РЕФЕРАТ - Іудаїзм


                              

РЕФЕРАТ - Іудаїзм




                                                ЗМІСТ:
Вступ
1.                     Виникнення іудаїзму
2.                     Віровчення і обрядовість в іудаїзмі
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Серед пізніх національних релігій, які значною мірою вплинули на  подальший розвиток релігійних вірувань, слід в першу чергу назвати іудаїзм — національну релігію євреїв. Багато світоглядних уявлень, догм і ритуалів іудаїзму можна виявити в світових релігіях - християнстві та ісламі. Крім того, в умовах втрати державності ї території, іудаїзм на протязі двох тися­чоліть відігравав роль головного чинника збереження євреїв як нації. Розг­лянемо докладніше основи цієї релігії. [1]


Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеїстична релігійна система. Всі три монотеїстичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священних писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму.
Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв[i] у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феномену світових релігій.[3]







1.  Виникнення іудаїзму
   Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні  централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону[ii]. Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій. Активно функціонуючи для збереження існуючої системи, звичні норми та традиції рідко дозволяють новим релігійним системам зайняти місце старих. Це може відбутися лише за надзвичайних обставин, коли відбуваються значні зміни у сталій структурі. Також для заміни культів древньоєгипетських богів, котрі були загальновизнані і котрі оберігались впливовими жерцями, на єдине божество потрібна була сила, якою міг володіти лише володарюючий деспот – фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме там, де виникнення монотеїзму було найбільш вірогідним, протидія релігійної системи, що спиралася на міцний пласт традицій, не дозволила ідеї єдиного верховного божества бути визнаною. Але ідея монотеїзму поширилася на всьому близькому сході і була підхоплена і розвинута відсталим кочовим племенем древніх євреїв, що деякий період перебувало у контакті з великою імперією фараонів. [4]
В основному історія древніх євреїв і процес формування їх релігії відомі зі Старого Завіту Біблії. В середині ІІІ тис.  до н.е. численні кочові племена хапіру вдерлися на територію Палестини.  Ними була підкорена частина країни - Ханаан.  Культура ханаанців була досить розвинутою.  З часом плем’я хапіру змішалося з корінним населенням і почало називатися євреями – від древньоєврейського слова “івриш” – окраїна. Так почали називати народ, який жив на березі моря.
   На початку ІІ тис.  до н.е. євреї, як і багато інших семітських племен Аравії і Палестини були політеїстами. Вони досить легко визнавали богів інших народів, особливо тих, що були завойовані ними. Це не заважало кожному коліну[1] єврейського народу мати свого власного бога. Яхве був одним з таких богів: він був покровителем племені Іуди. Пізніше культ Яхве витіснив богів-покровителів інших колін і став єдиним для всіх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древніх іудеїв?

   В Біблії сказано, що слід за Іосіфом, сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долині Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосіфа своїм міністром, тому єврейський народ мав рівні з єгиптянами права.  Але після смерті Іосіфа євреї залишалися у Єгипті ще декілька століть, причому вони були перетворені на рабів. З народженням Моісея єврейський народ нарешті отримав надію на визволення – справжнього месію, котрий зміг увійти у безпосередній контакт з Яхве, і зміг вивести євреїв з Єгипту з його допомогою. Згідно Біблії Моісей був першим єврейським законодавцем, саме йому належать відомі десять заповідей. Моісей вважається чи не засновником іудейської релігії, що іноді навіть називається його ім’ям – мозаїзм. [1]
   Деякі вчені вважають, що історія про перебування єврейського народу у Єгипті і про його вихід з Єгипту навряд чи є правдивою. І такі думки є небезпідставними, адже у історичних документах не знайдено жодної згадки щодо факту поневолення єврейського народу єгиптянами.  Але, зважаючи на те, що стародавні джерела є досить обмеженими, можемо припустити, що невелике  семітське плем’я дійсно перебувало в Єгипті, або близько від нього, прожило там декілька століть, а потім залишило Єгипет, взявши багато культурних і релігійних ідей, в першу чергу тенденцію до формування монотеїзму. Потім масштаб ціеї події міг бути значно перебільшений у Біблійських оповідях.  Прямих доказів цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямі докази того, що єгипетська культура дійсно дуже вплинула на ідейно-доктринні принципи іудеїв, що зафіксовані у Біблії.  Так біблейська космогонія дуже схожа на єгипетську космогонію з Гермополя . Ще одним доказом може бути вражаюча схожість між 103-м псалмом Біблії та відомим гімном богу Атону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дійсно сильно вплинули на світогляд невеликого семітського племені, що певний період було у контакті з Єгиптом.
   Якщо ми припустимо, що це так, то вірогідність появи у цього племені лідера-реформатора, харизматичної особистості, котра об’єднала навколо себе єврейське плем’я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати єврейський політеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Біблії такою особистістю є Моісей. Він не тільки вивів євреїв з Єгипту, а і видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всі свої реформи та закони. Містифікація цих подій у Біблії зовсім не заперечує реального існування реформатора і пророка-месії, котрий дійсно зіграв важливу роль в історії єврейського народу та його релігії. Тобто образ Моісея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крім того, легендарний “вихід” євреїв і їхнє поселення в Палестині приходяться якраз на той самий період коли Ехнатон впровадив свої реформи у Єгипті                               (XIV-XIII до н.е.).
Завоювавши Палестину євреї почали вести осілий спосіб життя і займатися землеробством. Вони створили у Палестині свою власну державу.  Як вже було сказано, єврейське населення змішалося з місцевими семітськими племенами і частково перейняло їхні традиції. Першими царями єврейської держави були Саул, Давид і Соломон. Але жодному з цих царів не вдалося створити міцну державу, яка після володорювання Соломона розпалася на дві держави – Ізраїль на півночі та Іудею на півдні. Оскільки влада царів у обох державах була дуже слабкою, то жреці, різноманітні “слуги господні”, назореї[2] і пророки мали великий авторитет і значно розвинули культ Яхве.  Тепер релігія стосувалась всіх сфер життя людини. Ці “слуги господні” бачили спасіння лише у безапеляційному, сліпому віруванні. Вони боролися з будь-якими проявами політеїзму.  Іерусалімський храм з часом стає практично єдиним місцем, де проводилися ритуали і жертвоприношення. Всі інші святилища та алтарі, як і культи всіх інших богів ханаанців, поступово відмирали, починаючи з І тис. до н.е. Багато пророків проповідували культ Яхве; їхні вчення були включені до Старого завіту Біблії і збереглися до наших часів. При цьому пророки були чимсь на зразок опозиції до офіційного курсу культу Яхве. [2]
   Весь період древньоєврейської історії до завоювання Іерусаліму Вавілонією у 586 р.  до н.е. називається періодом Першого храму. Храм цей був побудований у 960 р. до н.е. Соломоном з ліванського кедру.  Будова цього храму спричинила невдоволення серед населення, адже вона потребувала надзвичайно великих коштів і зусиль.  Деякі історики припускають, що саме тому єврейська держава і розпалася після Соломону. 
   Період Першого храму – це епоха зростання впливу жерців і посилення культу Яхве. Вже тоді утворилися ті основи іерократії та теократіїї, що згодом у повній мірі проявилися пізніше, в період Другого храму. Цар Соломон відновив закон про десятинний збір для жреців, і це, звичайно стало сильним поштовхом для посилення ролі жреців у житті суспільства. Жреці були найбагатшою кастою. 
   Після завоювання Вавілонії перським царем Кіром у 538 р.  до н.е. євреям дозволили повернутися в Іерусалім, а храм був заново відбудований. Жреці знову отримали всі привілеї.  В період Другого храму культ Яхве став ще більш очищеним від залишків політеїзму. Жреці храму, практично забравши у свої руки владу в країні, взагалі заборонили виготовлення будь-яких ідолів, в тому числі й ідолу Яхве. На межі нашої ери в іудейському суспільстві поширилась ідея про месію, цю ідею сповідувало багато сект, що чекали божественного втручання у хід історії. Ця ідея певною мірою спровокувала виступ іудеїв проти римлян. Римляни жорстоко подавили повстання іудеїв. Іудейська держава припинила своє існування, євреї розселилися по всьому світу. [3]
Немало євреїв перебувало за межами своєї держави ще до цього, але саме розгром храму (70 р.) та зруйнування Іерусаліму (133 р.) поклали кінець існуванню давньоєврейської держави, а разом з цим – і стародавньому іудаїзму.
   Євреї розселилися по всьому світі. На початку нашої ери тільки в Римській імперії проживало 4-4,5 млн.  євреїв, у той же час у Палестині проживав лише 1 млн. Звісно таке розселення євреїв потребувало реформування релігії.
   Життя євреїв концентрувалось навколо їх релігійного центру – общини. За вимогами ритуалу євреї збирались щосуботи для богослужіння, читання священного писання, обговорення різних справ, що стосувалися всієї общини. В діаспорі виникає нова релігійна організація – синагогальна. Синагога – це молитвенний будинок, релігійний та суспільний центр єврейської общини, де рабини та інші знавці Тори тлумачать священні тексти, моляться Яхве та вирішують всі спірні питання і проблеми за допомогою свого авторитету. Складений у ІІІ – V ст.  Талмуд став основним збірником релігійних приписів. Талмуд виник в результаті необхідності пристосувати старе релігійне вчення і біблейське законодавство до нових умов життя євреїв. Іудаїзм, в період якого складається Талмуд прийнято називати талмудичним.
   В епоху феодалізму в багатьох містах Європи євреї жили окремо від інших жителів в спеціальних кварталах – гетто.  Але такий гніт лише зміцнив єврейські общини.

   Вже у ХІХ ст.  з’являється тенденція до ще одного, остаточного реформування іудаїзму. Багато євреїв, особливо у Західній Європі та США, переходять у християнство. Ліквідація гетто призвела до послаблення общинних стосунків, адже євреї більше почали спілкуватися з людьми іншої національності. Деякі єврейські старшини, занепокоєні таким станом справ, погодились на часткові зміни. Реформісти стверджували, що потрібно відмовитися від суворих наказів рабинів, їхніх віджилих розпоряджень. Інші були категорично проти.  Так з’явились два типи синагог – ортодоксальні та реформовані. [6]
Нижче подано дані про кількість віруючих у різних країнах.
Європа: Великобританія - 450 тис. (у Великому Лондоні - 280 тис.), Італія - ЗО тис., Франція - 535 тис. (у Парижі - 300 тис.), Австрія - 8 тис., Нідерланди - ЗО тис., Швейцарія - 21 тис., Німеччина - 20 тис., Греція - 6 тис., невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії, на території кол. СРСР.
Азія: Іран - ЗО тис., Турція - 40 тис., Ліван - 3 тис., невеликі групи майже у всіх країнах Південно-Західної Азії (Йемен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Си­та ін.). В Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.
Африка: Марокко - 48 тис., у Ефіопії один із народів агау – фалаша або так звані “чорні євреї” додержуються іудаїзму — ЗО тис.
   Північна Америка: Канада — 280 тис. (у Монреалі - 110 тис., у Торонто - 88 тис.). Більше всього іудеїв у США - 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмістями - 2,4 млн., у Лос-Анджелесі - 535 тис., Філадельфії - 330 тис., Чікаго - 270 тис., Бостоні - 175 тис., Майамі - 140 тис., Вашингтоні - 100 тис.).
Південна Америка: Аргентина - 500 тис. (у Буенос-Айресі - 360 тис.), Бразилія - 50 тис., Уругвай – 55 тис., Мексика - 49 тис., Чілі - 35 тис., Венесуела - 12 тис., Колумбія - 10 тис.
Австралія -120 тис. [7]

   






2. Віровчення і обрядовість в іудаїзмі
До головних догматів іудаїзму належать: віра в єдиного бога Яхве, в прихід месії, в безсмертя Душі та існування загробного царства. Віра в єди­ного бога Яхве, який раніше був богом одного із племен Ізраїлю складається в період після полону (з останньої третини VI ст. до н.е.). В ній Яхве уявляє­ться як владний, жорстокий, схильний до помсти бог. Тому чітке дотриман­ня вимог і настанов Яхве стає головним змістом іудаїзму, а джерелом віри є не роздуми (як в томістській схоластиці), а виключно одкровення Біблії. Ва­жливим є і те, що причина-бід і нестатків євреїв переноситься на них самих: вона пояснюється як недотримання божественного заповіту і божественного закону (Тори). І навпаки - досягнення життєвого успіху є нагородою Яхве. [5]
Важливою складовою частиною іудаїзму є вчення про месію-спасителя, який прийде, щоб здійснити праведний суд, воздати людям по їхнім заслу­гам. В “дні месії”, згідно іудаїзму, світ буде повністю обновлена: земля буде щоденно давати нові хліби, плоди і шовкові вбрання, люди житимуть 1000 років, жінки щоденно народжуватимуть дітей, зникнуть хвороби, війни, су­перечки тощо.
Серед священних книг іудаїзму найважливішими вважають перші п'ять, які отримали назву Тора (закон) або “п'ятикнижжя Мойсея”. З них ми дізнаємося про віру в єдиного бога Яхве, про творення світу, про перших людей і першорідний гріх, генеалогія дванадцяти колін Ізраїлевих, історія полону і головне - передані богом через Мойсея правила поведінки правовірних іудеїв. Крім Тори в Старому Заповіті містяться вчення інших пророків і вож­дів древніх євреїв.
З часом виявилася необхідність в тлумаченні Старого Заповіту, особли­во малозрозумілих і суперечливих положень цієї об'ємної книги. Це здійс­нюється в Мішні (III ст. н.е.), яка складається з 63 книг і тематично розділе­на (катехізована) на 6 розділів. В свою чергу поясненням Мішни служить Гемара. Мішна і Гемара об'єднуються в Талмуд, який також  поважаться як – священна книга.
Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри до­сягає небес і впливає на рішення ангелів: Під час ранкової молитви (крім суботи і святкових днів) іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин - кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергамен­том з текстами Старого заповіту. Філактерин відіграє роль амулету від злих сил. В іудейській обрядовості існує чіткий поділ їжі на трефну (недозволену) і кошерну ( дозволену). Наприклад, недозволеним є вживання в їжу крові тварин, м'яса нежвачних тварин (наприклад, свині), одночасного вживання м'ясної і молочної їжі. [2]

Важливим обрядом є обрізання-продовження древніх обрядів ініціацій або посвячення хлопчиків 12-16 років в чоловіки. Ритуальне обливання пе­ред суботою і в свята здійснюється в мікве — спеціальному басейні, напов­неному дощовою чи джерельною водою. Перед кожною молитвою відбуває­ться обов'язкове обливання рук. [1]
Головним святом в іудеїв є Пасха. Її чин заповнений обрядами, присвя­ченими приходу месії і його предтечі Іллі. Пасха пов'язана також як свято виходу євреїв з Єгипту. Свято шебуот щорічно вінчає дарунок бога Яхве пророкові Мойсею тексту Тори (П'ятикнижжя). Свято йом-кіпур (судний день) - це покаяння перед богом і очікування знаків про те, як пройде на­ступний рік.
Отже, основний принцип іудаїзму – віра в єдиного бога,  що сформувалася поступово шляхом злиття понять: Бог отців, Ягве (що був у давніх іудеїв  богом гір та пустель), та  Господь – грізний бог, який з`явився перед Моїсеєм. Бог старого  заповіту має багато імен: Саваов, Ягве, Ієгова, Елохім в залежності від контексту їх вживання. В іудаїзмі були заборонені кроваві жертви. [2]
З Старого заповіту знаємо, що нащадки дванадцяти синів Іакова, дванадцять колін Ізраілевих, потрапили у рабство в Єгипті. Бог призвав Моїсея, щоб той їх визволив. Коли сам Бог наслав на Єгипет “10 казней”, фараон відпустив народ Ізраїля, але потім передумав і наказав своєму війську наздогнати Моісея коло Червоного моря. І тут, за велінням Бога, води морські розступились, а над  єгипетським військом зімкнулись. Ця подія відзначається під час свята Пасхи.
Іудеї вірять в  загробне життя, але  найбільшу увагу іудаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Моїсея (жив бл. 1250 р. до н.е), якому Бог передав Тору (завіт). В основі іудаїзму лежить Тора, або “закон” – п`ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки “закон”, а і “вчення”, “настанова”. Тора містить в собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння і про те, що його народ повинен бути покірним йому. Читання Тори – найважливіша частина служби в синагозі (зібранні), там же віруючі звертаються до Бога з молитвою.
Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон     - це настанови Бога, яким мають слідувати віруючі.
Іудеї почитають суботу – день коли заборонена будь-яка робота, день який нагадує про останній день творіння.
Святе місце для іудеїв – Стіна плача. 2000 років тому в столиці давньоєврейської держави Ієрусалімі за наказом царя Ірода було збудовано храм, сьогодні від нього залишилась лише Західна стіна – Стіна плачу, яка є пам`яткою про зруйнування храму і держави. Сьогодні євреї з усього світу приїздять щоб помолитися коло Стіни плачу. [3]











Висновки
Релігія євреїв — іудаїзм — одна з деяких національних релігій древнього світу, що збереглася лише з невеликими змінами аж до наших днів. У загальній історії релігій іудаїзм зіграв надзвичайно велику роль, тому що ввійшов дуже істотною частиною до складу християнства й ісламу — двох найбільших сучасних світових релігій.
Іудаїзм називають іноді релігією Мойсея, Мойсеєвим законом (англійці говорять, наприклад, навіть «мозаїзм») — по імені легендарного законодавця євреїв.
Природний і великий інтерес до цієї релігії. Величезна кількість присвячених їй творів. Але з цією же особливою роллю іудаїзму зв'язанаі і великі труднощі у вивченні його історії. У країнах Європи єврейська релігійна традиція, що прийнята до складу християнської традиції, довгий час вважалася богоодкровення істиною, що не підлягає ніякій критиці. Багато вільнодумних учених поплатилися життям за спробу засумніватися в цій істині. Навіть і зараз для віруючих євреїв і християн, особливо для католицького і православного духівництва, основна священна книга євреїв — Біблія залишається аж ніяк не історичним джерелом, а предметом віри і преклоніння, незаперечним авторитетом, книгою, написаної по натхненню святого духу. Аж до наших днів для церковників і реакційної буржуазії захист Біблії від критики є складовою частиною їхньої боротьби проти всяких прогресивних ідей. Це і зрозуміло. Адже Біблія по цей час залишається найважливішим ідейним захисником класового експлуататорського ладу. [2]
З іншого боку, саме тому всяка критика і феодально-кріпосницького і пізніше капіталістичного ладу, що виходила від прогресивних суспільних кіл, неминуче включала і містить у собі також і критику Біблії, а отже, єврейської релігії. На цьому полі от уже більш чотирьох століть йде запекла боротьба між силами прогресу і силами реакції. У ході цієї боротьби склалася ціла наука — біблеїстика.
Основне джерело вивчення давньоєврейської релігії — Біблія. Інших, незалежних від її джерел майже немає. Біблія — з грецької означає «книги». Це не один твір, а велика кількість різних літературних творів. Відповідно до традиції, вони поділяються на три великі групи.
   Іудаїзм як монотеїстична релігія, як розвинена культурна традиція відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку світової культури, і перш за все релігії.  Беручи свій початок з Єгипту культурно-релігійна спадщина іудаїзму проникла і на захід і на схід. Залишається незрозумілим, чому іудаїзм у своїй першотворній формі не розповсюдився так, як, скажімо, християнство чи іслам.  Причиною цього стало те, що іудаїзм поступово все більш замикався в рамках своїх общин і відокремлювався від оточуючих його релігій.  Можливо, якби іудаїзм “поглинав” інші релігії, зазнаючи при цьому невеликих трансформацій, то зараз би ця релігія претендувала б на звання світової. Але більш розвинені монотеїстичні релігії випередили іудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив іудаїзму на розвиток світової культури і релігії, але сучасний іудаїзм не є впливовою релігією. [1]
У новітній час — з початку XIX ст. - стали робитися і зараз робляться спроби модернізувати єврейську релігію, зм'якшити її очевидну невідповідність сучасному соціально-економічному ладу і культурі. Богослужіння в синагогах модернізується (проповідь на місцевій живій мові, музика й ін.). З іншого боку, проповідується соціальна демагогія, турбота про бідняків. Між ліберальними й ортодоксальними діячами іудаїзму розгорілася боротьба. Незважаючи на всі спроби реформувати іудаїзм, усе більш широкі маси єврейського населення у всіх країнах нестримно відходять від релігії, поривають із синагогою.
У наші дні в державі Ізраїль буржуазно-реакційний уряд намагається відродити ортодоксальний іудаїзм. Він оголошений державною релігією. У законодавстві, у суді панують біблейно-талмудичні принципи. Змішані шлюби, євреїв з неєвреями, заборонені законом. Виховання і навчання в школах релігійне. Передові шари населення, керовані Комуністичною партією Ізраїлю, борються проти цієї політики, домагаючись відділення релігії від держави і волі совісті. [7]

Список використаної літератури:
1.     Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А.Релігієзнавство. – К., 1995, с. 42-77.
2.     Лубський В.І.Релігієзнавство. К., 1997, с.179-201.
3.     Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1964. , с.132-141
4.     Угринович Д.М. Введение в религиеведение: – М., 1985., с.111-123
5.     С.А. Токарєв. Релігія в історії народів світу. К., 1984, с.53-68
6.     А. Ранович. Нарис давньоєврейської історії. – К., 1994. с. 35-47
7.     Ю. Велльгаузен. Введення в історію Ізраїлю. – К. ,1999, с. 23-41



Комментариев нет:

Отправить комментарий