ШПОРА - Цивіліологія

ШПОРА

Цивіліологія

1. Сутність цивілізаційної парадигми суспільних наук. Співвідношення цивілізаційної та формаційної парадигм.

2. Виникнення та розвиток загальної теорії цивілізацій.

3. Основні підходи до визначення поняття «цивілізація».

4. Основні напрями сучасних цивілізаційних досліджень.

5. Предмет політичної цивіліології, її місце та роль у сучасному суспільствознавстві.

6. Сутність цивілізаційної ідентичності та її роль у світовому історичному процесі.

7. Дискусії навколо питання про суб’єктів цивілізаційного процесу та критерії цивілізаційної ідентичності.

8. Раса як основа цивілізаційного процесу. Основні підходи до розуміння раси, расових відмінностей та їх роль у розвитку людства.

9. Расові відмінності та упередження як чинник цивілізаційної ідентичності та розвитку цивілізацій.

10. Расові дослідження та основні положення класичних расових теорій.

11. Дискусії з проблеми цивілі-заційної ідентичності України.

12. Цивілізаційна теорія М.Я. Данилевського та її критика.

13.  Цивілізаційна теорія О. Шпенглера та її критика.

14. Цивілізаційна теорія А.Дж. Тойнбі та її критика.

15. Цивілізаційні концепції Ф.Фукуями.

16. Цивілізаційна концепція С. Хантингтона.

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або 
Вартість – 150 грн. 

1. Сутність цивілізаційної парадигми суспільних наук. Співвідношення цивілізаційної та формаційної парадигм.

2. Виникнення та розвиток загальної теорії цивілізацій.

3. Основні підходи до визначення поняття «цивілізація».

4. Основні напрями сучасних цивілізаційних досліджень.

5. Предмет політичної цивіліології, її місце та роль у сучасному суспільствознавстві.

Питання виник-нення та розвитку цивілізацій цікавило багатьох науковців, які створили чимало концепцій цивілізаційного розвитку. Цивілізаційна й форма-ційна парадигми задають різні, хоча й взаємо-доповнювані предмети дослідження й відповідні їм різні методологічні процедури. Один підхід спрямований на пошук унікального в соціумі, інший - на пошук тотожного. Один підхід націлений на вивчення минулого й сьогодення, інший - на осмислення майбутнього, на розуміння законів еволюції Людину й Людства як різних рівнів суб'єктивності.

(2)Питання виник-нення та розвитку цивілізацій цікавило багатьох науковців, які створили чимало концепцій цивілізаційного розвитку. Ці концепції …

(3)Концепції цивілі-заційного розвитку дають підстави виділити такі основні підходи до визначення поняття "цивілізація":

1) цивілізація використовується в зна-ченні певного рівня розвит-ку людського суспільства (Л. Морган, Ф. Енгельс);

2) під цивілізацією розуміється певний куль-турно-історичний цикл у розвитку народів. У даному випадку цивілізація є синонімом культури (А. Тойнбі, М. Данилев-ський);

3) цивілізація позначає вищий ступінь розвитку культури, що пройшла свій апогей і стала на шлях занепаду. Такий підхід різко протиставляє цивілі-зацію і культуру (О. Шпенглер).

Найчастіше виділяють наступні ознаки цивілізації.
- наявність держави;
- наявність писемності;
- наявність сукупності правових норм;
- певний рівень гуманізму;
- релігія.

Цивілізації   визначають більшу частину змін, які відбуваються в сучасному світі.

На межі ХХ і ХХІ століть на передній план висувається фунда-ментальність цивілі-заційної ідентифікації та взаємодії цивілізацій.

В цивіліза-ційному просторі ХХІ століття зростає як значення цивілізаційної спільності, так і міжци-вілізаційних розбіж-ностей; посилюється диференціація  еконо-мічного та військово-політичного потенціалу  окремих локальних цивілізацій,  нарощу-ється потенціал парт-нерства локальних циві-лізацій, формується новий тип відносин між ними.

Жодна з країн сучасного світу (за винятком США) не може отримати статус світо-вої держави, не виступаючи складової певного інтегрованого цивілізаційного утво-рення. Це стосується як європейських країн, так і Росії, Китаю, держав ісламського світу. 

Політична цивіліологія знаходиться на зламі наук філософії, історії, культурології, політології та соціології. Предметом політичної цивіліології є людина та суспільство.

6. Сутність цивілізаційної ідентичності та її роль у світовому історичному процесі.

7. Дискусії навколо питання про суб’єктів цивілізаційного процесу та критерії цивілізаційної ідентичності.

Цивілізаційна ідентичність — це найвища форма соціальної ідентичності, тому що вона базується на усвідомленні куль-турно-історичної спіль-ності народу або групи близьких народів. Це релігійні, ціннісні, етнічні, лінгвістичні й інші системоутворю­ючі ознаки, які дають змогу людині, народу, державі ідентифікувати се­бе в політичних реаліях сучасного світу за принципом «друг–ворог», «свій–чужий» і відповідно поводи­тися в цивілізаційних відноси-нах.

Вирішуючи проблему  самоіден-тифікації, країни, як правило, відповідають на це питання в контексті своїх  голов-них цінностей, їх відповідь обумовлю-ється як минулим, так і сьогоденням, релігією, мовою, історією, тради-ціями та суспільними інститутами. Люди приєднують себе до  певної культурної, етнічної групи, релігійних громад, націй або ( в широкому розумінні) до цивілі-зацій.

А. Тойнбі у своїй концепції досить чітко сформулював критерії визначення цивілі-заційної ідентичності - це історія, мова, культура, звичаї та релігія.  Як і А. Тойнбі, М. Данилевский та
О. Шпенглер відводили релігії особливе значення у цивілі-заційній ідентичності .

8. Раса як основа цивілізаційного процесу. Основні підходи до розуміння раси, расових відмінностей та їх роль у розвитку людства.

9. Расові відмінності та упередження як чинник цивілізаційної ідентичності та розвитку цивілізацій.

10. Расові дослідження та основні положення класичних расових теорій.

Расистські концепції культур з'явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного під-ходу існування традицій-них культур. У працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі й нижчі культури, про нижчий спосіб мислення. Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де превалювала думка про те, що негри - нижча раса й тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їх у культурному стані.

І. А. де Гобіно, Ж. Ляпуж, С. Аммон вважали соціальне життя й культуру продуктом расово-антро-пологічних факторів. Факторові раси приділялася провідна роль у внутрішній політиці й еволюції людства.

Аналогічні концепції розвитку людської культури можна знайти і у Л.Вольтмана та X.Чембер-лена, який запропонував ідею про "тевтонську" расу - спадкоємицю "арійського" духу.

У біолого-расистських концепціях цивілізації звучав тоталі-тарний мотив обов'язкового слідування певній моделі розвитку й функціонування культур. За зразок у більшості випадків пропо-нувалася західноєвро-пейська цивілізація, ство-рена "арійською" расою.

11. Дискусії з проблеми цивілі-заційної ідентичності України.

Сучасна наука має різні погляди на цивілізаційну іденти-фікацію України.

Під цивілізацією  деякі вчені розуміть сукупність етнічних (національних), куль-турно-історичних, тери-торіальних (просто-рових) а також економічних  підвалин, найчастіше об’єднаних загальною приналеж-ністю до єдиної релігійної конфесії. Тому вони розглядають українську ідентичність як продукт взаємодії цивілізацій.

Сучасна Україна  є результатом складної взаємодії різнорідних цивілізаційних пластів. Домінуючу роль в міжцивілізаційних взаємодіях грали як західна, так і російська цивілізація. Саме вони стали визначальними факторами становлення української культурно-історичної спільноти.

Розглянувши цивілізаційну ситуацію навколо України, можна зробити висновок, що ключовим є визнання її поліетнічності та полі-культурності України.

Отже, з точки зору цивілізаційного фактору, Україна зай-має унікальну позицію, вона є свого роду містком між західним, православним та мусульманським світом.

12. Цивілізаційна теорія М.Я. Данилевського та її критика.

М. Данилевський визначав цивілізації як “культурно-історичні типи”, тобто цивілізація у нього є синонімом культури.

М. Данилевський вважав, що будь-які народи, що говорять на одній мові або належать до однієї мовної групи, можуть стати "культур-но-історичним типом", якщо вони духовно здатні до історичного розвитку. Однак циві-лізація досягає свого повного розквіту тільки якщо її "етнографічний матеріал" різноманітний і вона має політичну незалежність.

Кожний куль-турно-історичний тип проходить певні щаблі або фази еволюції. М. Данилевський прово-дить аналогію з жит-тєвим циклом рослин, тварин та людини.

М. Данилевський підкреслював, що у світі жодна цивілізація не може створити "оста-точні", універсальні форми суспільного устрою.

М. Данилевський головним критерієм локальної цивілізації (культурно-історичного типу)  вважав не релігію, а неповторний шлях розвитку . В його переліку, який складав-ся з 12 культурно-історичних типів, звичайно, виокрем-люється і слов’янський, до якого він відносив і Україну.

По Данилевсь-кому, у слов'янської цивілізації особлива місія, вона тільки розвертається на історичні арені. Її майбутня мета вже позначилася – справед-ливий устрій суспільно-економічного життя людей.

13.  Цивілізаційна теорія О. Шпенглера та її критика.

Німецький соціолог О. Шпенглер у книзі "Занепад Європи" показав розбіжності і несумісності між культу-рою і цивілізацією. Книга Шпенглера мала величезний успіх, хоч сама концепція філософа була піддана різкій критиці.

Цивілізацію О. Шпенглер вважав озна-кою смерті культури, оскільки вона спира-ється на стереотипи, шаблони, масове копію-вання, а не на творчість нового, незнаного.

Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою зане-паду та розпаду куль-турно-історичного типу.

Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає простір для розвитку мистецтв, творчого розквіту інди-відуальності. У цивілі-зації ж немає місця для художньої творчості, у ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх у безликих істот.

О. Шпенглер цілісно розглядав росій-ську культуру, вклю-чаючи в неї й інші східнослов´янські куль-тури, в тому числі і українську.

Під впливом Шпенглерової концепції цивілізаційного розвит-ку склалася схема Схід - Захід.

14. Цивілізаційна теорія А.Дж. Тойнбі та її критика.

А.Тойнбі визначав цивілізації як локальні цивілізації, цивілізація у нього є синонімом культури.

Історичний процес, на його думку, це - заміна однієї локальної цивілізації іншою. Рушійною силою цивілізацій є не лише Провидіння, а й людський фактор - творча еліта, яка відповідає на виклик природного і соціального середовища і веде за собою пасивну масу.

Коли творча маса вироджується, то вона прагне ствердити свою владу насильством. Тоді на арену виходить «внутрішній пролетаріат» - спільнота, яка нездатна ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готова до протесту з будь-якого приводу. По-сусідству з’являється "зовнішній пролетаріат" - це народи, які з певних причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Відокрем-лення "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами ("зовнішнім пролета-ріатом"). Встановлення такого союзу призводить до руйнування і в кінцевому підсумку до - загибелі локальної цивілізації.

Вчений вважав релігію головним елементом локальних цивілізацій. Прогрес людства він вбачав у сходженні до єдиної синкретичної релігії.

Він виокремив Україну з російського культурного простру, розглядаючи її як складову європейської цивілізації.

15. Цивілізаційні концепції Ф.Фукуями.

Теорія "кінця історії" Ф. Фукуями була сформульована напри-кінці 1980- х рр., коли західне суспільство вже впевнилося у своїй перемозі у "холодній війні".

Його роботи "Кінець історії" і "Кінець історії й остання людина" можна розглядати не тільки як спробу дати критичний опис комуністичному типу суспільства й показати всі переваги демократичного, зав-дяки якому відбулися істотні зміни в країнах соціалістичного табору, але і як прогноз на майбутнє.

Він робить висновок: зміни, що відбулися, є не просто кінцем "холодної війни" - наступає кінець історії, як такої…

Кінець історії в нього виливається в нові перспективи для перемоги демокра-тичних принципів в усьому світі.

Відповідно до його теорії, незахідні співтовариства є лише майбутньою проекцією західних цінностей.

Таким чином, він підтвердив свою прихильність цінностям лише одного західного суспільства. У результаті концепція "кінця історії" зазнала критики як ідеалістична й трохи спрощена.

16. Цивілізаційна концепція С. Хантингтона.

С. Хантингтон є одним з основопо-ложників проблематики цивілізаційної іден-тичності.

На думку С. Хантингтона, в ХХІ ст. цивілізаційні фактори будуть відігравати найважливішу роль у формуванні світової політики.

Він висловлював припущення, що  май-бутні конфлікти між цивілізаціями – це завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів в сучасному світі.

Що з закін-ченням “холодної війни” на перший план висуваються цивіліза-ційні розбіжності.

Розглядаючи лінії розлому між цивілі-заціями, С. Хантингтон відносить Україну до розряду так званих “розірваних” країн. Україна опинилася “розірваною” між двома цивілізаціями:  слов’яно-православною і  західною.

17. Сутність, структура та функції цивілізаційних систем.

18. Світова цивілізаційна система та її історична еволюція.

19. Регіональні цивілізаційні системи, закономірності їх функціонування та розвитку.

Сутність - Цивілізація суспільства (роду, країни, людства) представляє єдність:

1) цивілізаційної самосвідомості;
2) цивілізаційного способу життя індивідів; 3) цивілізаційних інститутів і благ.

Цивілізація почина-ється, як правило, з тієї частини етнічного й національного, яка стає надбанням інших націй.

Структура цивилизации - Цивілізацію утворюють цивілізаційний світогляд, ідеологія, ментальність, що є типовими для даної історичної спільності людей, інститутів, способів життя.

Світова цивілізація включає в себе:

1) певний світогляд, ідеологію, ментальність; 2) духовні інститути (церкву, партію, освіту, родину);

3) спосіб життя індивідів, що характеризує різні народи й країни.

Існують розбіжності в поглядах щодо самого факту існування єдиної світової цивілізації, які можна   узагальнити наступним чином:

- заперечення самого факту існування єдиної світової цивілізації, розгляд історії людства як історії існування окремих локальних цивілізацій, які розвиваються за своїми власними законами;

- визнання процесу формування єдиної світової цивілізації, якій ще не завершився;

- глобальна цивілізація не з’явилась одразу в завершеному вигляді. За 10 тис. років вона пройшла певні етапи розвитку, змінюючи внутрішню структуру.

Регіональні цивілі-зації відображають культурно-історичні, етнічні, релігійні, економіко-географічні особливості країни, або групи країн.

Кожна регіональна (локальна) цивілізація має свій ритм розвитку, що більш-менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій.

М. Данілевський головним критерієм локальної цивілізації (культурно-історичного типу)  вважав не релігію, а неповторний шлях розвитку .

А.Тойнбі нарахо-вував 47 локальних цивілізацій трьох поколінь.

20. Ідеології та релігії в сучасному цивілізаційному процесі.

21. Сутність, виникнення та специфіка розвитку цивілізаційних конфліктів.

Ідеологія – це відносно самостійна частина світогляду, що формулює суспільні потреби, інтереси, ідеали, цінності, мету способу життя народу.

Сучасна конф-ліктологія вважає, що конфлікти на ідеоло-гічному ґрунті розв’я-зати досить важко.

 Як форму ідеології слід розглядати й систему поглядів екстремізму. Ідеологія релігійно-політичного екстремізму - це ідео-логія нетерпимості й насильства стосовно інакомислення.

Багато вчених уважають, що ріст релігійної самосві-домості не можна однозначно сприймати як джерело підвищеної конфліктності в сучас-ному світі. Хоча сьогодні ми є свідками прояву нетерпимості з боку представників усіх світових релігій.

Взаємодія між цивілізаціями - це складний та неоднозначний процес, у результаті якого при певних обставинах може підсилюватися ріст цивілізаційної самосвідомості й загост-рюватися міжна-ціональні протиріччя. Але досить часто відбувається й інше: зростає взаєморо-зуміння й співробіт-ництво й навіть процес зближення цивілізацій.

22. Виникнення та основні риси індуїстської цивілізаційної системи.

23. Основні цінності індуїзму.

24. Особливості соціально-політичних структур індуїстської цивілізаційної системи.

За вченням індуїзму звичайне буття людини (сансара) - де світ ілюзій, безкінечна низка перероджень, які не мають цінності ні для конкретних індивідуумів, ні для суспільства, ні для Всесвіту. Повсякденне життя визначається кармою, тобто сумою добрих і поганих вчинків у попередніх існуваннях. Людина при народженні одержує свою долю і змінити нічого не може. Вона займає в суспільстві саме те місце, на яке заслуговує.

Тому в Індії не приживалися ідеї загальної рівності, не було рухів народних низів під гаслами рівноправності чи соціальних реформ. Положення індуїзму про непотрібність земного життя і пасивне ставлення до нього були запозичені буддизмом.

Індуїзм санкці-онував общинно-кастову систему. Кожна каста була замкнутою структурою з точно визначеними правами і обов'язками її членів.

Індійські громадські діячі, захищаючи загально-національні інтереси, мусили враховувати менталітет народу і пов'язувати вчення індуїзму з конкретними політичними завданнями, інакше вони не знаходили масової підтримки. Найкраще це вдалося Махатмі Ганді. В неза-лежній Індії запровад-жувались поняття й інститути, характерні для Заходу.

У 80-90-х pp. XX ст. в країні посилюється роль ультрарелігійних партій, які виступають з вимогами повернення до традиційних основ суспільства, його перебудови на засадах класичного індуїзму, навіть якщо для цього потрібно обмежити чиїсь права.

25. Виникнення та основні риси китайської цивілізаційної системи.

26. Основні цінності конфуціанства, даосизму і буддизму.

27. Особливості соціально-політичних структур китайської цивілізаційної системи.

28. Особливості політичної культури в китайській цивілізаційній системі.

Головною тезою буддійського світовідношення є твердження про те, що буття є страждання.

 Основними началами буддизму виступають природність, фаталізм і невідворотна віддяка (карма).

Схід визнає еволюцію суспільства й особистості як момент безкінечного кругообігу природи.

Фаталізм як підпорядкованість буттю визначає надзвичайну усталеність традицій у східній культурі і, одночасно, прагнення відгородитися від інших культур.

Конфуціанська теорія базується на принципі суспільної субординації, безумовної підлеглості молодших за віком і становищем старшим у сім'ї і державі. Ідеалом Конфуція було досягнення соціальної гармонії, створення такої держави, в якій всі піддані жили б щасливо під егідою мудрого правителя. Цього можна домогтися шляхом загального самовдосконалення людей від верхніх сходинок суспільної ієрархії до нижніх. На думку філософа, народ такий, які правителі і чиновники, а не навпаки. Конфуціанство було цивілізаційним підґрунтям країн Далекого Сходу (Китаю, Японії, Кореї). Одночасно певні позиції тут мав буддизм і місцеві релігії (даосизм, синтоїзм). Відбувався синтез цих учень. В нових реаліях XX ст. в Китаї і там, де було поширене конфуціанство, зберігалася висока суспільна дисципліна і організованість різних верств населення в їх взаємовідносинах із владою.

29. Виникнення та основні риси іудаїстської цивілізаційної системи.

30. Основні цінності іудаїзму.

31. Особливості соціально-політичних структур іудаїстської цивілізаційної системи.

32. Особливості політичної культури в іудаїстській цивілізаційній системі.

33. Сутність, виникнення та розвиток сіонізму.

У релігійній свідомості іудаїзму пріоритетними є шість основних компонентів:

1) вчення про Бога, сутність Всесвіту і людини;

2) концепція богообраності єврейського народу;

3) комплекс законів релігійного і світського права;

4) порядок релігійного ритуалу;

5) система релігійних інститутів;

6) кодекс моральних відносин.

Релігійна діяльність в іудаїзмі зосереджена у синагогах. У діаспорі вони виконують також функцію управління громадою. Служителями культу в іудаїзмі є рабини, які прагнуть домінувати у всіх сферах життя. Так, активно втручається у світське життя сучасного Ізраїлю Верховна рабинська рада країни. Її інтереси у парламенті представляє політична партія Мафдал. Інститути іудаїзм в Ізраїлі фінансуються з державного бюджету. Більшість рабинів перебувають на державній службі.

З кінця XIX ст. в іудаїзмі функціонує впливова релігійно-ідеологічна і політична течія — сіонізм (від назви гори Сіон, де було засновано цю течію). У 1897 р. відбувся перший сіоністський конгрес у Базелі, де сіонізм конституювався у Всесвітню сіоністську організацію (ВСО). Її ідеологічну базу утворюють ідея богообраності євреїв та ідея про те, що у кожного єврея, який живе за межами Ізраїлю, є дві батьківщини: за місцем проживання і Держава Ізраїль, основна з них — Ізраїль. Тому кожен єврей зобов'язаний сприяти розвитку, зростанню могутності та закріпленню авторитету своєї справжньої батьківщини, тобто Держави Ізраїль.

34. Виникнення та основні риси ісламської цивілізаційної системи.

35. Основні цінності ісламу. Норми шаріату.

36. Особливості соціально-політичних структур ісламської цивілізаційної системи.

37. Особливості політичної культури в ісламській цивілізаційній системі.

38. Ісламізм та політичний іслам. Доктрина салафізму.

Іслам" у перекладі з арабської означає "покір-ність". Саме беззасте­режна покірність настановам Аллаха становить основну ідею ісламу як релігії.

В ісламі п'ять цінностей – це релігія, життя, розум, продовження роду і власність.

Невід'ємною части-ною ісламу є шаріат — це  сукупність норм мусуль-манського пра­ва, релігій-них правил, що покли­кані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах життя, а й його думки і почуття. Шаріат має не територіальний, а персональний характер. Основні принципи ша­ріату: рівність, братерство, свобода, справедливість.

Головною для салафізму є думка про те, що протягом століть іслам спотворювався, його необхідно повернути до стану в епоху пророка Мухаммеда

Термін "політичний іслам" був вперше застосований після перемоги антишахської революції в Ірані в 1979 р. Однак при цьому не можна ставити знак рівності між усім салафизмом і політичним ісламом.

Ісламські релігійні діячі, виступають проти ісламізму, виходячи з того, що він проголошує джихад проти всіх тих мусульман, які з ісламістами не згодні. Вони заявляють, що ісламізм у будь-якій формі дискредитує іслам як такий.

39. Виникнення та основні риси православної цивілізаційної системи.

40. Основні цінності Православ’я.

41. Особливості соціально-політичних структур православної цивілізаційної системи.

42. Особливості політичної культури в православній цивілізаційній системі.

Православ'я зародилось на ґрунті візантійської культури. З часом його вплив поширився на слов'янські народи, які мали тісні контакти з Візантією. Антична культурна спадщина переосмислювалась відповідно до цілей та інтересів Православ'я.

Специфіка світогляду православної цивілізації, зокрема, виявляється у розумінні людини як тілесно-духовної істоти, яка поєднує 2 іпостасі — земне і божественне.

Основною ідеєю Православ’я є старанна підготовка до наступ-ного життя з Богом у Царстві Божому.

Православна цивілізація має ціннос-ті, які можуть бути дуже корисними для подо-лання сучасної кризи у світі, зокрема, у світовій економіці. До цих цінностей відносяться питання співвід-ношення духовного і матеріального, турбота про людей, самообме-ження, справедливість.

43. Виникнення та основні риси західної цивілізаційної системи.

44. Особливості соціально-політичних структур західної цивілізаційної системи.

45. Особливості політичної культури в західній цивілізаційній системі.

46. Проблема кризи західної цивілізації.

Західна цивілізація асоціюється з постіндустріальним розвитком, за якого на певних етапах виникає самопідтримуюча еко-номіка, правова держа-ва, демократичний політичний устрій, громадянське суспіль-ство, розвинуті системи життєзабезпечення.

Вона бере свій початок в античних цивілізаціях Старо-давньої Греції і Старо-давнього Риму, доко-лумбівської Америки (ацтеки, майя) та сягає сучасних індустріальних держав.

В США та країнах Заходу вихід з кризи західної цивілізації вбачають у війні. Хантінгтон у зв'язку із цим стверджує, що «Ера Заходу» закінчилася й почався «бунт проти Захо­ду». За своєю сут­тю, розв'язана Заходом Четверта світова війна, що триває з 1991 року, є цивілізаційною вій-ною, оскільки в ній зіштовхну­лися західна й незахідна цивілізації.

Завдання Заходу полягає у тому, щоб захищати свої власні інтереси, а не пробу-вати вирішити пробле-ми інших народів чи врегульовувати конф-лікти, що не мають до нього безпосереднього стосунку.

47. Виникнення та основні риси латиноамериканської цивілізаційної системи.

48. Основні концепції латиноамериканської ідентичності.

49. Особливості соціально-політичних структур латиноамериканської цивілізаційної системи.

50. Особливості політичної культури в латиноамериканській цивілізаційній системі.

До факторів, які сприяють латиноаме-риканській єдності і є загальними для всього регіону слід віднести:

- етнічний склад тієї або іншої націо-нальної спільноти,

- спільність тери-торії, мови та релігії,

- колоніальне минуле

- економічну відсталість.

І в наші дні роль церкви, особливо ж католицьких навчаль-них і культурних закладів, у формуванні суспільної свідомості народних мас продов-жує лишатися дуже значною. Новим само-бутнім явищем латино-американського католи-цизму слід вважати зародження в ньому помітних антиімпе-ріалістичних і патріо-тичних тенденцій. У сфері ідеології також відбулися суттєві зміни, на що вказує виникнення "теології визволення".