РЕФЕРАТ
Запобігання серцево-судинним захворюванням
Частина ІІ
ЗМІСТ
1. Причини серцево-судинних захворювань
2. Атеросклероз – хвороба обміну
3. Гіпертонічна хвороба – захворювання всього організму
4. Коронарна недостатність – наслідок багатьох причин
5. Інфаркт міокарда
6. Ревматизм – підступний ворог
7. Інші серцево-судинні захворювання
8. Серцево-судинним захворюванням можна запобігти
9. Бережіть нерви
10. Значення фізичної праці
11. Важливість заняття фізичною культурою
12. Загартовування організму
13. Ревматизм
14. Роль повноцінного і раціонального харчування
15. Відпочинок
7. Інші серцево-судинні захворювання
Ураження серцево-судинної системи можуть бути спричинені різними гострими інфекційними захворюваннями (скарлатина, дифтерія, ангіна, грип та ін). При цьому здебільшого розвивається гостре запалення серцевого м’яза — так званий токсико-інфекційний міокардит.
Інший поширений вид ураження серцевого м’яза — кардіосклероз, або склероз серцевого м’яза. Слово «склероз» тепер знайоме, мабуть, усім. Означає воно ущільнення органа внаслідок того, що в ньому розростається сполучна тканина. Причини цього явища можуть бути різні. Так, розростання сполучної тканини в серці може спричинятися міокардитом. При цьому там, де був запальний процес, у серцевому м’язі з часом утворюються рубці — щільна сполучна тканина. Іншою причиною кардіосклерозу є зміни кровоносних судин, які живлять серцевий м’яз, внаслідок атеросклерозу та гіпертонічної хвороби. У цьому випадку порушення нормальної течії крові в судинах погіршують живлення м’яза серця, спричиняють загибель м’язових волокон і заміщення їх сполучною тканиною, яка знижує силу серцевих скорочень.
Кардіосклероз може виникнути також внаслідок перенесеного інфаркту міокарда (післяінфарктний кардіосклероз), вираженої прогресуючої стійкої дистрофії міокарда.
Таким чином, як у ланцюговій реакції, одне захворювання тягне за собою ряд інших. Виникнення кардіосклерозу супроводжується зменшенням скорочувальної сили міокарда, падінням працездатності серця і може призвести до розвитку недостатності загального кровообігу.
Не можна, нарешті, забувати і про такий вид ураження серцевого м’яза, як міокардіодистрофію, тобто дистрофію міокарда. Ця недуга вимикає на грунті тих чи інших захворювань внаслідок порушення обміну або трофіки (живлення) серцевого м’яза. Отже, міокардіо- дистрофія не є самостійні™ захворюванням серця. Вона— результат, прояв або ускладнення якоїсь іншої хвороби. Так, дистрофія серцевого м’яза може виникнути як результат порушення живлення серця при недокрів’ї, відсутності в їжі достатньої кількості вітамінів (особливо вітамінів групи В). Причиною міокардіодис- трофії можуть бути захворювання щитовидної залози (наприклад, тиреотоксикоз), ожиріння, запалення жовчних шляхів (холецистоангіохоліт) та інші вогнища інфекції, а також куріння тютюну, зловживання алкоголем і надмірні навантаження, зв’язані з дуже великим і тривалим фізичним перенапруженням.
Виражена дистрофія міокарда викликає виникнення кардіосклерозу, внаслідок цього ослаблення серцевого м’яза знижує силу серцевих скорочень і може призвести до розвитку деякої недостатності загального кровообігу. Проте, якщо своєчасно взятися до лікування основного захворювання, яке спричиняє дистрофію міокарда, зміни в серці повністю зникають.
Як бачимо, перелічені серцево-судинні захворювання можуть врешті-решт призвести до ослаблення серцевої діяльності і розвитку серцевої недостатності, внаслідок чого виникає недостатність загального кровообігу. На початковій стадії недостатності кровообігу знижується витривалість хворих: з'являється кволість, швидка втомлюваність, зниження працездатності, задишка і серцебиття при фізичному напруженні. Характерно, що в міру наростання серцевої недостатності задишка і серцебиття непокоять хворих і тоді, коли вони перебувають у стані спокою. У людини виникає відчуття якогось тягара, тупого болю у ділянці правого підребер’я внаслідок застою крові у внутрішніх органах, особливо в печінці, порушується виділення рідини з організму, з’являються набряки, а з розвитком кисневого голодування" порушується обмін речовин в організмі.
Прогресування серцево-судинних захворювань, зокрема дальший розвиток кардіосклерозу при активному атеросклерозі коронарних артерій, повторні інфаркти міокарда, нова ревматична атака стають причинами появи недостатності кровообігу. Прогресуванню цих захворювань сприяють нехтування лікувально-профілактичними заходами, порушення встановленого лікарем режиму харчування, побуту, праці, відпочинку, а також будь-які простудні та інші захворювання (ангіни, катар верхніх Дихальних шляхів тощо). Тому активне лікування основного захворювання, суворе виконання хворими профілактичних заходів і встановленого лікарем режиму життя мають досить важливе значення для запобігання недостатності кровообігу.
Отже, підсумовуючи сказане, ще раз підкреслимо, що причини, які обумовлюють виникнення і розвиток захворювань серця та судин, можуть бути різні. Проте, які б не були ці причини, вирішальне значення для виникнення і розвитку серцево-судинних захворювань має стан самого організму. При цьому основним є зниження пристосувальних реакцій організму, підвищення • чутливості його до різних шкідливих впливів. Оскільки пристосувальні реакції організму залежать від функціонального стану органів і систем, регульованих центральною нервовою системою, порушення її функціонального стану відіграє головну роль у розвитку серцево-судинних захворювань.
8. Серцево-судинним захворюванням можна запобігти
Успішна боротьба з будь-яким захворюванням починається з моменту, коли буде точно встановлено причини його виникнення. Інакше кажучи, боротьба з хворобою зводиться насамперед до усунення її причин. А оскільки у виникненні серцево-судинних захворювань головну роль відіграє нервовий фактор, то й вирішальне значення для лікування їх має усунення всіх причин, що травмують нервову систему, призводять до ослаблення і виснаження її з розвитком неврозів, а також вжиття комплексу заходів, спрямованих на її зміцнення, на профілактику неврозів.
Ясна річ, що вирішальна роль в організації масових запобіжних заході» у боротьбі з серцево-судинними захворюваннями має належати загальнодержавним заходам. Саме так і вирішується це питання в нашій країні, де всі заходи радянської системи охорони здоров’я спрямовані на зміцнення загального стану організму, на вироблення його стійкості проти несприятливих впливів зовнішнього середовища.
Такими заходами насамперед є підвищення загального життєвого рівня трудящих; поліпшення громадського харчування із збагаченням їжі вітамінами, особливо взимку і навесні; поліпшення житлово-побутових умов, а також умов праці з усуненням несприятливих виробничих факторів (пилу, газів, шуму, різких коливань температури, вологості тощо); скорочення робочого дня.
Велике значення мають також нормалізація відпочинку з введенням двох вихідних днів на тиждень; широке розгортання мережі різних лікувально-профілактичних закладів — лікарень, диспансерів, профілакторіїв, санаторіїв, будинків відпочинку, курортів; боротьба за додержання санітарно-гігієнічних норм — чистоти атмосферного повітря міст і сіл, громадських і жилих приміщень, водойм, джерел водопостачання; масові профілактичні обстеження стану здоров’я населення з наступною диспансеризацією і плановим оздоровленням осіб, які хворіють на ревматизм, ангіну, тонзиліт, гіпертонічну хворобу, атеросклероз, стенокардію та інфаркт міокарда; організація кардіоревматологічних кабінетів, комітетів і центрів, які організують і спрямовують боротьбу з серцево-судинними захворюваннями.
Нарешті, не слід забувати і про такі важливі чинники, як підвищення загальної культури населення і широка пропаганда науково-популярних знань про причини виникнення захворювань і про заходи боротьби з ними (лекції, доповіді, бесіди, виставки, кіно, радіо, телебачення); широке впровадження фізичної культури, спорту, гігієнічної гімнастики, водних процедур тощо.
Проте дуже багато залежить від населення, тобто від нас самих. Важливо дотримувати заходів індивідуальної профілактики серцево-судинних захворювань. Вони не однакові для людей різного віку, статі, темпераменту, характеру, здібностей, професій, звичок. Але деякі з них можуть стосуватися кожного. Треба насамперед запобігти перевтомі і виснаженню нервової системи (правильна організація виховання, упорядкування всього способу життя — праці, побуту, відпочинку, сну й харчування); систематично активізувати (у відповідності з віком і станом здоров’я) м’язову діяльність (ходіння пішки, заняття фізичною працею, гімнастикою та спортом); загартовувати організм, позбуватися шкідливих звичок, в разі потреби проводити медикаментозну профілактику, а також запобігати різним інфекційним захворюванням, своєчасно лікувати їх.
Коли хвороба вже виникла, то своєчасно і правильно організована боротьба з нею (на початковому етапі захворювання звернутися до лікаря і неухильно виконувати всі рекомендовані ним заходи) дає можливість не тільки припинити розвиток захворювання, але в початковій стадії досягти зворотного розвитку недуги і повного одужання людини.
9. Бережіть нерви
Запобігти будь-якій недузі, ясна річ, значно легше, коли людина загалом здорова і її міцний організм добре протистоїть негативним зовнішнім впливам. Для запобігання серцево-судинним захворюванням зміцнення захисних сил організму, тренування і зміцнення нервової системи має особливо важливе значення.
Турбуватись про здоров’я треба змолоду, оскільки формування характеру нервової системи починається з дитячого і юнацького віку. У цей період будь-яка психічна травма, тривале порушення режиму сну і перевтома нервової системи мають більш виявлений негативний вплив на її функцію і легко призводять до розвитку неврозів. Саме тому профілактику неврозів способом зміцнення всього організму і в тому числі нервової системи треба починати з раннього дитинства. Цього досягають правильним фізичним і моральним вихованням, зміцненням волі й дисципліни, прищепленням трудових навиків і любові до фізичної роботи, правильним чергуванням навчання, відпочинку і сну, раціональним харчуванням, фізичними вправами у вигляді рухливих ігор, гімнастики, спорту і туризму. Тому дітям цілком необхідні м’яч, скакалка, обруч, ракетка, ключка, лижі, ковзани.
Винятково важливе значення має виховання з наймолодшого віку культури взаємовідносин, духу товаристкості, взаємної поваги і ввічливості між людьми, витримки і самовладання. Дітей змалку треба привчати до правил і норм соціалістичного співжиття, виховувати в них огиду до лінощів, неробства, всіляких чвар і сварок та інших порушень норм людської поведінки.
Слід пам’ятати, що напружені відносини між людьми, нервозність, часто повторювані сварки, вибухи роздратування неминуче приводять до порушення функціонального стану нервової системи, сприяють виникненню серцево-судинних захворювань. Кожна сварка, образа не минають без сліду, а створюють передумови для ряду нервових і серцево-судинних захворювань. Недарма в народі кажуть: «Рана від меча заживає, від слова — ні». Це й зрозуміло, адже психіка більш тендітна й тонка структура. Навпаки, ділові, культурні взаємовідносини, товариська допомога в роботі або навчанні, усунення негативних переживань, спокій, життєрадісність, добрий настрій і доброзичливе ставлення до людей створюють сприятливий емоційний фон, що має величезне значення для запобігання порушень функціонального стану нервової системи.
З дитинства треба дотримувати правильного режиму: в один і той самий час лягати спати, вставати, їсти, працювати. При цьому виробляється звичка, за І. П. Павловим,— умовний рефлекс — основа «динамічного стереотипу», який полегшує діяльність центральної нервової системи.
Конче необхідно прищеплювати дітям культуру розумової праці. Так, наприклад, рекомендується у процесі приготування уроків учням через кожні 40—45 хвилин (молодшим — через ЗО—40 хвилин) робити 10—15-хвилинні паузи з легким м’язовим навантаженням — виконувати комплекс легких фізичних вправ, краще на повітрі, або робити невеличку прогулянку.
Для запобігання перевтомі під час занять важливі правильна постава тіла (робоче положення), добре освітлення і, в разі потреби, відповідно підібрані окуляри. Щоб запобігти неврозу, важливо вже в дітей виховувати витримку, вміння зберігати спокій і уникати непотрібних конфліктів. Діти повинні не боятися труднощів, а долати їх, оскільки надмірне оберігання дітей від труднощів життя детренує нервову систему.
Не слід займатися розумовою працею відразу після приймання їжі, бо через приплив крові до органів черевної порожнини погіршується кровопостачання мозку.
Щоб встигнути своєчасно і на високому рівні виконати свої службові обов’язки, треба добре спланувати і чітко організувати працю і виконувати її ритмічно, недопускаючи зайвої поспішності, порушення гігієнічних нормативів (робота протягом дня і ночі, систематичне доведення себе до перевтоми і повного виснаження, праця в погано провітрюваних, вологих приміщеннях); створити сприятливі умови праці (усунення шкідливих подразників— шуму, пилу, газів). Темп і рівень сучасного життя вимагають від людини уміння ефективно використовувати час, бути внутрішньо зібраним, самоорганізованим, дисциплінованим, пунктуальним. Наступний день добре спланувати напередодні.
Відновлюють нормальний функціональний стан нервової системи, охороняють її від виснаження достатньої тривалості сон (не менше 8 годин, а у вихідні дні та період відпустки 9—10 годин на добу), правильно організований відпочинок, позитивні емоції.
Необхідно уникати конфліктних ситуацій у сім’ї і на роботі, ставитися доброзичливо до оточуючих. При складній життєвій ситуації треба силою волі своєчасно себе стримати, зберегти спокій і цим самим попередити виникнення різних фізіологічних зрушень. Так само не слід допускати розумової перевтоми, дуже довгих переглядів фільмів, особливо по телевізору.
Коли вже негативні емоції виникли, необхідно своєчасно їх ліквідувати. Підвищену збудливість нервової системи можуть вгамувати медикаменти, так звані транквілізатори (валеріана, препарати брому, седуксен, еленіум), які призначає лікар. Але вирішальну роль у ліквідації, як і п профілактиці негативних емоцій, відіграє активна м’язова діяльність (фізична праця, ходьба, фізична культура, спорт).
10. Значення фізичної праці
Правильний фізичний розвиток з юнацьких років відіграє надзвичайно важливу роль для зміцнення всього організму і посилення пристосувальної функції нервової системи. Фізичні вправи у вигляді рухливих ігор (бадмінтон, волейбол, баскетбол, крокет, хокей тощо), гімнастики і спорту, туризм і посильна фізична праця (догляд за рослинами і тваринами, побутове самообслуговування, ліплення, шиття, аплікації, виготовлення іграшок, планера, велосипеда, радіоприймача), робота у шкільних майстернях — ось найважливіші умови нормального формування і розвитку дитячого організму. Крім того, для доброго розвитку органів дихання і дихальних м’язів велике значення має правильне положення тулуба під час ходіння. Рекомендується корпус тіла завжди тримати прямо, відвівши плечові суглоби трохи назад.
Фізична праця — важливий фактор зміцнення нервової системи і запобігання серцево-судинним захворюванням не тільки в дітей, а й у дорослих. Відомо, що в людей фізичної праці серцево-судинні захворювання трапляються в два-три рази рідше, ніж у осіб, які займаються розумовою працею. Встановлено, що навіть помірна і легка фізична робота може «нейтралізувати» втому нервової системи внаслідок тривалого хвилювання або психічного перенапруження. Це пояснюється тим, що, змінивши роботу, ми даємо можливість відпочити тим нервовим центрам, які працювали раніш. При цьому їхні нервові клітини відпочивають і відновлюють енергетичні запаси. Таким чином, навантаження на нервові клітини головного мозку розподіляється рівномірно, що запобігає перевтомі центральної нервової системи.
Та цим аж ніяк не вичерпується позитивний вплив активного фізичного навантаження. Під впливом інтенсивної м’язової діяльності (фізична праця, ходьба, фізична культура, спорт) ліквідуються негативні зрушення, що виникають при психоемоційному перенапруженні, відновлюється нормальний функціональний стан нервової системи.
Правильні, систематичні заняття посильною фізичною працею, гімнастикою, спортом і туризмом, які відповідають віку і здоров’ю людини, а також достатня рухова активність збільшують працездатність м’язів, підмшцують фізичну силу, витривалість людини і захисні сили, тренують і зміцнюють м’яз серця, розширюють коронарні артерії, сприяють розвитку колатеральних (кружних) судин в міокарді. За рахунок цих додаткових чинників поліпшується живлення серця, що дуже важливо у випадку кардіосклерозу. Крім того, систематична м’язова робота, фізична культура, регулярне тривале ходіння сприяють нормалізації рівня артеріального кров’яного тиску, посилюють діяльність системи кровообігу і дихання, внаслідок чого збільшується доставка кисню та поживних речовин тканинам, підвищується обмін речовин, посилюються окислювальні процеси організму за рахунок активації ферментних систем.
Дуже важливо, що під впливом активної м’язової діяльності знижується вміст холестерину в крові, а отже, зменшується небезпека розвитку ожиріння і атеросклерозу. Пояснюється це дуже просто: в умовах активної м’язової діяльності внаслідок посилення обміну речовин надмір холестерину та жирів «згоряє» до кінцевих продуктів і повністю засвоюється організмом. Утворені при цьому продукти обміну речовин сприяють розширенню судин, запобігають виникненню спазмів, чим полегшують кровообіг.
Кожен, а особливо той, хто працює сидячи, повинен пам’ятати, що для посилення кровообігу дуже корисно регулярно багато ходити. Під час ходіння ритмічно чергуються напруження і розслаблення м’язів ніг, що сприяє кращому просуванню крові по судинах і протидіє виникненню спазмів та застійних явищ в організмі. Навпаки, малорухливий спосіб життя послаблює нормальну роботу м’язіїв і тим самим зменшує роль м’язової діяльності як чинника, що сприяє поліпшенню кровообігу, дихання та обміну речовин. Тому особливо доцільно розумову працю чергувати з фізичною. Людині необхідна достатня рухова активність — прогулянки (пішохідні, лижні), ходіння на роботу і назад тощо.
Якщо здоровим людям молодого і середнього віку протягом дня необхідно пройти пішки не менше 10 км, то людям літнього віку і хворим — 5—6 км, відповідно до стану здоров’я. У наш час людині в будь-якому віці, особливо людям нефізичної праці, треба якомога більше рухатися, щоб якоюсь мірою компенсувати «м’язовий голод».
Фізична праця може бути найрізноманітніша залежно від віку і схильностей людини. Вона, наприклад, може полягати в роботі в садку або квітнику, у виконанні легких столярних чи інших робіт. Навіть звичайна 30-хвилинна прогулянка вранці після сніданку і ввечері перед сном є доброю фізичною вправою. Це корисно будь-кому, але, звичайно, в першу чергу людям розумової праці і взагалі всім, хто працює сидячи.
Проте слід завжди пам’ятати, що надто велике фізичне навантаження, дуже швидке і довге ходіння, біг без попереднього тренування, особливо у хворих на кардіосклероз, атеросклероз коронарних судин, можуть спровокувати тяжкі ураження серцевого м’яза, різкі болі в ділянці серця; інфаркт міокарда і навіть раптову смерть. Тому людям, які не займалися регулярно фізичною працею, особливо хворим після тривалого дотримання постільного режиму, фізичні тренування слід проводити спочатку дуже обережно. Починають з мінімальних навантажень і збільшують їх поступово, роблячи перерви, слідкуючи за своїм почуттям і станом організму. Фізичне навантаження повинно викликати відчуття «м’язової радості», бадьорості, поліпшувати самопочуття, настрій, сон.
Хворим на гіпертонічну хворобу і атеросклероз під час фізичного навантаження ні в якому разі не допускати виникнення болів у ділянці серця, підвищеного серцебиття, задишки, втоми. їм рекомендують спочатку повільну ходьбу, а потім — у міру поліпшення стану — поступово прискорену. Темп ходьби і фізичне навантаження збільшують регулярно, оскільки максимального ефекту досягають від прискореної достатньої ходьби та інтенсивної м’язової діяльності. До інтенсивної м’язової діяльності, прискореної ходьби (пішки на роботу і з роботи, не користуватись ліфтом, робити достатні прогулянки), а після достатнього тренування — й до бігу треба привчати себе змолоду.
Але бігати хворим, особливо після стенокардії, кардіосклерозу із недостатністю загального кровообігу чи після перенесеного інфаркту міокарда категорично забороняється. У міру поліпшення стану (через тиждень післ5І зникнення приступів стенокардії і недостатності загального кровообігу) лікар призначає їм під постійним иконтролем мінімальні в помірних темпах фізичні пправи, повільну ходьбу, обсяг і темп яких поступово збільшують.
11. Важливість заняття фізичною культурою
Дуже велике значення фізичної праці, фізичної культури і руху для здоров’я людини і попередження захворювань було доведено ще в сиву давнину. Ще в 25—-
30-і рр. до нашої ери відомий римський вчений-енциклопедист і лікар АвЛа Корнелія Цельс у книзі «Пр'о медицину» дає поради, як підтримати своє здоров’я: «Першим лікарським способом е заняття гімнастикою, котра, як правило, завжди має передувати прийманню їжі, причому той, хто мало працював і має гарне травлення, займається нею більше, а хто стомлений і має погане травлення,— менше. Які вправи підходять: голосне читання, вправи зі зброєю, гра в м’яч, біг, прогулянки. Корисніше гуляти не по рівній місцевості, оскільки піднімання і спуск змушують, тіло робити різні рухи, однак за умови, якщо людина не дуже слабка». У цих рядках — тисячолітній досвід, обгрунтований мудрістю віків.
Великий вчений давнини Арістотель сказав: «Ніщо так не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність». Справедливість цих слів підтвердило життя.
Біля 200 років тому російський лікар Амбодик-Мак- симович писав, що тіло без руху подібне стоячій воді, яка пліснявіє, псується і гниє. Рух і життя — синоніми. Тому визначний клініцист XVIII століття Тіссо сказав: «Треба пам’ятати, що рух може за своєю дією замінити будь-який засіб, але всі лікувальні засоби світу не можуть замінити вплив руху».
Видатний російський письменник Л. М. Толстой відзначав, що розумовою працею він міг займатися лише тоді, коли чергував її з достатнім фізичним навантаженням. Відомий вчений-фізіолог І. П. Павлов назвав фізичні справи «м’язовою радістю». Він здійснював багатокілометрові прогулянки на велосипеді й пішки, ходив на лижах, займався веслуванням, плавав, робив вправи на гімнастичних снарядах, азартно грав у городки.
Щоденним фізичним вправам великого значення надавав радянський вчений-академік О. О. Богомолець. У своїй книзі «Проблеми життя» він писав: «Дуже корисні для боротьби з застоями крові в окремих місцях організму гімнастика і масаж. З них треба починати день і ними його закінчувати. 10—20 хвилин, щодня витрачені на це, не тільки надають бадьорості на цілий день, а й зберігають багато років життя».
Крім систематичних занять посильною фізичною працею, для зміцнення організму і запобігання серцево-судинним захворюванням дуже важливі регулярні заняття фізичною культурою, виробничою гімнастикою, спортом (узимку — лижі, ковзани, а влітку — туризм, рибальство). Неабиякий благотворний вплив на здоров’я, самопочуття і працездатність має звичайна ранкова гігієнічна гімнастика, якщо її виконувати систематично. Вона активізує діяльність багатьох органів та систем організму.
Ранкову гімнастику слід починати з дитинства, але й дорослим, навіть літнім людям ніколи не пізно починати робити фізичні вправи. Проте кожній людині слід виконувати комплекс вправ залежно від її індивідуальних особливостей: статі, віку, стану здоров’я. Тому, перш ніж розпочати заняття гігієнічною гімнастикою, треба вислухати поради лікаря лікувальної фізкультури.
Запам’ятайте: користь від ранкової гімнастики ви відчуєте за умови, коли робити її щодня.
Здоровим людям найкраще робити зарядку за комплексом вправ, що його передають по радіо. Орієнтовні комплекси гімнастики для здорових людей молодого та середнього віку наведені в інших популярних брошурах. До занять слід приступати через 2—3 хвилини після сну, випорожнивши перед цим сечовий міхур і кишечник. Ранкова гігієнічна гімнастика не повинна викликати втоми. Для цього починати її треба з невеликого комплексу — 8—10 простих впраїв, поступово збільшуючи, ускладнюючи і розширюючи їх, один або два рази на тиждень. Загальна тривалість вправ не повинна перевищувати 10—20 хвилин.
До комплексу підібраних для зарядки вправ мають входити рухи для зміцнення м’язів шиї, плечового пояса, корпусу, живота, рук, ніг, руху типу «підтягування» — «розслаблення». Вправи слід виконувати послідовно. Краще починати з ходьби для поліпшення кровообігу і підготовки до дальшого тренування.
Виконуючи гімнастичні вправи, особливу увагу слід звертати на правильне рівномірне і глибоке дихання. Вдих треба робити в момент розширення грудної клітки, піднімаючи руки вгору і випрямляючи тулуб, а видих — у момент її звуження, опускаючи руки вниз, присідаючи або нахиляючи тулуб.
Закінчувати ранкову гімнастику треба дихальними вправами і повільною ходьбою, яка супроводиться рухами рук під час вдиху вгору і в сторони. Дихати слід глибоко і ритмічно. Комплекси дихальної гімнастики також треба робити щодня.
Улітку зарядку доцільніше проводити на свіжому повітрі просто неба або в добре провітреній кімнаті біля відкритого вікна, а взимку — біля відчиненої кватирки. Костюм для гімнастичних занять має бути легким.
Здоровим людям молодого і середнього віку гімнастичні вправи слід виконувати енергійно і з повною амплітудою. Особам літнього віку потрібно, порадившись з лікарем лікувальної фізкультури, підібрати найбільш доступні комплекси гімнастичних вправ, виконувати їх плавно, без великих зусиль, без різких і дуже швидких рухів, уникати надмірного нагинання тулуба й голови і, поступово тренуючись, переходити від легших і простіших до складніших і важчих.
Основну умову, якої конче необхідно додержувати під час занять фізичною культурою, особливо людям літнього віку, можна сформулювати так: вправи повинні викликати не втому, а відчуття бадьорості.
Важливим критерієм впливу фізичних вправ є частота пульсу: на кінець зарядки вона повинна не змінитись або дещо уповільнитись, або ж трохи (в середньому на 6—10 ударів) прискоритись, швидко за 1—2 хвилини повертаючись до вихідного стану. Це показує на помірне навантаження.
Якщо пульс прискорюється більше 120 на «вилину і не повертається до вихідного стану через 4—5 хвилин, значить навантаження надто велике. Тому, як тільки будуть виявлені перші ознаки втоми, прискорений пульс, відчуття підвищеного серцебиття, болі в ділянці серця, задишки і «нестачі повітря», особливо у нетренованих осіб, треба вдатися до легших комплексів гімнастики, зменшити обсяг рухів, робити перерви для відпочинку чергувати виконання вправ стоячи, сидячи і лежачи.
Ті, в кого виявлено серцево-судинні захворювання, повинні ще суворіше дозувати фізичні вправи залежно від стану їхнього здоров’я. Тому добирати цим хворим відповідний комплекс гімнастичних вправ повинні лікарі лікувальної фізкультури, що є при поліклініках, чи лікарі диспансерів лікувальної гімнастики.
До основних видів лікувальної фізкультури належать ранкова гігієнічна гімнастика, комплекс вправ дихальної гімнастики, групова гімнастика в оздоровчих групах, дозована фізична праця,, прогулянки, деякі види спорту і спортивні ігри (лижі, ковзани, теніс, бадмінтон, городки, волейбол та інші). Питання про те, який саме обсяг вправ можна вважати допустимим для; даного хворого, в кожному окремому випадку повинні індивідуалізувати лікуючий лікар і лікар лікувальної фізкультури. В разі потреби розробляють індивідуалізовані комплекси фізичних вправ, які слід виконувати під контролем лікаря та методиста по лікувальній фізкультурі.
Особам з початковими проявами атеросклерозу та гіпертонічної хвороби, якщо вони не відчувають болю в ділянці серця, треба не тільки не обмежувати, а, навпаки, поступово розширяти фізичне тренування, заняття фізкультурою і спортом. У той же час таким людям на пізніх стадіях захворювання, особливо особам похилого віку, комплекс лікувальної гімнастики і фізичне навантаження треба суворо дозувати. При відсутності стенокардії для таких осіб найраціональнішими є заняття під постійним лікарським контролем у групах здоров’я, створених при стадіонах, спортзалах, басейнах для людей різного віку з урахуванням стану їх здоров’я.
Для хворих атеросклерозом чи гіпертонічною хворобою з приступами болю в ділянці еерця, добором індивідуальних комплексів фізичних вправ, дозуванням їх та визначенням темпу виконання займаються лікуючий лікар, лікар і методист лікувальної фізкультури. Вони ж здійснюють контроль за тим, як хворий переносить призначені йому вправи. Отже, хворим цієї групи займатися фізичною культурою і спортом можна тільки з дозволу зазначених лікарів, які залежно від стану серцево-судинної системи, стану кровообігу і натрено- ваності добирають своїм пацієнтам певні види гімнастичних вправ або спорту.
Рекомендовані лікарями вправи треба цим особам виконувати спокійно, без різких зусиль і чергувати їх з дихальними вправами. Дихальну гімнастику можуть виконувати всі хворі на атеросклероз та гіпертонічну хворобу за умови відсутності приступів стенокардії. Ця гімнастика полягає у вільному, спокійному, рівномірному і глибокому диханні грудною кліткою і животом. Під час вдиху треба максимально розширювати грудну клітку (голову підняти, тулуб розігнути, руки розвести в сторони або підняти вгору), а під час видиху — стискувати її (звести або опустити руки і зігнути тулуб).
Займаючись гімнастикою, хворі повинні бути особливо уважними до своїх відчуттів. Поява задишки, втоми, серцебиття, болю в ділянці серця або в правому підребер’ї, кашлю, головного болю є ознакою того, що заняття треба припинити і не поновлювати їх, не порадившись з лікарем. Тільки з дозволу лікаря можна продовжувати заняття гімнастикою.
У додатку наведені розроблені лікарями і методистами (А. Л. Саєнко, О. П. Левченко і Н. І. Макогон) кабінету лікувальної фізкультури Київського науково- дослідного інституту клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска орієнтовні комплекси лікувальної гімнастики для хворих на коронарний атеросклероз. Перший з них рекомендується хворим на атеросклероз коронарних артерій через тиждень після того, як зникнуть приступи стенокардії, коли хворий переходить від постільного режиму до вільного; другий — пізніше, через один-два тижні після початку користування першим комплексом. За таких умов перший комплекс можна назвати підготовчим, оскільки завдання його — навчити техніки простих рухів у поєднанні з диханням, а також прищепити свідоме й активне ставлення до занять. Другий комплекс — тренувальний. Його мета полягає в тому, щоб, послідовно змінюючи рухові режими і процедури лікувальної гімнастики від легких і простіших до складніших і важчих, добитися зміцнення і відновлення фізичного здоров’я і підвищити функціональні можливості організму.
Оздоровча роль фізичних вправ проявляється значно ефективніше, якщо вони поєднуються з водними процедурами (обмивання, обтирання, обливання тощо). Систематичне застосування цих водних процедур, а також душів, ванн, купань загартовує організм, запобігає простудам, підвищує опірність інфекційним хворобам і тим самим запобігає виникненню ревматизму та інших захворювань серцевого м’яза. Крім того, регулярне застосування водних процедур зміцнює нервову систему, має тренуючий вплив на кровоносні судини, перешкоджаючи підвищенню артеріального тиску. Нарешті, вони підвищують обмін речовин і тим самим запобігають ожирінню і порушенню ліпоїдного обміну, які сприяють розвитку атеросклерозу. Особливо важливе значення мають правильно підібрані комплекси лікувальної гімнастики і підготовчий та тренувальний руховий режим для хворих на інфаркт міокарда.
У додатку наведені розроблені лікарями і методистами (І. К. Следзевською, І. В. Лісовецбкою, О. П. Левченко і Н. І. Макогон) відділу реабілітації та кабінету ЛФК Київського науково-дослідного інституту клінічної медицини ім. акад. М. Д. Стражеска орієнтовні схема розширювання рухової активності (схема) і комплекси лікувальної гімнастики (3, 4, 5) для хворих на інфаркт міокарда. Комплекси № 1, 2 призначаються хворим в стаціонарних умовах.
Залежно від ступеня ураження міокарда і тяжкості перебігу захворювання лікувальну фізкультуру призначають:
При інфаркті міокарда з невеликою ураженою ділянкою (дрібновогнищевому) і порівняно легким клінічним перебігом (хворі першої групи) — на 6—7-й день.
При інфаркті міокарда зі значною площею ураження (крупновогнищевому) і середньою тяжкістю перебігу (хворі другої групи) —на 14—17-й день.
При обширному (трансмуральному) інфаркті міокарда, ускладненому розвитком аневризми з тяжким перебігом (хворі третьої групи),— на 22—28-й день.
Період стаціонарного лікування триває найчастіше
2,5 місяця. Він складається з трьох рухових режимів:
а) постільного (суворого 2—3 тижні і розширеного — 2 тижні);
б) палатного — 2 тижні;
в) вільного — 2—3 тижні.
При строго постільному режимі починати лікувальну гімнастику потрібно з підготовчого комплексу № 1. З 3—4-го дня від початку заняття необхідно повторно виконати той же комплекс вправ в другій половині дня.
В кінці першого тижня заняття комплекс № 1 поступово розширюється за рахунок ускладнення старих та введення нових вправ. На 6—7-й день від початку заняття з допомогою методиста хворий вперше повертається на бік.
При розширеному постільному режимі необхідно виконувати вправи комплексу № 2. Хворі першої і другої груп вправи комплексу № 2 виконують протягом 2 тижнів: в кінці 1-го тижня від початку заняття вправами цього комплексу хворому вперше дозволяється сісти впоперек ліжка (з опорою до стіни високо на подушках) ; в кінці 2-го тижня комплекс розширяється за рахунок збільшення кількості вправ цього комплексу і хворому вперше дозволяється стати на ноги.
Хворим третьої групи строго постільний режим частіше продовжується до 4—5 тижнів і розширення його надалі, добір індивідуальних комплексів фізичних вправ, дозування їх та визначення темну виконання слід робити обережно по призначенню і під постійним контролем лікуючого лікаря та лікаря і методиста лікувальної гімнастики.
Під час розширеного постільного режиму протягом дня, крім двох занять лікувальною гімнастикою, хворим усіх трьох груп призначається ранкова гігієнічна гімнастика, яку необхідно виконувати 4—6 хвилин через декілька хвилин після пробудження лежачи в постелі. Комплекс рангової гігієнічної гімнастики складається із 4—5 простих вправ: рухів в дрібних суглобах пальців кистей, стоп, в гомілковоступневих і промене- зап’ясткових, чергуючи з дихальними вправами (в тому числі діафрагмальним диханням).
При палатному режимі хворим дозволяється поступово розширювати ходьбу в палаті, потім в коридорі. В цей період вправи комплексу № 2 поступово замінюють на вправи комплексу № 3.
В кінці другого тижня палатного режиму збільшується дистанція ходьби по коридору.
Через 2 тижні після початку палатного режиму хворим першої й другої груп, якщо вони вільно освоїли ходьбу по коридору (200 м, швидкість 3 км/годину), призначається вільний режим.
При вільному режимі поступово розширюється ходьба по коридору з повторною ходьбою ввечері на половину ранішньої дистанції; підключається ходьба на сходах, спочатку з двох-чотирьох сходинок, щодня збільшуючи по 2—3 сходинки з доведенням в кінці 1-го тижня вільного режиму до 15—17 сходинок (підйом на один сходовий проліт). У наступні дні, якщо дозволяє стан хворих, необхідно дозволити їм прогулянки на свіжому повітрі: спочатку 200 м ранком і 100 м ввечері, поступово збільшуючи ходіння до 500—1000 м через тижні після початку вільного режиму, відпочиваючи через кожні 250 м.
Хворим першої і другої груп з 1-го тижня вільного режиму необхідно розширити навантаження лікувальної гімнастики до рівня комплексу № 4. Після чого хворі виписуються із стаціонару для дальшого, диспансерного нагляду і амбулаторного лікування.
Диспансерний нагляд за хворим на інфаркт міокарда здійснюють протягом 4—6 місяців від початку захворювання, тобто до початку їх трудової діяльності.
Диспансерний період умовно ділять на три режими: 1) щадний тривалістю 2 тижні; 2) щадний тренувальний — 2 тижні; 3) тренувальний — щонайменше 4 тижні і більше.
Лікувальну гімнастику при щадному режимі хворим першої та другої груп призначають з 2-го дня перебування їх у домашніх умовах. Роблять її двічі на день: вранці до сніданку та ввечері перед вечерею. Це гімнастичні вправи з комплексу № 4, в який при досягненні максимального навантаження вводять ходьбу, ходьбу з ускладненням, присідання з опорою, малорухливі ігри, вправи на увагу.
Хворим третьої групи в домашніх умовах рекомендують 2—3-денний спокій. Після цього вони продовжують робити лікувальну гімнастику з комплексу № 3. Повторюють заняття ввечері (половина вправ).
При щадному тренувальному режимі хворі першої та другої груп виконують двічі на день той же самий комплекс вправ № 4, що й при щадному режимі, а хворі третьої групи — № 3, збільшуючи навантаження за рахунок амплітуди рухів і кількості повторень вправ (до шести).
Період тренувального режиму призначають в кінці 3-го і на початку 4-го місяця від початку захворювання. Хворі першої та другої груп виконують гімнастику
комплексу № 5, збільшуючи кількість вправ до 24—26. Хворим третьої групи слід робити вправи з комплексу № 4, поступово збільшуючи навантаження за рахунок введення малорухливих ігор, вправ на увагу. Змінюють комплекс вправ цим хворим обережно під постійним контролем терапевта та лікаря і методиста лікувальної гімнастики.
Водні процедури дуже позитивно впливають на хворих, які перенесли інфаркт міокарда. Хворим першої та другої груп слід починати їх з 3—4-го дня перебування в домашніх умовах. Ранком, натще, після лікувальної або ранкової гімнастики рекомендують обтирання з допомогою вологої губки, змоченої водою (температура її на 2—3° вище кімнатної) або спеціально приготовленим розчином (на 1 л кип’яченої води додати столову ложку кухонної солі, 1 столову ложку одеколону і 20—25 крапель 10% настойки йоду).
Звикають до водних процедур поступово:' перші декілька днів обтирають руки, шию, надпліччя; потім площу обтирання потроху збільшують так, щоб через місяць досягти половини тулуба.
Хворим третьої групи водні процедури слід починати не раніше 8—10-го дня перебування в домашніх умовах.
Після обтирання бажано обкутатися широким рушником, 1 —1,5 хвилини зачекати, поки з’явиться відчуття тепла, потім ретельно просушити шкіру (розтерти її грубим рушником) і достатньо тепло одягтися. Ввечері, безпосередньо перед сном, хворим першої і другої груп з 2-го тижня щадного режиму рекомендують другу водну процедуру — вологе обтирання ніг, яке кожен може виконувати і самостійно.
Вологою губкою, змоченою водою або зазначеним вище розчином (сидячи, заклавши ногу на ногу), інтенсивно розтирати круговими рухами підошовну поверхню стопи — п’ятку, основу, пальці; після цього з легким натискуванням у напрямку від периферії до центра обтирають ноги до середини гомілок. Після ретельного витирання ніг насухо необхідно лягти в постіль, тепло вкривши ноги.
Хворим третьої групи вологе обтирання ніг включають лише при щадному тренувальному режимі.
Водні процедури з гігієнічною метою хворим перших двох груп дозволяють з 2—3-го дня перебування в домашніх умовах. їх роблять зі сторонньою допомогою. Хворий сидить на лавочці або стоїть у ванні під душем (температура води не більше 34—36°). Гігієнічний душ слід приймати за 2,5—3 години до сну.
При щадному тренувальному режимі хворі перших двох груп застосовують водні процедури, збільшуючи зону обтирання ніг до середини стегна. Хворим третьої групи вечірню водну процедуру перші 2—3 тижні рекомендують виконувати з чиєю-небудь допомогою.
При тренувальному режимі хворі першої та другої груп до 4—6 місяців можуть ранком приймати душ протягом 1—1,5 хвилини. Хворим першої групи через
9 місяців, а хворим другої — через рік від початку захворювання літом дозволяють короткочасне купання в річці при температурі води не нижче 20—22° і температурі повітря 22—24°. Спочатку слід купатися
2 хвилини (тільки зануритись). Через тиждень занурювання і плавання в радіусі до 5 м можуть бути продовжені до 3—5 хвилин (з неодноразовими перервами для відпочинку).
Хворі третьої групи можуть купатися без плавання (1—2 хвилини) через рік від початку захворювання.
Хворим, які перенесли інфаркт міокарда, дуже корисні дозована ходьба, ходьба по сходах, правильно підібрані елементи спортивних навантажень. При щадному режимі хворим першої і другої груп з 3-го дня перебування в домашніх умовах дозволяють виходити на прогулянку через 1—1,5 години після сніданку. До виходу на вулицю треба, не поспішаючи, піднятися на 15—17 сходинок (за 1 хвилину). У 1-й день можна пройти половину дистанції, освоєної в стаціонарі, тобто 500 м (за 10—15 хвилин) з паузою для відпочинку після 250 м. В наступні дні першого тижня ранішня прогулянка доповнюється вечірньою на 500 м (через 1— 1,5 години після вечері). Тривалість ходьби по сходах збільшується щоденно за рахунок добавлення п’яти сходинок, а ввечері рекомендують половину ранішньої норми. На 2-му тижні щадного режиму ходьба зі швидкістю 3 км за годину збільшується до 1000 м вранці та 500 м ввечері.
Хворим третьої групи при щадному режимі дозволяють проходити 500 м, починаючи з 4—5-го дня перебування в домашніх умовах, а по сходах — не раніше •'( 4-го дня: спочатку — половину освоєних в стаціонарі сходинок з повторенням ввечері; з 2-го тижня 15— 17 сходинок, ввечері — половину.
При щадному тренувальному режимі хворі перших двох груп проходять 3000 м в день (2000 м — в першій
1000 м — в другій половині дня з відпочинком 3—5 хвилин після кожних 500 м). До кінця 2-го тижня дистанція становить 4000 м на день (по 2000 м вранці та ввечері). Швидкість ходьби зростає від 3 до 4 км за годину, а по сходах — ЗО—34 сходинки.
Хворі третьої групи, призвичаївшись до ходьби на 500 м, на 2-му тижні щадного тренувального режиму збільшують дистанцію вранці до 1000 м з 'відпочинком (1—2 хвилини) після кожних 250 м, зі швидкістю
км за годину. Ходьба по сходах—15—17 сходинок вранці та половина ранішньої норми ввечері. Після 2-го тижня щодня додають по 3—4 сходинки і збільшують їх кількість втричі.
При тренувальному режимі хворим першої та другої груп рекомендують ходити до 5—6 км на добу:
км — в першій і 2—3 км — в другій половині дня зі швидкістю 4 км за годину; по сходах — підніматися на
3 поверхи зі швидкістю ЗО сходинок за хвилину з відпочинком 1,5—2 хвилини після кожного поверху (загалом в середньому 120 сходинок).
Після 6 місяців, а краще через рік від початку захворювання в індивідуальному порядку в умовах санаторію до рухового режиму можуть вводити деякі елементи спортивних ігор (крокет, бадмінтон). Це робиться за призначенням і під постійним контролем терапевта та лікаря і методиста лікувальної гімнастики.
Хворим третьої групи при тренувальному режимі рекомендують ходьбу до 2 км зі швидкістю 3 км за годину з відпочинком 3—5 хвилин після 1 км і наступних 500 м. Ходьба по сходах — до 60—68 сходинок зі швидкістю 15—17 сходинок за хвилину з хвилинним відпочинком при цьому. Ввечері виконують половину ранішньої норми. Строго індивідуально через 2 роки від початку захворювання цим хворим, якщо у них немає серцево-судинної недостатності, в руховий режим теж вводять деякі елементи спортивних ігор при умові суворого контролю і дозування.
Комментариев нет:
Отправить комментарий