Вступ
Сучасне бачення політологічних проблем сягає своїми коріннями в далеке минуле людської історії. З тих пір суспільна думка перебуває в болісному пошуку відповідей на питання: що таке влада?, що таке держава?, що таке політика?, що таке демократія? та ін. В якому взаємовідношенні вони перебувають? Як впливають дані інститути на суспільний розвиток?
Характер відповідей на ці питання визначається різними факторами: від рівня теоретичних знань до географічних і кліматичних показників. Це багато в чому визначило два основних напрями в історії політичної думки: емпіричний - обмежується спостереженнями та осмисленням політичних процесів і історичних факторів і нормативний, що полягає в прогнозуванні майбутнього влаштування суспільства, системи його політичних відносин, форм і характеру держави і влади.
Сьогодні перед мною стоїть завдання зробити
короткий екскурс в людську історію, простежити етапи і періоди виникнення і
становлення політичних учень. Розглянемо перше питання
даної теми.
Політичні ідеї Стародавнього світу
Виникнення політичної думки, як
вже було вказано, сягає своїми коріннями в сиву давнину. Цей процес нерозривно
пов'язаний зі становленням перших держав як особливої організації влади.
Людству потрібно було затратити майже два тисячоліття досвіду державного
управління суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень і висновків щодо політичного життя як
особливої сфери суспільних відносин. Формування політичної думки як у
Стародавньому Сході. (в Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї, Персії), так і у
Стародавньому Заході (в Греції, Римі) пов'язано з тією стадією розвитку
суспільства, коли з'являється класова диференціація і виникає державність.
Політичні вчення
зародились в глибокій давнині в країнах Стародавнього Сходу формування
політичної думки зв'язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли
з'являється приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ
суспільства - родів, племен, общин, - на різноманітні соціальні спільності,
виникають стани, різноманітні соціальні верстви, утворюються держави.
Становлення і розвиток політичних ідей у всіх стародавніх народів сягає
корінням в джерела міфології і оперує міфологічно-релігійними уявленнями про
місце людини в світі. Перехід від общинного первісного ладу до раннєкласового
суспільства і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався
дедалі поглиблюючими процесами соціального поділу населення, посиленням соціально-політичних
і економічних непримиренностей, загостренням суперечностей між різними
верствами суспільства-родовою знаттю і збіднілими общинниками, багатими та
бідними, вільними та рабами.
Міфологічні уявлення про політику. У
своєму виникненні політична думка всюди у давніх народів - єгиптян, індусів,
китайців, вавілонян, персів, греків, євреїв, римлян та ін. - бере початок з
міфологічних джерел. У Ш-ІІ тисячоліттях до н. е. мислення людей ще перебувало
під владою міфологічних уявлень про оточуючий світ. Міфи існували в усіх
народів. До цих пір у міфах ми знаходимо відповіді людини докласового
суспільства на багато питань її життя.
В міфах про походження світу і
людини існує дві ідеї. Це ідея творення, тобто створення Всесвіту, Землі, її
рослинного і тваринного світу, в тому числі і людини понадприродною силою та
істотою, й ідея розвитку світу із якогось безформеного стану - хаосу, мороку,
води, яйця. Міфологічні уявлення про оточуючий світ відбились і на політичній
думці: в її основі була ідея божественного першоджерела політичних порядків.
Щоправда, взаємовідносини земних і небесних володарів трактувалися по-різному.
Для стародавніх єгиптян, вавилонян, індійців боги за будь-яких обставин самі
залишалися вершителями земних справ, першими законодавцями і правителями.
Зародження і
розвиток політичної думки в країнах Стародавнього Сходу
У стародавніх китайців було дещо
інше уявлення: для них імператор був єдиним провідником волі небесних сил. Боги
наділяли його повнотою земної влади, надаючи йому для її здійснення особливі
внутрішні сили і можливості. VІ тисячолітті до н. е. у ході розвитку
суспільного виробництва, що зумовило справжній стрибок у духовній культурі,
людство робить перші кроки в бік раціонального пізнання. Спочатку стародавні
мислителі лише фіксували існування суспільно-політичного устрою, не ставлячи за
мету його зміни. Потім деякі з них почали міркувати над удосконаленням
соціально-політичного устрою і пропонувати шляхи його вдосконалення. Переважно
їхні ідеї зводилися до морального виховання правителів і підлеглих, що політика
ґрунтувалася на нормах моралі. Починається теоретичний пошук "ідеального
правління".
В процесі розвитку політичних
ідей в різних країнах і регіонах Стародавнього світу помітні деякі спільні
риси. Так, в VI-VII ст. до н. е. в Китаї в період розквіту
стародавньокитайської філософії склались основні напрямки політичної думки.
Однією з характерних монархічних цивілізацій в Китаї є держава в долині ріки
Хуанхе. Про неї відомості дійшли з книг "Ші зцін", де знайшли відображення
політичні вчення ІІ та І тисячоліття до н. е. За свідченням стародавніх
оповідань основна мета імператора-володаря полягала в тому, щоб в його діянні
здійснювалась справедливість і ласка - важливі принципи, що забезпечували всім
підданим п'ять благ: тривале життя, здоров'я людині, любов до всього доброго,
багатство і спокійне життя. На зміну неподільному пануванню родової знаті тоді
приходить жорстока боротьба за владу між багатою майновою і спадковою
аристократією. Цінська монархія, що трималась на авторитеті родової знаті,
розпадається на багаточисленні ворожі між собою князівства-держави. Китай
охоплює затяжна політична криза.
Політичні вчення
в Стародавній Греції
Справжньою вершиною
політичної думки Стародавнього Світу по праву вважається політична філософія
Стародавньої Греції. Суспільно-політична думка Стародавньої Греції в цілому
була позбавлена того містичного відтінку, який характеризував всю філософію Стародавнього
Сходу. Дискусії проводились в живій, природній формі. Робились спроби до
пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної
влади. Уявлення про державно-політичний устрій складались у боротьбі двох
основних течій - раціонально-ідеалістичної і стихійно-матеріалістичної.
Політичні вчення
аристократії. Платон і Аристотель
Багато чим відрізнялась від поглядів родової спадкової знаті
соціально-політична думка рабовласницької аристократії. Це змусило
ідеологів аристократичної верхівки переглянути свої застарілі погляди, вдатись
до створення нових філософських доктрин, здатних протистояти ідеям
демократичних сил. Необхідність подолання кризи міфологічного світогляду стало
поштовхом до розвитку філософії. Ідеологія стародавньогрецької аристократії
досягає найвищого розвитку в ідеалістичній філософії Платона і Аристотеля.
Занепад
державності Стародавньої Греції
З другої половини
V-ІІ ст. до н. е. - період еллінізму, початок занепаду державності Стародавньої
Греції.
Інтерес до політичної проблематики послаблюється. Тоді держави-поліси
Стародавньої Греції потрапляють в залежність Македонії. В ученнях Епікура,
епікурійців, стоїків та інших філософських шкіл відчувається деяка відчуженість, відхід від політики, політичних
явищ, подій. Філософ-матеріаліст Епікур (341-270 рр. до н. е.)
заперечував втручання богів в життєві, світські справи і виходив з визнання
вічності матерії, що володіє внутрішніми джерелами руху. Для етики Епікура
характерна аполітичність, проповідь неучасті в суспільному житті. Мета пізнання
- визволення людини від неуцтва, неосвіченості і марновірства, страху перед
богами і смертю. Епікур обґрунтовує розумну насолоду, в основі якої лежить
індивідуалістичний ідеал ухилення від страждань і досягнення спокійного,
радісного стану духу. Найрозумнішим для людини є не діяльність, а спокій -
атораксія. Епікур підкреслює, що головна мета державної влади і основа
політичних відносин - гарантувати людям безпеку, допомогти їм подолати страх,
навчити не завдавати один одному шкоди. Звідси випливає, що держава і закон -
це результат, наслідок договору людей між собою з метою спільної користі і
взаємної безпеки. Справедливість, що випливає з природи, є договір про користь
з метою не завдавати шкоди один одному і не зазнавати шкоди. Справедливість -
явище суспільно договірне. Діяльність держави і закони мають відповідати
уявленням про справедливість, зміст справедливості передбачається договором між
людьми про спільну користь. За соціально-політичним змістом концепція Епікура
про договірне походження справедливості держави і законів є об'єктивним,
демократичним. Кожний з учасників, усвідомлюючи договірне співжиття, не мав
ніяких привілеїв перед іншими. В "Етиці" Епікура форма поміркованої
демократії полягає в тому, що верховенство закону поєднується максимально
можливою мірою волі і автономії індивідів.
Розвиток політичної думки в середньовіччі.
Основні напрями її розвитку були
тісно пов'язані з соціально-структурними особливостями феодального суспільства,
насамперед із засиллям католицької церкви в усіх галузях духовного життя.
Вчення середніх віків мали ряд спільних рис:
§ підкорення "пряме чи побічне"
ідеологічним цілям церкви; поклоніння перед авторитетами й освяченою церквою
книжковою мудрістю;
§ абстрактно-метафізичний стиль філософствування.
Учені-філософи середньовіччя займалися такими основними проблемами:
§ співвідношення Бога і світу;
§ релігійна віра і наукові знання;
§ теологічні і філософські істини.
Розвиток політичної думки йшов
двома шляхами:
§ перший - пов'язаний з формуванням авторитарної королівської влади
на території західних провінцій колишньої Римської імперії;
§ другий - пов'язаний із формуванням абсолютистських монархій
(деспотій) східного типу, що виникали насамперед на території східних провінцій
колишньої Римської імперії. Цей шлях, пов'язаний передусім із феноменом
Візантії, тисячолітню історію якої можна поділити на три періоди:
1.
перехідний
(пізньорабовласницький) - IV -VII ст.;
2.
візантійське
середньовіччя (VІІ-початок VIII ст.);
3.
період
занепаду (XIII-XVст.).
Політичні вчення в Стародавньому Римі
Політичні вчення Стародавнього
Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції.
Пояснюється це тим, що тут формувались держави на основі однотипних
соціально-економічних і станових відносин, з глибокою спадковістю у розвитку їх
культури. Політичні вчення в Стародавньому Римі формувались на основі
філософських шкіл, що перенесені з Греції. Та новизна і оригінальність
політичних поглядів римських мислителів полягала в тому, що ними висунуті ідеї,
що відповідали відносинам зрілості рабовласницького суспільства. Зміни в
політичній теорії обумовлені розвитком відносин приватної власності і рабства.
Список літератури :
·
Аристотель.
Политика //Сочинения: В 4-х т. - М., 1983. -Т.4.- Кн. 4-6.
·
Переломов Л.
С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая. - М., 1981.
·
Семененко И.
И. Афоризми Конфуция. - М, 1987.
·
Бергер А. К.
Политическая мысль древнегреческой демократии. -М., 1966.
·
Доватур А. И.
Политика и полития Аристотеля. - М., 1965.
·
Нерсесянц В.
С. Политические учения Древней Греции. - М., 1979.
·
Утченко С. Л.
Политические учения Древнего Рима: ІІІ-І вв. до н. э. - М., 1977
·
Чечуров И. С.
Политическая идеология Средневековья: Византия и Русь. -М.,1990.
·
Політологія /
За ред. акад. О. І. Семківа. -2-гевид. -Львів, 1994. - С. 25-40.
·
Основи
політології: Курс лекцій. - 2-ге вид. / Відп. ред. Б.Л. Кухта. -К 1992. -Ч.1-
С. 18-38.
·
Основи
політології: Навч. посібник. Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. -К., 1995. - С.
25-40.
·
Мадіссон В. В.
та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К.,
1996. - С. 5-18.
·
Політологія:
Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенко. - К,
1998.
Курс лекцій /Відп. ред. Б.Л. Кухта. - 2-гс вид. - К., 1992. С. 18-38.
Основи політології: Навч. посібник /Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк - К., 1995. -
С. 20-25. Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Г.С. Дзюбко. - К, 1993. - С.
24-27. Політологія/За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. -Львів, 1994. С. 25-40.
Мадіссон В.В. та ін. Історія розпитку політичної думки. Курс лекцій: Навч.
посібник. - К.,
Комментариев нет:
Отправить комментарий