Мовні порушення при функціональних змінах нервової системи
ЗМІСТ:
Вступ
1. Поняття мови та порушення мовного розвитку
2. Заїкання
3. Мутизм і сурдомутизм
Висновки
Список літератури
Об’єм – 12 сторінок.
Вступ
Формування мови є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Нормально розвиваються діти володіють хорошими здібностями до оволодіння рідною мовою. Мова стає важливим засобом зв'язку між дитиною та навколишнім світом, найбільш досконалою формою спілкування, властивою лише людині. Але оскільки мова - особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку мають бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат, збережений слух. Ще одна неодмінна умова - повноцінний мовленнєвий оточення з перших днів життя дитини. Мова являє собою одну зі складних вищих психічних функцій і має дві найважливіші складові. [2]
Як правило, порушення мовного розвитку є наслідком порушень роботи мозку. Порушення мовного розвитку - термін що припускає наявність різних видів відхилень у розвитку мовлення. [1]
Порушення мовлення можуть відбуватися з різних причин. Це несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори, а також умови навколишнього середовища. До причин порушення мовного розвитку можна віднести: внутрішні патології у розвитку плоду, родові травми і недостатнє постачання мозку киснем, захворювання в перші роки життя дитини, травми черепа, спадковість та шкідливі звички матері під час вагітності. Різноманітність мовних порушень пояснюється складністю і багатоступінчатостю мовних механізмів. [3]
1. Поняття мови та порушення мовного розвитку
Мова - найважливіша функція людини, здійснюється різними відділами головного мозку, до яких відносяться коркові мовні зони домінантної півкулі. Це слухові, рухові і зорові області кори.
Мова підрозділяється на зовнішню (усну та письмову) і внутрішню - мовну. Правильний розвиток мови має на увазі нормальний стан слуху і мовне спілкування людини. [5]
Етапи розвитку внутрішнього мовлення:
- Гуління, крики (домовний період);
- Лепет;
- Модульований лепет;
- Розуміння мовних сигналів;
- Складова мова;
- Словникова мова;
- Фразова мова.
Коркові мовні розлади є варіантами агнозій і апраксій. Розрізняють експресивну (моторну) і імпресивну (сенсорну) мову. Коркове порушення моторної мови є мовною апраксією, сенсорної мови - мовною агнозією. У деяких випадках порушується згадування потрібних слів, тобто страждають механізми пам'яті. Мовні агнозій і апраксії називаються афазіями. [2]
Мовні розлади в дитячому віці залежно від причин їх виникнення можна розділити на наступні групи:
1. Мовні порушення, пов'язані з органічним ураженням центральної нервової системи. У залежності від рівня ураження мовної системи вони поділяються на:
- афазії - розпад усіх компонентів мови в результаті поразки кіркових мовних зон;
- алалії - системне недорозвинення мови внаслідок поразок кіркових мовних зон в домовному періоді;
- дизартрії - порушення звуковимовляючого боку мови в результаті порушення іннервації мовної мускулатури. У залежності від локалізації ураження виділяють кілька форм дизартрій. [3]
2. Мовні порушення, пов'язані з функціональними змінами центральної нервової системи:
- заїкання;
Ø мутизм і сурдомутизм. [1]
3. Мовні порушення, пов'язані з дефектами будови артикуляційного апарату (механічні дислалії, ринолалії).
4. Затримки мовного розвитку різного ґенезу (при недоношеності, соматичній ослабленості, педагогічної занедбаності і т.д.).
Особливості мовленнєвого розвитку дітей з важкими порушеннями мови впливають на формування особистості дитини, на формування всіх психічних процесів. Діти мають ряд психолого-педагогічних особливостей, що утруднюють їх соціальну адаптацію і вимагають цілеспрямованої корекції наявних порушень.
Особливості мовної діяльності відображаються на формуванні у дітей сенсорної, інтелектуальної та афективно-вольової сфер. Відзначається недостатня стійкість уваги, обмежені можливості його розподілу. При відносній схоронності смислової пам'яті у дітей знижена вербальна пам'ять, страждає продуктивність запам'ятовування. У дітей низька мнемічна активність може поєднуватися з затримкою у формуванні інших психічних процесів. Зв'язок між мовними порушеннями і іншими сторонами психічного розвитку виявляється в специфічних особливостях мислення. Володіючи повноцінними передумовами для оволодіння розумовими операціями, доступними за віком, діти відстають у розвитку словесно-логічного мислення, із працею опановують аналіз і синтез, порівняння та узагальнення.
У частини дітей відзначається соматичне ослаблення і сповільнений розвиток локомоторних функцій; їм притаманне і деяке відставання в розвитку рухової сфери - недостатня координація рухів, зниження швидкості і спритності їх виконання.
У дітей з важкими мовними розладами відзначаються відхилення в емоційно-вольовій сфері. Дітям притаманні нестійкість інтересів, знижена спостережливість, знижена мотивація, негативізм, невпевненість у собі, підвищена дратівливість, агресивність, образливість, труднощі в спілкуванні з оточуючими, у налагодженні контактів із своїми однолітками. У дітей з важкими порушеннями мови відзначаються труднощі формування саморегуляції і самоконтролю. [2]
Зазначені особливості у розвитку дітей з важкими порушеннями мови спонтанно не долаються. Вони вимагають від педагогів спеціально організованої корекційної роботи.
При відновленні мовлення необхідна попередня немовних робота, використання обхідних шляхів для вирішення завдань корекційно-педагогічної роботи.
У зв'язку з особливостями мовних розладів робота ведеться над усіма сторонами мови з урахуванням специфіки порушення кожної мовної функції при різних формах.
У процесі відновного навчання ставиться конкретна перспективна мета і робота ведеться поетапно відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей хворого. [3]
2. Заїкання
Заїкання - це вада мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук. У тяжких випадках людина взагалі не може нічого сказати. [2]
Багато розмов точиться навколо того, коли ж з'явилося заїкання. Точно сказати ніхто не може, але ясно одне, що воно з'явилося разом із мовою. Заїкалися ще фараони, царі тощо. [1]
Вчені вважають, що заїк у світі не менше 60 мільйонів. За статистикою більше заїкаються чоловіки - 80 %, а 20 % - жінки. [4]
Мова вважається найбільш пізнім і недавнім здобутком людини в процесі еволюційного розвитку, і тому є найбільш вразливою її функцією. Заїкання вперше виникає в дитини здебільшого в дошкільному або початковому шкільному віці. Мова малюка в цей період знаходиться на стадії формування і становлення, мовні зв'язки в нього ще слабкі, нестійкі, а тому легко можуть піддаватися різним впливам. Заїкання частіше виникає у 4-5 річних дітей, коли їх мовні зв'язки набувають складнішого порядку. Неповноцінність нервової системи може сприяти появі заїкання, але не є його причиною. Для виникнення цієї вади необхідна ще дія надсильного для даної нервової системи подразника. Ним часто стає психотравма, яку викликають переляк, конфліктні ситуації, важкі хвилювання, або тривало нервуюча дія з боку оточуючих (насмішки, постійне незадоволення, погрози). Роль поштовху можуть виконати також інфекційні захворювання, перевтома, неправильне виховання, швидка мова чи, навпаки, затримка мовного розвитку, виправлення ліворукості та інші впливи, які здатні травмувати психіку. [3]
Особливим видом цього розладу мови є заїкання внаслідок наслідування, тобто коли дитина імітує те, що чує. Це часто буває в маленьких дітей, які тривалий час спілкувалися з людьми, які заїкаються. В таких випадках не потрібно занять із логопедом або лікування у психіатра - при правильному педагогічному підході заїкання саме припиняється.
Не потребує втручання спеціаліста заїкання, викликане підвищеним інтелектуальним навантаженням. У цьому випадку воно виникає як би від перенасичення інформацією та перевтоми. При зменшенні кількості інформації ця вада зникає. [2]
Щодо спадкової схильності до заїкання, то тут беруться до уваги, разом із цим, і несприятливі існуючі фактори в родині. В цьому випадку захворювання має явно ендогенний (зовнішні чинники) характер. [1]
Лікування необхідно розпочати якомога раніше. Справа в тому, що на початку неврозу, який спричинив заїкання, простіше зруйнувати умовні нервові зв'язки, що тільки утворились і є ще порівняно нестійкими. Але взагалі лікування розпочинати ніколи не пізно. Метою лікування дитини, хворої на заїкання, є усунення неправильної, тобто судомної вимови слів, і вироблення навичок правильної мови, а також ліквідація вторинних психогенних нашарувань і вироблення впевненої мовної поведінки.
Комплексне лікування, яке включає в себе індивідуальну психотерапію, медикаментозні засоби, групову психотерапію, виконання самостійно вправ вдома, неодмінно дає позитивні результати як для дітей так і для дорослих. [4]
Враховуючи походження даної патології, основною ланкою профілактичної роботи необхідно визнати боротьбу з психічним травматизмом. Вона має здійснюватися по лінії суспільних та індивідуальних профілактичних заходів, що проводяться одночасно лікарями, педагогами і батьками. Дуже важлива індивідуальна профілактика ослабленого організму дитини і зниження тонусу кори головного мозку після травми, захворювань і хвилювань. Особливої уваги потребують до себе діти, у яких спостерігалися несприятливі умови в родині, дитяча нервозність, відставання в загальному і затримка в мовному розвитку, ходьбі або, н-авпаки, ті малюки, в кого мова була ранньою, швидкою. Часто грубе звертання, погроза, необережний жарт можуть викликати у дитини судомну реакцію, в результаті якої може початися заїкання. Хвилюючі та "страшні" розповіді, залякування перед сном (типу "спи, а то вовк в ліс забере" тощо) здатні викликати сновидіння з ефектом страху, після якого дитина може прокинутись із заїканням. Тому необхідно берегти нервову систему малюка, обмежувати емоційне напруження, уникати конфліктних ситуацій в сім'ї. В період формування мови не можна перевантажувати його читанням великої кількості віршів. Дуже важливо, щоб дитина завжди чула правильну мову. [5]
Отже, заїкання - це не анатомічні зміни в будові певних органів, а лише розлад в їх діяльності, він характерний лабільній нервовій системі і виникає при дії надсильних подразників, заїкання проявляється у кожного своєрідно, ця вада піддається усуненню в результаті систематичного впливу (лікування, виховання, навчання) на нервову систему та психіку дитини. [3]
3. Мутизм та сурдомутизм
Мутизм і сурдомутизм відносять до невротичних порушень мови. Мутизм (mutus - німий, безмовний; лат.) - в психіатрії та неврології стан, коли хворий не відповідає на питання і навіть знаками не дає зрозуміти, що він згоден вступити в контакт з оточуючими. Цей симптомом психомоторного розладу, може спостерігатися після струсу і забиття мозку, важкої психічної травми, пожежі, загибелі близьких, як одне з пізніх проявів синдромокомплексу "СНІД-деменція" і т.п. При мутизмі відсутня як відповідне, так і спонтанне мовлення. При цьому здатність розмовляти і розуміти чужу мову зберігається. [2]
Необхідно відрізняти функціональний мутизм від органічного, або так званий акинетичний мутизм. Цим терміном позначають особливий стан, що виявляється у відсутності активних рухів і мови внаслідок ураження (травма, інсульт, пухлина) активних відділів ретикулярної формації, яка розташована в оральній частині стовбура мозку, при схоронності свідомості. Клінічні прояви даного синдрому розглядають як максимально виражену недостатність спонукання до промови. [3]
Особливості догляду за хворими мутизмом полягають в тому, що медсестра повинна підтримувати постійне спілкування з такими пацієнтами, використовуючи міміку, жестикуляцію. Розмови у поєднанні із засобами, що стимулюють діяльність нервової системи, дуже корисні і повністю знімають глухоту і німоту.
Якщо ж досі нормально сформована мова зникає під впливом психічних потрясінь чи будь - яких інших психічних травм, то це називається мутизмом. 1.Якщо мутизм постійний, його називають тотальним. 2.Якщо він проявляється лише в певних ситуаціях, то іменується виборчим. Причини психогенного мутизму - несприятливі психічні впливи: хронічні, субшокові, шокові. [4]
Механізми ж різні. В одних випадках мутизм викликаний реакціями пасивного протесту (ми називаємо його патохарактерологічним мутизмом). В інших він обумовлений механізмами, неоднорідними за своїм характером. Є два головних невротичних механізму мутизму: - істеричний; - фобічний Перший виявляється, коли від психічної травми шокового характеру мова паралізується і віднімається. Другий - результат страху мови (логофобія).
Він завжди вибірковий: в психотравмуючій ситуації дитина мовчить, в інших говорить нормально. Буває і змішаний мутизм: і істеричний і фобічний одночасно. Мутизм - розлад переважно шкільного віку. У дорослих він зустрічається рідко. Мова дитини,яка формується - наймолодша функція психіки. [5]
Тому вона найчастіше і ламається під впливом найрізноманітніших шкідливих факторів. Тому так поширені в шкільному віці заїкання і мутизм (вони часто поєднуються). Прогноз цього розладу зазвичай хороший, треба лише вчасно почати його лікувати. Однак це лікування буде неефективним, якщо медикам не будуть допомагати батьки і педагоги. [2]
Є в сучасній психотерапії два поняття: психотерапія середовища та психотерапія середовищем. Що це таке? Під психотерапією середовища розуміють поліпшення психологічного клімату в сім'ї, класі та школі, де навчається пацієнт, адже хвороба просто так не з'являється, вона завжди результат несприятливих впливів і конфліктів серед людей, що оточують людину. Діти найчастіше і є жертвою неправильної поведінки дорослих. У деяких випадках змінити мікросоціального середовища не вдається.
Тоді потрібно вилучити дитину з цього середовища: перевести в інший клас, дитячий садок, піонерський табір, санаторій. Це і називається психотерапією середовищем. Часом і буває так, що дитину вилучили з ненормальною середовища і мутизм припиняється без будь-якого медикаментозного впливу. Діти з мутизмом потребують дбайливого відношення. Їх не потрібно карати і вимагати від них мови. [3]
Відомі випадки, коли дітей з мутизмом суворо висміювали, лаяли, ображали, принижували, в перші хвилини уроку викликали до дошки і не відпускали до кінця уроку («поки не заговорить») - все це тільки озлоблює дитину, поглиблює її стан. Особливо потрібно бути делікатним і обережним стосовно дітей з лишком чутливих, вразливих, ранимих - в силу своїх індивідуальних властивостей вони схильні до невротичних розладів і реакцій протесту. Зустрічаються й інші види мутізму. Ці небалакучі діти відрізняються своєю дивовижною здатністю замикатися в собі під впливом самих незначних причин. Втратив марку, про щось прочитав, хтось на нього косо подивився - і така дитина і без цього відрізняється малою балакучістю, замовкає, і ніщо не може спонукати його до промови. [2]
Передбачити всі випадки які можуть бути для такої дитини психотравмуючими, неможливо. Самі по собі несприятливі дії є не причиною а приводом посилення в такому індивіді його природної мовчазності. Цей вид мутизму називається аутистичним. Рідше зустрічається мутизм в рамках важких душевних захворювань, але в таких випадках тяжкість розладу настільки велика, а дивності в поведінці дитини настільки помітні що пацієнта негайно ведуть до фахівця. [5]
Для лікування мутизму за призначенням лікаря застосовують метод розгальмовування. Після ін'єкції 1 мл 10% розчину кофеїну через 3-5 хв. хворому внутрішньовенно дуже повільно (1 мл / хв) вводять розчин амиталнатрію до появи стану легкого сп'яніння. Як правило, досить однієї процедури. Завершуючи процедуру, медсестра повинна кілька разів протягом дня лікування змушувати хворого відповідати на питання і вступати з ним у розмову. [1]
Особливу форму мутизму являє собою сурдомутизм (від лат. Surdus - глухий) - функціональне порушення слуху і мови. На відміну від глухонімоти, зумовленої стійким органічним порушенням слуху, сурдомутізм носить тимчасовий характер. Частіше спостерігається у воєнний час як один із проявів контузії (Див. Контузія). Мова і слух при сурдомутізме зазвичай швидко відновлюються під впливом розгальмовуються терапії, а іноді - і без спеціального лікування. В окремих випадках захворювання приймає затяжний характер і вимагає комплексного впливу лікарів (психоневрологів і оториноларингологів) і педагогів (логопедів, сурдопедагогів). [3]
Сурдомутізм (глухонімота) - відсутність сприйняття зверненої мови і мовного спілкування з оточуючими. Найчастіше даний стан зумовлено вродженим генетичним дефектом слухового апарату або придбаної в ранньому дитинстві (приблизно до 3-х років) глухоти. Дитина, не сприймаючи мову оточуючих його людей, не може навчитися говорити або ж забуває засвоєну ним мову. При настанні глухоти після 5-7 років придбані мовні навички зберігаються, але змінюються. Німота, таким чином, є наслідком глухоти. [2]
Спадкова глухота може бути основним симптомом або бути одним із проявів уражень ряду органів і систем. Розрізняють понад 60 типів спадкової глухоти.
Вроджена глухота виникає в ембріональному періоді під впливом шкідливих факторів, що впливають на її подальший розвиток органу слуху. Аномалії розвитку слуху особливо виражені в перші 3-4 місяці вагітності (в період закладання органу слуху), що обумовлено інфекційними (вірусними) агентами, сифілісом, токсичними (зокрема медикаментозними), радіаційними, гормональними факторами, авітамінозом.
Придбана глухота спостерігається частіше, ніж вроджена. Найбільш часто глухота розвивається при цереброспінальному менінгіті, скарлатині, при кору, тифі, сифілісу, дифтерії, грипі та коклюшу.
Серед інших причин глухоти велике місце займають травми черепа. Родова травма, здавлення головки при вузькому тазі, накладення щипців, тривала асфіксія можуть призвести до ураження слуху. [1]
Висновки
Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Формування мови є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Нормально що розвиваються діти володіють хорошими здібностями до оволодіння рідною мовою. Мова стає важливим засобом зв'язку між дитиною та навколишнім світом, найбільш досконалою формою спілкування, властивій тільки людині.
Оскільки мова - особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку повинні бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат, збережений слух. Ще одна неодмінна умова - повноцінне мовне оточення з перших днів життя дитини. [1]
Порушення мовлення можуть бути двох видів: афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні) та неафатичні (дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм).
Порушення мовлення можуть відбуватися з різних причин. Це несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори, а також умови навколишнього середовища. До причин порушення мовного розвитку можна віднести: внутрішні патології у розвитку плоду, родові травми і недостатнє постачання мозку киснем, захворювання в перші роки життя дитини, травми черепа, спадковість та шкідливі звички матері під час вагітності. Різноманітність мовних порушень пояснюється складністю і багатоступінчатостю мовних механізмів. [3]
Список літератури:
1. Архипова Є. В. Про теорії та практику розвитку мовлення учнів / / Початкова школа. - 1997. - № 6. - С. 6 - 10.
2. Волкова Л.С., Лалаева Р.І., Мастюкова Є.М. Логопедія: Навчальний посібник д / Пед.ин-тов по спец. "Дефектологія" М.: «Просвещение», 1989. - 527 с.
3. Ефименкова Л.М. Корекція звуків мови у дітей: Кн. для логопеда. М.: Просвещение, 1987. - 199 с.
4. Іваненко С.Ф. Формування сприйняття мовлення у дітей з важкими порушеннями вимови: Кн. для вчителя. М.: Просвещение, 1984. - 144 с.
5. Ляпидевский С.С., Панченко І.І. Порушення мови і голоси у дітей / / Посібник для студентів дефектологічного фак-ту пед. ін-тів. М.: «Просвещение», 1975. - 144с.
6. Панасюк О.Ю., Панасюк І.В. Універсальна тестова установка для дослідження і тренування сприйняття та реалізації мови. М., 1983. - С. 97-103.
Комментариев нет:
Отправить комментарий