РЕФЕРАТ
Основні вікові кризи
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………...2
1.
Вікова
психологія як галузь психологічної науки……………………...5
2.
Вікові кризи: причини, сутність……………………………………….. 9
Висновок……………………………………………………………………17
Список використаної літератури………………………………………...19
Вступ
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого
циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини
відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей
процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра
повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане
у підлітковому віці.
Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає
певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни
психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну.
Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах
стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді
раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза
новонародженості). [1]
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку
особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання,
використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі.
Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й
соціальні зміни на певному етапі життя дитини.
Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і
стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії
переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах
особистості із суспільним середовищем.
Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему
визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ
Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи
розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції
органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних
можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із
зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім
років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний. [3]
Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання
молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670)
обґрунтував принцип «природовідповідності» процесу навчання, обстоював потребу
вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час
визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових
особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії
навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість
років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її —
особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного
навчання.
На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні
підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними
критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і
форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень
свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей
розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної
нервової системи, залоз внутрішньої секреції.
Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В.
Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік
(1-3 роки); переддошкільний період (3-5 років); дошкільний (5-6 (7) років);
молодший шкільний (6 (7)-11); підлітковий (11-15 років); вік старшокласників
(15-18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має
кризовий характер.
Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період
розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.
Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки,
фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності,
маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У
дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6-7
років, підліткову кризу (10-11 років). [3]
Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей
шкільного віку відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із
загальними, типовими для певного віку має також індивідуальні риси. Здебільшого
від них залежить ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові
важливо знати риси, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи
причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог ефективніше вирішуватиме
конкретні виховні завдання.
Психологи з'ясували, що для розвитку психічних процесів
дитини найсприятливішими є певні вікові періоди — сензитивні (підвищеної
чутливості) періоди розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав, виховні
впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективними, а то й
шкідливими для дитини. [1]
Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного
розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних
вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний
процес.
1.
Вікова психологія як галузь психологічної науки
Вікова
психологія як більш-менш відокремлена галузь психологічної науки, що виникла в
кінці XIX ст., спрямована на виявлення вікових особливостей та динаміки процесу
психічного розвитку особистості в протягом життя. Таким чином, предметом
вікової психології як наукової дисципліни є вивчення фактів і закономірностей
психічного розвитку людини в онтогенезі (онтогенез - розвиток індивіда протягом
його життя). Головне завдання вікової психології - розкрити передумови, умови
та рушійні сили психічного розвитку людини з моменту народження до глибокої
старості, описати динаміку розвитку окремих психічних процесів (пізнавальних,
вольових, емоційних) і властивостей формування якостей особистості, вікових та
індивідуальних особливостей діяльності та спілкування. Вікова психологія
повинна дати характеристику кожного періоду життя людини, розкривши його
специфічні і взаємопов'язані з іншими періодами особливості, показати
відмінності протікання кожного періоду у людей з різними
індивідуально-психологічними характеристиками.
2.
Вікові кризи:
причини, сутність
Криза першого року життя — криза, яка обумовлена
руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в
плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання
незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає
активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються
переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду
розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами
сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових
переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу.
Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні
вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності. [13]
Висновки
Отже, можна зробити такі висновки:
Вікова криза - особливі, відносно нетривалі (до року)
періоди онтогенезу, характерні різкими психологічними змінами. На відміну від
криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних
процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного
розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня
до іншого.
У дитячому віці звичайно виділяють: кризу першого року
життя; кризу трьох років; кризу шести-семи років; підліткову кризу (10-11
років). Вказані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні. Форма,
тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від
індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних
умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Для
періодів вікових криз в дитинстві характерні процеси переходу до нового типу
взаємостосунків дітей з дорослими, при яких враховуються нові, збільшені
можливості дитини, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності,
перебудова всієї структури свідомості дитини.
Криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості
життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться
про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним. Кризу 30 років нерідко
називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності
існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості
до зрілості.
Криза 40 років нерідко викликається загостренням сімейних
відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям,
помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата
безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру
подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться
перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову «Я – концепцію». Ця криза
може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової
сім'ї.
Список
використаної літератури:
1.
Кулагіна І.Ю., Колюцький В.М. Вікова психологія: повний
життєвий цикл розвитку людини. - М., 2001. - 292 с.
2.
Обухова Л.Ф. Вікова психологія. - М., 1996. - 290 с.
3.
Райс Ф. Психологія підліткового та юнацького віку. -
СПб., 2000. - 510 с.
4.
Степанова Е.І. Психологія дорослих. - СПб., 2000. - 360
с.
5.
Хрестоматія по віковій психології / Під ред. Д.І. Фельдштейна.
- М., 1996. - 530 с.
6.
Клапаред Е. Психологія дитини і експериментальна
педагогіка. - СПб., 1991.- 380 с.
7.
Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В.
Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. — К.: Просвіта, 2003. –
34-39 c.
8.
Вікова
психологія /За ред. Г. С. Костюка. — К., 1976. - 11-20 с.
9.
Возрастная и
педагогическая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1979. – 9-13 с.
10.
Возрастная и
педагогическая психология / Под ред. М. В. Гамео и др. — М., 1984. 42-44 с.
11.
Заброцький М. М.
Вікова психологія. — К.: МАУП, 1998. – 13-17 с.
12.
Мухина В. С.
Возрастная психология. — М., 1997. – 15-18 с.
13.
Обухова Л. Ф.
Возрастная психология. — М., 2001. – 31с., 23 с., 18-21 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий