блага дозволом психологічного насилля
над собою. Прокоментуємо. В народних традиціях виховання збереглося особливе
ставлення до годувальника, його особливих прав стосовно решти членів сім’ї.
Нормальними вважалися такі прояви, як лестощі, догідливість. У тих випадках,
коли батькові спадало на думку наганяти страх, розряджаючи свій негативний емоційний
потенціал, дитині ставилося за обов’язок терпіти: бо це годувальник! Дитина
зростала з думкою, що за матеріальні переваги доводиться платити терпінням
психологічного тиску. Найстрашніше, що це вважається нормальним.
Ще одним
джерелом ослабленого Его є прийняте в нашій культурі навчання дітей
слухняності. Діти дошкільного віку радісно називають серед своїх чеснот
слухняність. Слухняна дитина – гордість батьків, підтвердження їх спроможності
як вихователів. Але це доти, доки у дитини не знайдеться новий авторитет. Із
слухняної дитини зростає дорослий, схильний до підкорення.
3. Тоталітарні секти й українські вибори
Наприкінці
минулого року народні депутати В.Лук’янов та І.Рибаков внесли до Верховної Ради
проект закону „Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про свободу
совісті та релігійні організації”. Суть змін – доповнення закону статтею,
згідно з якою «…В Україні заборонено створення та діяльність тоталітарних
релігійних сект».
Одразу
пропоную абстрагуватися від партійної приналежності ініціаторів законопроекту,
їхнього політичного бекграунду й релігійних переконань, а також – принаймні для
початку – від того факту, що проект внесено у самий розпал виборчої
президентської кампанії. Пропоную також наразі не брати до уваги, що церковні
ієрархи й лідери релігійних організацій неодноразово зверталися до українських
законодавців з проханням ухвалити нові закони або зміни та доповнення до вже
чинних, які б забезпечили не заборону сект, а повернення церковного майна, скасування
подвійної реєстрацію релігійних організацій, надання їм права створювати
загальноосвітні школи та ін. Натомість спробуємо обговорити законопроект по
суті.
Всі ми
чули, що «тоталітарні секти» – це жахливо і що їх треба поборювати. Тільки не
всі ми розуміємо під «тоталітарними сектами» одне й те саме. В залежності від
власних уподобань й рівня адекватності відповідними ярликами у нас позначають, буває, то
«сергіанську секту», то «філаретівський розкол», не кажучи вже про
п’ятидесятників чи харизматів.
Таврувати
ярликом «тоталітарні секти» всі без винятку новітні релігійні рухи теж не
випадає.
В
якихось з них культивується безмежна й сліпа відданість всім настановам
всевладного лідера і беззастережна дисципліна, в інших не існує навіть
формального членства і зацікавлені особи вільні відвідувати збори інших
релігійних спільнот. В одних гуру потопають у розкошах, в інших – практикують
глибоку аскезу. Одні групи поривають зі світом і закопуються у землю (у прямому
сенсі цього слова), інші скликають міжнародні конференції і хизуються вірними –
зірками кіно, естради й спорту. Одні
жорстко конфліктують із законом, інші прямо-таки визивно законослухняні.
Зрозуміло
також, що навіть найбільші гурмани у сфері релігії і права не зможуть
пригадати, щоби котрась з релігійних груп звернулася до державного органу у
справах релігій з щиросердною і величною у своїй простоті заявою: «Прошу
зареєструвати статут нашої тоталітарної секти на ім’я таке-то».
Самі
автори законопроекту пропонують розуміти під «тоталітарною сектою» релігійну
організацію, «діяльність якої спрямована на порушення прав і свобод громадян
шляхом використання заходів небезпечного психологічного впливу». Природно,
цікаво дізнатися, який психологічний вплив є небезпечним.
Законотворці
пояснюють: це – «психологічний вплив та інші маніпуляції з емоційно-вольовою
сферою людини, з використанням емоційних та психологічних перенавантажень,
стресів, індивідуальної схильності до навіюваності, безвілля, недостатнього
розумового розвитку і незрілості емоційно-вольової сфери особи, що веде до
втрати нею соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки,
тимчасового розладу психічної діяльності». Важко не помітити, що ці критерії є
настільки довільними й розмитими, що в разі ухвалення закону наступного ж дня
можна ставити питання про заборону монастирів і багатьох церковних практик. Чи
є нічне чування, багатоденний піст, сповідування гріхів, тривалі молитви тощо
«емоційним та психологічним перевантаженням»? А вигнання бісів у Православній і
Католицькій церквах – хіба це не стрес?
А якщо я вірю в чудесні об’явлення, мироточиві глави, зцілення від ікон
– то значить «схильний до навіюваності»? А якщо я бачу зіпсованість світу цього
і не хочу брати участь у його справах аж до відмови голосувати, приймати індивідуальний
код платника податків і дивитися телевізор – то як, втрачаю я «соціальні
орієнтири»? А, до речі, майже цілодобове бомбардування людських мозків мантрами
про «Україну для людей» і тим, що «вона переможе» – це не «маніпуляції з
емоційно-вольовою сферою людини»? А, повернімося до релігійної сфери, постійне
нагадування про гріховність людини – воно як, знижує чи підвищує власну
самооцінку? Не поспішайте, залиште аргументи для судового засідання…
Тобто, прописуючи в закон такі положення,
законотворці перетворюють його на такий собі гак, на якому підвішуються усі
релігійні організації. Вони, які і дотепер величезною мірою залежали від
властей, можуть стати взагалі безборонними. Особливо це стосується релігійних
меншин, але, зрештою, і всіх релігійних організацій, яких влада визнає
«неправильними».
;В
Європі існує одна країна, де функціонує щось подібне до розглядуваного
законопроекту. 3 травня 2001 р. у Франції був ухвалений Закон Абу-Пікарда (за
іменами ініціаторів) з протидії «сектам». І хоча цей закон є чіткішим за то, що
його пропонують українські депутати (його метою є розпуск релігійних груп, які
неодноразово звинувачувалися у здійсненні кримінальних злочинів), він був
зустрінутий дуже критично. Проти нього
виступила Католицька і протестантські церкви країни, які зазначили, що закон
можна буде використати проти деяких культових практик традиційних релігій;
офіційне видання Ватикану La Civiltà Cattolica підкреслювала, що закон фактично
може загрожувати не лише релігійній свободі, але й самому сповіданню віри.
Парламентська Асамблея Ради Європи у резолюції 1309 (2002) закликала Францію
цей закон переглянути. Спеціальний доповідач ООН з питань свободи релігії та
переконань нагадував французьким властям, що в демократичному суспільстві існує
достатній набір інструментів для запобігання обдуренню і зловживанням і що не є
справою держави чи будь-якої іншої інституції бути диктатором у сфері людського
сумління, накидаючи чи, навпаки, відкидаючи ті чи інші вірування або
переконання.
І
справді, якщо наші можновладці хочуть боротися, скажімо, з посяганням на
здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, то для цього
існує стаття 181 Кримінального Кодексу
України. Якщо йдеться про вимагання передавання
майна з погрозою насильства
та обмеження прав і свобод, то до вимагача слід застосувати статтю 189 і запроторити його до буцегарні
терміном до семи років. А якщо хтось хоче заволодіти чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, то на
нього є стаття 190. Знайдуться статті і на вандалів, які прагнуть прикритися
релігією, і на терористів та організаторів парамілітарних груп під тим самим
прикриттям і, до речі, на тих, хто порушує рівноправність громадян залежно від
їхнього ставлення до релігії. Між іншим,
Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи №1412 (1999 р.) “Протиправні дії сект”
закликає застосовувати до неправомірних дій, які вчиняються від імені
релігійних груп, ті норми, які передбачені цивільним та кримінальним
законодавством і не ухвалювати якихось окремих законодавчих актів про секти,
«оскільки таке законодавство порушувало б свободу совісті та віросповідання,
гарантовану Статтею 9 Європейської Конвенції з Прав Людини, а також зашкодило
традиційним релігіям».
Що
спонукало депутатів В. Лук’янова та І. Рибакова відволіктися від святої справи
творення законодавчих шедеврів, котрі б приборкали корупцію, дали б імпульс
економічному розвиткові країни, піднесли на небувалу височину українську культуру і скерувати
натомість всю свою потугу на «секти»? «Поширення впливу на громадян
нетрадиційних релігійних культів, що мають «тоталітарний характер», – кажуть
вони у пояснювальній записці до законопроекту. І наводять приклади: Церква
об’єднання (уніфікації), Церква
сайєнтологів, Культ сатанізму, Товариство трансцендентальної медитації, Біле
Братство. Не оцінюватиму віровчення, діяльність і еволюцію цих релігійних
спільнот – найцікавіше, що жодна з них в Україні не зареєстрована.
Далі, ці
спільноти зовсім не є тотожними не тільки за релігійними, але й соціальними
практиками і об’єднує їх головним чином порівняно недавня історія та сусідство
у пояснювальній записці. Кількість прихильників цих спільнот є доволі
незначною, а сатаністи, за невеликим винятком, виявляються (при затриманні
міліцією) зовсім необізнаними з писаннями Антона Шандора Ла Вея покидьками, які
намагаються виправдати свою «звичайну» паскудність паскудністю «ідейною».
Чому ж
депутати вирішили, що антисектантський закон є таким актуальним для України?
Тут доведеться глянути на контекст.
Антисектантська
активність в Україні завжди стрімко зростає напередодні й під час
виборів.(Причому перед виборами 2006 р. народний депутат В. Співачук
запропонував законопроект, настільки подібний до внесеного В. Лук’яновим та І.
Рибаковим, що доречно навіть говорити про плагіат). Отже, кандидати на посади
та їхні команди проголошують, що змагаються за «все добре і проти всього
поганого», і часто абстрактні й від цього ще страшніші сектанти стають зручною
мішенню. Зручною, абсолютно безпечною і зовсім безкоштовною – щоби храм
побудувати, треба витратитися, а тут, дивись, котрийсь з владик, схильних до
підміни місії борнею з конкурентами, твою старанність запам’ятає. До, речі,
зверніть увагу на блискучу відсутність у переліку «тоталітарних сект» церкви «Посольства
Божого». Зазвичай ця церква і її лідер –
чи не найбільший подразник для всіх сектоборців.
Зрештою,
сам Сандей Аделаджа з його вченням про процвітання, жорсткою будовою церковної
структури, щільною залученістю до політичного процесу, екстравагантною
поведінкою, підозрою у причетності до фінансових махінацій тощо, дуже вразливий
для можливої критики. Настільки вразливий, що з біблійно обґрунтованими
звинуваченнями на його адресу публічно виступила ціла група протестантських
єпископів й пасторів. Але законотворці його не згадали. Бо Аделаджа воює з
«тимошенківським» Ю.Луценком і підтримує Л.Черновецького, останній, своєю
чергою, у цій кампанії підтримує В.Януковича, а значить, для регіонала
Лук’янова і позафракційного «антибютівця» Рибакова пастор поки що
недоторканний.
Відтак,
висновки. Законопроект, по-перше, якщо він стане законом, перетворюється на
справжнє «дишло», яке просто гріх буде не повернути туди, куди господареві
цього дишла заманеться. Законопроект, по-друге, великою мірою має «ритуальний»
характер – депутатам необхідно було у певний час показати певного кольору
прапор, що вони й зробили. Ані на
розв’язання проблем, які існують в сфері свободи совісті та державно-церковних
відносин, ані на захист свобод, прав і здоров’я громадян цей законопроект
апріорі не спрямовувався.
І,
по-третє, до відома тих, хто й надалі вноситиме до Верховної Ради подібні
законопроекти.
Релігійні
переконання дуже погано коригуються за допомогою заборон.
Не можна
залишати безкарними шахрайство, зловживання релігією (і не лише релігією) на
шкоду свободі й здоров’ю людини, але це
не тотожне спробам корегувати релігійні переконання. Вони дуже погано
коригуються заборонами. Досвід Радянського Союзу, в якому з першого до останнього
дня його існування буяло розгалужене
релігійне підпілля, не останній тому доказ.
Висновки
Завершуючи
лаконічний аналіз, з одного боку, технік деструктивного контролю свідомості,
вживаних в тоталітарних сектах, а з іншого – окремі техніки сімейного
виховання, можна зробити висновок, що існує певна ізоморфність між цими двома
рядами. Кожній слабкій ланці в системі виховання відповідає „свій метод” в
арсеналі „ловців людських душ”.
Людині
властива екзистенціальна тривога: страх смерті, переживання невизначеності,
етичні проблеми, складнощі самопізнання, проблема пошуку сенсу життя. За
розв’язання цих проблем людина готова платити значну ціну. За це можна вимагати
все: обітницю бідності, обмеження в інформації, визнання своєї недолугості тощо
– аж до зречення від минулого життя і від рідних людей. Можна дійти висновку,
що в основній спільноті, в культурі є передумови для того, щоб техніки
деструктивного контролю свідомості виявилися продуктивними. Більше того, вони
якраз і створюються відповідно до слабких сторін життя людської спільноти.
Тут ще
раз потрібно звернути увагу на метафору вірусів і антивірусних програм.
Проблема інформаційної безпеки примушує переглянути традиційну систему
цінностей і способи захисту не тільки на рівні приватного життя, але й на рівні
законодавчому. Законодавство цивілізованих країн налаштоване на захист майна,
життя і здоров’я своїх громадян. Сьогодні з’явилася ще одна цінність, яку
необхідно захищати, оскільки на неї роблять замах, і через неї – замах на
людське здоров’я і майно: це психологічний ресурс особи, особовий потенціал.
Один з
провідних російських фахівців з боротьби з деструктивним контролем свідомості
Є. Волков говорить, що захист сім’ї і молоді від психодуховної агресії
деструктивних культів будується нині в Росії на основі активності батьківських
комітетів і спільнот, що об’єднують мізерну частку батьків і сімей, реально
зачеплених цими явищами.
Можна
виокремити дві основні стратегії поведінки батьків, чиї діти опинилися в
„Білому братстві”, у муністов, у Віссаріона чи серед сайєнтологів тощо. Перша –
силова, тобто націлена на ініціації заборонних законодавчих ініціатив і судових
позовів, на залучення силових правоохоронних органів і насильне вилучення дітей
з подібних груп. Друга – системно-конструктивна, націлена, перш за все, на
відновлення особового контакту з дітьми та на широку інформаційно-просвітницьку
роботу. Ці стратегії можуть поєднуватися в діяльності конкретних організацій
або зусиллях окремої сім’ї .
Обвал
різних залежностей, який зараз простежується в молодіжному середовищі, є
критерієм того, що батьки не опікуються дітьми настільки, наскільки це
необхідно дітям. Сучасна людина розв’язала проблему виживання багато в чому
завдяки технічному прогресові. Вивільнилося досить багато часу. Як на мене,
вільний час нам дано не для пустого байдикування, бездумного споживання, а для
того, щоб реалізувати свій людський потенціал у конструктивних стосунках з
іншими людьми, з довкіллям. Важливо, щоби дорослі люди досягали особистісної
зрілості для об’єктивної спроможності допомогти дитині вибудувати свою особу.
Саме батьки покликані супроводжувати дитину шляхом дорослішання, саме вони
мають надавати емоційну підтримку, створювати умови психологічної захищеності
для дитини.
Соціально-психологічній
культурі сім’ї кинуто серйозний виклик. Глибоке його осмислення і рішучі дії,
грунтовані на використанні досвіду багатьох західних країн, що зіткнулися з цим
феноменом ще понад двадцять років тому, можуть запобігти безлічі трагедій,
поламаних життів. Але для цього необхідно самим працювати над собою, долаючи
інертність та інфантильність.
За
результатами наших досліджень, джерелом легітимності психологічного насилля в
нашій культурі є виховний і педагогічний процес. Внаслідок надмірного тиску на
дітей у сімейному вихованні, люди сприймають як належне тиск і приниження
школярів та студентів у навчальних закладах, порушення прав людини в стосунках
найманих працівників з роботодавцями.
В межах
однієї статті неможливо розглянути всі аспекти означеної проблеми. Однак
необхідно підкреслити, що явище культової психічної залежності в результаті
діяльності деструктивних тоталітарних організацій набуло такого розмаху, що
вийшло за рамки вузької психотерапевтичної та педагогічної проблематики. Це
свідчить, що настав час створити своєрідну санітарну службу, спрямовану на
охорону інформаційно-психологічної безпеки особистості та суспільства в цілому.
Література:
1. Алексеєнко Т. Ціннісні орієнтації сімейного виховання:
Концепція реалізації // Рідна шк. - 1997. - №10. - С. 69 – 72.
2.
Волков Е. Н. Семья в новых социально-экономических условиях. Материалы
Международной научно-практической конференции: 2 - 10 октября 1997 г. Том 1 /
Под ред. проф. З. Х. Саралиевой. – Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 1998. – 409 с.
– С. 24 - 29.
3.
Волков Е. Н. Преступный вызов практической психологии: феномен деструктивных
культов и контроля сознания (введение в проблему) // Журнал практического
психолога. М.: Фолиум. 1996. № 2. С. 87 - 93.
4.
Зимбардо Ф., Андерсен С. Объяснение контроля сознания: экзотические и
повседневные манипуляции сознанием // Журнал практического психолога, 2000, № 1
- 2. С. 8 - 34.
5.
Полищук Ю. И. Влияние деструктивных религиозных сект на психическое здоровье и
личность человека // Журнал практического психолога. М.: Фолиум. 1997. № 1. С.
93 - 97.
6.
Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии. – М.:
Аспект Пресс, 1999. – 429 с.
7.
Целикова В. В. Психологические механизмы влияния на личность в культе // Журнал
практического психолога. М.: Фолиум. 1996. № 5. С. 71 - 75.
Комментариев нет:
Отправить комментарий