Урок для школи або дитячого садка

Український рушник

Вихователь.

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати, Привітним, гожим словом віншувати. Прийміть же хліб на мальовничім рушникові. Про цей рушник сьогодні йтиме мова!

(Коровай кладуть на столі на вишиваному рушнику).

-                      Хліб і рушник — одвічні людські символи. Це ознака гостинності українського народу. Кожно­му, хто приходив із чистими помислами, підно­сили цю святиню.

Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє сер­цю кожного з нас! Простий, скромно оздоблений рушник висить у кожній сільській хаті біля поро­га на кілочку. Ним витирають руки, з ним доять корову, пораються біля печі.

1-а дитина.

Вишиваним рушничком Стіни прикрасили.

Подивись, як у нас гарно,

Матусенько мила.

Вихователь. У різних районах України його на­зивають по-різному: «утиральник», «утирач», «стирач» тощо. Рушник — обличчя оселі. Він характеризує жіночу працьовитість, майстерність, охайність. У народній пісні говориться:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця, всі чистенькі І водиці повненькі.

-                      Без рушника українці не обходилися. Він за­вжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» — ручник, тобто рушник. З давніх- давен у чарівну силу рушника вірили, як у добро­го чарівника, який збереже від лиха. Звідки ж бо взятися такій силі?

-                      Сила рушника — у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах. Узори на рушниках — то давні забуті символи:

ü     ромб із крапкою посередині — засіяна нива;

ü     вазон чи квітка — дерево від неба до землі;

ü     людська фігурка — знак берегині хатнього вогнища;

ü     вишиті кривульки — знак води, а де вода — там життя;

ü     ламана лінія — безкінечник;

ü     чотирикутники — то символ сонця; квадрат означає поле.

-                      Коли добре придивитися, можна помітити на багатьох рушниках два однакові кольори. Які?

-                      Що означає чорний колір?

-                      Це колір нашої землі родючої, а інколи смут­ку. А що означає червоний колір?

-                      Це колір калини, яку завжди любили і ці­нували в Україні, колір щастя, ясного сонечка, кохання.

·                     Коричнева — щаслива дорога.

·                     Зелена — зустріч із добрими людьми.

·                     Синя — блакитне небо.

·                     Жовта — символ здоров’я й успіху.

Крім калини, люди на рушниках вишивали й інші рослини. Які? (Троянди, ромашки, волош­ки, маки, мальви, барвінок, чорнобривці, колоски пшениці)

-                      Що ще доповнювало орнаменти рушників? (Птахи)

2-а дитина.

Вишиваю рушничка різними нитками,

Там калина молода й ружі з солов’ями.

І барвінку синій світ, кущ рясного глоду.

Український рушничок — символ мого роду.

Вихователь. З рушником, як і з хлібом, прихо­дили до породіллі, вшановували появу немов­ляти в родині, зустрічали рідних, одружували дітей, виряджали в дорогу батька, сина, про­воджали людину в останню путь. Виряджаючи сина до армії, за давнім звичаєм, мати давала грудочку землі — як символ рідного дому, хліб як символ благополуччя, рушник — як поба­жання щасливої дороги.

-                      Використовували, рушники і в обряді бу­дівництва хати. У давнину, коли будували, такі рушники давали майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі в кутку вішали образ, а на нього — рушник. Не обходилось без рушника і в хліборобських обрядах.

Рушниками скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин (щоб велось у господарстві). А ви знаєте, скільки потрібно рушників ви­шити, щоб до весілля встигнути і до заміжжя приготувати?

У коморі сволок —

На ньому рушників сорок.

Біжіте, принесіте,

Боярів прикрасіте.

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди,

Шануйте ті, що дала мати.

Готуйте дітям — з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

Любімо один одного

Доброта, великодушність, жаль, співпереживання

хіба не прагнемо ми, щоб наші діти мали хоча б одну з цих рис, не кажучи вже про усі відразу?

Що ж таке доброта? Кожен розуміє це поняття по-своєму. Хтось вважає, що доброта - це просто вміння ділитися, хтось вкладає в це поняття глибший зміст, вважаючи, що бути добрим означає вміти виба­чати, уміти розуміти іншу людину. Перше, що необ­хідно зробити дорослому, це всерйоз замислитися про виховання доброго малюка - домовитися про те, як саме вони розуміють це слово - ДОБРОТА.

У період раннього та дошкільного дитинства дитяча душа надзвичайно ніжна, чутлива, тендітна, слабка. Іноді незвичайні, на перший погляд, події залиша­ють у ній глибокий слід на все життя. І тільки через великий проміжок часу, коли зерна, що потрапили в душу малюка в ранньому дитинстві, дають плоди, ми, дорослі, починаємо пригадувати, де корені того нега­тиву, який спостерігаємо в поведінці підлітка, юнака чи навіть дорослої людини.

Відтак саме цей дитячий вік ми, дорослі, маємо зро­зуміти, відчувши себе хоч на деякий час дитиною, з її способом мислення та життя, щоб уміти виховувати і навчати з усією дорослою мудрістю. Мудрість влади педагога чи батьків над дитиною, за словами В. Су- хомлинського, - це безмежна можливість зрозуміти дитину, її світобачення. «Маючи доступ до казкового палацу, ім’я якому «Дитинство», - пише В. Сухом- линський, - я завжди вважав за конче потрібне ста­ти певною мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас, як на людину, що випадково проникла за брами їхнього казкового світу, як на вар­тового, що охороняє цей світ і якому байдуже, що ро­биться там, усередині цього світу».

На першому етапі роботи з формування у дітей ду­ховно-моральних якостей, людяності і доброти, ми з’ясовуємо для себе: які ж цінності необхідно вихову­вати в дитинстві? Насамперед визначимося з понят­тям «цінність». З усього розмаїття словникових і ав­торських визначень категорії «цінність» вважаємо за необхідне виокремити такі: цінності - це, за Ольгою Сухомлинською, утворення, в основі яких лежать по­чуття людей, спрямовані на ідеал, ідеальне, те, до чого людина прагне. Моральними цінностями є нормальні уявлення про Добро і Зло, Справедливість, Чесність, Ввічливість, Чуйність, загальнолюдські ідеали, нор­ми, принципи життєдіяльності.

Для формування духовної особистості на основі моральних цінностей ми визначили для себе такі завдання:

-                      пробудження в дитини бажання бути моральною;

-                      формування в дітей моральної свідомості на основі організації їхніх моральних стосунків через включення у стихійну або спеціально організовану діяльність;

-                      формування у дітей розуміння та особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини; вироблення етико-естетичного ставлення до життя і своєї життєдіяльності;

-                      формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

-                      розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;

-                      підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

-                      подолання кризових станів дитинства, новоутво­рень, що виникли у психіці дитини під впливом анти­соціальних виявів.

Особливістю формування гуманістичної спрямова­ності особистості є те, що цей процес не можна обме­жувати якимись певними формами освітньо-виховної роботи, місцем у режимі дня, тривалістю в часі.

Дитина здобуває соціальний досвід постійно, а ви­хователь постійно насичує його відповідним змістом. Уся атмосфера дошкільного закладу - поведінка до­рослих, спілкування, спільна діяльність дітей - сприяє реалізації цієї мети.

Причому поряд із запланованими та підготовлени­ми вихователем формами роботи ми використовуємо всі події, які відбуваються поза планом. Нова іграшка, квітка, що розквітла, повернення товариша по групі після хвороби в дитячий садок і багато інших подій - усе це може стати для дітей предметом соціально-емоційного переживання та осмислення. Майстер­ність вихователя саме й полягає в умінні доцільно й адекватно апелювати до почуттів і досвіду дітей, так­товно й делікатно обговорювати з ними питання, що їх хвилюють, ненав’язливо й точно допомагати в цін­нісному освоєнні світу людей.

У технологіях виховання людяності та доброти ди­тина є водночас об’єктом і метою виховання та суб’єк­том соціально-морального розвитку.

Роз’яснення суті гуманного ставлення до людини починаємо з найближчих людей. Наприклад, обгово­рюємо з дошкільнятами питання: «Що ти знаєш про свою маму? Скільки мамі років? Що мама любить? Що їй більше подобається: слухати музику, читати, вишивати, малювати? Якою мама була у твоєму віці? Чим мама відрізняється від інших жінок? Чи є в мами подруги? Як вона ставиться до своєї мами, твоєї ба­бусі? Як ти піклуєшся про маму?».

Зміст гуманності можна проілюструвати ситуаціями з досвіду дітей. Дитина має усвідомлювати, що члени сім’ї пов’язані родинними зв’язками не лише із нею самою, а й між собою, незалежно від неї. Пропоновані для об­мірковування ситуації можуть бути такими: «Уявіть собі сім’ю: мама, тато, бабуся, син 10 років, донечка 5 років. Як зробити так, щоб у вихідний день усі відпочили?».

Слід надавати дітям можливість визначати своє місце та право у розв’язанні сімейних справ: «Мама вважає так, тато - ось як. А що пропонуєш ти? Давай порадимося. Порадитися - означає, що кожен ви­словлює свою думку, а потім ці думки обговорюються та приймається спільне рішення».

Важливо, щоб дошкільнята розуміли: взаємини людей - велика цінність, їх треба підтримувати та збагачувати. Слід учити розуміти стан іншої людини, поважати її почуття, рахуватися з її інтересами: «Що відчуває людина, коли їй бажають здоров’я?», «Чи зрадів Петрик, коли ти привітав його з днем наро­дження?», «Чому дівчинка заплакала, коли загубила свою іграшку?» тощо.

Всі ці форми та методи допомагають нам у роботі щодо формування у дошкільнят духовно-моральних цінностей, доброти.

Зразки добрих слів та висловів, які мають засвоїти діти

Вітання: доброго ранку, добрий день, доброго вечо­ра; доброго здоров’я; моє вітання; радий вас бачити; вітаю вас; радий зустрічі; привіт.

Прощання: до побачення; до зустрічі; на добраніч, бувайте здорові, бажаю всього найкращого; щасливої дороги; уклін вам; щасливого повернення, чекатиму на зустріч. Вибачення: пробачте, будь ласка; прийміть мої вибачення; зрозумійте мене; прошу пробачення; даруйте; я був неправий.

Прохання: будь ласка, будьте ласкаві; чи не могли б ви; дозвольте; прошу вас.

Побажання: вітаю вас; доброго здоров’я; смачного; з днем народження; щасти вам; мир вашому дому; хай щастить; бажаю всіляких гараздів.

Подяка: щиро дякую; спасибі; ви дуже люб’язні; прийміть мою вдячність; вдячний вам.

Знайомство: будьмо знайомі; радий знайомству з вами; дозвольте з вами познайомитися.

 «Чи може Баба Яга бути доброю?»

Педагог пропонує вихованцям придумати, що Баба Яга може бути не тільки страшною, замислитися, чому вона буває злою. Чи не від того, що її хтось образив? А може, у неї щось болить?

Словничок моральності

Дуже важливо, щоб діти засвоїли категорії гуманіз­му як морального явища. Вони мають розуміти зна­чення моральних понять. Поряд із конкретними при­кладами, що ілюструють відповідні поняття, варто дати визначення гуманної поведінки та якостей осо­бистості.

Вдячність - почуття прихильності до людини за зроблене тобі добро, доброзичливе ставлення.

Ввічливий - той, хто дотримується загальноприй­нятих правил спілкування, привітний.

Великодушність - прекрасні душевні якості, благо­родні почуття, доброзичливість до людей.

Відповідальність - знання своїх прав та обов’язків, готовність виконувати те, що належить.

Добро - все позитивне, що служить благу людини, світле, радісне, життєствердне.

Доброзичливий - той, хто бажає добра іншим лю­дям, готовий їм допомагати.

Душевний - сповнений щирої любові до людей та довкілля.

Життєлюбність - інтерес до життя й вдячність за нього.

Любов - почуття сердечної прихильності, потреба в іншій людині.

Скромність - стриманість в оцінці своїх достоїнств, переваг, небажання хизуватися ними.

Співпереживання - переживання почуттів іншого, бажання підтримати, бути разом у радості й біді.

Чесність - правдивість, здатність правильно, об’єк­тивно оцінювати себе та інших.

Щедрість - подільчивість, готовність та вміння до­помагати іншим.

Щирість - відкритість іншим людям, відвертість, здатність відчувати радість від спілкування.

Дошкільнята охоче передають уявлення про гу­манні вчинки та взаємини в образотворчій діяльності («Моя сім’я», «Життя», «Добро»), Можна запропону­вати дітям намалювати улюблену людину у вигляді сонця, квітки, дерева тощо.

Що таке доброта?

(конспект заняття для дітей середньої групи)

Мета. Розширювати знання дітей про моральні риси характеру. Формувати морально-етичні уявлен­ня та адекватні форми поведінки; тренувати психо­моторні функції; спонукати до рухової активності; розвивати уяву; неординарне мислення.

Обладнання. Сюжетні картинки, герої казок «Ко­лобок», «Зайчикова хатинка», «Буратіно», «Гуси- Лебеді».

Хід заняття

1.                   Привітання.

Діти, що таке доброта? Де вона є? Сьогодні, віта­ючись, ми поділимося один з одним краплиною своєї доброти. (Діти складають долоні, дмухають у них і пе­редають один одному).

Як ви гадаєте, на що схожа доброта? Якого вона кольору? Тепла чи холодна? Що означає бути добрим? Що треба робити, щоб добра на землі ставало більше?

(Педагог читає оповідання В. Осєєвої «Сини»).

Діти, як ви вважаєте, чи всі сини виявили добро­ту? Чому ви так вважаєте? (Обговорення твору).

2.                   Колективне складання «Правил доброти».

-                      Нікого не ображати.

-                      Всім допомагати.

-                      Бути уважним.

-                      Бути чуйним до оточення.

-                      Нікому не заздрити.

3.                   Фізкультхвилинка.

Звучить пісня «Что такое доброта?», діти викону­ють танцювальні рухи.

4.                   Вправи на усвідомлення. «Вчинки».

(На екрані показуються слайди з різними вчинками — добрими та злими, дітям необхідно охарактеризувати кожен вчинок. Якщо вчинок добрий — діти отримують червоне сердечко, якщо злий, то синє).

Діти, давайте порахуємо, яких вчинків було біль­ше: добрих чи злих?

Вправа «Порівняй героїв»

Колобок - Лисичка;

Зайчик - Лисичка;

Буратіно - Карабас Барабас;

Оленка - Баба Яга.

Як ви думаєте, чи завжди злі герої були злими? Що могло трапитися, щоб вони подобрішали?

5.                   Прощання.

Діти стають у коло, передаючи «чарівну паличку», називають, що вони бажають своїм друзям.

З глибини століть

Василь Скуратівський

Рослини нашого краю !

Споконвічна любов нашого народу до лісу і зела загальновідома. Первісна релігія предків ґрунтувалась на шанобливому, побожному ставленні до нашого зеленого друга. Не тільки окремі породи дерев, але й цілі гаї до впровадження християнства вважалися священни­ми. В давніші часи заборонялося стинати живі дерева; якщо розкор­човували площі для обробітку землі чи заготовляли ліс під будівництво, то робили це лише тоді, як «дерево спало», себто взим­ку (січень-лютий). Брати сире дерево також не годилося — «бо во­но живе, і лісовик розгнівається та помститься».

Особливо поетично відтворила цю любов людини до природи Ле­ся Українка в поемі «Лісова пісня». Кожне зело, на думку авторки, яка якнайповніше використала народні уявлення — живе створіння, має душу, навіть розмовляє зі своїми співбратами, а тому — «Німо­го в лісі нема нічого!»

Мітологічні вірування пов'язані і з багатьма рослинами, їм також приписується тотемна сила, котра здатна «чути людський голос», а відповідно й виконувати магічну дію. Окрема група зела репрезен­тує, так би мовити, позитивну ролю (любисток, тоя, тирлич й ін.) та негативну (чортополох і певною мірою часник). У побуті діоди широко використовували рослини з лікувальною метою, а також як приворотній засіб. Про це йтиметься в цьому розділі.

Мак

Хоч і кажуть, що «сім год мак не родив і голоду не було», а все ж у нашого народу до цієї рослини особлива повага.

Його плоди використовувалися для приготування різноманітних страв, зосібна печива. Чого варті лише славетні вкраїнські маківни­ки з медом — найулюбленіша їжа дітвори й дорослих!

Не менш важливу ролю відігравав мак і в обрядових дійствах. ІЦороку на Маковія кожна господиня вважала за непорушний обов'язок посвятити макові голівки в церкві. Ці зерна вважалися відворотом од нечистої сили — чортів, відьом, вампірів. У багатьох родинах напередодні свят (Різдва, Нового року, Трійці та ін.), аби убезпечитися від нечестивців, обсівали маком подвір'я, хату та гос­подарські будівлі. Вважалось, що нечиста сила не зможе проникну­ти до оселі, доки не визбирає всі насінини. Допоки вона полювати­ме за ними, пропіють півні, з погуком яких нечисть пощезне.

За допомогою макових зерен викликали дощ. Позаяк довго стоя­ла посуха, то брали посвячені на Маковія голівки й ішли в поле до кринички. Якщо воду посипали зернями з пучок — «то це на дрібний дощ», а коли кидали жменю — «на зливу».

Особлива магічність приписувалася дикому макові, який у народі називали відюком, самосієм чи скакуном. У давніші часи він зрос­тав майже на всіх городах та обочинах шляхів, і люди не винищу­вали його — «бо то відворотна сила». Насіння відюка було вельми помічним од «злого ока» — людей, котрі здатні насилати всілякі хвороби. Для цього достатньо обсипати маком поріг і примовити:

Відскочте, вороги, від мене,

Як мак від маківки, —

Тоді будете мене поминать чи ругать,

Як визбираєте сей мак!

Найкращим засобом від зурочення вважалося у віночок або в ко­су вплести кілька пелюсток живого маку. Було навіть окреме свят- це, коли юнки спеціально ходили в поле і плели віночки з маку-відюка. Про його оберегову силу мовить такий вислів: «Не в поміч і дяк, як не посієш мак».

Ця рослина, окрім практичного застосування, відігравала важли­ву обрядову ролю. Скажімо, маківка втілювала безконечник, який не має ні початку, ні кінця. Перелічити, а тим паче визбирати роз­сипаний мак практично неможливо, бо — «скільки зірок у небі, стільки маку в маківці». Не випадково у замовляннях досить часто згадується маківка як символ безконечності: «Як не можна із цього маку нікому щоту знімати, так би не можна людям на мене, раба Бо­жого Івана, гніва класти до суду судного, до віку вічного і до гробу Божого».        У традиційному побуті та віруваннях мак і нині не втратив своєї давньої слави й доцільності. Попри всі заборони, пов'язані з поши­ренням наркоманії, люди продовжують висаджувати на городах цю рослину.

Барвінок

Ця вічнозелена рослина широко оспівана у веснянках та гаївках, весільних піснях, фігурує у прислів'ях і приказках. В Україні вель­ми шанували це обрядове зело за його красу та морозостійкість, — протягом усієї зими тендітні листочки нагадують про вічну мо­лодість. Відтак барвінок традиційно символізує дівочу красу й палке кохання:

Ой в городі не метено,

Барвінком заплетено. —

Піди, дівко, позамітай Та барвіночок порозплітай...

Барвінок уважається провісником тепла. У відомій веснянці* ко­ли запитують красну весну, що принесла вона в подарунок, чують у відповідь:

Да принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко,

Да хрещатий барвінок,

Да запашний васильок.

Традиційно хрещатим барвінком (барвін-зіллям, барвінцем, зе­ленкою тощо) обсаджували могили. Він символізує незрадливу пам'ять про небіжчика, вічний смуток, спокій та затишок (звідси й народні назви — могильник чи могильниця).

Найчастіше використовували його при виготовленні вінків, їх плели на родини й мерлини. Особливо популярним було вінко- плетіння на весіллях. Майже в усій Україні подруги молодої на дівич-вечорі із заготовлених напередодні барвінкових стебел плели обрядовий вінець:

Ой вінку, наш вінку,

Хрещатий барвінку,

А я тебе плела Та вчора звечора,

Та повісила тебе Я в теремі на дереві

На шовковім шнурочку,

На золотім кілочку.

З етнографічної літератури відомий давній обряд, коли вкраїнські дівчата в неділю перед Покровою вирушали в «похід по барвінок». Після відправи в церкві, прихопивши з собою всіляких ласощів (горіхи, гарбузове та соняшникове насіння, фрукти), йшли гуртом у не з піснями збирати барвінок. Відшукавши густе барвінисько, співа­ні різноманітних пісень, у яких згадується ця рослина. Невдовзі при­ходили хлопці й забави тривали до заходу сонця. Перед тим, як вер­татися додому, дівчата рвали зілля й складали в кошики, а хлопці допомагали їм. Плели віночки, які тут же прилаштовували на голови, а решту барвінку брали з собою — «щоб вистачило до нового сезону».

Барвінком прикрашали також коровай, з його листочків виготов­ляли обрядові квіти для дружок. У весільному ритуалі вічнозелене зілля символізувало вірне кохання, чистоту шлюбу, незрадливість у подружньому житті.