План
1.
Зміст
ідеї соборності та етапи її утвердження.
2.
Тарас
Григорович Шевченко- батько української національної
ідеї.
3.
Відображення
ідеї в історії родини в трагічні роки
Голодомору 1932-1933 роки та Великої
Вітчизняної війни.
Зміст
ідеї соборності та етапи її утвердження
Ідея соборності бере свій початок від обєднання
давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а їі філософське
корінвя сягає часів Візантії. Протягом віків їі
практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван
Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVІІ - початку ХХ ст., коли
українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією,
Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для
боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна
єдність.
В
результаті ухвалення ІІІ
Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена
Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в
жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій
створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської
Народної Республ іки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про
втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний
Передвступний договір про обєднання УНР і 3УНР, у якому було заявлено про
непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу.
22 січня 1919 р. у
Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, ча яких був проголошений
Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про
обєднання УНР і 3УНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох
тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в
єдину соборну Українську державу, я ка відтоді ставала гарантом
загальнонаціональних інтересів українців. Століттями
розірваний український народ визволився з неволі і воззєднався на своїй землі в
єдиній Українській державі. Акт Злуки був глибоко детермінований історично і
спирався на споконвічну мрію українського народу про Незалежну, соборну
національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й
територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення
політичної нації. Вперше за 600 років він став реальним кроком до обєднання
українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в
Україні. На
жаль, це обєднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так,
що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А
методи, якими було здійснене нове об'єднання
сходу і заходу в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні
рани. Ці вікопомні історичні події
сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократич ної Україн
и та утвердження національної ідеї. Отож зрозуміло, чому однією з перших акцій,
до яких вдалися патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме 21 січня
1990 р., став живий ланцюг між Києвом і Львовом як символ духовної єдності
людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної
України.
День Соборності - це нагадування про
те, що сила нашої держави - в єдності українських земель. А поразка Української
Народної Республіки нагадують сьогоднішньому українському суспільству про його
роль у формуванні якісної і вольовоЇ політичної еліти, здатної гідно
відповідати на геополітичні виклики, які стоять перед сучасною Україною. Сьогодні ми віримо, що територіальна цілсність України,
скріплена кровю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.
Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо
досяґги величної мети - розбудови економічно й духовно багатої, вільної й
демократичної України, щоб показати нашим пращурам, що ми - гідні нащадки, а
зробити це можливо лише працею в імя святої памяті борців за волю України,
добробут Нинішніх і наступних поколінь. Відзначення Дня Соборності, вшанування
творців Акту Злуки - це не тільки суспільна потреба, а й моральний імператив
берегти світлу память незліченних жертв, протягом вјків принесених українським
народом на олтар незалежності, соборності, державності.
Тарас Григорович Шевченко-
батько української національної ідеї
Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати "батьком"
української національної ідеї сформованої в традиційній для цивілізованої
Европи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити "зв'язок часів",
але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично
втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну
асиміляцію, в европейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у
майбутне, надію і сподівання: "Початок тут було покладено ідейною
програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д.
Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій
Україна в потоці історії, в едності минулого, теперішнього і майбутнього
("і мертвих, і живих, і ненароджених") уперше постае як самостійна
філософська проблема. Оцей синтетичний погляд на свою національну (етнічну)
спільноту як на единий, розгорнутий в соціальному часі
й"соціалізованому" просторі континуум і водночас як на суб'екта
всезагального історичного процесу ми називаемо в дусі традиційної
філософсько-класичної термінології національною ідеею". Оцінка
політичних поглядів Тараса Шевченка
в різних наукових школах досить часто є відмінною і, навіть, суперечливою. Багатоrранність
його творчості та роль яку вона відіграла в становленні сучасної української
нації змовили прагнення прикильників різних політичних доктрин
"прихилити" його авторитет "на свій бік". В суспільній
думці поет часто перетворювався в "міф", який було зручно
використовувати для маніпуляцїї масовою свідомістю та виправдання тих чи інших
дій. Для представників радикально- націоналістичного напрямку української
політичної думки Т.Шевченко
був "Пророком", "батьком нації", "затятим ворогом
Росії та москалів". Для різного роду соціалістів,
"бездержавників" у першу чергу "Кобзар", "захисник
прав кріпаків", "борець за соціальне визволення та дружбу
народів".
В аналізі еволюції творчості Т. Шевченка існуе
традиція, початок якій одним з перших поклав І. Франко. У роботі, написаній в рік 1ОО-річчя
народження Т. Шевченка він писав: "Поетичну дїяльність Шевченкову можна поділити на чотири періоди,
досить нерівномірні один до одного. Перший від 1838 до 1843, або від його
звільнення з кріпацтва до першого повороту на Україну. В цім періоді бачимо
поета ще під романтичним впливом. Він пише балади і сентиментальні думи та
історичні оповідання різної великості, які кульмінуються в поемі
"Гайдамаки", початїй 1838 і друкованій 1841. 3 цього ж часу походить
чудова поема "Катерина" ї друга поема все ще не надрукована в цілості
—"Черниця Мар'яна". В другім періоді, що тягнеться до його арешту
весною 1847 р., знаходимо тільки політичні поеми, як "Чигирин",
"'Суботів", "Іржавець" і ін. Далї вїд національного
українського становища поет переходить до соціальних питань і підіймає свій могутній голос в оборону
кріпаків ("На панщині пшеницю жала", "Сестра",
"Марині", "Сон", "Посланіе до мертвих, і живих, і
ненароджених землякїв моїх"). Так він став пророком цього народу,
розриваючи немилосердно завісу політичного і національного насильства. Та
несподівана катастрофа спинила його працю і навіть сховала багато його віршів
від громадянства на декілька десятиліть" .
Гостро
критикуючи представників української еліти Т. Шевченко все ж не втрачае надії
на те, що націю вдасться об'еднати в ім'я її визволення, визволення цкраїни і
кожного українця. У цьому проявляеться його глибока мудрість та послідовна
державницька позиція.
Свобода е центральною катеrоріею для всіх
великих поетів-романтиків тогочасної Европи — Байрона, Міцкевича, Пушкіна.
Однак у Т. Шевченка воно досягае апогею свого розвитку. Як відзначае В. Барка
"Без сумніву, в Шевченка поняття евободи при всенародному і вселюдському
значенні мало найбільш персональний карактер, порівнюючи з поезіею всіх його
сучасників (виділення В. Барки О.С.);
для нього воля народу була одночасно конкретною і особистішою волею кожної
окремої людини в загальному складі. Шевченкові чужий модель ідеологічного походження
з"програм", що озвучували народ, ніби отару в загорохп, звідки
виводять "единим махом" на пастівник свободи і зоставляють худобою
під батогом нового "хазяїна".
Україна, ії
минуле і майбутне стоїть в центрі політичних поглядів Т. Шевченка. Поряд з цим значне місце
в них займають і ряд інших проблем, зокрема доля всіх поневолених народів і
слов'янеьких, зокрема. У багатьох поезіях він з теплотою згадуе чеських і
словацьких "будителів", що поклали початок демократичного
слов'янофільства. Для поета близькою є ідея того, що в майбутньому "зіллються
слов'янські ріки" в одне море, але при цьому він твердо стоїть на позиції
того, що
"в своїй хаті своя правда, і сила, і воля", Цей принцип був
центральним в ідеї слов'янофільства, викладеній у програмних документах
Кирило-Мефодіївськоrо товариства і саме його послідовно дотримуеться Т.
Шевченко.
Діяльність
Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох
міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою
інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного
розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно
небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала
поштовх до рішучого
наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної
боротьби української демократичної інтелігенції
проти російського царату.
Широка робота по забезпеченню ідейних засад
національного відродження, розпочата учасниками товариства після заслання,
відобразила і, в значній мірі вплинула на становлення в українському основних
парадигм у формуванні програм діяльності по забезпеченню Україні та українцям
умов збереження власної ідентичності. Відомий історик Д. Дорошенко
підкреслював, що " ідейне значіння братства було величезне. Можна сказати,
що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії
українського національного відродження. Тоді як традиція окремого політичного
розвитку в Україні існувала тривалий час, сучасний націоналізм - доктрина, за
якою люди спільної культури повинні скласти незалежну державу з'явися на цій
території досить пізно. Уважний дослідник побачить, що перші активні прояви
націоналізму серед груп освіченої інтелігенції в Україні можна спостерегти вже
на початку дев'ятнадцятого сторіччя і в середині того сторіччя Тарас Шевченко,
найбільше ім'я в українській літературі, надав поетичної експресії
націоналістичним прагненням. Це вже
значно пізніше, були сформовані виразно політичні організації, що прагнули реалізувати
в Україні націоналістичну ідеологію".
Т. Шевченку
вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління
українців, поеднати соціальний та національно-визвольний, державницький
моменти, протистояння яких призводило в минулому до несконсолідованості
української нації та їі поразок у вирішенні цих самих соціального та
національно-визвольного питань. М. Костомаров, створивши концепцію українського
історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету
нації та їх вплив на ії історичну долю. Він поставив проблему необхідності
врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок
про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої
державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, що виховати "державницький
дух". П. Куліш, намагаючись продовжити місію Т. Шевченка та розвиваючи
де-факто ідеї М. Костомарова, гостро поставив проблему формування власної
національної
еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з
інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виковання національного духу та
державницького мислення.
Великий син свого народу , Тарас Григорович Шевченко , був ,є і
залишаться чи не єдиним поетом України
чия творчість повністю пронизана ідеями єдиної вільної України. Він завжди
описував Україну , як краї найродючішої
землі ,найпрацьовитіших людей та ,як безсоромно інші підкоривши Україну
користуються її багатствами наприклад, він писав: « І на Січі мудрий німець картопельку садить»
(поема-посилання «І мертвим ,і живим , і ненародженим …»)
Духовного батька нації – Шевченка
,завжди гнітило те що , його рідна не може бути цілісною та не перебувати під
жорстоким гнітом імперій,до яких входила. Під цим впливом він писав : « І ми не
ми , і я не я»(поема-посилання «І мертвим ,і живим , і ненародженим …») Цими
словами він пояснював ,що не може бути повноцінним українцем ,коли його
батьківщина перебуває у скрутному становищі та не може самостійно розвиватися.
Шевченко у своїй творчості
звеличував боротьбу предків ,які боролися за визволення України. У своїй поемі
«Гайдамаки» поет прославляв збройне повстання ,яке набуло загальнонаціонального
значення ,та увійшло в історію під назвою –Коліївщина. Шевченко казав :»Мої покійні
земляки нітрохи не поступалися будь-якій європейській нації, а в 1768 році
Варфоломіївську ніч і навіть першу Французьку революцію перевершили. Єдине, чим
вони відрізнялися від європейців, - у них усі ці криваві трагедії були справою
всієї нації й ніколи не розігрувалися з волі одного якого-небудь пройдисвіта,
подібного Катерині Медічі, що допускали нерідко в себе західні ліберали.».
Письменник завжди вірив що,
український народ зможе стати вільним та самостійним , трудолюбиві українці
нарешті зможуть розвивати своє господарство самостійно та не працювати на
заможних,заївщихся панів . Він ніби пророчив Україні нарешті об’єднатися та зажити новим більш
спокійним та щасливим життям . Цю ідею він висловив у вірші «Холодний яр» та «І
Архімед ,І Галілей»,де звучали такі рядки : «І повіє огонь новий» і « І на оновленій землі врага не буде ,
супостата ,а буде син ,і буде мати ,і будуть люди на землі».
Ідеї соборності України є невід’ємною частиною творчості Шевченка ,бо
для цуг сина народу завжди було головним процвітання та добробут його рідної
неньки України. Він завжди вірив ,що колись настане день і слова з його вірша справдяться .
І
оживе добра слава,
Слава
України
Хочеться вірити ,що все ж нам вдаться
справдити надії Тараса Григоровича Шевченка та зберегти соборність нашої
славетної України,щоб досягти якої мільйони українців ,наших предків поклали
життя . Що ми також не забудемо слова
гімну України та будемо берегти єдність нашої Батьківщини::
Станем,
браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В
ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне
море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще
у нашій Україні доленька наспіє.
Комментариев нет:
Отправить комментарий