РЕФЕРАТ (КУРСОВА РОБОТА) - Захворювання серцево-судинної системи

РЕФЕРАТ (КУРСОВА РОБОТА)

Захворювання серцево-судинної системи

Частина І

ЗМІСТ

1. Деякі відомості про будову і функції система кровообігу
2. Ревматичні пороки серця
3. Недостатність двостулкового (мітрального) клапана
4. Звуження (стеноз) лівого передсердно-шлуночкового отвору
5. Недостатність клапанів аорти
6. Лікування хворих з пороками серця та недостатністю крово­обігу
7. Гіпертонічна хвороба
8. Перебіг гіпертонічної хвороби
9. Профілактика й лікування
10. Атеросклероз
11. Причини виникнення та механізм розвитку захворювання
12. Клінічна картина захворювання
13. Профілактика й лікування
14. Інфаркт міокарда
15. Клінічна картина  
16. Профілактика й лікування 
17. Дистрофія міокарда              
18. Клінічна картина      
19. Профілактика й лікування              

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або 
Вартість – 180 грн. 

Незважаючи на значні успіхи охорони здоров’я, різні хвороби серцево-судинної системи ще досить поширені. Вони часто призво­дять до втрати працездатності. Смертність також залишається ви­сокою.

Ефективність профілактичних заходів у боротьбі із захворюван­нями серцево-судинної системи значною мірою залежить від рівня індивідуальної профілактики кожної людини. Ось чому необхідно ознайомити широкі верстви населення з основами медичних знань.

Саме цьому й присвячена пропонована брошура, в якій подано причини виникнення, рекомендації до запобігання та принципи лі­кування таких поширених хвороб серцево-судинної системи, як ревматичні пороки серця, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ін­фаркт міокарда, міокардіодистрофія.

1.      Деякі відомості про будову і функції системи кровообігу

Функції крові складні й "багатогранні: постачати орга­нам і тканинам кисень, розносити поживні речовини, деякі ферменти і гормони, сприяти передаванню тепла від м’язів і печінки до інших органів та шкіри. Кров також має велике значення у регуляції водно-сольового обміну.

Крім цього, за допомогою крові через легені виводи­ться вуглекислота, а через нирки, шлунково-кишковий тракт та шкіру видаляються азотисті продукти обміну та інші шкідливі або Непотрібні для організму речовини. Отже, кров перебуває у безперервному русі, який забез­печується системою кровообігу.

Остання складається із серця і замкнутої системи кровоносних судин. Це — артерії, вени, капіляри, по яких тече кров.

Серце — центральний орган системи кровообігу — являє собою конусоподібний порожнистий м’яз. У дорос­лої людини воно дорівнює приблизно величині її кулака. Розмір і вага серця у різних людей неоднакові. Залежно від розмірів тіла, статі й ряду інших факторів серце може бути більшим або меншим.

Довжина серця від верхівки до основи в середньому становить 12,5 см, ширина — 8,5 см, товщина — 6,2 см, а середня вага у чоловіків — 0,4—0,45% ваги тіла, у жінок — 0,53—0,54%.

Серце розташоване між легенями у так званому се­редостінні. У своєму положенні воно зверху підтримує­ться аортою та легеневими судинами, знизу — нижньою порожнистою веною( див. нижче).

Поздовжня суцільна перегородка ділить серце на дві половини — праву й ліву. Кожна порожнина в свою чер­гу також поділена поперечною перегородкою на дві час­тини — верхню меншу (передсердя) і нижню більшу (шлуночок). На відміну від суцільної поздовжньої пере­городки в поперечних є отвори, які герметично закриваю­ться клапанами в певні моменти роботи серця.

Клапани утворені складками внутрішньої оболонки серця (ендо­карду) і відкриваються лише всередину шлуночків.

Лівий передсердно-шлуночковий отвір закриває кла­пан, в якому є дві стулки, через що його називають дво­стулковим, або мітральним. Правий отвір закриває клапан з трьома стулками — тристулковий.

При скороченні шлу­ночків клапани могли б вивертатися в порож­нину передсердь. Цьо­му перешкоджають су­хожильні нитки — хор­ди, що прикріплені од­ним кінцем до країв стулкових клапанів, а другим — до сосочко­вих м’язів стінок шлу­ночків.

Серце має три обо­лонки: внутрішню — ендокард, середню — міокард і зовнішню — епікард (мал. 2).

Внутрішня оболон­ка (ендокард) висти­лає порожнини серця, її поверхня гладка й рівна, а це запобігає зсіданню крові, що зна­ходиться в порожнинах. Ендокард складається з ендотеліальних клітин, які роз­міщені на шарі сполучної тканини, пронизаної м’язовими та еластичними волокнами.

Крім дво- і тристулкових клапанів, про які йшлося вище, у шлуночках на межі з великими судинами (аор­тою і легеневою артерією) складки ендокарду утворюють по три так званих півмісяцевих клапани, що пропускають кров лише в одному напрямі — з шлуночків до судин.

Міокард, або м’язова оболонка, є основною частиною стінки серця. У передсердях м’язова стінка відносно тон­ка (2—3 мм) і складається з двох шарів. Стінки шлу­ночків значно товстіші (правого шлуночка — 5—8 мм і лівого — 10—15 мм) і мають три м’язові шари. Це легко пояснити. Передсердя лише приймають кров з судин і перекачують її у шлуночки, вони своїм скороченням повинні забезпечити надходження крові до найвіддале- ніших від серця куточків тіла.

Крім цієї, так званої робочої мускулатури, завдяки якій працює серце, в міокарді є певна система м’язових пучків, які відрізняють­ся від решти мускула­тури серця особливою будовою. Функція цієї системи — поширювати і проводити імпульси, які викликають скоро­чення серця.

Зовнішня оболонка (епікард) щільно при­лягає до серцевого м’я­за і є в свою чергу внутрішнім листком так званої серцевої со­рочки — перикарда, що прикриває серце з усіх боків.

Якщо до серця, ви­даленого з організму, за допомогою трубок підводити відповідне живлення і відводити відпрацьовані продук- ти, то воно буде ритмічно скорочуватись протягом бага- 'тьох годин і навіть днів. Чим же зумовлюється такий автоматизм роботи цього життєво важливого органа?

У правому передсерді біля устя верхньої порожнистої вени міститься багато особливих нервових клітин і тон­ких нервових волоконець — так званий синусовий вузол (довжиною 20—ЗО і товщиною 1—1,5 мм), який за фор­мою нагадує веретено. Цей вузол через певні відрізки часу посилає імпульс (хвилю збудження), котрий ви­кликає скорочення передсердь серця. Частота імпульсів — 60—80 на хвилину. З передсердь хвиля збудження через вентрикулярний (шлуночковий) вузол переходить на шлуночки. З вентрикулярного вузла, розташованого у правому передсерді на межі з правим шлуночком, ви­ходить пучок нервових волокон, так званий пучок Гіса. Він проводить імпульси від вузла до шлуночків і ділить­ся на ліву й праву ніжки, що йдуть до відповідних шлу­ночків.

У здоровому серці шлуночковий вузол перебуває під контролем імпульсів, що йдуть від синусового вузла. При інфаркті міокарда, атеросклерозі, ревматизмі та деяких інших захворюваннях іноді буває повна передсердно- шлуночкова блокада, тобто з якихось причин шлях про­ведення імпульсів від синусового до шлуночкового вузла переривається. У таких випадках шлуночки можуть пе­рестати скорочуватись, причому хвиля збудження з пе­редсердь не може перейти на шлуночок. Вентрикулярний вузол починає самостійно виробляти імпульси (25—40 на хвилину) і надсилати через пучок Гіса до шлуночків. У таких хворих передсердя скорочується з попередньою частотою (60—80 ударів на хвилину), а шлуночки — з частотою, зумовленою імпульсами вентрикулярного вузла.

Кров рухається по замкнутій системі кровоносних су­дин — артеріях, венах і капілярах. Від серця до перифе­рії по артеріях тече яскраво-червона, багата на кисень кров. Вени ж несуть темну, насичену вуглекислотою і «шлаками» кров від периферії до серця. Капіляри, най- тонші кровоносні судини, утворюють перехідну зону між артеріями та венами (мал. 3).

Стінки артерій, вен і капілярів помітно відрізняються своєю будовою. В артеріях, як і у венах, вони складаю­ться з трьох шарів: внутрішньої оболонки, що нагадує ендокард, середньої — м’язової і зовнішньої — сполучно­тканинної. Проте в артеріях м’язовий шар значно товсті­ший, ніж у венах. Більше в цьому шарі й еластичної сполучної тканини.

Ця відмінність у будові стінок судин зумовлена тим, що в артеріях кров рухається з більшою швидкістю і під значно більшим тиском, ніж у венах.

У середньому шарі великих артерій переважає ела­стична тканина, у дрібних артеріях і артеріолах — м’язова, волокна якої розміщені в стінці судини кільце­подібно. Саме через це останні мають властивість під впливом різних факторів звужуватись (спазмуватися).

Незважаючи на те, що серце виштовхує в артерії кров окремими порціями, еластичність судин забезпечує безперервний рух її по всьому організму.

З лівого шлуночка серця виходить найбільша артерія — аорта. Від неї відгалужуються дрібніші артерії. Вони в свою чергу діляться на ще дрібніші судини — артеріоли, по яких кров надходить де органів і тканин. Кінцевими розгалужен­нями артеріол є капіляри — найменші, непомітні неозброє­ним оком судини, що прони­зують усі тканини й Органи.

Стінки капілярів складаються лише з одного шару клітин, че­рез які в тканини легко прони­кають з крові розчинені в ній поживні речовини й кисень, а з тканин в кров — продукти обміну речовин («шлаки») й вуглекислота.

По цих судинах тече темно-вишнева, багата на вуглекислоту кров.

Гілки легеневих артерій, подрібнюючись на гілочки, в решті-решт розгалужуються у легенях на величезну сітку капілярів, що обплітають кожну альвеолу. В аль­веолах відбувається газообмін між кров’ю та повітрям, що вдихається. Зливаючись, капіляри утворюють легеневі вени (по дві у кожній легені), котрі несуть яскраво-червону, наси­чену киснем кров у ліве передсердя серця. Це єдині в організмі вени, по яких тече артеріальна кров.

Загальна довжина судин великого кола кровообігу значно більша, ніж малого. М’язовий шар стінки лівого шлуночка товстіший, ніж правого, тому що лівому шлу­ночку, який забезпечує рух крові в артеріях великого кола, доводиться працювати з більшим навантаженням.

Цілком зрозуміло, що оскільки серцевий м’яз постій­но працює, він повинен особливо добре постачатися кров’ю, одержувати з неї в достатній кількості кисень та поживні речовини.

Кров до серця несуть дві вінцеві, або коронарні, ар­терії. Вінцевими вони називаються тому, що охоплюють серце, немов вінець, корона. Ці артерії відходять від аорти зразу ж при виході її з лівого шлуночка.

Головні стовбури цих артерій (лівої та правої) розмі­щені на поверхні серця. Вони дають численні відгалу­ження — судинні гілочки, які, пронизуючи стінки серця, несуть поживні речовини й кисень до клітин цього ор­гана.

Дрібні й найдрібніші гілочки лівої та правої коронар­них артерій з’єднані між собою, завдяки чому при заку­порці однієї з них (наприклад, згустком крові — тром­бом) друга постачає кров’ю ту ділянку серцевого м’яза, яку живила ушкоджена судина.

У здорових людей в умовах спокою через коронарні судини за хвилину протікає 62—117 мл крові (в серед­ньому 91 мл) на 100 г серцевого м’яза, що становить від­повідно 5—10% загальної кількості крові, яку виштовхує серце. Під впливом навантаження вінцевий кровообіг може зрости в 5—7 разів.

Дехто називає систему коронарних артерій третім ко­лом кровообігу.

В артеріях течія крові зумовлена потужними скоро­ченнями лівого та правого шлуночків, а також еластич­ністю їхніх стінок. Вище згадано, що перехідною ланкою між артеріями і венами є капіляри. В людському орга­нізмі надзвичайно багато. Загальна довжина їх у до­рослої людини досягає астрономічної цифри — 100 000 км. Просвіт окремого капіляра дуже малий. Але якщо скласти капіляри докупи (наприклад, як сірники в ко­робці), то їх переріз виявиться набагато більшим, ніж аорти. Відомо, що швидкість руху крові і тиск її в судинах значною мірою залежить від величини просвіту артерій, тому в капілярах ці показники значно менші, ніж у аорті. Дійсно, якщо в аорті тиск крові дорівнює 120—130 мм рт. ст., то в капілярах — 20—40 мм. Відпо­відно і кров у капілярах рухається повільніше.

Кров рухається по венах завдяки присмоктувальній дії негативного тиску в грудній порожнині.

Останній особливо підвищується під час вдиху. Ско­рочення великих скелетних м’язів, серед яких розташо­вані вени, також сприяють припливу крові до серця. У великих венах є клапани, або кишені, утворені склад­ками внутрішньої оболонки вени. Ці клапани відкриваю­ться, коли кров тече до серця, і закриваються, коли вона рухається у зворотному напрямі.

Чим сильніші м’язові скорочення і глибше дихання, ' тим краще надходить кров по венах до серця. Ось чому у людей, які за специфікою своєї професії мало рухають­ся, іноді надвечір внаслідок венозного застою трохи на­брякають ноги.

На внутрішній оболонці кровоносних судин є числен­ні нервові закінчення — рецептори, які чутливо реагують на зміни хімічного складу крові, підвищення або зни­ження тиску всередині судини, зміни температури крові тощо.

Від рецепторів нервовими шляхами надходять сигна­ли до центральної нервової системи, звідки, в залеж­ності від характеру подразнення, йдуть відповідні «нака­зи» — імпульси, що зумовлюють ту чи іншу судинну реакцію. Наприклад, під час радощів, переживань, поси­леної фізичної праці, в холод і в спеку змінюється частота скорочень серця, а шкіра блідне або стає червонуватою.

Чим же пояснюються такі зміни?

Нервова система людини поділяється на соматичну й вегетативну (автономну). Соматична нервова система забезпечує чутливість тіла й діяльність скелетної мускулатури, а вегетативна регулює діяльність внутрішніх органів і обмін речовин в орга­нізмі.

Поєднуючим і регу­люючим центром, який погоджує роботу всіх органів і систем орга­нізму, є головний мо­зок, де зосереджені ви­щі центри як соматич­ної, так і вегетативної нервової системи.

Головний мозок по­діляють на кору, яка є поверхневим шаром великих півкуль і скла­дається з багатьох мільярдів нервових клі­тин, і розташовану під нею підкіркову ділянку' (підкірку). Діяльність підкірки підпорядкова­на корі головного мозку.

Як вищий відділ центральної нервової системи, кора" головно­го мозку забезпечує пристосування людини до мінливих умов навколишнього середовища. Сюди постійно' надходять сигнали від орга­нів чуттів, кістково-м’язового апарата, внутрішніх ор­ганів.

У підкірковій ділянці розташовані нервові центри, що разом з корою головного мозку регулюють найважливі­ші життєві функції організму: кровообіг, дихання тощо. Стан і діяльність підкіркових центрів відіграють велику роль у вияві наших емоцій, здійсненні так званих без­умовних рефлексів (харчового, захисного, статевого).

Нервові центри підкірки впливають на внутрішні ор­гани через вегетативну нервову систему, яка відрізняє­ться від соматичної як за своєю будовою, так і за фізіоло­гічними властивостями. У вегетативній нервовій системі є два відділи: симпатичний і парасимпатичний. Під впли­вом симпатичних нервів ритм серця прискорюється, під впливом парасимпатичних — сповільнюється. Симпатичні нерви викликають звуження просвіту судин (щоправда, не всіх), а парасимпатичні — розширення їх. Численні найтонші волоконця цих нервів густо обплітають крово­носні судини, пронизують їхні стінки до внутрішньої оболонки.

Будь-яке подразнення надходить по чутливих нервах до головного мозку, а далі передається на центри веге­тативної нервової системи, викликаючи у симпатичному або парасимпатичному відділі збудження. Останнє пере­дається нервовими волокнами на синусовий вузол, і від того, який нервовий центр воно охоплює, ритм серця або частішає, або сповільнюється.

Відповідно реагують і кровоносні судини. Як правило, збудження, що виникає внаслідок дії холоду або болю, передається в центри симпатичних нервів, а збудження, що розвивається під впливом тепла, охоплює центр блу­каючих нервів.

При різних емоціях (страх, гнів, радість тощо) збу­дження, що з’являється в корі головного мозку і підкір- ці, легко передається на центри вегетативної нервової системи, викликаючи прискорення або сповільнення рит­му серця, що часто поєднується із звуженням або розши­ренням судин обличчя (збліднення, почервоніння). Меха­нізм даної реакції аналогічний вищеописаному.

На серцеву діяльність значною мірою впливає також стан інших внутрішніх органів, особливо тих, що містя­ться в черевній порожнині.

Досить нагадати загальновідомі факти про те, як від сильного удару в живіт або пах у людини може зупини­тися серце і вона вмирає; при печінковій коліці бувають приступи стенокардії й порушення ритму серця та ін.

Необхідно зазначити, що в осіб з різними захворю­ваннями серцево-судинної системи вплив названих вище факторів на серце виявлений сильніше. Так, у хворих на стенокардію навіть дотик до не дуже холодного предме­та може спричинити біль в ділянці серця внаслідок зву­ження вінцевих артерій. У хворих з гіпертонічною хворо­бою незначне нервове напруження призводить до підви­щення артеріального тиску в зв’язку із спазмом (звужен­ням) периферичних артерій малого діаметра. Таких при­кладів можна було б навести багато.

Нервоворефлекторний механізм  є найважливішим, але не єдиним фактором, що регулює роботу серцево-су­динної системи.

Ми вже говорили, що видалене з організму серце може довгий час скорочуватись. Обов’язковою умовою для підсилення роботи такого ізольованого серця є від­повідне співвідношення кількості солей кальцію та калію в розчині.

Якщо збільшити концентрацію солей калію, то ритм серцевих скорочень помітно сповільниться. Зростання концентрації солей кальцію дасть протилежні наслідки. Якщо ж зовсім видалити з розчину одну з вказаних солей, то діяльність серця припиняється.

Подібне спостерігаємо не лише на ізольованому серці. У деяких хворих бувають так звані приступи пароксиз- мальної тахікардії: серце раптово починає скорочуватися з частотою 150—250 і більше ударів на хвилину замість нормальних 70—80. Своєчасне застосування ліків, які містять солі калію, часто не лише припиняє приступи, але й запобігає дальшому розвиткові такого стану.

В організмі тварин і людини є залози внутрішньої секреції, а саме: щитовидна, підшлункова, надниркові й статеві, а також до них належить мозковий придаток (гіпофіз). Залози внутрішньої секреції виділяють гормо­ни — речовини, які мають здатність пригнічувати або активізувати фізіологічні процеси. Доведено, що гормон надниркової залози — адреналін— підсилює діяльність серця, збільшує частоту скорочень і одночасно викликає звуження більшості дрібних артеріальних судин та капі­лярів. Судини мозку та вінцеві артерії серця під його впливом розширюються. Звужує капіляри й гормон моз­кового придатка — вазопресин. У курців вазопресин виробляється у збільшеній кількості, через що у них частіше розвивається гіпертонічна хвороба, стенокардія, облітеруючий ендартеріїт та інші судинні захворювання.

Діяльність серця прискорюється і в тих осіб, щито­видна залоза яких виробляє підвищену кількість гормона тироксину (базедова хвороба, тиреотоксикоз).

Як бачимо, серцево-судинна діяльність перебуває під впливом нервових, хімічних та ендокринних регуляторів.

Треба пам’ятати, що останні два фактори впливають на серце й судини не тільки безпосередньо, а й, голов­ним чином, через центральну нервову систему і в свою чергу перебувають під ЇЇ впливом.

Постійний рух крові в судинах зумовлений передусім ритмічними скороченнями серця.

У серцевому циклі (період між двома скороченнями) розрізняють три фази: систолу, діастолу і паузу. Систо­ла — це послідовне скорочення передсердь і шлуночків. Скорочення передсердь триває 0,15 сек., а шлуночків — 0,25 сек. Діастолою називається розслаблення передсердь і шлуночків, паузою — одночасний стан спокою перед­сердь і шлуночків. Останні дві фази тривають приблизно 0,5 сек., а один цикл роботи серця — 0,9 сек.

Наявність відносно довгої фази спокою дає можли­вість серцю відпочивати між черговими скороченнями, забезпечує йому більшу працездатність. Є люди, які жи­вуть 100 і більше років. Весь цей тривалий час серце працює, не знаючи втоми, виконує добову роботу, що дорівнює близько ‘/іо—Vіб частині всієї денної роботи дорослої людини.

Під час паузи кров надходить до розслаблених перед­сердь: у праве — з порожнистих вен, у ліве — з легене­вих. У цей період у стані розслаблення перебувають і шлуночки. А тому частина крові з передсердь через відкриті стулкові клапани вільно проникає до шлуночків. Систола, що настає слідом за паузою, забезпечує витіс­нення решти крові в шлуночки. Коли вся кров виллється з передсердь, настає скорочення шлуночків. їх потужні м’язові стінки починають стискатися, збільшується тиск у шлуночках, і клапани між передсердями і шлуночками закриваються. На якийсь час шлуночки перетворюються у герметично закриті порожнини. Тривале скорочення стінок шлуночків викликає в них ще більше підвищення тиску. Коли він стане вищим, ніж тиск крові в аорті та легеневій артерії, півмісяцеві клапани, які досі закрива­ли устя цих судин, відкриваються і кров під великим тиском та із значною швидкістю викидається із шлуноч­ків в аорту і легеневу артерію. Після цього шлуночки розслаблюються, тиск у них падає і кров, що перебуває в цей час під великим тиском в аорті та легеневій арте­рії, з силою закриває півмісяцеві клапани.

При напруженні м’язів шлуночків і закриванні кла­панів виникають звуки. їх можна виразно почути, при­клавши вухо до лівої сторони грудей. У здорової людини вони утворюють два тони: перший (систолічний) і другий (діастолічний). Перший тон більш тривалий, він утворює­ться внаслідок звучання напружених м’язів, закривання стулкових клапанів і тремтіння натягнутих хорд (згадай­те будову серця). Другий тон, коротший і високий, ство­рюється при закриванні півмісяцевих клапанів аорти та легеневої артерії. Якщо у людини порок серця, то за­мість тонів можна почути шуми різної інтенсивності.

Незважаючи на те, що із шлуночків в артерії кров виштовхується окремими порціями, рух її в судинах відбувається безперервно. Це пояснюється тим, що кров, яка надходить із шлуночків під великим тиском, спричи­няє розтягування стінок артерій. Останні завдяки своїй еластичності відразу ж скорочуються, а це сприяє даль­шому просуванню крові по судинах. Таке розширення і звуження стінок артерій називається пульсом.

При скороченні кожний шлуночок виштовхує в судини в середньому 70—80 мл крові. Серце здорової людини в нормі скорочується 60—80 разів на хвилину. Отже, цей маленький орган, вага якого складає Чт частину всьо­го тіла, виконує величезну роботу, перекачуючи за добу від 8 до 10 тис. л крові. Кількість крові, яку виштовхує шлуночок серця в судини при кожному скороченні, на­зивають ударним, або систолічним, об’ємом.

Хвилинний об’єм — це кількість крові, що надходить шлуночків до кров’яного русла за хвилину. В дорослої людини у стані спокою він дорівнює — 5—6 л, а при фі­зичному навантаженні досягає 25—З0 л. Слід пам’ятати, що не вся кров, яка є в організмі людини, циркулює по судинах. Приблизно четверта частина її перебуває в так званих депо крові (судини шкіри, печінки, селезінки, шлунково-кишкового тракту). Кров виходить з цих су­дин при значних кровотечах, збільшенні хвилинного об’є­му та ін. Збільшення хвилинного об’єму може відбувати­ся двома шляхами. У першому випадку кількість крові, що її виштовхують шлуночки при кожному скороченні, майже не змінюється, а різко зростає лише число скорочень серцевого м’яза на хвилину. В другому випадку хвилинний об’єм підвищується завдяки тому, що до серця припливає більше крові й скорочення шлуночків стають потужнішими. При цьому частота скорочень серця майже не збільшується, серцевий м’яз відпочиває довше, ніж у першому випадку. Другий варіант характерний для фі­зично добре тренованих осіб. У них і серцево-судинна система після фізичного навантаження швидше повер тається до нормальної діяльності.

Неабияке значення для здійснення функції крово обігу має відповідний рівень тиску в судинах, передусії- в артеріях.

Артеріальний тиск зумовлений, з одного боку, силою скорочення шлуночків, а з другого — тонусом (напруже­ністю) стінок дрібних артерій і особливо артеріол. Роз­різняють систолічний (максимальний) і діастолічний (мі­німальний) артеріальний тиск.

Систолічний тиск зумовлюється силою скорочення (систолою) шлуночків і свідчить про величину артеріаль­ного тиску в судинах. Ось чому при слабкості серцевого м’яза іноді спостерігається зниження систолічного тиску.

Діастолічний тиск — це тиск у період розслаблення (діастоли) шлуночків, який підтримується тонусом сті­нок артеріол. Уже згадувалося, що артеріоли мають вла­стивість змінювати величину свого просвіту внаслідок наявності в їхніх стінках кільцевих м’язів. Чим вужчий просвіт артеріол, тим вищий діастолічний тиск, і навпа­ки. У осіб з гіпертонічною хворобою артеріоли майже завжди звужені, тому діастолічний тиск у них підви­щений.

Артеріальний тиск у звичайних умовах визначають особливими апаратами — ртутними або пружинними манометрами. Результат записують дробом: у чисельни­ку — максимальний тиск, у знаменнику — мінімальний.

Нормальний максимальний тиск в умовах спокою у здорової людини середнього віку (на плечовій артерії) дорівнює 120—140 мм рт. ст., мінімальний — 70—90 мм. У людей після 55—60 років є тенденція до деякого збіль­шення систолічного тиску за рахунок посилення опору течії крові у склерозованих судинах.

Цілком зрозуміло, що всі ті факти, про які ми писали вище і які мають значення для діяльності серця і судин, впливають також на стан артеріального тиску. Під час нервового збудження зростає як систолічний, так і діа­столічний тиск; при фізичній роботі внаслідок посиленої діяльності серця підвищується систолічний і дещо зни­жується діастолічний тиск, тому що артеріоли розши­рюються і більше крові надходить до капілярів пра­цюючих м’язів.