ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ:
ВІКОВІ
КРИЗИ: КРИЗА СЕМИ РОКІВ
Вікова криза -
особливі, відносно нетривалі (до року) періоди онтогенезу, характерні різкими
психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного
характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального,
поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу
людини від одного вікового ступеня до іншого. [1,
с. 34]
У дитячому віці
звичайно виділяють: кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу
шести-семи років; підліткову кризу (10-11 років). Вказані хронологічні межі
вікових криз достатньо умовні. Форма, тривалість і гострота протікання криз
може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей
дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від
педагогічної системи в цілому. Для періодів вікових криз в дитинстві характерні
процеси переходу до нового типу взаємостосунків дітей з дорослими, при яких
враховуються нові, збільшені можливості дитини, зміна соціальної ситуації
розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості дитини.
Вартість - 150 грн.
На межі між
дошкільним і шкільним віком у дитини проявляється ще одна криза — криза семи
років. У цей період дитина дуже швидко росте, "витягується" вгору. В
її організмі відбуваються важливі зміни: дозріває нер¬вова система,
встановлюється гормональний баланс. [3,
с. 28]
Криза проявляється
у певних особливостях поведінки дитини, не властивих для неї до настання цього
віку: втраті дитячої безпосередності, вередуванні, манірності, клоунаді.
Порушення розвитку особистості молодшого школяра найчастіше може відбуватися з
однієї причини: розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як
пріоритетної щодо ігрової. Така позиція призводить до соціально-психологічної
дезадаптації дитини, а з часом і до значних порушень в її поведінці.
Причиною фізіологічного, характеру може
бути недостатній розвиток у дитини функціональних систем мозку, які
забезпечують навчальну діяльність. Щоб знати, як правильно поводитися з дитиною
за таких симптомів у тій чи іншій ситуації, слід звернутися до психолога. [5, с. 26]
Розглянемо деякі
особливості поведінки дитини в цей період та педагогічні помилки батьків на
прикладі оповідання О. Купріна "Білий пудель". [2, с. 65]
Хлопчик Тріллі
навмисне здійняв істерику через те, що не захотів пити гірку мікстуру. І
спочатку він вередував саме з цієї причини. Але потім лише задля
"перемоги" над дорослими він продовжує емоційну бурю, вимагаючи, щоб
батьки купили йому собаку. В обох випадках батьки задовольнили бажання малого.
Поступливість
батьків та нерозуміння ними потреб дитини в цьому випадку лише ускладнили
кризу, що призвело до істеричних реакцій та надмірної заглибленості дитини у
власні емоції. Отже, неправильне виховання може призвести до деформації
самооцінки малюка. Якщо це вже трапилося, подальшу педагогічну роботу треба спрямувати
на корекцію самооцінки дитини. Одним із можливих засобів здійснення такої
корекції може бути заохочення дитини та аргументоване оцінювання дій. Проте тут
варто пам'ятати, що хвалити дитину варто в присутності інших, а висловлювати
догану тільки наодинці, щоб не завдати малюкові психічної травми.
Ураження певних
ділянок кори та підкірки головного мозку, зазвичай, виявляють пізніше, вже у
процесі навчання дитини. Кожна ділянка мозку відповідає за певні функції
організму людини. Так, ураження потиличної ділянки може призвести до
недостатнього зорового сприймання і як наслідок — недостатнього розуміння
інформації (навчального матеріалу). В результаті уражень на підкорковому рівні
знижується працездатність дитини, з'являється сонливість, порушуються прості
рефлекси (посилюються або послаблюються), виникають неконтрольовані емоції,
відчуття тривоги, нудьги, агресивність; труднощі з мовленням, читанням та
письмом, плануванням подальшої діяльності; розпорошеність уваги, зниження
пам'яті, втрата контролю і критичного ставлення до результатів власної праці.
Батькам, які
помітили в дитини хоча б один з перелічених симптомів, слід негайно звернутися
до дитячого невролога, щоб з'ясувати причину і характер (органічний чи
функціональний) цих змін. Так, причинами органічного ураження мозку можуть бути
травми черепа, пухлини, дистрофічні зміни мозкової тканини, інтоксикації.
Щоб вчасно помітити
та ліквідувати негативні кризові зміни, і батькам, і педагогам слід бути
максимально уважними до кожної дитини, враховувати її індивідуальні
особливості, ставитися до неї як до самостійної особистості і створювати
сприятливі умови для різнобічної реалізації цієї особистості на кожному
віковому етапі розвитку.
Криза кінця
дошкільного віку та переходу до шкільного віку, або криза шести-семи років,
найбільш варіативна за своїми проявами. Основною її причиною є те, що діти
вичерпали розвиваючі можливості ігор. Протягом усього дошкільного дитинства гра
була не просто улюбленим заняттям хлопчиків і дівчаток, вона була стимулом до
їх прогресивного поступального розвитку і найважливішою умовою його здійснення.
Через неї діти освоювали різні соціальні ролі і відносини, вдосконалювали свої
вміння, відточували інтелект, вчилися керувати своїми емоціями і поведінкою. [6,
с. 42-43]
Через ігрову
взаємодію з різними предметами вони пізнавали навколишній світ. Але рано чи
пізно настає момент, коли уявні ігрові обставини, предмети-замінники та
іграшки, несправжні персонажі і ролі вже не можуть заповнити розрив між
найпростішими утилітарними знаннями та вміннями дошкільнят та їх потребою
пізнати світ у всій його повноті і складності, усвідомити приховану від
сприйняття внутрішню причинність подій, навчитися передбачати результати
власних різноманітних впливів. Діти прагнуть стати рівними дорослим, які мають,
на їхню думку, унікальні, безцінні якості всезнання і всемогутності. Адже саме
дорослі знають відповіді на всі питання, саме їм все дозволено, саме вони
вирішують, як буде протікати життя оточуючих їх людей, які події бажані, а які
ні. [7, с. 13]
У прагненні стати
дорослими діти вже пройшли кілька ступенів. Вони випробували такі прийоми, як
перебування в одній ситуації з дорослими («Тату, можна, я разом з тобою буду?.,
Піду ?..»), наслідування їх поведінки і дій («Мамо, можна, я теж спробую? ..
»), прийняття на себе ролі дорослого в сюжетно-рольовій грі в родину, в
магазин, до лікарні і т. п. Однак досягнутий дітьми рівень інтелектуального
розвитку дозволяє їм ясно усвідомлювати, що ці прийоми виявилися недостатніми
для того, щоб дійсно стати рівними мамам і татам. Вони розуміють, що власного
досвіду їм явно недостатньо. Звідси бере свій початок тяга дітей до теоретичних
узагальнених знань, які не обмежуються досвідом однієї людини, а накопичені
людством в цілому. Знання ці не явні, вони приховані, зашифровані, і, щоб
проникнути в суть різних теоретичних знаків і символів, дітям потрібні
помічники. Але хто візьме на себе ці обов'язки, дітям поки невідомо. [9, с. 71]
Ситуація «хочу і не
можу» старших дошкільнят явно не влаштовує. Вони вибирають найрізноманітніші
форми протесту для висловлення свого невдоволення, бо чим старшими стають діти,
тим більшає репертуар їх дій. Наприклад, дитина починає проявляти ревнощі і
підозрілість відносно батьків та інших дорослих членів своєї сім'ї. Дівчатка та
хлопчики нав'язливо переслідують тат і мам, намагаються не залишати їх наодинці
один з одним, наївно вважаючи, що саме в ці моменти дорослі обмінюються якоюсь
особливою інформацією, прихованою від дітей. [3, с. 31]
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1.
Заброцький М. М.
Вікова психологія. — К.: МАУП, 1998.
2.
Кулагина И. Ю.
Возрастная психология. Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособие. —
М., 1997.
3.
Лисина М. И.
Общение, личность и психика ребенка. — М.; Воронеж, 1997.
4.
Мухина В. С.
Детская психология. — М., 1990.
5.
Мухина В. С.
Шестилетний ребенок в школе. — 2-е изд. — М,1990.
6.
Непомнящая Н. И.
Становление личности ребенка 6–7 лет. — М.,1992.
7.
Обухова Л. Ф.
Детская психология: теории, факты, проблемы. — М., 1998.
8.
Психология
младших школьников / Под ред. В. В. Давыдова. — М., 1990.
9.
Шаповаленко И.
В. Возрастная психология (Психологияразвития и возрастная психология). — М.:
Гардарики, 2004.
Комментариев нет:
Отправить комментарий