КУРСОВА РОБОТА
Військова промисловість України
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Стуктура галузі військової промисловості України
2. Сучасний стан галузі
3. Розміщення підприємств галузі
4. Приклад підприємства, працюючого у сучасних умовах
(Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова.)
5.
Основні напрямки розвитку галузі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Військово-промисловий комплекс можна розглядати з різних
позицій - економічних, технічних, ідеологічних, моральних, але не можна
заперечувати той факт, що навіть у сьогоднішньому «демократичном » і
«пацифістськи-налаштованому» світі, ВПК є реальним і часто чільним політичним
інструментом. У зв'язку з цим військово-промисловий комплекс заслуговує
особливої уваги [4].
Вивчення проблем ВПК активно почалося за кордоном в
1960-1970-і роки. В американській науковій та політичній літературі є чимало
досліджень про сутність військово-промислового комплексу ( Г.Адамс , Ч. Міллс і
інші) [3].
У радянській літературі так само існувало багато
визначень ВПК. До речі , цікавий той факт , що в радянській офіційній
пропаганді та суспільних науках військово-промисловий комплекс вважався
частиною найбільш реакційних і агресивних правлячих кіл країн заходу, і заперечувалося
існування ВПК в СРСР (Р.А. Фармазян , Г.А. Арбатов) [2].
В узагальненому вигляді ВПК - це один з основних
елементів державно-політичної системи країни, що складається з трьох
взаємопов'язаних компонентів: промислово-економічного, військового і
державного, з підпорядкуванням вищого державного керівництва [3].
Військово-промислові комплекси провідних держав планети
становлять важливу частину сучасного світового індустріального і науково-промислового сектора. Загальний світовий обіг продукції
чисто військового призначення в 2014 році можна оцінити приблизно в 900
мільярдів доларів. При цьому в діяльності оборонних компаній домінуючу роль
грає внутрішній замовлення. Основним військовим виробником у світі є Сполучені
Штати Америки. Основний внесок у даний показник внесли США, провідні війни в Іраку
та Афганістані і в цілому «глобальну війну з тероризмом», Росія, Китай та Індія,
а також країни третього світу [6].
З діяльністю військово-промислового
комплексу органічно пов'язані мілітаризація економіки, загострення міжнародної
напруженості, підготовка і проведення агресивних воєн, втручання у внутрішні
справи суверенних держав.
В умовах капіталістичних країн військово-промисловий
комплекс об'єднує інтереси воєнно-промислових монополій і мілітаристських кіл
державного апарату, власників військових підприємств, вищих військових і
державних діячів, апарат мілітаризованої науки, політиків та ідеологів
відповідних кіл [6].
Військово-промисловий комплекс негативно впливає на
розвиток подій у світі - вдосконалення зброї, особливо масового знищення, її
розповсюдження посилюють небезпеку регіональних конфліктів і спричинюють
міжнародну напруженість [2].
1.
Стуктура галузі
Україна успадкувала від колишнього СРСР значний
військово-промисловий комплекс (ВПК). До України відійшла майже третина
колишнього союзного ВПК. Власне оборонна промисловість України представлена 700
підприємствами. Основу ВПК України на момент розпаду Союзу PCP становили 344
організації, в тому числі 205 виробничих об'єднань та організацій, із загальною
чисельністю зайнятих 1 млн 450 тис. чол.
Серед підприємств ВПК в першу чергу підтримки потребують
ті, які вже тепер або у найближчому майбутньому можуть бути
конкурентоспроможними на світовому ринку. Саме їм потрібна «фінансова
ін'єкція». Так, в Україні достатній розвиток отримали радіоелектроніка,
ракетно-космічна, танкова, суднобудівна та деякі інші галузі промисловості.
2.
Сучасний стан
галузі
Однак в ОПК України мають місце низка негативних
тенденцій.
У 2011 р. Україна випала із десятки основних глобальних
постачальників озброєнь, посівши 12-е місце (рейтинг SIPRI). Експерти вказують,
що низка озброєнь, які зараз пропонують українські компанії
О
3.
Розміщення
підприємств галузі
Більшість продукції галузі військової
промисловості виробляється на підприємствах військово-промислового комплексу.
Серед центрів виділяються Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків,
Сімферополь.
4.Приклад
підприємства, працюючого у сучасних умовах (Південний машинобудівний завод ім.
О. М. Макарова.)
Сучасне підприємство – складна система, що
об’єднує і використовує різноманітні ресурси: людські, матеріальні, фінансові,
інформаційні тощо. Ефективне функціонування підприємства неможливе без
вивчення їх сутності та взаємозв’язків. Від того як підприємства використовують
власні ресурси, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними
продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною мірою залежать
добробут населення й економічна могутність держави загалом [3].
5.
Основні напрямки
розвитку галузі
Вигідне військово-технічне співробітництво України з
іншими країнами дасть можливість створити відповідну інфраструктуру для
торгівлі зброєю та військовою технікою. Це зумовлено кількома чинниками.
1. На території України в момент набуття незалежності
залишилися великі запаси зброї та військової техніки, розміри яких набагато
перевищують потреби забезпечення національної безпеки країни.
ВИСНОВКИ
Військова промисловість - новий двигун економічного
зростання. Україна успадкувала від СРСР потужний військово-промисловий комплекс
. За роки незалежності ОПК тільки зростав, українська військова техніка
потрапляє не тільки на внутрішній ринок, але успішно продається за кордоном.
На думку експертів у українського військово -промислового
комплексу велике майбутнє. Україна успішно бере участь у всіх провідних
світових виставках новітнього озброєння, в нашій країні виробляється все: від
патронів до військових літаків. Продукція військово-промислового комплексу
України експортується в багато країн світу. Підтвердженням тому є контракти на
поставку наших БТР , танків «оплот» , літаків і так далі [2].
Стан ЗСУ та інших військових формувань, їх технічного
оснащення, оборонної промисловості й можливостей держави сформувати ДОЗ для
ефективної роботи показують, що формування та реалізація ВТП та ОПП стали
визначальними механізмами забезпечення національної безпеки й оборони держави [5].
Нині роль ВТП як системи прийнятих у державі офіційних
поглядів і конкретних напрямів діяльності органів державної влади з питань
розроблення, виробництва і розвитку ОВСТ, матеріально-технічних засобів і
забезпечення ними ЗС та інших силових структур для досягнення необхідної
обороноздатності країни, захисту національних інтересів у цілому зростає. З
огляду на визначення ВТП, її суті і змісту при формуванні та реалізації такої
політики в державі слід ураховувати світові тенденції:
• створення систем і механізмів довгострокового
прогнозування та планування розвитку ОВТ (з перспективою до 25–30 років);
• забезпечення координаційних механізмів технічного
оснащення не тільки ЗС, а й інших військових формувань для зменшення витрат на
ОВТ у державі;
• розширення міждержавного співробітництва з розробок,
виробництва та закупівлі ОВТ у межах ВТС;
• посилення ролі ВТП в інноваційному розвитку економіки
держави [1].
Аналіз стану ВТП та ОПП в Україні свідчить, що мають бути
вирішені питання формування цільових установок розвитку оборонної
промисловості, стратегії розвитку ОП, принципів, шляхів та необхідних ресурсів
розвитку ОП. Для розвитку ОП важливими питаннями є системний аналіз потреб ЗСУ
та інших формувань, світових тенденцій розвитку наукових досягнень в оборонній
сфері, можливостей вітчизняної ОП та наявних перспективних розробок, тенденцій
розвитку світового ринку ОВТ. Разом із визначенням номенклатури товарів
військового призначення ОП важливо проаналізувати проблеми у розвитку
виробництва продукції цивільного й подвійного призначення, узгодження
оптимального співвідношення товарів цивільного та військового при- значення,
узгодження та розвиток організаційних форм компаній ОП та їх взаємодії з
фундаментальною і прикладною наукою [6].
Також для формування і реалізації ВТП та ОПП слабо
опрацьованими на законодавчому рівні є питання ВТС, імпорту ОВТ, міжнародного
воєнно-економічного співробітництва, формування кооперацій з розробок,
проведення випробувань, виробництва, експлуатації, модернізації та ремонту
систем ОВТ.
Як висновок, треба зазначити, що зовнішні та внутрішні
чинники, що впливають на процес і результати реструктуризації ОПК, а також її
можливі наслідки є взаємопов’язаними і мають багатовимірний (політичний,
економічний, соціальний) характер. Ситуація, що склалася в ОПК (як і в
економіці в цілому) може бути охарактеризована як системна криза. Це вимагає,
відповідно, системного підходу до вирішення проблем ОПК — “точкові” заходи,
тактичні прийоми створюють лише тимчасову ілюзію успіху та призводять до
накопичення проблем і загострення кризи [8].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1.
Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: закон
України від 01.07.2010 р. № 2411-VI //
Відомості Верховної Ради України. –
2010. – № 40. – Ст. 527.
2.
Ведута
Е.Н. «Стратегия и экономическая политика государства». М:2004.
3.
Про Стратегію національної безпеки України : указ
Президента України від 12.02.2007 р. № 105/2007 // Офіційний вісник України. –
2007. – № 11. – С. 389.
4.
Купченко
С.М. «Основные закономерности развития военно-промышленного комплекса»
Санкт-Петербург2005.
5.
Про Воєнну доктрину України : указ Президента України
від 15.06.2004 р. № 648/2004 //
Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Т. 1. – Ст. 2005.
6.
Про схвалення Стратегії розвитку вітчизняної авіаційної
промисловості на період до 2020 року : розпорядження Кабінету Міністрів України
від 27.12.2008 р. № 1656-р // Офіційний вісник України. – 2009. – № 1. – Ст.
19.
7.
Про схвалення Стратегії розвитку суднобудування на період
до 2020 року : розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 р. №
581-р // Офіційний вісник України. – 2009. – № 42. – Ст. 1413.
8.
Симонов
Н.С. «Военно-промышленный комплекс СССР в 1920- 1950-е годы: темпы
экономического роста, структура, организация производства и управление».
Москва1996.
9.
Горбулін В. П. Оборонне будівництво в Україні. Проблеми
розвитку ОПК і підходи до їх вирішення / В. П. Горбулін // Стратегічна
панорама. – 2001. – № 1–2. – С. 135–143.
10.
Шевцов А. І.
Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми
розвитку // А. І. Шевцов, Р. В. Боднарчук // Стратегічна панорама. – 2000. – №
3–4. – С. 119–127.
11.
Боднарчук Р. В. Проблеми
планування, формування і виконання воєнно-технічної політики в Україні:
методологічний аспект /
12.
Р. В. Боднарчук //
Стратегічна панорама. – 2001. – № 1–2.
13.
Скурський П. П.
Проблеми ринкової трансформації оборонно-промислового комплексу України / П. П.
Скурський, А. І. Шевцов,
14.
Р. В. Боднарчук //
Стратегічна панорама. – 2004. – № 2. – С. 104–110.
15.
Сунгуровський М.
Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку / М.
Сунгуровський // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 8. – С. 37–43.
16.
Методологічні
аспекти оцінки стану військово-технічної політики та її складових: наук.-метод.
вид. / В. П. Горбулін (кер. авт. кол.), В. В. Зубарєв, О. П. Кутовий, О. О.
Свергунов, С. М. Химченко. – К. : Інтертехнологія, 2009. – 208 с.
17.
Військово-технічна
та військово-промислова політика України: проблеми формування та реалізації /
В. П. Горбулін, В. В. Зубарєв, П. П. Скурський, С. М. Химченко // Національна
безпека: український вимір. – 2009. – № 3. – С. 5–11.
18.
Оборонна політика України на початку ХХІ століття :
аналіт. доп. / В. М. Бегма, О. С. Александров, В. М. Маркелов [та ін.]; за ред.
О. В. Литвиненка. – К. : НІСД, 2010. – 72 с.
19.
Науменко М.
Военно-техническая политика сегодня / М. Науменко // Обозреватель-Observer. –
1994. – № 10–11.
20.
Про Концепцію
військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на період
до 2010 року : указ Президента України від 27.08.2003 р. № 913/2003 //
Офіційний вісник України. – 2003. – № 35. – Ст. 1882.
Комментариев нет:
Отправить комментарий