РЕФЕРАТ (КУРСОВА РОБОТА)
Захворювання серцево-судинної системи
Частина ІІ
Частина ІІ
ЗМІСТ
- Деякі відомості про будову і функції система кровообігу
- Ревматичні пороки серця
- Недостатність двостулкового (мітрального) клапана
- Звуження (стеноз) лівого передсердно-шлуночкового отвору
- Недостатність клапанів аорти
- Лікування хворих з пороками серця та недостатністю кровообігу
- Гіпертонічна хвороба
- Перебіг гіпертонічної хвороби
- Профілактика й лікування
- Атеросклероз
- Причини виникнення та механізм розвитку захворювання
- Клінічна картина захворювання
- Профілактика й лікування
- Інфаркт міокарда
- Клінічна картина
- Профілактика й лікування
- Дистрофія міокарда
- Клінічна картина
- Профілактика й лікування
-
2. Ревматичні
пороки серця
Порок серця — це
захворювання, що виникає у зв’язку з органічним ураженням клапанного апарата
серця. Переважна більшість пороків є наслідком ендокардиту —- запалення
внутрішньої оболонки серця. Рідше причиною цього захворювання буває
прогресуючий атеросклероз устя аорти. Іноді трапляються пороки (в основному
клапанів аорти) сифілітичної природи.
Сказане стосується
набутих пороків, тобто таких, які виникли у людини вже після народження.
Крім набутих, існують
природжені пороки серця, які найчастіше бувають результатом ненормального
розвитку серцево-судинної системи плода.
У переважній більшості
випадків набуті пороки спричиняє ревматизм. Недарма Лассег у книзі «Етюди з медицини'»
писав: «Ревматизм лиже суглоби, лиже плевру і навіть мозкові оболонки, але він
кусає серце».
За даними Б. А.
Чорногубова, серед пороків серця пороки ревматичного походження у дорослих
людей бувають у 89,3% випадків.
"Ревматизм — одне з
найпоширеніших захворювань на ьемній кулі. При ньому запальний процес уражає
серцево-судинну систему, великі й малі суглоби верхніх і нижніх кінцівок,
іноді плевру, очеревину, клітини головного мозку.
За останні два десятиріччя
перебіг ревматизму помітно змінився; він став «підступнішим», отже, і небезпечнішим.
До 1941 р. найчастіше
траплялась так звана суглобова форма ревматизму, коли опухали й червоніли
суглоби, що супроводжувалося різким болем, підвищенням температури. Все це
примушувало хворого терміново звертатися до лікаря, який легко ставив діагноз і
вчасно призначав відповідне лікування, щоб запобігти розвиткові пороку серця.
Під час війни та в
післявоєнні роки ураження суглобів гіри даній хворобі виявляється значно
рідше. Був час, коли помилково думали, що захворювань на ревматизм стало менше.
Насправді ж зросла кількість хворих з первинним ревматичним ураженням серця,
так званим ревмокардитом, при якому часто не буває болів у суглобах. Початок
його малопомітний, немає характерних ознак, через що ревматизм часто сплутують
з іншими хворобами: хронічним тонзилітом, тиреотоксикозом, туберкульозом та
ін. Це призводить до того, що антиревматичне лікування іноді призначають-Тоді,
коли зміни в клапанному апараті серця стають вираженими і необоротними.
Ми навмисне затримуємо
увагу читачів на цьойу факті, бо й досі багато хто вважає, що коли немає
ураження суглобів, то нема й ревматизму.
Основною передумовою для
виникнення ревматичного процесу є наявність в організмі стрептококової
інфекції. Стрептококи найчастіше гніздяться в мигдаликах, зіпсованих зубах,
жовчному міхурі. Ці мікроби в процесі своєї життєдіяльності виробляють токсини
(отруту), частина яких при ослабленні організму періодично проникає в кров. З
кожним новим надходженням токсинів чутливість організму до них все більше й
більше зростає. Такий стан називається сенсибілізацією. Найчутливішими є
серцево-судинна й нервова системи, сполучна тканина.
В решті-решт
сенсибілізація організму досягає такого ступеня, коли нова порція токсину, що
проривається у кров під час чергового спалаху інфекції (ангіна, грип) нагадує
запалений сірник, піднесений до пального. Спалахує запальна реакція з типовою
класичною картиною ревматизму. Такій дії токсину сприяють усі фактори, які
знижують опір організму: переохолодження, сильні удари, перевтома тощо.
Хворіють частіше діти та
люди молодого віку, рідше— особи середніх років. У літніх людей ревматизм
трапляється рідко.
Ревматичний процес уражує
звичайно всі три оболонки серця (зовнішню менше), але пороки розвиваються лише
при запаленнях ендокарду. Запалення внутрішньої оболонки серця — ендокардит —
охоплює в переважній більшості випадків ендокард, що вистелює клапани.
Процес у стулкових
клапанах починається на поверхні, поверненій до передсердь, а в півмісяцевих
клапа-пах — на поверхні, поверненій до порожнини шлуночків. Однією з
характерних ознак запалення є виникнення гудзикуватих або бородавчастих
утворень, які містяться в основному там, де краї серцевих клапанів стулюються
між собою. Бородавчасті нашарування нерідко вкривають сухожильні нитки —
хорди, які підтримують стулкові клапани. Запальний процес починається
одночасно і в сполучнотканинній основі клапанів. Якщо при першому спалахові
ревматизму своєчасно почати лікування, то запальний процес в ендокарді іноді
може припинитися, * не викликавши грубих змін 'у клапанах серця. У більшості
випадків, а при рецидивах (повернення) захворювання, як правило, вказані вище
запальні явища прогресують, проходять ряд циклів у своєму розвитку, поки не
закінчуються стадією рубцювання. В процесі рубцювання клапани зморщуються,
деформуються. Можливе й рубцювате звуження отворів між передсердям і шлуночками.
Ревматизм найчастіше уражає двостулковий клапан, рідше — аортальні та інші
клапани.
Недостатність двостулкового
(мітрального) клапана
Під впливом рубцевих змін
площа стулок клапана зменшується, і він при систолі шлуночків нещільно закриває
передсердно-шлуночковий отвір, внаслідок чого частина крові з лівого шлуночка
повертається назад у передсердя. Зворотний рух крові створює шум, що називається
систолічним. Його можна почути, приклавши вухо до грудної клітки в ділянці
серцевого поштовху.
Крім звичайної порції
крові, що надходить з легень, - ліве передсердя одержує додаткову кількість
крові із шлуночків і тиск у ньому зростає. Підвищений тиск спричиняє поступове
розтягнення передсердя і передається на всю систему малого кола кровообігу
(див. будову серцево-судинної системи). Правий шлуночок повинен напружуватися,
щоб, виштовхуючи чергову порцію крові в легеневу артерію, подолати підвищений
тиск у ній (частина малого кровообігу). Стінка правого шлуночка стовщується.
Внаслідок сильнішого наповнення лівого передсердя в лівий шлуночок під час
діастоли надходить більше крові, ніж до пороку. Витримуючи підвищений тиск, він
піддається так званому первинпому розширенню.
Існує такий фізіологічний
закон: чим сильніше розтягуються волокна серцевого м’яза, тим енергійніше вони
скорочуються (звичайно, до певних меж). Отже, розтягнення лівого шлуночка
приводить до сильніших його скорочень, в результаті чого м’язові волокна
стінок стовщуються. Хоча до шлуночка надходить підвищена кількість крові, в
аорту її виштовхується приблизно стільки ж, як і до захворювання (стадія
компенсації). Це відбувається тому, що під час систоли шлуночка ще до відкриття
клапанів аорти частина крові через нещільно закритий двостулковий клапан
повертається в передсердя. З таким пороком люди можуть жити до похилого віку.
Звуження (стеноз) лівого передсердно-шлуночкозого
отвору
При звуженні лівого
передсердно-шлуночкового отвору кров з лівого передсердя до лівого шлуночка
надходить з великим зусиллям. За час діастоли шлуночка передсердя не встигає
повністю спорожнитися, частина крові в ньому затримується. Це спричиняє
підвищення внутрішньопередсердного тиску, бо відразу ж сюди надходить нова
порція крові з легеневих вен. Передсердя розтягується, а стінки лівого
передсердя згодом трохи стовщуються. Це зумовлено тим, що передсердя повинно
проштовхнути до шлуночка збільшену (внаслідок застою) кількість крові і
подолати перешкоду, викликану звуженням атріовентрикулярного отвору. Тиск
підвищується, але він більш високий у системі малого кола кровообігу, через
що стінки правого шлуночка стовщуються. Лівий шлуночок, одержуючи мало крові,
працює з меншим навантаженням, що іноді призводить навіть до деякого
зменшення його об’єму. Цей вид пороку загрозливіший, ніж недостатність
мітрального клапана, бо основне навантаження лягає на ліве передсердя,
мускулатура якого ослаблена, а надалі й на правий шлуночок, м’яз котрого також
стає слабкішим, ніж лівого шлуночка.
Ізольована недостатність
мітрального клапана і чистий стеноз лівого передсердно-шлуночкового отвору бу
вають відносно рідко. Частіше ці два пороки поєднуються у так званий складний
порок мітрального клапана,
Клінічна картина і
тяжкість захворювання залежать від того, який вид ураження переважає —
недостатність чи стеноз.
Недостатність клапанів
аорти
При недостатності
клапанів аорти кров повертається з аорти через півмісяцеві клапани, що не
закриваються, до лівого шлуночка, утворюючи характерний діастолічний шум. До
розслабленого лівого шлуночка одночасно надходить також кров з двостулкового
клапана. Тиск збільшується, стінки шлуночка розтягуються, а це підвищує силу
його скорочень (див. вище) і м’язи шлуночка стовщуються. Цей пристосувальний
механізм називається компенсацією. Тепер шлуночок повинен працювати так, щоб
компенсувати недостачу крові за рахунок виштовхування більшої кількості її в
аорту.
Інші відділи серця при
цьому пороці довго залишаються без змін. Порушення кровообігу настає через багато
років після виникнення пороку, тому що навантаження припадає на шлуночок, який
має найпотужнішу м’язову стінку. У таких хворих кров швидко й сильно
виштовхується в аорту, через що іноді добре видно пульсацію артерій,
розміщених близько від поверхні шкіри.
Систолічний
(максимальний) тиск, як правило, дещо підвищений, діастолічний (мінімальний) —
різко знижений..
Недостатність клапанів
аорти буває звичайно при ревматизмі з частими повторними проявами хвороби і
майже завжди комбінується з мітральним пороком, що вже є у хворого.
Компенсаторні механізми,
що розвиваються в серці при пороках, забезпечують майже повноцінний рівень
кровообігу, і багато хворих продовжують виконувати звичайну роботу, займаються
спортом тощо. Проте рано чи пізно у більшості хворих виникає стан, який називають
декомпенсацією, або недостатністю кровообігу.
Декомпенсацію найчастіше
прискорюють повторні прояви ревматизму: щораз більше деформується клапанний
апарат і ослаблюється внаслідок запальних явищ серцевий м’яз. Чималу роль
відіграють і супровідні захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ряд
інфекційних захворювань, алкоголізм), надмірні фізичні навантаження, часті
нервові збудження. Суть декомпенсації полягає в ослабленні перевантаженого
серцевого м’яза. Потужність систолічного скорочення і діастолічне наповнення
порожнин серця зменшується. В аорту виштовхується менша порція крові, а це в
свою чергу впливає на артеріальний тиск — він знижується. У венах, навпаки,
тиск підвищується, а весь кровообіг сповільнюється.
Внаслідок підвищення
тиску в венах і застою крові в них з’являються набряки — спочатку на ногах, а
якщо декомпенсація прогресує, то й на всьому тулубі. Печінка від застою крові
збільшується, а коли цей процес затягується надовго, то крізь стінки набряклих
кровоносних судин просочується рідка частина крові, яка скупчується в черевній
порожнині. Розвивається водянка живота (асцит). Іноді рідина скупчується в
порожнині плеври та перикарда (серцевої сорочки).
Виникненню набряків
сприяє й те, що при декомпенсації порушується сольовий обмін. У тканинах тіла
хворого скупчуються іони натрію, котрі мають властивість не тільки утримувати
рідину в організмі (згадайте, як жадібно вбирає воду кухонна сіль, до молекули
якої входить іон натрію), але й частково виводити її з крові, де вміст натрію у
цьому стані часто нижчий, ніж у тканинах. Тому у хворих різко зменшується
кількість добової сечі.
Кров, що застоюється у
легенях, гірше насичується киснем. Починається кисневе голодування тканин, яке
підсилюється ще й сповільненим кровообігом. Через це в крові збільшується вміст
вуглекислоти і продуктів неповного обміну речовин — молочної та інших
органічних кислот.
Венозна кров стає ще
темнішою, з’являється синюха (ціаноз) на слизових оболонках, кінчиках пальців,
носі. Синюха іноді захоплює все обличчя, верхню частину грудей.
Підвищений вміст
вуглекислоти в крові викликає подразнення дихального центра, у зв’язку з чим у
хворих розвивається задишка.
Кисневе голодування
негативно впливає на діяльність клітин головного мозку, від чого у хворих з
декомпенсацією часто бувають головні болі, безсоння, дратівливість, іноді
психічні розлади.
Першими ознаками
декомпенсації, що починається, є задишка при фізичному навантаженні, підвищена
втомлюваність, серцебиття, неприємні відчуття в ділянці серця.
Своєчасне лікування, як
правило, усуває або значно зменшує ці явища і надовго віддаляє розвиток
декомпенсації. Можна навести чимало прикладів, коли правильний режим дня і
вчасне лікування давали можливість хворим на порок серця дожити до глибокої
старості.
Як можна запобігти
розвиткові пороку серця і що треба знати людині, у якої є це захворювання?
Уже згадувалося, що
основна причина пороків серця — ревматизм, а його виникнення у свою чергу значною
мірою залежить від наявності в організмі стрептококової інфекції. Тому до
методів боротьби з пороками серця відносяться видалення й лікуванчя хворих
зубів, видалення мигдаликів при їх хронічному запаленні, енергійне і своєчасне
лікування катарів верхніх дихальних шляхів, грипу, ангіни.
Дуже важливо з дитинства
загартовувати організм, широко використовувати для цієї мети природні фактори
(купання, душ, повітряні та сонячні ванни), фізкультуру, спорт, що підвищує
стійкість організму до охолодження та різних інфекцій.
Коли людина захворіє на
ревматизм, величезне значення для запобігання порокові серця має якомога раннє
призначення протиревматичних засобів, застосовувати які треба тривалий час.
Відомо, що для виникнення
клапанного ураження серця особливо небезпечні рецидиви (повернення) ревматизму.
Шоб не допустити їх, кожний хворий, який переніс ревматичну атаку, повинен
протягом 3—4 років напровесні та пізньої осені (найбільша вірогідність простуди)
пройти курс протирецидивнрго лікування. Таким хворим призначають щоденно
аспірин, пірамідон або бутадіон і' раз на 6 днів вводять препарати пеніциліну
(біцилін-1, біцилін-2, біцилін-3). Курс лікування — 6 тижнів.
За даними
Науково-дослідного інституту ревматизму Академії медичних наук СРСР, серед
хворих, які пройшли такий курс лікування, повторні ревматичні атаки були у 2—4
рази рідше, ніж у тих, хто не лікувався.
Не менш цікаві цифри
наводить відомий український ревматолог М. О. Ясиновський. У 87% осіб, за якими
вели спостереження, після проведеного протирецидивно- го лікування загострень
ревматизму не було.
В останні два роки почали
застосовувати біциліно-ас- піринову профілактику рецидивів ревматизму, розраховану
на цілий рік. Проведення такої профілактики стало можливим завдяки одержанню
радянськими вченими у 1963 р. біциліну-5, який має більш подовжену дію, ніж
вказані вище біциліни — 1, 2, 3.
Біцилін-5 вводять 1 раз у
4 тижні протягом року з двомісячною перервою влітку. Одночасно напровесні і
пізньої осені хворі протягом місяця одержують аспірин.
Перші результати такої
профілактики свідчать про її перевагу над сезонними курсами, особливо у хворих
із затяжним і безперервно рецидивуючим ревматичним процесом. і
Для хворих на ревматизм
велике значення має загартування організму. Звичайно, водні процедури,
повітряні ванни, фізичні вправи потрібно призначати обережно, дуже , повільно
збільшуючи • навантаження та їх тривалість. Процедури слід проводити під
постійним контролем лікаря і в період, коли немає загострення ревматизму.
Грубу помилку роблять ті
хворі, які перетворюються в «людей у футлярі». При найменшому зниженні температури
повітря вони кутаються в теплий одяг, забувають дорогу до річки або моря навіть
у найжаркіші місяці, коли вода досягає температури 23—25°, з жахом прислухаються
до свого серця, якщо їм доводиться зробити кілька дещо швидших кроків.
Внаслідок цього опір їхнього організму до температурних коливань та інфекції
зменшується, вони часто простуджуються, а тому у них частіше бувають повторні
прояви ревматизму. У незагар- тованих людей серцевий м’яз ослаблений і кожен
повторний прояв ревматизму викликає в ньому і клапанах серця значно більші
порушення, ніж у тренованому серці, створюючи всі передумови як для розвитку або
дальшого прогресування пороку серця, так і для виникнення недостатності
кровообігу (декомпенсації).
До методів профілактики
пороків серця слід віднести й питання працевлаштування хворих на ревматизм, професія
яких пов’язана із значним охолодженням або перегріванням тіла, великим
фізичним навантаженням, роботою в нічну зміну. Лікування хворих з пороком
серця та недостатністю кровообігу
Чи можна лікувати набутий
порок серця? Чи можливо при’сучасному стані медичної науки повернути до норми
ушкоджений мітральний і аортальний клапани або ліквідувати звуження
передсердно-шлуночкового отвору?
І так, і ні. Майже немає
людини, яка б не читала про блискучі операції на серці, проведені вітчизняними
і зарубіжними хірургами. Відомо й те, що багато хворих, життя яких було під
загрозою, після таких операцій цілком одужали. Але майже у всіх них був
природжений порок серця, при певних видах якого рука хірурга дійсно творить
чудеса. Тим часом при набутих пороках наші можливості більш скромні. При
звуженні атріовентрику- лярного отвору застосовують так звану комісуротомію,
суть якої полягає в тому, що хірург пальцем або спеціальним інструментом
руйнує рубці, що звужують отвір. Фактично стеноз ліквідується, але створюється
інший порок (більш сприятливий для кровообігу) — недостатність мітрального
клапана. Ця операція набагато продовжує життя хворого, робить його
працездатним, -та повного видужання не дає.
При недостатності
мітрального клапана оперативне втручання складніше. Раніше за допомогою шва
стягували отвір так, що деформований клапан цілком його закривав. Таким чином
штучно створювали стеноз атріо- вентрикулярного отвору. Останнім часом почали
застосовувати метод вживлення штучного клапана, який складається з каучукової
кульки, вміщеної в металеве кільце. Цей протез вставляють у сполучнотканинне
фіброзне кільце, що оточує атріовентрикулярний отвір. У передсердя кулька
проникнути не може, бо її діаметр більший від отвору металевого кільця. А
потрапити у шлуночок їй заважає укріплена на кінці металева сіточка з великими
поздовжніми отворами. Будова цього клапана нагадує клапан у гумовому балончику
апарата для вимірювання кров’яного тиску.
Створено також протез
аортальних клапанів.
Режим хворого. Особи з
компенсованим пороком серця не потребують лікування й помітного обмеження звичайної
фізичної роботи. Показником допустимого фізичного навантаження може бути
самопочуття хворого. Якщо з’являється задишка, серцебиття, неприємні відчуття в
ділянці серця, то це свідчить про перенапруження.
Хворим з пороком серця не
рекомендується праця, пов’язана із сильним фізичним навантаженням, психічними
напруженнями і значними, коливаннями температури навколишнього середовища.
Таким хворим забороняється і зловживати алкоголем. Вони повинні регулярно (під
наглядом лікаря) займатися фізкультурою, бо фізичні вправи підтримують
працездатність всієї серцево-судинної системи.
При перших ознаках
порушення кровообігу хворому необхідний спокій. Іноді буває достатньо
5—7-денного перебування в ліжку, щоб явища недостатності кровообігу зникли
навіть без будь-яких лікувальних заходів. У випадках, коли праця хворого не
вимагає великих фізичних напружень, помітного успіху можна досягти, збільшивши
час відпочинку після повернення з роботи (до 13—14 год. на добу, включаючи
нічний сон).
При більш виявленій
декомпенсації (наявність задишки при незначному фізичному напруженні, набряки
тощо) хворому потрібно створити такі умови, котрі б забезпечили йому повний
фізичний та психічний спокій, призначити постільний режим.
Правда, рухливі особи і
ті, які звикли до постійної фізичної праці, важко переносять такий режим. Вони
часто порушують його при найменшому поліпшенні самопочуття і тим самим
завдають собі великої шкоди.
Чим же корисний
постільний режим? У лежачому положенні частота скорочень серця стає меншою,
внаслідок чого серцевий м’яз більше відпочиває. При цьому зменшується також
потреба організму в кисні, недостатність якого спостерігається у хворих з
декомпенсацією. Артеріальний тиск, як правило, знижується (якщо він був
підвищений), що зменшує навантаження на лівий шлуночок. Під час перебування в
ліжку рівномірно обігрівається тіло, а це сприяє розширенню капілярів шкіри.
Таким чином, створюється додаткове русло для кровообігу, а також поліпшується
кровопостачання нирок, через що збільшується кількість сечі.
Необхідно пам’ятати, що
деякі хворі з пороком серця, особливо з ослабленим лівим шлуночком, почувають
себе краще у сидячому положенні, бо частина крові, застоюючись у нижній
половині тулуба, виключається з кровообігу і таким чином розвантажується серце.
Навіть при дуже виявленій
недостатності кровообігу постільний режим потрібно поєднувати із спеціальною
лікувальною фізкультурою, обсяг якої залежить від ступеня декомпенсації. Це не
тільки зміцнює серце, а й запобігає надмірному сповільненню кровообігу,
особливо у венах.
При безсонні призначають
бром і снотворне. В кімнаті хворого повинна бутич тиша і чисте, свіже повітря.
Крім того, йому слід давати кисень.
Успіх лікування великою
мірою залежить від правильного режиму харчування. їсти треба невеликими
порціями, зате часто (6—7 разів на день). Чого цим досягають? Навіть у
здорової людини, яка добре поїла, іноді з’являється задишка, неприємні відчуття
в ділянці серця, а то й серцебиття. Це буває тому, що переповнений шлунок
піднімає лівий купол діафрагми (м’язово- сухожильна перегородка, що відділяє
грудну порожнину від черевної), на якому лежить серце. Нормальне положення
серця порушується. При надходженні їжі до шлунково-кишкового тракту, кількість
крові, яку серце повинно подати в його судини для здійснення процесів травлення,
різко зростає (у 5—10 разів), залежно від вмісту їжі в шлунку. Внаслідок цього
серце працює з підвищеним навантаженням. Малі , ж порції їжі не змінюють
положення серця і не викликають значного припливу крові до шлунково-кишкового
тракту.
Часті приймання їжі
забезпечують ту кількість калорій, яка потрібна людині для поповнення її
енергетичних ресурсів. Крім того, у хворих з декомпенсацією внаслідок порушення
нормального кровообігу в стінці шлунка і кишечника зменшується виділення соку,
необхідного для травлення їжі. Звичайно, невеликі її порції перетравлюються
краще й повніше.
У меню повинні входити
головним чином молоко, масло, сметана, сир, яйця, несвіжий хліб, риба в невеликій
кількості (прісноводна, в якій міститься мало солі), несмажене м’ясо. Слід
пам’ятати, що страви з борошна, манна каша сприяють розвиткові запорів; деякі
овочі (наприклад, капуста) зумовлюють здуття кишечника, а це негативно
відбивається на діяльності серця. Вживання вказаних продуктів слід обмежувати.
Консерви 1 ковбасні вироби, в яких досить багато кухонної солі, дозволяється
їсти в мінімальних кількостях лише хворим з початковими формами декомпенсації.
При порушенні кровообігу
1—2 рази на тиждень роблять так звані розвантажувальні дні.
Найпоширеніша цукрова
дієта: 150 г цукру, 3 склянки чаю та 2 сухарі. Добрі наслідки дає також
сирково-яблучна дієта: 1 кг яблук, 600 г сиру і 100 г цукру з’їдають за 5—6
прийомів. Замість яблук можна вживати картоплю в лушпинні, зварену в несоленій
воді. Тоді цукор з раціону виключають.
Застосовують також дієту
Кареля, видозмінену М. І. Певзнером: 600 г молока і 200 г розчину глюкози
випивають за 4 прийоми.
Ці дієти бідні на натрій
і багаті на калій, завдяки чому збільшується сечовиділення, а отже, зменшуються
набряки і знижується артеріальний тиск.
При складанні харчового
раціону слід пам’ятати про достатнє забезпечення, хворого вітамінами, особливо
В, та С.
Вітамін Ві бере участь у
регуляції найрізноманітніших функцій організму. Без задовільної кількості
цього вітаміну неможливий нормальний вуглеводний обмін, без якого серцевий м’яз
не може добре працювати. Най- багатші на вітамін Ві зернові продукти — горох,
боби та рис. Дуже багато його у пивних дріжджах.
Велике значення для
людського організму має також вітамін С (аскорбінова кислота). Він відіграє
велику роль в обміні речовин, виробленні в організмі захисту проти різних отрут
та інфекцій, в утворенні в надниркових залозах гормонів, які впливають на
перебіг ревматичного процесу, підвищує стійкість стінок кровоносних судин
тощо.
Найбагатша на вітамін С
шипшина, в плодах якої його у 25 разів більше, ніж в( апельсинах та лимонах.
Друге місце після шипшини щодо вмісту вітаміну С займає смородина. Багато його
в солодкому перці, кропі, капусті (особливо у верхніх листках)., хріні, зеленій
цибулі.
Як уже згадувалося, іони
натрію сприяють утворенню набряків при захворюваннях серця. Оскільки натрій
входить до складу кухонної солі, то хворим з декомпенсацією слід обмежити її
вживання. Здорова людина спо-Живає в середньому на добу 14—16 г Кухонної солі,
причому основна її кількість (13—14 г) вводиться з їжею як смакова приправа.
Особам з початковими
проявами декомпенсації дозволяється споживати 5—6 г солі на добу, а при середній
та тяжкій формі декомпенсації на деякий час її зовсім виключають з дієти. В
даному разі мається на увазі не тільки сіль, котру вживають для готування
страв, але й ту, що міститься в хлібі, консервах, ковбасах (особливо
делікатесних), твердих сирах і навіть питній воді, не кажучи вже про
мінеральну, до складу якої входять іони натрію.
Нормальному скороченню
серця сприяють іони калію. Крім того, вони мають і сечогінні властивості. Отже,
хворим з декомпенсацією рекомендуються продукти, багаті на солі калію. До них
належать курага (сушені абрикоси), печена картопля (особливо в лушпинні), сир,
свіже молоко тощо. Проте не можна вдаватися в іншу крайність. Справа в тому, що
кухонна сіль має велике значення для життєдіяльності клітин, нормального обміну
деяких речовин та інших найважливіших функцій організму. Тому час,' на який
обмежується чи зовсім виключається сіль, повинен встановлювати лікар.
Описані випадки, коли
хворі, налякані набряками, самостійно, без лікарської консультації, надовго
позбавляли себе кухонної солі і вмирали не від захворювання серця, а від
особливого стану, спричиненого недостатністю солі в організмі.
Хворі з декомпенсацією
можуть додавати до їжі такі приправи, як оцет, часник, небагато хріну, гірчицю
без солі. Яку кількість рідини на добу може вводити в свій організм людина з
порушеним кровообігом? Щоб запобігти набрякам, її іноді вживають лише 250—300
мл на добу. Однак таке різке обмеження рідини, крім порушення діяльності
Шлунково-кишкового тракту (запори) сприяє підсиленому виділенню в кров так званого
анти- діуретичного (протисечогінного) гормона, що є захисним фізіологічним
актом. Таким чином, сечовиділення зменшується, а набряки іноді не тільки не
зникають, а й збільшуються.
При безсольовій дієті
рідина, що потрапляє в організм, не затримується, і тому навіть хворим з
вираженою декомпенсацією можна давати її не менш як 800— 1000 мл.
Немає потреби
повторювати, що курити і вживати алкогольні напої категорично забороняється.
Медикаментозне лікування,
мабуть, ні при яких інших захворюваннях не відіграє такої ролі, як при недостатності
кровообігу. Правильний режим праці і відпочинку, вміле раціональне харчування
допомагають позбутися декомпенсації лише при початкових її проявах. У більшості
ж випадків треба вдаватися до лікувальних засобів, яких зараз дуже багато.
Найефективнішим серцевим
засобом є наперстянка (дигіталіс), яку з успіхом застосовують понад 150 років.
У нас використовують свіжозібране листя наперстянки пурпурової, великоквіткової
та шерстистої, в яких є три речовини з лікувальними властивостями: гіталін,
дигіта- лін та дигітоксин. Наперстянка підсилює систолу і подовжує діастолу
шлуночків, зменшує кількість пульсових ударів. А це сприяє відпочинкові
серцевого м’яза і сильнішому його скороченню. Вона розширює ниркові судини і
поліпшує виділення сечі.
З препаратів наперстянки
найбільш відомі дигітоксин, кордигіт, дигіпурен, лантозид, дигален-нео тощо.
Надзвичайно сильним
серцевим засобом є строфантин. Його одержують з насіння строфанта, тропічної
багаторічної рослини. Останнім часом встановлено, що строфантин міститься в
кендирі переломниколистому і кендирі конопляному та в горицвіті золотистому.
Строфантин, який
застосовують переважно як настойку, близький до дигіталісу, .але діє швидше.
Його не можна приймати під час і протягом 2—3 днів після вживання дигіталісу.
При захворюваннях серця
добрим лікувальним засобом є горицвіт (адоніс), багаторічна трав’яниста рослина.
За своїми властивостями він нагадує дигіталіс, але діє дещо слабше. Має більш
виражену сечогінну дію. Під час приймання іноді з’являються нудота й блювання.
У таких випадках вживання ліків треба припинити.
При набряках, крім
серцевих засобів, хворим призначають сечогінні — або всередину, або у вигляді
ін’єкції. До рослин, що мають сечогінну дію, належать польовий хвощ, мучниця
(листя), береза (бруньки), брусниця (листя) та ін. Щоб збільшити виділення
сечі, застосовують також новурит, гіпотіазид, фонурит, діакарб, діуретин,
теофілін, теобромін, еуфілін, лазикс. Якщо серцева недостатність поєднується із
судинною, показані такі препарати, як камфора, кардіазол, кордіамін, кофеїн.
Вони підвищують тонус судин, поліпшують обмінні процеси у серцевому м’язі та
ін.
Читач, мабуть, звернув
увагу на те, що ми не подаємо дозувань препаратів. Це було зроблено свідомо, і
такого принципу будемо дотримуватися в наступних розділах, бо прийом .ліків без
призначення лікаря, крім шкоди, нічого не дає.
Санаторно-курортне
лікування рекомендується далеко не всім хворим з пороками серця. Після
повторного прояву ревматизму поїздка на курорт протипоказана протягом року,
бо ванни, грязі, підвищена сонячна радіація часто призводять.до загострення
захворювання. Не можна їхати на курорт з вираженими явищами порушення
кровообігу (набряки, збільшення печінки тощо).
Широко застосовується
також фізіотерапевтичне лікування (вуглекислі, сірководневі, радонові ванни).
Вуглекислі ванни
викликають появу в крові особливих речовин, що впливають на тонус судин. Вони
стимулюють діяльність дихального центра, внаслідок чого поглиблюється
дихання, кров краще припливає до серця і т. д.
Під впливом сірководневих
ванн серцеві скорочення стають сильнішими, поліпшується периферичний кровообіг,
обмінні процеси та ін.
Радонові ванни підвищують
тонус симпатичної нервової системи, підсилюють скорочувальну спроможність
серцевого м’яза, позитивно впливають на рівень артеріального тиску, серцевий
ритм тощо.
У більшості випадків при
лікуванні ваннами призначають лікувальну фізкультуру: дозовану ходьбу (спочатку
по рівній, а згодом по підвищеній місцевості), вправи на гімнастичній стінці,
легкі спортивні ігри. Дуже корисні повітряні ванни поблизу моря, в саду, в
парку.
4. Гіпертонічна
хвороба
Основною ознакою
гіпертонічної хвороби є підвищений артеріальний тиск, який часто називають
кров’яним тиском, що не зовсім вірно, бо останнє поняття включає в себе й тиск
крові у венах.
Слід розрізняти
гіпертонічну хворобу і гіпертонічний стан. Артеріальний тиск збільшується при
багатьох захворюваннях нирок і надниркових залоз, при поширеному
атеросклерозі, деяких пухлинах і запальних процесах у ділянках головного мозку,
де закладено центри, котрі регулюють тонус судин та ін. У зв’язку з тим, що при
даних захворюваннях підвищення артеріального тиску є лише одним з численних
симптомів (ознак), такі гіпертонії називають симптоматичними.
При гіпертонічній же
хворобі, як довів відомий радянський кардіолог Г. Ф. Ланг, підвищення
артеріального тиску — явище первинне. Воно пов’язане з перепод- разненням
вищих відділів центральної нервової системи психічними травмами, постійним
нервовим напруженням, порушеннями режиму праці й відпочинку тощо. Під дією
наведених факторів ослаблюється гальмуючий вплив кори головного мозку на
підкірку, де закладені центри, що регулюють тонус судин. Ритм їх діяльності
розладнується, що призводить до виникнення спазму артеріол, спочатку
періодичного, а згодом стійкого. У розвитку гіпертонічної хвороби ця ланка є
головною, але не єдиною.
Спазм судин може
виникнути і в нирках, внаслідок чого погіршується постачання їх кров’ю. При
поганому кровопостачанні в нирках виробляються речовини, котрі поєднуються з
альфа-2-глобуліном (складова частина крові) й утворюють так званий гіпертензин,
який сприяє дальшому підвищенню тонусу судин.
Певну роль у розвитку
даної хвороби відіграє й те, що залози внутрішньої секреції виділяють в кров
велику кількість речовин, що мають властивість звужувати судини (вазопресин,
адреналін, норадреналін, артеренол).
Дальший розвиток
захворювання призводить до органічних змін у спазмованих артеріолах: внутрішня
оболонка артеріол стовщується, в стінках відкладається особлива білкова
речовина — гіалін. Тривале перенапруження стінок судин порушує їх живлення,
підвищує проникність, зокрема для циркулюючих у крові ліпоїдів, внаслідок чого
розвивається артеріосклероз.
Прохідність артеріол
погіршується, вони стають ламкими, що призводить іноді* до серйозних
ускладнень у внутрішніх органах і центральній нервовій системі (склероз
серцевого м’яза, інфаркт міокарда, тромбоз судин головного мозку, крововилив у
мозок тощо).
Гіпертонічна хвороба
найчастіше буває в людей після ЗО років, хоч нерідко трапляються випадки
захворювання і в молодшому віці.
До 40-річного віку
хворіють, як правило, чоловіки, а після 40 — жінки, котрі легше переносять
хворобу. Найчастіше це особи розумової праці, мешканці міст, що, безперечно,
пов’язане з частими нервовими напруженнями, травмуванням психіки і тим, що
вони майже зовсім не роблять фізичних вправ.
При нервовому збудженні в
крові з’являються речовини (адреналін та ін.), які призводять до підвищення
артеріального тиску. Для швидкого, видалення їх необхідна м’язова розрядка.
Коли людина нервується, вона починає ходити і це її заспокоює. Однакові за
силою негативні емоції по-різному впливають на людей. Наприклад, у того, хто
сидить, вони можуть спричинити тривале підвищення артеріального тиску (на
кілька годин), а в людини, яка працює в полі,— короткочасне або взагалі його
не викликати. Крім того, при фізичній роботі різко збільшується кількість
капілярів, що функціонують. Це також сприяє деякому зниженню артеріального
тиску.
У розвитку гіпертонічної
хвороби має значення й фактор спадкової схильності. Вченими інституту
кардіології ім. О. Л. Мясникова доведено, що серед родичів хворих на гіпертонію
підвищення артеріального тиску буває втричі частіше, ніж у контрольних групах.
Описана сім’я, декілька поколінь якої хворіли на гіпертонію. Однак це не
означає, що якщо нею хворіють батьки, то така доля обов’язково чекає їхніх
дітей.
Схильність до виникнення
гіпертонічної хвороби реалізується лише при тривалому впливі негативних факторів
(див. вище, а також розділ «Профілактика і лікування»), про що треба пам’ятати
людям з спадковою схильністю до цього захворювання.
Ми вже вказували, що
однією з важливих ланок у розвитку гіпертонічної хвороби є порушення кровопостачання нирок. У зв’язку з тим, що останнє може виникнути і
при хронічних запаленнях нирок (нефрит, пієлонефрит), природженому звуженні
ниркових артерій та ін. і бути причиною підвищення артеріального тиску (так
звана симптоматична гіпертонія), необхідно в кожному конкретному випадку
ретельно дослідити стан нирок, бо вказані захворювання можуть протікати
непомітно для людини.
Це в першу чергу
стосується молодих, у яких справжня гіпертонічна хвороба буває рідше, ніж у
людей середнього й старшого віку.
Слід також пам’ятати, що
підвищення артеріального тиску (симптоматична гіпертонія) буває й при ураженні
надниркових залоз, деяких відділів головного мозку й ряді інших захворювань.
Перебіг
гіпертонічної хвороби
Спочатку перебіг
гіпертонічної хвороби може бути непомітний, артеріальний тиск зростає лише при
перенапруженні й хвилюванні, та згодом стає стійко підвищеним. Але іноді ще
задовго до цього у хворого з’являються ознаки неврозу.
Якщо при гіпертонічній
хворобі запобігти дальшому розвиткові неврозу, людина може швидко одужати. Коли
ж хворий систематично порушує режим і нехтує ліку- вально-профілактичними
заходами, то хвороба поступово прогресує.
Гіпертонічна хвороба може
мати повільний або прискорений перебіг. При визначенні стадії захворювання
беруть до уваги цілий ряд показників: висоту артеріального тиску, його
коливання, стан серця, нервової системи, нирок, очного дна, деякі додаткові
дані лабораторних та інструментальних досліджень. Розглядають три стадії
захворювання.
Стадія І — підвищення
артеріального тиску настає тимчасово у зв’язку з хвилюванням або перевтомою. В
цей період з’являється надмірна втомлюваність, нервовість, періодично
виникають головні болі або відчуття важкості в голові, запаморочення,
серцебиття, безсоння, шум у вухах тощо. У внутрішніх органах, як правило, не
буває відхилень від норми.
Стадія ІІ — підвищення
артеріальноі'й тиску стай більш постійним. Тиск іноді знижується, як і в І
стадії, навіть без лікування, проте нормального рівня він уже не досягає.
Ознаки захворювання підсилюються. Можливі порушення мозкового кровообігу
(сильний головний біль, різке запаморочення, хитка хода, минущі розлади рухів у
кінцівках — так звані гіпертонічні кризи), іноді виникають сильні болі в
ділянці серця внаслідок спазму вінцевих судин, задишка при фізичному
напруженні, що свідчить про деяке ослаблення серцевого м’яза.
Своєчасно розпочате
лікування не тільки в І, але навіть і на початку II стадії дає добрі наслідки.
Слід пам’ятати, що лікування іноді триває багато місяців і буває успішним
лише при виконанні всіх приписів лікаря.
Стадія III — стійке і
значне підвищення артеріального тиску, особливо діастолічного. - Помітного
зниження тиску не буває. Цю стадію ще називають склеротичною, бо вона
характеризується склеротичними змінами в органах і тканинах;
На початку цієї стадії
функція органів порушується не різко, працездатність зберігається. Надалі на
перший план виступають симптоми, пов’язані не тільки з очевидними
склеротичними змінами судин головного мозку, серця, нирок, але й ще з більшою
схильністю цих судин до спазмів, що властиво склерозованим артеріям.
Неврологічні явища, що
характеризують II стадію, підсилюються. Стає поганим сон. Ранками непокоять
різкі головні болі через застій крові у судинах мозку. Можливі закупорення
мозкових артерій або розрив їх, внаслідок чого розвиваються паралічі.
Постійне навантаження на
серцевий м’яз, порушення його живлення призводять до небажаних змін кровообігу.
Задишка виникає при найменшому фізичному напруженні. Розладнується ритм
серцевої діяльності, можуть з’явитися набряки. Іноді, найчастіше вночі, бувають
приступи задухи, які супроводяться серцебиттям (серцева астма). Це свідчить
про різке ослаблення м’яза лівого шлуночка. Часті спазми склеротично змінених
вінцевих артерій зумовлюють приступи стенокардії (грудної жаби) та інфаркту
міокарда. Склероз судин нирок, що швидко прогресує, спричиняє їх запустіння і
створення рубцюватої тканини у цих органах. Нирки зморщуються, спроможність
виводити отруйні продукти обміну речовинпорушується. Розвивається тяжке
ускладнення гіпертонічної хвороби — уремія (сечокрів’я).
У наш час значного
поширення набула класифікація гіпертонічної хвороби, запропонована О. Л.
Мясниковим. Він поділяє перебіг гіпертонії на три стадії і кожну стадію на дві
фази (А і Б), що зручніше для точної характеристики стану хворого.
Більшість хворих
визначають тяжкість свого захворювання за висотою тиску. Це груба помилка.
Артеріальний тиск може бути високим навіть у І стадії після перевтоми,
нервового напруження тощо. А в III стадії після перенесеного інфаркту міокарда,
закупорки мозкових судин він іноді стає нормальним.
Якщо хворому поставлено
діагноз: гіпертонічна хвороба III стадії, він не повинен впадати у відчай.
Тривале й енергійне лікування, відповідний режим дають добрі наслідки. В ряді
випадків хворі навіть не залишають своєї роботи. Немало людей, які перенесли
інфаркт міокарда (що, безумовно, свідчить про наявність у них III стадії
гіпертонічної хвороби), працюють, продовжують рибалити, полювати, ходити на
лижах, тобто жити повноцінним життям.
Гіпертонічна хвороба, що
швидко прогресує, трапляється рідко, а тому ми не будемо її описувати.
Профілактика й лікування
Щоб запобігти розвиткові
гіпертонічної хвороби, необхідно усунути причини, які спричиняють підвищення
артеріального тиску. При цьому велике значення мають правильна організація
праці й відпочинку, спокій, систематичні заняття фізичною культурою.
Дехто вважає, що
відпочинок полягає в тому, щоб, повернувшись з роботи, лягти на диван з книжкою
або газетою, а потім сісти в крісло перед телевізором і так закінчити день. Це,
безперечно, помилкова думка. Для осіб розумової праці основою здоров’я є
активний відпочинок: робота в саду, ходьба, легкі види спорту, риболовля,
полювання і т. д.
А як же повинні
відпочивати люди фізичної праці? У зв’язку з масовим переходом навіть на селі
від ручної до машинної праці різко зросла кількість «сидячих» професій, які
вимагають тим часом особливої уваги і великої відповідальності. Це викликає не
фізичну, а загальну втому — зниження працездатності мозку. Тому активний
відпочинок, пропонований особам розумової праці, цілком підходить і для них.
У нашому житті складно
переплітаються взаємовідносини людей на виробництві, вдома, у сфері побутового
обслуговування тощо. Через це дуже важливо вміти стримувати себе, не втрачати
самовладання, терпіння, витримки.
Має рацію професор Г.
Косицький, який рекомендує «розряджати» емоції м’язовими зусиллями, працею. Людині
з «напруженими нервами», говорить він, корисно, наприклад, вибігти сходами на
другий поверх, піти на роботу пішки або приїхати велосипедом. Якби всі дотримувалися
цієї поради, набагато менше було б непотрібних сварок, прикростей, тобто тих
негативних емоцій, які прокладають дорогу до гіпертонічної хвороби.
Величезної шкоди здоров’ю
завдає зловживання алкоголем та курінням. ЦІ шкідливі звички сприяють зниженню
загальної опірності організму, виникненню ряду захворювань, серед яких чільне
місце займають гіпертонічна хвороба, захворювання шлунка та дванадцятипалої
кишки. Систематичне вживання алкоголю зменшує функціональну спроможність кори
головного мозку, що призводить до судинного неврозу. Куріння може супроводжуватися
судинними спазмами, особливо вінцевих артерій серця, мозкових судин, стінки
шлунка тощо. В осіб, які зловживають алкоголем, уражується печінка і
шлунково-кишковий тракт, у зв’язку з чим порушується ліпоїдний (жировий) обмін.
Внаслідок цього розвивається гіпертонічна хвороба і атеросклероз.
Велике значення має
профілактика дальшого розвитку гіпертонічної хвороби. Чим швидше розпочати
лікування, тим краще. Тому важливо якомога раніше виявляти хворих шляхом
масового і систематичного обстеження різних контингентів населення.
Особливу увагу слід
звертати на осіб, професія яких пов’язана з нервовим напруженням (робітники
прокатних станів, мартенівських і доменних цехів, шофери таксі, машиністи
тощо). Хворих з початковими формами гіпертонічної хвороби направляють на
курорти, в нічні профілакторії, переводять на денну зміну. Такі заходи разом з
правильно організованим домашнім режимом запобігають дальшому розвиткові
захворювання і надалі при застосуванні медикаментозного лікування іноді допомагають
добитися повного одужання. При гіпертонічній хворобі І стадії немає потреби
змінювати професію, бо перехід з улюбленої роботи на іншу, навіть набагато
легшу, завдає більше шкоди, ніж користі. У початковому періоді II стадії
гіпертонічної хвороби питання про переведення на іншу роботу слід розв’язувати
індивідуально. Якщо нормалізація артеріального тиску буває короткочасною,
хворий швидко втомлюється, через силу виконує звичайну роботу, то йому потрібно
негайно перейти на іншу посильну для нього працю.
Для осіб з гіпертонічною
хворобою дуже корисний активний відпочинок. Звичайно, повинні бути певні обмеження,
які залежать від стадії захворювання і тих чи інших ускладнень. Якщо при І
стадії гіпертонічної хвороби дозволяється пограти у волейбол або 'проїхатись
па велосипеді, то хворому з III стадією цього робити не слід. Він може погуляти
по рівній місцевості, покататися на моторному човні тощо.
Хворі на гіпертонію
повинні спати не менше як 8 год. уночі і відпочивати після роботи.
На жаль, у декого з них
сон буває уривчастим, з різними сновидіннями, а іноді взагалі настає безсоння.
Щоб уникнути цього, треба послідовно дотримувати деяких правил. Лягати спати
необхідно завжди в один і той же час, що виробляє певний ритм діяльності
нервової системи і забезпечує засинання. На ніч не рекомендується пити міцну
каву або чай, читати книжки і дивитись телевізійні передачі, зміст яких може
викликати збудження нервової системи. їсти треба не пізніше ніж за 2,5— З год.
до сну, бо переповнений шлунок утруднює роботу серця і погіршує сон. Щоб не
відчувати голоду, можна випити перед сном склянку кефіру з сухарем.
У осіб з гіпертонічною
хворобою, навіть на ранніх стадіях, буває кисневе голодування організму, чим
іноді зумовлені головні болі та безсоння. Тому перед сном добре робити
1,5—2-годинні прогулянки. Якщо стан здоров’я цього не дозволяє, то посидіти на
ганку або на балконі. Кімнату, де спить хворий, обов’язково провітрювати,
тримати кватирку відчиненою, незалежно від пори року. Коли вжиті заходи не поліпшують
сну, то призначають ліки, що заспокоюють нервову систему. Снотворне, вжите
зрідка, не створює звички, а, навпаки, дає можливість хворому виспатись, отже
нервова система відпочиває, а це забезпечує надалі нормальний сон і без ліків.
Треба пам’ятати, що снотворні, які ми застосовуємо, в основному починають
діяти через годину-півтори після приймання. Отже, якщо хворий вирішив заснути
об 11-й год. вечора, то снотворне він має випити не пізніше 10-ї год.
При лікуванні
гіпертонічної хвороби велике значення має дієтотерапія. Харчування повноцінне,
але не надмірне, переважно молочно-рослинне. М’яса і м’ясних продуктів
вживають до 150 г на добу.
Ми вже згадували, що
розвиток атеросклерозу значно погіршує перебіг гіпертонічної хвороби. Тому
харчових продуктів, які сприяють виникненню атеросклерозу, споживають небагато
(див. «Атеросклероз»). Кухонну сіль обмежують до 7—8 г на добу, бо вона створює
умови для затримки в організмі рідини. Крім того, іон натрію, який входить до
молекули кухонної солі, підсилює функцію кори надниркових залоз, що призводить
до підвищення артеріального тиску.
Кількість рідини не
повинна перевищувати 1—1,5 л на добу. Такою є дієта при І та II стадіях
захворювання. При III стадії обмеження мають бути суворішими і характер їх
залежить від недостатності кровообігу, порушення роботи нирок тощо. Як правило,
дієта не відрізняється від тієї, яку використовують при лікуванні хворих з
декомпенсацією серця.
Велике значення як для
профілактики, так і для лікування гіпертонічної хвороби має лікувальна
фізкультура. Систематична і правильно поставлена дихальна гімнастика в
поєднанні з нерізкими фізичними вправами дає чудові наслідки. Раціонально
застосована, вона полегшує роботу серця, сприяє виділенню вуглекислоти з крові,
поліпшує її насиченість киснем, знижує збудливість судинорухового центра, а
також сприятливо впливає на артеріальний тиск. Щоб запобігти припливам крові до
голови, слід уникати вправ, до комплексу яких входять сильні нахили тулуба.
Хворим з І і частково з
II стадією гіпертонічної хвороби показане курортне лікування. Найпоширенішим
видом курортного лікування є бальнеотерапія, зокрема ванни, які позитивно діють
на нервову систему, периферичний кровообіг та обмін речовин. При гіпертонії рекомендуються
вуглекислі, сірководневі, радонові, хвойні, солоно-хвойні, морські, кисневі та
прісні ванни. Лікування ваннами ефективне і в позакурортній обстановці, але
тільки з дозволу лікаря, який, враховуючи стадію гіпертонічної хвороби, стан
кровообігу і наявність інших супровідних захворювань, встановлює тривалість процедури,
температуру води тощо. Категорично заборонені гарячі гігієнічні ванни, надто
гарячий душ.
На курорті дуже корисні
повітряні ванни, які приймають на спеціально обладнаних майданчиках, верандах.
Сонячні ванни дозволяються лише вранці і недовго. Купатися можна при
температурі води не нижчій +24°. Хворим з приступами стенокардії слід поступово
входити у воду, особливо у прохолодну. При швидкому зануренні раптово настає
поширений спазм периферичних судин, що викликає значне підвищення артеріального
тиску, а це може призвести до інфаркту міокарда, порушення кровообігу мозку та
інших серйозних ускладнень.
Хворим з гіпертонічною
хворобою III стадії поїздка на курорт протипоказана. Якщо немає помітних розладів
у внутрішніх органах, можна відпустку провести на приміській дачі або в селі.
Лікувальні засоби,
застосовувані при гіпертонічній хворобі, можна поділити на чотири групи.
До першої групи
відносяться речовини, що впливають в основному на клітини головного мозку: бром,
кофеїн, хлоралгідрат, люмінал, аміназин, частково сірчанокисла магнезія та ін.
Вони знижують збудливість' кори головного мозку, відновлюють у ній гальмівні
процеси, чим вирівнюють взаємодію між корою і підкіркою.
До другої групи належать
засоби, що діють переважно на глибоко розташовані ділянки підкірки.
Найпоширеніші з них препарати з коріння і листя раувольфії серпентини
(зміїної), що росте на Цейлоні, Яві, в Індії. Це резерпін, який за кордоном
випускається під різними назвами: серпазил, рауседил тощо. Крім того,
використовують також сумарні препарати раувольфії: раунатин, гендон та ін. їх
призначають у великих дозах, бо резерпіну в них небагато. Ліки, одержані з
раувольфії зміїної,— дуже ефективний засіб лікування гіпертонічної хвороби.
Поширена думка, що при стенокардії не рекомендується резерпін, помилкова. У
таких випадках слід лише поєднувати резерпін з еуфіліном, діуретином або іншими
медикаментами, що мають властивість розширювати вінцеві артерії серця.
До третьої групи входять
речовини, що різко ослаблюють передачу подразнень, які йдуть з мозку до судин.
їх називають гангліоблокаторами. Знімаючи спазм судин, вони різко знижують
артеріальний тиск. Це бензогексоній (гексоній Б), пентамін, диколін, гангле-
рон, пахікарпін і нещодавно синтезовані камфоній та пірилен. Усі вони показані
при гіпертонічній хворобі, що не піддається лікуванню препаратами перших двох
груп, при швидко прогресуючій формі захворювання, при поєднанні гіпертонічної
хвороби з бронхіальною астмою, виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої
кишки (пентамін, диколін). Лікування повинно проводитися під суворим контролем
лікаря. • Після кожного приймання ліків слід полежати 1,5—2 год., бо у зв’язку
з різким падінням артеріального тиску може настати запаморочення і непритомність.
До четвертої групи
належать засоби, ,що також впливають як блокуючі на закінчення симпатичних
нервів, гальмуючи їх судинозвужувальну дію. Це окта- дин і подібні до нього
зарубіжні препарати, які однак не завжди добре переносяться хворими. Тому при
лікуванні потрібний пильний лікарський контроль за тим, як вони діють на
організм, особливо в перші дні після призначення.
Такі загальновідомі
препарати, як папаверин, дибазол, знижують напруження стінки судин. Гіпотіазид
викликає зниження артеріального тиску, що пояснюється його властивістю
виводити з організму у великих кількостях кухонну сіль та воду. Гіпотіазид є
однією з чотирьох складових частин, що входять до складу широко відомого
препарата депресину, запропонованого Інститутом терапії СРСР.
При лікуванні хворих на
гіпертонію, зокрема із стабільно високим артеріальним тиском, показане
комплексне застосування медикаментів різних груп. Лікування обов’язково
поєднувати з відповідним режимом дня, харчування, а також з лікувальною
фізкультурою. Там, де цього не дотримують, навіть найсильніші лікувальні засоби
виявляються малоефективними.
Комментариев нет:
Отправить комментарий