РЕФЕРАТ (КУРСОВА РОБОТА) - Захворювання серцево-судинної системи

РЕФЕРАТ (КУРСОВА РОБОТА)

Захворювання серцево-судинної системи

Частина ІІІ

ЗМІСТ

1. Деякі відомості про будову і функції система кровообігу
2. Ревматичні пороки серця
3. Недостатність двостулкового (мітрального) клапана
4. Звуження (стеноз) лівого передсердно-шлуночкового отвору
5. Недостатність клапанів аорти
6. Лікування хворих з пороками серця та недостатністю крово­обігу
7. Гіпертонічна хвороба
8. Перебіг гіпертонічної хвороби
9. Профілактика й лікування
10. Атеросклероз
11. Причини виникнення та механізм розвитку захворювання
12. Клінічна картина захворювання
13. Профілактика й лікування
14. Інфаркт міокарда
15. Клінічна картина  
16. Профілактика й лікування 
17. Дистрофія міокарда              
18. Клінічна картина      
19. Профілактика й лікування

За повною версією роботи зверніться сюди - ipoit2013@gmail.com або 
Вартість – 180 грн. 

4.      Атеросклероз

Атеросклероз — дуже поширене судинне захворюван­ня, при якому виникає ущільнення стінки артерій внаслі­док відкладень у ній речовин (холестерин, солі кальцію), котрих при нормальному стаці тут не повинно бути. Ате* росклероз є самостійним захворюванням. Його не можна ототожнювати з артеріосклерозом. Іноді будь-яке ущіль­нення артерій, яке об’єднується загальною назвою «ар­теріосклероз», розглядають якг атеросклероз, сплутуючи, наприклад, закономірні вікові зміни в стінці судини із змінами, що є виявом їх захворювання. Цьому сприяє ще й те, що на атеросклероз частіше хворіють літні люди, у яких можливе й вікове ущільнення судин. Проте до­сить часті випадки інфаркту міокарда? викликаного ате­росклерозом вінцевих артерій у порівняно молодих лю­дей, переконливо свідчать про те, що атеросклероз є хворобою судин, а не виявом їх старіння.

Причини виникнення та механізм розвитку захворювання

Суть атеросклерозу полягає в тому, що у внутрішній оболонці артерій великого й середнього діаметра відкла­даються жироподібні речовини (ліпоїди) — холестерин та ефіри. Потім у цих місцях розростається сполучна тканина й осідають солі вапна. Холестерин циркулює в крові людини і має двояке походження: частина його ут­ворюється в печінці та інших органах і тканинах, части­на ж надходить з їжею. Особливо багаті на холестерин телячий мозок, яєчні жовтки, нирки, коров’яче масло.

Протягом багатьох років вважали, що атеросклероз виникає в основному внаслідок надлишкового введення холестерину з їжею. Тепер цьому факторові надають значно меншого значення, бо доведено, що основна ча­стина холестерину (75—80%)> необхідного для організму, синтезується в ньому переважно з вуглеводів. Це під­тверджується роботами зарубіжних вчених, які показа­ли, що холестерин в організмі створюється з оцтової кислоти — проміжного продукту обміну вуглеводів. От­же, головна причина атеросклерозу — порушення нор­мальної регуляції холестеринового обміну.

Крім холестерину, в крові є речовини, що, як і холе­стерин, містять у собі фосфор. Основним серед НИХ 6 лецитин.

Нещодавно стало відомо, що ці речовини, перебуваю­чи у певних кількісних співвідношеннях з холестерином (холестерин-лецитиновий коефіцієнт), сприяють розчи­ненню останнього в рідкій частйні крові (плазмі) і тим самим перешкоджають відкладенню його в стінках ар­терій.

У хворих на цукровий діабет, в осіб із захворюван­ням печінки та щитовидної залози (мікседема) часто виникає розлад холестеринового обміну, який буває та­кож при недостатньому фізичному навантаженні у тих, хто вживає з їжею багато холестерину. Це призводить до порушення холестерин-лецитинового коефіцієнта і створює умови для відкладання холестерину у внутріш­ній оболонці стінки судин.

Розвиток атеросклерозу значною мірою залежить від стану центральної нервової системи. На атеросклероз частіше хворіють люди, зайняті розумовою працею, кот­ра потребує психічних перенапружень.

У підкірковій ділянці головного мозку, крім судинних та інших, містяться центри, що регулюють різні види об­міну речовин, зокрема ліпоїдний. Збудження, що виникає в клітинах головного мозку при постійному нервовому напруженні, частих емоціональних зривах, передається на вказані центри. їхня діяльність порушується. Внаслі­док цього поряд із судинними спазмами, які підвищують артеріальний тиск, часто спостерігається помітне й стій­ке збільшення кількості холестерину в крові. Тривалі судинні спазми призводять до небажаних змін у живлен­ні стінки артерій, що сприяє проникненню в неї холесте­рину з крові. Звичайно, підвищення тиску крові в судині підтримує цей процес. Отже, у осіб з гіпертонічною хво­робою або із захворюваннями, одним із проявів яких е підвищення артеріального тиску, швидко розвивається атеросклероз.

Зрозуміла й негативна роль куріння, бо нікотин під­силює нахил судин до спазмів.

Несприятливий вплив алкоголю виявляється в тому, що систематичне вживання його ослаблює гальмівні про­цеси в клітинах головного мозку, а також сприяє жиро­вому переродженню печінки — органа, що має провідне значення в обміні холестерину і лецитину.

У цьому плані цікаві спостереження американських учених. Зовсім здоровим людям давали їжу, багату на холестерин, і вивчали вміст його в крові до і після прий­няття їжі. Звичайно, відзначалося лише незначне й тим­часове у перші години після їжі збільшення концентрації холестерину. Якщо ж одночасно з цим вживали віскі (міцний алкогольний напій), то рівень холестерину в кро­ві різко зростав.

Таким чином, алкоголь, особливо в поєднанні з їжею, багатою на холестерин, є однією з причин виникнення і прогресування атеросклерозу. Відкладаючись у стінках судин, холестерин утворює щільні бляшки, що повільно ростуть у просвіт артерій. Частина їх пізніше розпадає­ться і утворює кашкоподібну масу. Поверхня бляшок вкривається виразками. Внаслідок рубцювання виразок внутрішні стінки артерій стають нерівними. Крім того, в артеріальних бляшках випадають солі кальцію (вапно) у вигляді зерен або суцільних вапняних вогнищ. Атеро­склеротичний процес не безперервний. У багатьох осіб атеросклеротичні зміни на певній стадії процесу можуть припинитися або навіть піддатися зворотному розвиткові..

Клінічна картина захворювання

На атеросклероз найчастіше хворіють чоловіки. У них захворювання виникає на 8—10 років раніше, ніж у жі­нок, і перебіг його тяжчий. На початкових стадіях атеро­склерозу не знаходимо ознак, які б допомогли його роз­пізнати. У ряді випадків навіть при значних ураженнях великих судин не буває будь-яких симптомів. Тільки при всебічному обстеженні в деяких хворих, навіть у почат­ковій, так званій доклінічній стадії атеросклерозу, іноді вдається виявити ряд змін у крові й судинах, які з біль­шою або з меншою впевненістю дають змогу говорити про захворювання або схильність до нього. До таких належать стійке порушення холестерин-лецитинового кое­фіцієнта за рахунок збільшення холестерину в крові, періодичні підвищення артеріального тиску, деякі відхи­лення в електрокардіограмі та ін. Хворі, в яких виявлені зміни і є схильність до захворювання на атеросклероз (див. вище), повинні перебувати під постійним наглядом лікаря. Оскільки атеросклеротичний процес на певній стадії може не тільки припинитися, але й піддатися зво­ротному розвиткові, то в боротьбі з ним велике значення мають засоби профілактики й раннє лікування.

У клінічній стадії атеросклерозу, коли очевидні його ознаки, картина хвороби залежить від переважного охоплення того або іншого відділу артеріальної системи. Найчастіше уражуються артерії серця, мозку, нижніх кінцівок, тобто органів, які працюють з максимальним навантаженням.

Підвищена схильність склерозованих артерій до спаз­мів, звуження їх просвіту атеросклеротичними бляшка­ми, втрата еластичності стінок спричиняє розлади у кро­вопостачанні клітин і тканин серця, мозку, нижніх кін­цівок. На початкових стадіях захворювання їх функції порушуються тимчасово, а надалі, коли процес прогресує, у них з’являються тяжкі необоротні зміни.

Атеросклероз вінцевих артерій серця. Дуже поширена помилкова думка, ніби атеросклероз вінцевих (коронар­них) артерій серця викликає стенокардію . (грудна жаба) та інфаркт міокарда. За даними М. С. Вовсі, із 100 осіб, у яких виявлено атеросклероз вінцевих артерій, лише 10 страждають стенокардією, у решти це захворювання протікає дуже повільно: виникає так званий стенозую- чий (звужувальний) атеросклероз. Це дає можливість серцевому м’язові пристосуватися до погіршених умов живлення.

При стенозуючому атеросклерозі вінцевих артерій, серця поступово погіршується живлення серцевого м’яза, тому що кров по звужених судинах надходить до нього в недостатній кількості. Внаслідок цього гинуть окремі м’язові волокна й цілі групи, а на місці їх розростається сполучна тканина. Розвивається кардіосклероз — найпо­ширеніше захворювання серця.

Заміщення м’язових волокон сполучною тканиною різко знижує силу серцевого м’яза, що призводить до хронічної серцевої недостатності, клінічна картина якої не відрізняється від описаної нами при пороках серця.

Атеросклероз судин головного мозку характеризується погіршенням пам’яті, порушенням сну, підвищеною дра­тівливістю, слізливістю, швидкою зміною настрою. Іноді турбує шум або дзвін у вухах, голові, з’являються «муш­ки» перед очима, особливо коли швидко змінити поло­ження тіла.

Коли захворювання прогресує, наведені ознаки ста­ють стійкішими й більш вираженими. Хода стає хиткою, в результаті порушення живлення нервових центрів під- кірки змінюється чутливість окремих ділянок тіла. Спаз­ми судин головного мозку є причиною так званих цере­бральних криз, під час яких у хворого буває запаморо­чення, різкий головний біль, нудота, блювання, іноді втрата свідомості. При триваліших спазмах можливі короткочасні паралічі або парези »(зниження сили) кін­цівок. Найсерйознішим ускладненням захворювання су­дин є розрив їх з крововиливом у головний мозок.

Атеросклероз судин нижніх кінцівок найчастіше трап­ляється в осіб, які зловживають курінням. На початко­вих стадіях хворі скаржаться на швидку втому ніг, у них терпнуть пальці та стопи — ніби повзають «мурашки». Під час ходьби у декого виникають сильні судорожні болі в литковому м’язі, які швидко проходять навіть При короткочасній зупинці (переміжне кульгання). Пульс на артеріях стопи поступово зникає, тому що приплив крові до них різко погіршується. Стопи синіють, стають холод­ними на дотик. Внаслідок поганого припливу крові може настати змертвіння пальців ніг (суха гангрена).

Профілактика й лікування

Профілактика атеросклерозу й більшість лікувальних заходів нічим не відрізняються від описаних нами при гіпертонічній хворобі. Тому зупинимося лише на деяких питаннях харчування й принципах лікування.

Для лікування, профілактики й запобігання атеро­склерозу велике значення має олія (соняшникова, куку­рудзяна тощо). Систематичне споживання її сприяє зни­женню вмісту холестерину в крові, оскільки в олії містя­ться ненасичені жирні кислоти (зокрема, лінолева), котрі утримують холестерин у розчиненому стані. Крім даних кислот, у рослинних жирах є так звані ситостероли, що гальмують всмоктування в кров холестерину з їжі. У країнах, де населення вживає в їжу переважно рос­линні жири (Африка, Китай, Аравія, Японія та ін.), за­хворюваність на атеросклероз досить низька. Цей факт зумовлений, мабуть, ще й тим, що у згаданих країнах люди їдять багато зелені та плодів, багатих на вітамін С, який поряд з іншими цілющими властивостями має здат­ність зменшувати проникливість судинної стінки.

Знижують кількість холестерину в крові й перешко­джають його відкладанню в стінках судин також сир, добре вимочений оселедець, тріска, вівсяна крупа, бобові, •дріжджі та інші продукти, через те, що вони багаті на холін і амінокислоту — метіонін, необхідні для синтезу лецитину.

Таким чином, у дієті хворих на атеросклероз, а та­кож в осіб, схильнихдо нього, повинні переважати рос­линні жири й продукти, багаті на вітамін С,— сир, мор­ська риба (якщо немає недостатності кровообігу), вів­сяна каша, горох, квасоля тощо.

Не можна, звичайно, впадати в крайність і зовсім по­збавляти себе тваринних жирів, бо в них є вітаміни, що сприяють всмоктуванню деяких необхідних для організму речовин. При ожирінні загальний калораж їжі слід об­межувати. Корисні розвантажувальні дні. Найбільш відомі лікувальні засоби, вживані при атеросклерозі,— це йод та його препарати, а саме: 5-процентна настойка йоду, сайодин, йод-гіперсол. їх призначає лікар, якщо вважає за потрібне, бо є ряд протипоказань, особливо для чистого йоду (туберкульоз легень, хвороби нирок тощо). Лікуватися найкраще в теплу пору року, бо дані препарати можуть викликати катари верхніх дихальних шляхів.

Існує думка, що йод та його препарати посилюють функцію щитовидної залози, сприяючи підвищеному ви­робленню нею гормону (тиреоїдин), який поліпшує обмін речовин завдяки позитивній дії на центральну нервову систему.

Ось чому для профілактики й лікування атеросклеро­зу рекомендують їсти морську капусту, збагачену йодом. У медицині використовують натуральний або невилуже- ний йодом порошок морської капусти. Морська капуста має послаблювальну властивість і тому вона особливо показана людям, в яких атеросклероз поєднується з хро­нічними запорами.

Широко застосовують лінетол—.суміш етилових ефі­рів жирних кислот лляної олії. Курс лікування має бути тривалим. Останнім часом почали застосовувати такі препарати, як бета-ситостерин і лецитин.

Крім продуктів, що містять вітамін С (аскорбінову кислоту), хворим на атеросклероз досить довго дають аскорбінову кислоту в порошках, часто сполучаючи її з вітаміном Р або рутином.

Дедалі ширше застосовування знаходить вітамін В6 та В12» які добре впливають на обмін холестерину та лецитину.

При поєднанні атеросклерозу з гіпертонічною хворо­бою призначають цетамифен, який не лише зменшує вміст холестерину в крові, але й помірно знижує підви­щений артеріальний тиск.

З певним успіхом при атеросклерозі вживають діос- понін — сухий очищений екстракт із кореня діоскореї кавказької.

При схильності до судинних спазмів використовують діуретин, еуфілін, папаверин та ін. (див. «Лікування гі­пертонічної хвороби»), якщо кров має тенденцію до під­вищеного зсідання, призначають так звані антикоагулян­ти — речовини, що перешкоджають цьому процесові (ди- кумарин, неодикумарин, фенілін, синкумар, пелентан тощо).

Для лікування атеросклерозу можна рекомендувати угорський препарат місклерон, який не тільки поліпшує стан ліпідного (жирового) обміну, але й ослаблює схильність крові до зсідання.

Про це слід пам’ятати, коли одночасно з місклероном дають дикумарин, неодикумарин та ін. У таких випадках останні приймаються невеликими дозами.

Ми вже вказували на залежність виникнення й роз­витку атеросклерозу від функціонального стану нерво­вої системи. Тому, крім перелічених вище засобів, при­значають препарати для зміцнення нервової системи (валеріану, бром, роздрібнені дози люміналу та ін.). Не можна забувати, що при лікуванні атеросклерозу ліки мають лише допоміжне значення, а вирішальним є раціо­нально побудована дієта, правильний режим праці й від­починку, фізкультура.

5.      Інфаркт міокарда

Інфаркт міокарда докладно і всебічно описали на по­чатку нашого століття вітчизняні вчені В. П. Образцов та М. Д. Стражеско, які виділили його як окреме захво­рювання серцево-судинної системи.

Інфаркт міокарда спричиняється порушенням прохід­ності одного з відгалужень вінцевих артерій серця, в результаті чого виникає розлад живлення тієї чи іншої частини серцевого м’яза. Вона розм’якшується, замі­няється змертвілою ділянкою тканини. Це й є інфаркт. Надалі, якщо все закінчується сприятливо, ця ділянка’ проростає сполучною тканиною, і на ній утворюється рубець.

Чому ж розладнується кровообіг у системі вінцевих артерій? Безперечно, основною причиною цього є атеро­склероз коронарних судин. Звуження просвіту атероскле­ротичними бляшками, втрата еластичності їхніх стінок внаслідок відкладання солей вапна сприяють сповільнен­ню течії крові й появі кров’яних згустків—тромбів. Останні утворюються при підвищеній здатності крові зсі­датися, що часто спостерігається у хворих на атероскле­роз. Тромб звичайно осідає на одній з атеросклеротич­них бляшок і, поступово збільшуючись, закриває просвіт артерії. Закупорка іноді відбувається через розрив капі­лярів під основою зростаючої атеросклеротичної бляшки. Кров, що вилилася, піднімає бляшку. Якщо бляшка до­сить велика, то вона цілком перекриває судинне русло. Безперечно, у виникненні інфаркту певну роль відіграє й підвищена схильність атероматозно змінених коронар­них артерій до спазмів, котрі особливо часто бувають в осіб, у яких атеросклероз поєднується з гіпертонічною хворобою, нервовими напруженнями, рядом захворювань внутрішніх органів (запалення жовчного міхура, вираз­кова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки та ін.).

Як зазначає Г. Ф. Ланг, інфаркт міокарда буває й при незмінених вінцевих артеріях серця внаслідок їх сильного та стійкого спазму, викликаного перенапружен­ням психічної сфери (негативні емоції, тяжкі душевні переживання тощо).

Інфаркту звичайно передує тривалий час (іноді роки), коли періодично з’являються приступоподібні болі за грудиною в ділянці серця, що віддають у ліву лопатку, руку, ліву половину шиї. Такі приступи називаються сте­нокардією, або грудною жабою. Вони пов’язані з недо­статністю коронарного кровообігу, яка настає внаслідок атеросклерозу вінцевих артерій серця, їх спазму, трбто з тих самих причин, що й інфаркт міокарда. Це цілком природно, бо грудна жаба та інфаркт міокарда — лише різні прояви одного й того самого захворювання, що зветься коронарною хворобою.

Згадані приступи виникають у той момент, коли ство­рюється невідповідність між кількістю крові, що надхо­дить до серцевого м’яза, і тією кількістю, яка необхідна для нормального його живлення. Біль, який образно на­зивають «криком зголоднілого серця», пояснюють под­разненням нервових закінчень особливими речовинами, що скупчуються в міокарді при недостатньому постачан­ні його кров’ю.

За даними ряду авторів, стенокардія передує інфарк­ту міокарда не менш як у 60% випадків.

Клінічна картина

Грудна жаба та інфаркт міокарда, як правило, буває в людей після 45 років. Проте і молодший вік не гаран­тує від них. Описані досить численні випадки, коли хво­ріють ЗО—35 річні особи, найчастіше чоловіки. Захворю­ванню на грудну жабу та інфаркт міокарда сприяють нервово-психічні напруження, сидячий спосіб життя, пе­реїдання, куріння. Іноді куріння може бути єдиною при­чиною стенокардії (грудна жаба курців).

У невеликих дозах алкоголь не викликає спазму він­цевих судин. Коли ж його вживати в значній кількості, то через кілька годин після тимчасового розширення ар­терій може настати тривалий спазм коронарних судин, особливо якщо вони уражені атеросклерозом. Ось чому приступи стенокардії або інфаркт міокарда трапляються не тоді, коли п’ють, а наступного дня.

Розрізняють стенокардію напруження (болі при фі­зичному напруженні) і стенокардію спокою (больовий приступ з’являється вночі під час сну).

Перший вид стенокардії характерний для початкових стадій захворювання, другий —для випадків задавненого атеросклерозу вінцевих артерій.

Стенокардія напруження. Приступ може виникати при будь-якому фізичному напруженні: коли піднімають важ­кі предмети, йдуть сходами вгору, при швидкій, а іноді й повільній ходьбі, а також при нервуванні, пов’язаному з негативними емоціями. Часом приступи настають при певних зовнішніх обставинах, тобто за типом умовного рефлексу.

Наведемо один із численних прикладів. Людина йшла на роботу, і біля трансформаторної будки у неї вперше стався приступ стенокардії. Наступного дня на тому самому місці приступ повторився. Встановився зв’язок між зоровим сприйманням і рефлекторним (через кору головного мозку) спазмом коронарних артерій. Цей зв’я­зок виявився настільки сильним, що хворий був змуше­ний поміняти маршрут і ходити на роботу іншою дорогою. Приступи не відновлювалися, незважаючи на те, що ін­ший шлях був довшим.

Якщо захворювання прогресує, то можливі болі на­віть при легкому натужуванні під час сечовипускання чи акту дефекації, при дотиці рукою до холодного пред­мета, охолодженні тіла і т. д.

Стенокардія напруження часто передує або поєднує­ться із стенокардією спокою, котра характеризується, як ми вже вказували, болем вночі. Виникнення приступу пояснюють підвищенням тонусу блукаючого нерва (вночі його активність зростає), що призводить до спазму коро­нарних судин. Болі при стенокардії спокою мають три­валий характер, відрізняються більшою гостротою і ча­стіше, ніж при стенокардії напруження, супроводжують­ся почуттям глибокої туги, тривоги, страхом смерті. Слід пам’ятати, що за стенокардією спокою часто йде інфаркт міокарда.

Приступом стенокардії (грудної жаби) називають гострий наростаючий біль за грудиною або в ділянці серця, який виникає і зникає раптово. Хворі так його описують: «наче кінь копитом наступив», «наче розпече­ний метал розлився за грудьми», «стиснуло груди, ніби обручем» тощо. Приступ продовжується від кількох секунд або хвилин до півгодини. Більш тривалий біль може бути при інфаркті міокарда, що розвивається. Біль найчастіше іррадіює (поширюється) в ліву половину шиї, нижню й верхню щелепи, плече, лікоть і пальці лівої руки (мізинець і підмізинний), під ліву лопатку, в потилицю і т. д. Іноді віддає навіть у ноги і статеві

органи. Може бути так звана «зворотна іррадіація»: біль поширюється від місць іррадіації на ділянку серця, грудини. Він може мати стріляючий, стискуючий харак­тер. У деяких хворих замість болю виникає відчуття, ніби повзають «мурашки», іноді у них німіє рука і слаб­нуть м’язи в ній. Людина, у якої почався приступ сте­нокардії, наче прикипає до місця, боїться найменшим ру­хом посилити біль.

Якщо приступ почався в постелі, хворому треба сісти. Обличчя у нього звичайно бліде, вкрите холодним потом, чсто виражає тугу й страждання. Дихання поверхове (через відчуття скованості грудної клітки), можливе запаморочення. Наприкінці приступу може з’явитися озноб, позив до сечовипускання, під час якого виділяє­ться багато сечі дуже світлого кольору. Нерідко одно­часно виникає бажання спорожнити кишечник.

Помітних порушень у діяльності серця звичайно не спостерігається. У деяких хворих підвищується артері­альний тиск. Зміни на електрокардіограмі незначні, особливо якщо приступ був короткочасним. Температура не піднімається.

Ми описали найтиповішу картину приступу стенокар­дії. При початкових формах захворювання всі вказані ознаки виявляються далеко не в кожного. Одні хворі відчувають стискання в грудях або легку недостатність повітря, у других біль у серці з’являється при ходінні й зникає, коли людина зупиняється (так звана «переміжна кульгавість серця»), у третіх — біль тільки в лівому пле­чі й руці тощо. Спільним для хворих на стенокардію є те, що біль має приступоподібний характер і підсилює­ться при фізичному напруженні. Після приймання нітро­гліцерину і валідолу він швидко проходить.

У разі прогресування стенокардії характер приступів ' у деяких хворих змінюється. Вони значно частіші і більш стійкі. У проміжках між приступами в ділянці серця може залишатися тупий біль або відчуття стискання. Починаються, якщо їх раніше не було, приступи вночі. Кожний наступний приступ стенокардії стає дедалі тяж­чим. Наведені симптоми бувають за кілька тижнів або днів до інфаркту міокарда (передінфарктний стан).

Виникнення інфаркту міокарда супроводжується чіт­кою клінічною картиною, яка помітно відрізняється від звичайного приступу стенокардії. Найперша ознака — це біль надзвичайної сили, тривалості й стійкості. Ча­сом навіть такі наркотики, як морфін або омнопон, не знімають приступу, і він триває кілька годин, а іноді й діб. Біль виникає в тому самому місці, що й при стено­кардії. Правда, іноді його відчувають тільки під грудьми (шлункова форма інфаркту). Іноді болю взагалі не бу­ває (як правило, у старих людей із «зношеним» серце­вим м’язом, в якому нервові закінчення втратили чутли­вість, або в осіб з дуже обширним інфарктом). У таких хворих при інфаркті міокарда раптово з’являється тяжка задишка (астматична форма інфаркту), кашель з виді­ленням пінистого мокротиння, хрипи у легенях, частий пульс.

Больовий приступ часто супроводжується появою липкого холодного поту, запамороченням, повторним блюванням. Артеріальний тиск, що звичайно підвищує­ться при стенокардії, при інфаркті міокарда різко падає. Шкіра набирає попелясто-сірого забарвлення, кінцівки стають холодними, пульс частим і малим (колапс). Мож­ливі різні порушення ритму серця. Поведінка хворих у цей період різна. Одні лежать нерухомо, інші збуджені, іноді вискакують з ліжка. Більшість з них відчувають грізну небезпеку, страх смерті.

Характерним для інфаркту міокарда є підвищення температури з кінця першої доби захворювання внаслі­док всмоктування в кров речовин, що утворюються при омертвінні ділянки серцевого м’яза, а також помітного збільшення в крові білих кров’яних тілець (лейкоци­тів). Поступово прискорюється й реакція осідання ери­троцитів (РОЕ).

Допомагає поставити діагноз, особливо при атиповій клінічній картині інфаркту міокарда (шлункова, астма­тична форма), електрокардіографічне обстеження. Враху­вання загального стану хворого, повторні електрокардіо­графічні записи, РОЕ, рівень лейкоцитів периферичної крові тощо.— всі ці заходи дуже допомагають правильно оцінювати перебіг і передбачати, як закінчиться хво­роба.

При ранньому виявленні інфаркту міокарда і своє­часному застосуванні широкого комплексу лікувальних заходів більшість хворих одужують. Сполучнотканинний рубець, котрий розвивається на місці інфаркту, звичайно помітно не впливає на силу серцевого скорочення, що

9з забезпечує багатьом особам, які перенесли інфаркт, довгі роки життя.

На жаль, не всі хворі одужують. Це залежить від розмірів і розташування вогнища ураження, стану серце­вого м’яза, наявності серйозних захворювань інших внут­рішніх органів тощо. Ускладненнями в таких випадках найчастіше бувають недостатність кровообігу, утворення згустків крові (тромбів) на внутрішній оболонці серця в ділянці інфаркту з наступним їх відривом і занесенням у мозок, нирки, судини нижніх кінцівок та ін. Такі ускладнення виникають, як правило, у тих, хто порушує встановлений режим (раннє вставання з ліжка, куріння, переїдання тощо), а також у осіб, які перенесли інфаркт міокарда раніше.

Профілактика й лікування

Профілактика стенокардії нічим не відрізняється від описаної нами при атеросклерозі і гіпертонічній хворобі. Це значною мірою стосується й інфаркту міокарда.

Професор П. Е. Лукомський вказує на доцільність дотримання в передінфарктному стані режиму спокою і застосування лікувальних засобів, що поліпшують коро­нарний кровообіг та знижують зсідання крові (антикоа­гулянти). Спостереження показують, що своєчасно вжиті заходи запобігають розвиткові інфаркту міокарда або обмежують його розміри.

Щоб припинити приступ, хворому слід забезпечити цілковитий спокій і призначити ліки, які мають власти­вість швидко розширювати коронарні судини. Крім того, корисні гірчичники на ділянку серця, гарячі ванни для лівої руки, грілки на ліву лопатку.

Найшвидше обриває приступ стенокардії нітрогліце­рин, який за своєю ефективністю не має собі рівних серед ліків згаданої вище групи. Після приймання нітро­гліцерину іноді з’являється легкий головний біль, запа­морочення, шум у вухах, через що багато хворих на сте­нокардію відмовляються від цих цінних ліків. Вони замі­няють їх валідолом (25—30-процентний розчин ментолу в ізовалеріановому ефірі) або іншими препаратами, що містять ментол, наявність якого в основному й пояснює їхні лікувальні властивості. Користуватися валідолом добре тоді, коли він дає швидкий ефект. Якщо після приймання валідолу, болі в серці не зникають протягом 1—2 хв., а десь аж через 20—30 хв. або навіть і більше, то зникнення болю не можна віднести за рахунок валі­долу, бо він діє на коронарні судини серця рефлекторно, із слизової оболонки язика.

Ми досить детально зупиняємося на цьому, бо в той час, коли чекають ефекту від валідолу, треба вдаватися до більш дійових заходів. А інфаркт міокарда іноді є наслідком тривалого застосування валідолу, крапель Зе- лен.іна і, зокрема, відмови від нітрогліцерину.

Нітрогліцерин діє лише на ті судини, які перебувають у стані спазму. Тому його не можна використовувати для попередження приступу стенокардії. Перешкоджає цьо­му, мабуть, і те, що даний препарат після надходження в організм руйнується через лічені хвилини.

В останні 2—3 роки увагу лікарів і хворих привертає препарат сустак (Югославія), який має здатність за­побігати приступам грудної жаби. Але слід відзначити, що цей препарат не завжди ефективний і протипоказа­ний при гострих приступах стенокардії і гострому ін­фаркті міокарда.

Якщо приступи стенокардії частішають, хворому слід призначити постільний режим і медикаментозні засоби, які мають властивість не .допускати спазму вінцевих артерій.         ь

Нітранол надовго' розширює коронарні судини. Ефект від одноразового вживання триває не довше 5 год. Як правило, нітранол знижує частоту та інтенсивність при­ступів стенокардії, а в ряді випадків запобігає їм.

Нітропентон, або ериніт, за характером дії не відріз­няється від нітранолу, дає дещо стійкіший і триваліший ефект. Іноді після його приймання з’являється головний біль.

Нітрит натрію діє слабко, проте на досить довгий час розширює судини. Побічних явищ не дає. Нітранол, нітропентон і нітрит натрію через повільний ефект не можна застосовувати для усунення приступу стенокардії.

Помітне розширення коронарних артерій викликають також похідні пурину (еуфілін, теобромін, діуретин та ін.). Вони мають також сечогінну дію, тому їх призна­чають хворим, у яких стенокардія поєднується з недо­статністю кровообігу.

Особам, у яких крім гіпертонічної хвороби, е ще й коронарна недостатність, до вказаних засобів додають папаверин, дибазол та ін.

Ефективним є хлоразицин, що значно розширює ко­ронарні судини, не знижуючи артеріального тиску. До того ж він має антиаритмічну дію, через що дає добрі наслідки при лікуванні хворих з коронарною недостат­ністю і кардіосклерозом, котрі супроводяться порушен­ням ритму серцевої діяльності.

Аналогічні, чіткіше виявлені властивості має ізоптин, який з успіхом застосовують при лікуванні стенокардії, для профілактики й лікування інфаркту міокарда, а та­кож при різноманітних видах серцевих аритмій.

Багатьом відомі такі препарати, як АТФ (аденозин- трифосфорна кислота) і МАП (м’язово-аденіловий препа­рат). АТФ — складова частина тканини живого організму і має особливе значення для м’язової діяльності взагалі та здійснення скорочень міокарда зокрема. Крім того, він знімає спазми коронарних і периферичних судин.

МАП одержують з пивних дріжджів, його дія анало­гічна АТФ.

З плодів пахучого кропу одержано препарат анетин. Він має судинорозширювальні властивості, помітно знц- жує артеріальний тиск. Оскільки анетин усуває також спазм гладкої мускулатури органів черевної порожнини, він особливо показаний у тих випадках, де стенокардія поєднана, наприклад, з хронічним запаленням жовчного міхура (холециститом), при якому болі, що виникають у ньому, можуть рефлекторно спричинити приступ сте­нокардії.

Коли коронарні судини значно звужуються внаслідок прогресуючого атеросклерозу, вони втрачають здатність до помітного розширення як під впливом фізичного на­вантаження, так і при дії ліків. Тому при чітко виявле­них атероматозних змінах цих судин приступи стенокар­дії повторюються часто і бувають тривалими.

У цих випадках останнім часом використовують ліки, які зменшують інтенсивність процесів обміну в серцевому м’язі. При зниженні інтенсивності обміну потреба в кисні стає меншою.

Лікують стенокардію і хірургічним методом, з’єдную­чи внутрішню грудну артерію з вінцевою артерією серця.

Тепер відомо, що болі при стенокардії пов’язані також з кисневою недостатністю у серцевому м’язі. Тому застосування лише кисню іноді дає чудовий ефект: не тільки знімає біль, але й значно поліпшує серцеву діяль­ність.

Коли приступи стенокардії частішають, потрібно си­стематично контролювати зсідання крові. При виявленні тенденції до підвищеного зсідання крові призначають антикоагулянти.

Іноді навіть після вживання нітрогліцерину біль про­довжує наростати. У такому разі необхідно негайно ввести наркотики (морфін, омнопон, промедол), бо силь­ний біль сприяє поширенню і підсиленню спазму судин.

Усі випадки, де приступ стенокардії вимагає введен­ня наркотиків, можуть сигналізувати про інфаркт міо­карда.

При інфаркті міокарда хворому слід забезпечити суворий постільний режим і негайно-зняти больовий при­ступ. Для цього застосовують судинорозширювальні за­соби (еуфілін, хлоразицин та ін.) і наркотики, які вво­дять з атропіном, іноді з піпольфеном або аміназином. Якщо одночасно розвивається гостра серцево-судинна недостатність, то вводять строфантин, кордіамін, кам­фору. При різкому зниженні артеріального тиску призна­чають метазон або норадреналін. Показане негайне вве­дення гепарину в поєднанні з фібринолізином. Ці препа­рати" сприяють розчиненню тромбу і розширенню судин.

Часто у хворих на інфаркт міокарда порушується ритм серцевої діяльності (аритмія), що ще більше ускладнює їхній стан. Зараз є багато ліків, які допома­гають позбутися аритмії. Коли порушення ритму серце­вої діяльності має характер приступу (пароксизм) з ве­ликою частотою серцевих скорочень, спостерігається лише сіпання окремих волокон серця, з допомогою апа­рата дефібрилятора застосовують електроімпульсну тера­пію. При розряді конденсатора в декілька тисяч вольт утворюється імпульс, що може через стінку грудної кліт­ки дефібрилювати серце і ліквідувати аритмію. Цей ме­тод вважається високоефективним.

Як тільки вдалося зняти біль і усунути явища гострої серцево-судинної недостатності, хворого необхідно відра­зу ж покласти в найближчу лікарню, створивши при транспортуванні максимальні умови спокою. Інфаркт міокарда — тяжке захворювання. При ньому можливі найраптовіші ускладнення, що вимагають негайної лі­карської допомоги, чого не можна забезпечити в домаш­ніх умовах.

Останнім часом у Москві, Ленінграді, Києві, Дніпро­петровську та інших містах Радянського Союзу створені особливі протиінфарктні лікувальні установи. Хворі з тяжкими приступами стенокардії або інфаркта міокарда транспортуються в ці лікарні спеціально обладнаними машинами невідкладної допомоги. Кваліфікований персо­нал має змогу вдома і навіть під час перевезення нада­вати хворим необхідну допомогу.

Завдяки такій організації смертність серед цієї групи хворих зменшилася у 2—3 рази.

Госпіталізовувати треба перші 2 дні, бо з 3—4-го дня у серцевому м’язі виникає вогнище розм’якшення і тоді вже хворого транспортувати небезпечно.

На суворому постільному режимі хворий повинен перебувати не менше ЗО днів — час, необхідний для ут­ворення рубця на місці інфаркту. Найнебезпечніші перші два тижні.

Якщо самопочуття хворого добре і перебіг процесу в міокарді сприятливий, то через два тижні можна по­ступово включати спеціальні комплекси лікувальної фіз­культури.

Їсти треба малими порціями—4—5 разів на добу. При запорі слід поставити клізму, бо переповнений або роздутий газами кишечник різко погіршує умови діяль­ності серця і може спричинити приступ ртенокардії. Об­межують кількість рідини і солі, зовсім виключають з їжі консерви, смажені та гострі страви, а також продук­ти, що підвищують утворення газів (капуста, чорний хліб та ін.).

Як ми вже писали, при інфаркті міокарда хворому негайно вводять сильний антикоагулянт гепарин разом з фібринолізином (у перші 2—3 дні). В останній день введення гепарину починають давати антикоагулянти так званої непрямої дії — дикумарин, неодикумарин, пе- лентан, фенілін (протягом довгого часу), суворо індиві­дуальну дозу для кожного.

Обов’язковий контроль за зсіданням крові. Антикоа­гулянти запобігають виникненню нових тромбів у суди­нах і порожнинах серця. Через те, що антикоагулянти збільшують проникність капілярів, доцільно давати хво рим аскорбінову кислоту (вітамін С) разом з вітамі­ном Р, які мають властивість ущільнювати стінки судин.

Будучи добрим лікувальним засобом, антикоагулянти при неправильному їх використанні можуть призвести до крововиливів на шкірі, носових, маткових, шлунково- кишкових і ниркових кровотеч, іноді настільки значних, що створюється загроза для життя хворого. Тому наве­дені ліки можна застосовувати тільки під контролем лікаря. При безсонні й нервовому збудженні признача­ють препарати валеріани, брому, легкі снотворні, а та­кож залежно від стану серцево-судинної системи ряд серцевих і судинних засобів. Обов’язковим є тривале й систематичне приймання кисню.

Особи, які перенесли інфаркт міокарда, після лікарні повинні перебувати під постійним наглядом лікаря, особ­ливо в перші місяці. Таких хворих беруть на диспансер­ний облік. Правильно організований диспансерний на­гляд при свідомому підході хворого до порад і призна­чень лікаря дає добрі наслідки.

Чимало людей, які перенесли інфаркт міокарда, про­тягом багатьох років займаються садівництвом, легкими видами спорту, забувши про стенокардію.

На жаль, так буває не завжди. У ряду хворих зали­шається коронарна недостатність, бувають повторні при­ступи стенокардії, прогресує склероз серцевого м’яза, а це призводить до розвитку недостатності кровообігу тощо. Таких хворих влаштовують на відповідну роботу або переводять на інвалідність.

Досі чітко не визначено, наскільки доцільно посилати на курорт осіб, які перенесли інфаркт міокарда. Якщо хворий почуває себе добре, показники аналізів крові нормальні, його можна послати до кардіологічного сана­торію через 3—4 місяці після того, як його виписали з лікарні. Там хворим призначають дозовану ходьбу, комп­лекс гімнастичних вправ, повітряні ванни. З водних про­цедур показані лише ручні сірководневі ванни. Загальні ванни і навіть напівванни протипоказані. Через півтора •— два роки після перенесеного інфаркту, коли у хворих немає коронарної недостатності, їм дозволяється поїздка у прохолодну пору року на південні курорти, а в липні- серпні — у Прибалтику.

6.      Дистрофія міокарда

Під цією назвою об’єднані всі незапальні захворю­вання серцевого м’яза, виникнення яких пов’язане з по­рушенням у ньому нормального обміну речовин, що призводить до погіршення живлення міокарда.

Порушення нормального обміну речовин у міокарді спостерігається при цілому ряді захворювань: тиреоток­сикозі, цукровому діабеті, хронічному тонзиліті, недо­крів’ї, при багатьох інфекційних хворобах, недостачі ві­тамінів в організмі, ожирінні, при так званому «втомле­ному серці», емфіземі легень, гострому м’язовому зусил­лі, тривалому нервовому перенапруженні, при отруєнні чадним газом, фосфором тощо.

Клінічна картина

В осіб з дистрофією міокарда часто бувають різної тривалості неінтенсивні болі в ділянці серця, задишка при фізичному напруженні, швидка втомлюваність. При обстеженні хворого виявляють нерізке розширення границь серця, приглушеність його тонів. Іноді можна ви­слухати систолічний шум при недостатності мітрального клапана. Часом порушується ритмічна діяльність серця. З’являються поодинокі перебої (екстрасистоли), при яких «серце неначе іноді спотикається».

Порушення обмінних процесів у міокарді призводить до ослаблення його скоротливої спроможності, що спри­чиняє той чи інший ступінь серцевої недостатності.

Профілактика й лікування

Щоб запобігти дистрофії міокарда, слід енергійно і якомога раніше лікувати всі хворобливі стани, що її спричиняють.

Таким хворим призначають АТФ, МАП, вітамін В і, які помітно поліпшують обмін у серцевому м’язі. Якщо недостатності кровообігу немає, то рекомендується застосовувати ліки, що розширяють вінцеві артерії й сприя­ють кращому живленню міокарда (теобромін, кофеїн та ін.). Показані систематичні заняття лікувальною фіз­культурою. При серцевій недостатності лікування про­водиться за загальними правилами.