Образовательный блог - Рефераты, курсовые, дипломные

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\франц иосиф 1.bmp$ Розділ 5. МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СЕРЕДИНІ – У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ.

Тема 1. НАДДНІПРЯНСЬКА УКР

АЇНА НАПЕРЕДОДНІ РЕФОРМИ 1861 РОКУ.

Тема 2. СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 РОКУ В НАДДНІПРЯНЬКІЙ УКРАЇНІ.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\пароход 2 пол.19 в. с гребным винтом на корме.bmp$ $Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\адмирал Нахимов.bmp$ Тема 3. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ У ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Тема 4. РЕФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ 60-70-Х РОКІВ ХІХ СТ. У НАДДНІПРЯНЩИНІ.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\вице-адмирал Корнилов В.А..bmp$ $Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\Алекс..bmp$ Тема 5. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Тема 6. РОЗВИТОК МІСТ І ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ. $Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\групповой портрет солдат- защитников Севастополя.jpg$

$Опис : D:\малюнки\PUB60COR\J0295069.WMF$ Основні дати

1853-1856 рр. – Кримська війна

1853 р., 18 листопада – розгром турецького флоту в Синопській бухті

1854 р., жовтень – 1855 р., серпень – оборона Севастополя

1855 р. – «Київська козаччина»

1856 р., 18 березня – підписання Паризького мирного договору

1856 р. – похід «У Таврію за волею»

1856 р. – 1859 р. – виникнення Харківсько-Київського таємного політичного товариства

1857 р., 3 січня – створення Таємного комітету, що розпочав підготовку селянської реформи в Російській імперії

1857 р. – побудовано першу залізницю в Галичині, м. Борислав

1860-1864 рр. – фінансова реформа в Російській імперії

1860 р. – створено Державний банк в Російській імперії

1861 р., 19 лютого – скасовано кріпацтво в Російській імперії

1861 р. – побудована залізниця у Львові

1864 р. – земська реформа в Російській імперії

1864 р. – судова реформа в Російській імперії

1864 р. – військова реформа в Російській імперії

1864 р. – реформа народної освіти в Російській імперії

1865 р. – реформа цензури в Російській імперії

1865-1871 рр. – прокладено першу залізницю в Наддніпрянській Україні – Одеса-Балта

1866 р. – засновано споживчий кооператив у Харкові

1869 р. – створено перший кредитний кооператив у Гадячі

70-90-ті рр. ХІХ ст. – початок переселенського руху на західноукраїнських землях

1871 р. – австрійським та російським урядами побудовано залізницю, що сполучила Галичину та Наддніпрянську Україну

80-90-ті рр. ХІХ ст. – початок трудової міграції в Наддніпрянській Україні

80-90-ті рр. ХІХ ст. – побудовані перші електростанції в Харкові, Києві, Катеринославі та Одесі

1881 р. – поява перших телефонів в Одесі

1883 р. – створено кооператив «Народна торгівля» у Львові за ініціативою В.Нагірного

1883 р. – поява перших телефонів у Львові

1892 р. – перший електричний трамвай у Києві

1894 р. – перший електричний трамвай у Львові

1894 р. – заснована землеробська артіль на Херсонщині за ініціативою М.Левицького

1895 р. – створення страхової компанії «Дністер» у Львові

1896 р. – діяльність «Руської касси» на Буковині

1897 р. – почав працювати великий суднобудівний завод у Миколаєві

1898 р. – створено крайовий союз кредитовий, що об’єднав кредитні товариства Галичини й Буковини

1899 р. – створено товариство «Сільський господар» за ініціативою Є.Олесницького

Тема1. Наддніпрянська Україна напередодні реформи 1861 р.

1. Кримська війна 1853-1856 рр.

Черговий російсько-турецький конфлікт назрів у середині ХІХ ст., внаслідок прагнення Росії встановити контроль над Балканським півостровом і Чорноморськими протоками та небажанням Османської імперії втратити їх. У червні 1853 р. 80-тисячна російська армія під командуванням генерал-лейтенанта М.Д.Горчакова перейшла ріку Прут і протягом трьох тижнів зайняла Молдавію і Валахію. У вересні Франція та Англія вирішили втрутитись у війну на боці Туреччини та ввела свої ескадри у Мармурове море.

4 жовтня 1853 р. Туреччина оголосила війну Росії. Бойові дії на Дунаю, що розпочалися в жовтні велися надто в’яло. Улітку наступного року через погрозу з боку Австрії Микола І змушений був віддати наказ про вивід російських військ з Дунайських князівств.

$Опис : E:\підручник\Петр Кошка и Федор Зика ведут пленного.jpeg$ $Опис : E:\підручник\sevastopol-heroes.jpg$ Більш успішно, ніж сухопутні частини, діяв Чорноморський флот. 18 листопада 1853 р. ескадра під командуванням віце-адмірала П.С.Нахімова розгромила турецький флот у Синопській бухті. Ця подія прискорила вступ у війну Англії і Франції.

22 грудня 1853 р. (6 січня 1854 р. за новим стилем) з’єднана англо-французька ескадра увійшла в Чорне море, а 15 березня 1854 р. офіційно оголосили Росії війну. Через місяць (10 квітня 1854 р.) союзний флот піддав артилерійському обстрілові Одесу, однак спроба висадити на берег десант не вдалася. Простоявши тиждень на одеському рейді, союзники пішли вбік Криму.

Основні події Кримської війни відбулися під Севастополем. Щоб не пропустити ворожі судна в Севастопольську бухту, 10 вересня 1854 р. біля її входу було затоплено 5 лінійних кораблів і 2 фрегати.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\адмирал Нахимов.bmp$ Героїчна оборона Севастополя продемонструвала всьому світові неймовірну стійкість українських та російських солдатів. Одночасно величезні людські втрати показали гнилість царської військово-бюрократичної машини, що в поєднанні з економічною і технічною відсталістю Росії від передових країн Заходу визначила поразку російської армії в Кримській війні.

18 лютого 1855 р., не витримавши ганьби військових невдач, Микола І покінчив із собою. На престол зійшов його старший син Олександр ІІ (1855-1881 рр.)

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\матрос Петр Кошка.bmp$ 27 серпня 1855 р. французьким військам удалося захопити важливий оборонний рубіж на підступах до Севастополя – Малахів курган. За один день російська армія втратила 26,5% складу севастопольського гарнізону. За наказом Горчакова місто було залишено російськими військами. Оборона Севастополя під керівництвом П.Нахімова, В.Істоміна, В.Корнілова тривала з жовтня 1854 – серпень 1855 рр. – 349 днів.

Масовий героїзм захисників Севастополя під час оборони міста став повсякденним явищем. Прізвища солдат-українців Федора Заїки, Івана Демченко, Дмитра Горленка, Макара Шульги, Андрія Гиденко, Івана Даниленко та ще багатьох навіки увійшли до літопису бойової слави міста-героя. Самовідданий подвиг здійснив матрос Гнат Шевченко. В розпал бою він кинувся на гвинтівний залп та ціною власного життя врятував від загибелі командира.

Мужністю та вмінням застосовувати військову хитрість відзначився при севастопольській обороні матрос Петро Кішка. В місця розташування противника він пробирався навіть вдень. Кілька разів повертався пораненим, але невдовзі знову здійснював свої «мисливські» операції у тил англо-французьких військ, з яких ніколи не повертався без цінних даних, полонених, трофеїв. Про його подвиги говорили не тільки в Севастополі та всій Російській імперії, але й у таборі супротивника. Нині у Севастополі стоїть пам’ятник цьому мужньому герою.

$Опис : E:\підручник\севастопольськая улица 1856.jpg$ Падіння Севастополя прискорило підписання мирного договору. У лютому 1856 р. у Парижі відкрився мирний конгрес, а 18 березня 1856 р. був укладений Паризький мир. Договір передбачав збереження довоєнного територіального статус-кво; гарантію прав християн в Османській імперії; закриття Чорноморських проток для військових суден; оголошення Чорного моря нейтральним і відкритим для торговельних суден усіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово-морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден усіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії та Валахії від Туреччини; відмову Росії від укріплення Аландських островів на Балтиці.

Карта № 12

2. Громадський рух за проведення реформи.

Важливим наслідком поразки у Кримській війні стало піднесення антифеодального селянського руху як в усій імперії, так і в Україні зокрема. Одним із проявів цієї боротьби став рух під назвою «Київська козаччина». Коли серед селян кількох повітів Київської губернії поширилися чутки, що цар нібито створює для участі у війні козацьке ополчення, учасникам якого давалася воля з наданням землі, почалися масові заворушення. Селяни перестали коритись поміщикам, відмовлялись відробляти панщину й інші повинності, оголошуючи себе козаками, створювали власні органи самоврядування, відбирали у панів землі і майно. У лютому 1855 р. цей рух охопив 8 із 12 повітів Київської губернії. На придушення «козаччини» були кинуті війська.

Наступного року чутки про те, що цар видав указ, за яким кріпаки, переселившись у Крим, отримають волю і державну підтримку, призвів до масових втеч від поміщиків селян Катеринославської, Херсонської, Полтавської, Чернігівської, Харківської губерній. Похід «У Таврію за волею» також був припинений військами, що перекрили Перекопський перешийок і не пустили самовільних переселенців у Крим. Селянські заворушення тривали протягом 1856-1860 рр., за неповними даними, в Україні відбулося 276 селянських виступів у 352 селах з населенням 160 тис.

Антикріпосницькі настрої поширювалися серед інтелігенції. Засудження кріпосного права звучало у творчості Тараса Шевченка і Марка Вовчка. Проти кріпосного права виступали письменник Пантелеймон Куліш, історик Микола Костомаров і навіть окремі поміщики (наприклад, Григорій Галаган). У 1856 р. у Харкові серед студентів виникає таємне політичне товариство, що прагнуло до знищення самодержавства і скасування кріпосного права. 1859 р. частина харківських студентів переїхала для навчання до Києва. Таємна організація діяла з 1856 до 1859 рр. і ввійшла в історію як Харківсько-Київське таємне товариство, яке налічувало до 100 членів, серед яких Я.М.Бекман, М.Д.Муравський та ін.. Їхніми програмними цілями були: знищення кріпосного права, встановлення республіки, безкоштовне навчання на рідній мові.

Таким чином, підйом антикріпосницького селянського руху та піднесення суспільно-політичної активності змушували царський уряд, очолюваний Олександром ІІ, замислитися над перспективою корінного реформування суспільно-політичних і економічних відносин. До цього його також підштовхувала економічна відсталість країни, що була зумовлена кріпацтвом.

3. Підготовка проведення селянської реформи 1861 р.

Документи та матеріали.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\Алекс..bmp$ З промови Олександра ІІ від 30 березня 1856 р. перед предводителями московського дворянства.

Я дізнався, панове, що між вами поширились чутки про намір мій скасувати кріпосне право. Щоб запобігти усяким необґрунтованим чуткам в такому важливому питанні, я вважаю за потрібне оголосити вам, що я не маю наміру зробити це тепер. Але, звичайно, ви й самі знаєте, що існуючий порядок володіння душами не може лишатися незмінним. Краще скасувати кріпосне право зверху, ніж чекати того часу, коли воно само собою почне ліквідовуватися знизу. Прошу вас, панове, подумати про те, як би здійснити це. Передайте слова мої дворянству для обміркування.

Завдання:

1) Прочитайте документ.

2) Які, на вашу думку, соціально-економічні та політичні причини могли змусити імператора прийняти рішення про необхідність скасування кріпосного права?

3) Доведіть фактами, що існувала загроза ліквідації кріпацтва «знизу», а не «зверху».

4) Як ви вважаєте, які можливі варіанти скасування кріпацтва могло запропонувати дворянство?

Підготовку селянської реформи було розпочато в 1857 р. 3 січня 1857 р. було створено Таємний комітет, якій пізніше був перейменований на Головний комітет у селянських справах. Селянське питання повинні були вирішувати дворяни. До складу Комітету з підготовки реформи входили і дворяни з України – Григорій Галаган, Василь Тарновський та ін.. Протягом 1858 р. у кожній губернії створювалися комітети з розробки проектів реформи. 17 лютого 1859 р. були створені редакційні комітети на чолі з генералом Я.Ростовцевим для розробки основних положень реформи.

Серед поміщиків не було згоди щодо міри поступок селянству. У тих районах, де земля давала відчутний прибуток, вони прагнули залишити за селянами менші земельні площі. І, навпаки, там, де земля була бідною, готові були віддати більше. В Україні тільки окремі поміщики погоджувалися на звільнення селян із землею без будь-якого викупу. Тобто дворяни мали два погляди щодо скасування кріпосного права:

І – кріпосники прагнули зберегти всю землю за собою і право на кріпосну працю;

ІІ – ліберали відстоювали необхідність звільнення селян з наділами при обов’язковій винагороді поміщикам за землю і за втрачене право на особу кріпака.

Це і визначило хід реформи – половинчастої, непослідовної, з орієнтацією на інтереси дворянства, в першу чергу.

Висновки.

Кримська війна підтвердила той факт, що кріпосництво, не може забезпечити нормального розвитку держави, а навпаки гальмує його, через відсутність вільних рук у промисловості та незацікавленості селянства у праці на поміщиків, що в свою чергу відбивається на боєздатності армії. Але не зважаючи на поразку у війні, народ знову продемонстрував приклади мужності і відваги. І підтвердженням того є імена простих солдат-українців, які щодня проявляли героїзм, Федора Заїки, Івана Демченко, Дмитра Горленка, Макара Шульги, Андрія Гиденко, Івана Даниленко, Гнат Шевченко, Петро Кішка. Поразка Росії в Кримській війні довела, що через загальний занепад економіки імперія не може здобути перемогу навіть над невеликою армією супротивника і тому потребує реформ.

Ще в роки Кримської війни зростає прагнення селян до звільнення. У лютому-квітні 1855 р. утворюється рух, відомий як «Київська козаччина». 1856 р. повстанський рух охопив Лівобережжя та Південь України, почався так званий похід «У Таврію по волю». Селянські заворушення продовжувалися до 1860 р., але були подавлені.

Посилились антикріпосницькі настрої і серед української інтелігенції. Письменники, вчені, навіть деякі поміщики виступали за скасування кріпацтва. Студентами навчальних закладів Харкова і Києва було утворено таємну політичну організацію – Харківсько-Київське таємне товариство (1856-1859), що виступало за скасування кріпацтва та знищення самодержавства.

Питання для самоконтролю

1) За допомогою вивченого матеріалу та карти № 12 та дайте відповіді на наступні питання:

I. Коли відбувалася Кримська війна?

II. Яка була мета Росії у Кримській війні.

III. Де проходили воєнні дії?

IV. Що стало приводом антикріпосницького руху в Україні у середині 50-х рр.. ХІХ ст.?

V. Де відбувався антикріпосницький виступ селян того часу?

VI. Закінчить речення: «У квітні 1856 р. розпочався другий виступ … ».

VII. Продовжте речення: «3 січня 1857 р. було створено …».

VIII. Коли виникло таємне політичне товариство в Харкові?

IX. Яка була мета товариства?

X. Заповніть схему: «Два погляди на скасування кріпосного права»

2) Спираючись на отриманні знання та матеріал підручнику заповніть таблицю «Кримська війна 1853-1856 рр. і Україна».

Дата	Основні події Кримської війни

Дата		Вплив та наслідки війни для України

3) Підготуйте повідомлення за темами:

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\заставки к учебнику\HH00546_.WMF$ «Скасування кріпосного права на Наддніпрянщині».

«Наслідки реформи 1861 р. для України».

Словник термінів.

Ескадра – оперативно-тактичне з’єднання військових кораблів різних класів.

«Київська козаччина» - селянський рух під час Кримської війни 1853-1856 рр. в повітах Київської губернії, з вимогою запису селян у козаки.

Статус-кво – існуючий на певний момент політичний, правовий чи інший стан речей, про збереження чи відновлення якого йде мова.

Віконце допитливих.

Оборона Севастополя.

У Севастополі було лише 20-22 тис. матросів та солдатів. На кожного приходилося троє солдат супротивника. Але біда була не тільки в цьому. Севастополь був військово-морською фортецею. Гармати були направлені у бік моря, а підходи до міста з суходолу не мали жодних укріплень.

Мешканці Севастополя допомагали матросам і солдатам рити окопи, будувати бліндажі та бастіони. Оборонними роботами керували видатні флотоводці Володимир Олексійович Корнілов, Павло Степанович Нахімов, Володимир Іванович Істомін. Їм допомагали військові інженери Тотлебен, Ползиков, Мельников та інші.

Прийшла зима, з холодними дощами, мокрим снігом, північними вітрами. Дуже важко було захисникам Севастополя. У них не вистачало зброї, пороху, продовольства, ліків для поранених. Вони воювали на далекій окраїні, яка тоді не була зв’язана з внутрішніми районами країни ні залізничною, ні шосейною дорогою. Повільно тягнулись на південь вози зі зброєю та провіантом. Обози застрягали у болоті, в сніжних заметах. Солдати, яких послали на допомогу севастопольцям, йшли пішки місяцями.

Вороги копали під землею галереї, щоб, заклавши міни, підірвати укріплення. Севастопольці також рили підземні ходи. Почувши шум робіт саперів неприятеля, вони закладали міни та підривали їх галереї. Руськими саперами керував капітан Мельников. Півроку він майже не виходив на поверхню землі. Жартома його прозвали «обер-крот».

Жінки Севастополя приносили на бастіони їжу та воду, піклувались пораненими. Особливо безстрашною була дівчина на ім’я Дар’я. Її так і прозвали Дар’я Севастопольська.

Допомагали захисника міста і хлопчики: вони носили патрони, бігали з повідомленнями, навіть ходили у розвідку. Дванадцятилітній Максим Рибальченко служив у бастіоні Корнілова. Десятилітнього Миколу Пищенко за відвагу нагородили бойовим орденом.

Але сили захисників танули. Кожного дня вороги виводили зі строю до тисячі, а бувало й до двох тисяч чоловік. Ще у березні загинув адмірал Істомін, захисник Малахового кургану, а у липні – адмірал Нахімов, душа Севастопольської оборони. Після більш ніж 11-місячної осади ворогу вдалося захопити руїни міста.

Тема 2. Селянська реформа 1861 р. в Наддніпрянській Україні.

Скругленный прямоугольник: Даємо аналіз політичних подій та явищ пов’язаних з
проведенням селянської реформи 1861 року
1. Які події спричинили виникнення політичної події або явища?
2. Хто зацікавлений у цій політичній події або явищі? Кому це вигідно?
3. Якої мети намагалися досягти учасники?
4. Які засоби використовувалися для досягнення поставленої мети? Яким був результат цієї події (явища)? Якою мірою результат відповідає меті, що ставили перед собою учасники?
5. Позитивні і негативні наслідки.
6. Якою мірою ця подія сприятиме розвитку свободи і демократії?
7. Як можна оцінити в цілому цю політичну подію або явище?
8. Які історичні уроки можна отримати на підставі аналізу цієї події (явища)?

1. Причини скасування кріпацтва.

Криза феодально-кріпосницького ладу у 1859-1861 рр. досягла свого апогею, що виявилося у величезному відставанні Росії від країн Западу, у принизливій поразці в Кримській війні, у селянських повстаннях. Бажання скасувати кріпацтво було у:

селянства;

буржуазії, що зароджувалася, якій був необхідний вільний ринок робочої сили;

ліберальної та революційно-демократичної інтелігенції, яка бачила безперспективність кріпосництва, та його аморальність;

частини дворянства, що мріяло перевести своє господарство на буржуазну колію.

Ще однією причиною, була необхідність зміцнення країни після її поразки в Кримській війні, і, що неможливо було зробити без капіталістичного перетворення країни.

Кріпосне право в багатьох країнах світу було вже ліквідовано,через що, Росія виглядала в її очах відсталою та патріархальною.

Таким чином, у 1859-1861рр. в Російській імперії складається революційна ситуація, в країні розгортається рух за ліквідацію кріпосного права. Прохання царю, про скасування кріпацтва подали дворяни Валуєв, Хрущов, брати Мілютіни та інші. У губерніях були створені комітети, що розглядали проекти реформи.

2. Суть селянської реформи.

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав «Маніфест про скасування кріпосного права» та «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

Селяни отримали:

І. Особисту свободу:

Поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян;

Селяни могли брати шлюб без дозволу поміщика, поступати на службу або вступати до навчальних закладів, переходити до інших верств населення (міщан, купців і т.ін.)

ІІ. Економічні права:

Отримали право укладати договори й торгові угоди, вільно займатися промислами чи торгівлею, продавати рухоме та нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та одержувати його у спадщину за законом.

ІІІ. Право власності на землю.

Поміщики залишилися власниками більшості земель у державі. В особисте користування селянин одержав тільки землі на яких знаходилася його садиба з господарськими будівлями, а польовий наділ він зобов’язаний був викупити у поміщика. Протягом 20 років селянин вважався тимчасовозобов’язаним і мусив залишатися у поміщика, а за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк як і раніше.

Зберігалася громада, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком, бо з поміщиком розраховувався не кожен селянин окремо, а вся громада в цілому.

Для розв’язання спорів був створений інститут мирових посередників, які призначалися виключно з дворян і тому не могли бути безсторонніми примирителями спорів селян і поміщиків.

3. Реформа щодо поміщицьких селян.

При втіленні реформи у життя різко посилилися риси буржуазної по суті реформи 1861 р. тому, що:

1) Поміщик давав селянину так мало землі, щоб економічно змусити його звернутися по допомогу і потрапити в нову економічну залежність від нього.

2) Мала місце система відрізків, коли для кожного регіону встановлювалась «вища» і «нижча» норма наділу: в чорноземних районах селяни отримували 3-5 десятин землі на душу; в нечорноземних районах – 4-7 десятин.

Якщо в селянина до 1861 р. було менше «нижчої» норми наділу – поміщик повинен був за законом дорізати йому землю (на практиці подібного майже не було), а якщо більше «вищої» норми наділу, надлишок названий відрізком – поміщиком відрізався.

Як наслідок, до 1861 р. середній селянський наділ дорівнював 4,4 десятини на ревізьку душу, після реформи – 3,4 десятин.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\підручник\Манифест об освобождении крестьян.bmp$ Подпись: Карикатура на селянську реформу "перехід від кріпосної залежності у тимчасовозобов’язану".

3) Фактично відбувався обман селянина під час викупу ним землі – викупні платежі, бо селянин під час викупу землі одразу платив поміщику лише 20% суми, решту – 80% поміщику виплачувала держава, а селянин зобов’язаний був повернути гроші за ці 80% державі протягом 49 років, плюс, іще 6% додаткового боргу щорічно. У підсумку, селяни виплатили за землю суму в три рази більшу ніж вона коштувала. Планувалося у п’ять разів, лише революція 1905-1907 рр. змусила царизм частково скасувати виплатні платежі. Таким чином, селяни заплатили не тільки за землю, а ще й за своє звільнення.

Отже, більшість селян отримали менші наділи, ніж мали до реформи через великі відрізки. У результаті, значно зросла кількість малоземельних селян, які мали до 3 десятин землі. На Лівобережній Україні таких селян стало 43%, на Півдні – 26%

4. Реформа щодо державних та безземельних селян.

Державні селяни зберегли всі землі, що знаходились в них до 1861 р. Розмір викупу перевищував в них не в п’ять разів, а лише на 45%. До 1886 р. вони викупили свої наділи. Пільги державним селянам пояснюються тим, що держава була зацікавлена в якнайшвидшому переведенню країни на економічні рейки і тим, що на державних землях не було поміщиків, які не бажали віддавати свою землю селянам.

Безземельні селяни – колишні двірські, селяни дрібнопомісних поміщиків, повинні були два роки відробити на поміщика – тимчасовозобов’язані, після чого одержували волю без землі поповнюючи ряди промислових та сільськогосподарських працівників.

5. Наслідки аграрної реформи.

Позитивні наслідки

Негативні наслідки

Відбулись корінні зміни у розподілі земельної власності;

Дала потужний імпульс розвитку ринкових відносин;

Поліпшився стан господарства (посилився процес товаризації поміщицьких та заможних селянських господарств);

Підвищилась врожайність сільськогосподарських культур(запровадження машин у землеробстві, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів);

Більш чіткою стала спеціалізація окремих районів України, що працювали на ринок;

Застосовуються декілька методів використання землі:

а) оренда,

б) ведення власного господарства

Залишилися пережитки феодальної системи господарювання:

- Поміщицьке землеволодіння;

- Безземелля селян;

- Викупні платежі.

Вільні селяни не були рівні з іншими членами суспільства (селяни отримували паспорт лише на один рік, виконували рекрутську повинність, залишалися в залежності поміщика доти, доки не викуплять у власність землю, зберігалися тілесні покарання різками);

Реформа здійснювалася за рахунок селян;

Поміщикам вдалося залишити у своїй власності найбільш родючі землі.

Висновки.

19 лютого 1861 р. маніфестом Олександра II було проголошено скасування кріпосного права. Цю важливу політичну і соціально-економічну реформу готувала урядова комісія, до складу якої входили дворяни, зокрема представники України.

Згідно з реформою ліквідувалася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни дістали право укладати торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу, до навчальних закладів, мати власне рухоме й нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та успадковувати за законом. Отримали вони й громадянські права.

Але шлях від проголошення прав і свобод до їх реалізації був далеко не простим. За отримані земельні наділи, що, як правило, були меншими, ніж попередні (крім Правобережної України), і найгіршими, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. Через відсутність належної суми грошей вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати з відсотками одержану позику протягом 49 років.

Отож селянин потрапляв у залежність і від поміщика, і від держави. Разом із тим викупні операції давали поміщикам великі капітали, які вони тепер могли використати для переведення своїх господарств на ринкові, капіталістичні рейки. Суттєво змінювалася система взаємовідносин між поміщиком і селянином: поміщик позбавлявся права встановлювати додаткові повинності, тепер він мав справу не з окремим селянином, а з усім «миром», тобто з селом. Запроваджувалася загальноросійська система селянського управління: сільські громади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків.

Незважаючи на обмеженість і половинчастість реформи, її проведення поліпшило життя селянства і сприяло економічному і соціально-політичному розвитку України.

Питання для самоконтролю

1) Які були видані законодавчі акти, що відміняли кріпосне право в Російській імперії?

2) Які були головні причини проведення реформи?

3) Яка була специфіка проведення аграрної реформи?

4) Заповніть схему

5) Скільки землі отримували селяни за реформою:

а) в чорноземних районах - ?

б) в нечорноземних районах - ?

6) Попрацюйте з картою.

Карта № 13

а) Кількість яких селян становила більшість станом на 1861 р.?

б) Які розміри селянських наділів були встановлені за реформою 1861 р.?

в) У яких губерніях селянські наділи збільшили, а у яких зменшились у наслідок реформи 1861 р.?

Документи та матеріали.

Розорення селян Київщини внаслідок реформи 1861 р.

Мировий посередник 4-ї дільниці Овручського п. корнет Чагин доповів, що земля, яка належала поміщикам, а тепер перейшла на викуп в руки селян-власників, була оцінена колишніми мировими посередниками (що були призначені із поміщиків) цілком несправедливо, а саме: земля за якістю 9-ї місцевості продавалася тут завжди від 5 до 9 крб. сріблом десятина, між тим така ж сама земля з переходом до селян оцінена значно дорожче, так що викупна сума, яка належить поміщикам, сягає 1 крб. 35 коп. в рік за десятину, що протягом 49 років викупної плати становитиме 66 крб. 15 коп. Але оскільки від такої землі не можна чекати відповідного тому прибутку, то і праця селян-землеробів залишиться не винагородженою, тому що вони в повітах Овручському і Радомишльському переважно забезпечені землею піщаною. Через це тягар внесків грошей уже помітний в Радомишльському п., де роти Бессарабського піхотного полку перебувають в різних селах з екзекуційною метою для стягнення з селян викупних грошей.

Завдання:

1) Прочитайте документ.

2) Як, на вашу думку, ставиться автор документу до розподілу землі та викупним операціям? (Доведіть цитатами з тексту документа).

3) До яких наслідків, призводив такий стан речей?

4) Як ви вважаєте, якої реакції можна було очікувати від селян?

Словник термінів.

Десятина – міра площі землі, 1 десятина = 1,09 га.

Душа – подушний податок – основний прямий податок, який сплачували чоловіки податних станів.

Мировий посередник – урядова посада, введена «Положенням» 19 лютого 1861 р. про скасування кріпацтва. Основною функцією мирового посередника було сприяння розмежування землі між селянами та поміщиками і складання уставних грамот. (Мировий посередник призначався губернатором за погодженням губернського проводиря дворянства із місцевих поміщиків з певним земельним цензом і затверджувався сенатом.)

Віконце допитливих.

Реформа 1861 року не задовольнила українське селянство. Негайно після проголошення маніфесту почалися заворушення у різних місцях України. У Бердичівському повіті Київської губернії відбулося 34 повстання. В Київській губернії повстало 12 тис. селян, у Подільській – 80 тис. Значні повстання були на Чернігівщині, Херсонщині, Катеринославщині. Вони не припинялися протягом кількох років і були придушені за допомогою військової сили. Багатьох селян було заслано.

Тема 3. Розвиток сільського господарства України у ІІ половині ХІХ ст.

1. Вплив аграрної реформи 1848 р. на розвиток економіки західноукраїнських земель.

У ІІ половині ХІХ ст. західноукраїнські землі залишалися внутрішньою колонією Австро-Угорщини. Після скасування у 1848 р. кріпосного права становище селян майже не поліпшилося. Вони були змушені виплатити поміщикам великі суми грошей. При цьому українські селяни за викуп феодальних повинностей сплатили суму утричі більшу, ніж чеські, і в п’ять разів більшу, ніж німецькі селяни. Поміщики зберегли за собою сервітути і могли призначати селянам будь-яку ціну за право користування ними.

На користь поміщиків вирішувалося і земельне питання. Згідно з аграрною реформою 1848 р. за селянами повинні були зберігатися ті землі, якими вони користувалися до реформи. Але під час розподілу наділів поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізана частина селянських земель. Після цього в руках поміщиків Східної Галичини опинилося 44% земельної площі, Буковини – 54%, Закарпаття – 70%.

Виплата за феодальні повинності, сервітути свідчили про те, що легальне кріпацтво було просто замінене економічним закріпаченням. Крім того, селянські наділи і без того невеликі, ставали ще меншими в міру зростання населення і розподілу багатьох господарств між численними спадкоємцями.

Але аграрна реформа 1848 р. сприяла проникненню ринкових відносин у сільське господарство. У поміщицьких і багатих селянських господарствах використовували працю вільнонайманих працівників. Наприкінці ХІХ ст. постійно і поденно найманих працівників було 400 тис. чол.. Відбувається розшарування селян на заможних, середняків і бідняків. При цьому на західноукраїнських землях заможні селяни складали значну групу. У господарстві поміщиків і заможних селян застосовували нову техніку, збільшувалися посіви технічних культур – тютюну, хмелю, льону, коноплі. Вирощували зернові культури та картоплю. Розвивалося й тваринництво (особливо в гірських районах), продукція якого вивозилася за кордон. Господарства поміщиків і заможних селян все більше орієнтувалися на ринок, втягувалися в товарно-грошові відносини. Але переважна більшість селянських господарств дуже важко залучалася до ринкових відносин, селян обирали лихварі, багато господарств розорилося.

Особливістю Західної України було те, що її населення не стало коритися несприятливим обставинам. Завдяки зусиллям місцевої інтелігенції багато селянських господарств стали на шлях кооперації.

2. Зародження українського кооперативного руху.

$Опис : E:\підручник\Євген Олесницький.jpg$ Через прагнення допомогти селянам у частини представників української інтелігенції виникла ідея створити кооперативні магазини і кредитні союзи. Зачинателем кооперативної справи став архітектор Василь Нагірний (1847-1921), який у 1883 р. створив кооператив «Народна торгівля» у Львові. Зміст руху полягав у тому, щоб організувати закупівлю в селян товарів за помірними цінами, привчити селян до комерційної діяльності, захистити їх від сваволі лихварів. Так, відомий галицький

громадсько-політичний діяч Євген Олесницький (1860-1917) заснував у 1899 р. товариство «Сільський господар».

До кінця ХІХ ст. популярність кооперативів значно зросла. Поширилися кредитні союзи, в яких селяни могли одержувати позики під 10% річних, тоді як лихварі вимагали 150-200% ! У 1895 р. з’явилася могутня страхова компанія «Дністер», що діяла у Львові. На Буковині з 1896 р. діяла «Руська каса». У 1898 р. виник Крайовий союз кредитовий, що об’єднував кредитні товариства Галичини й Буковини.

Сила кооперативного руху полягала в єдності селян та інтелігенції. Вперше за тривалий час селяни мали підтримку з боку освіченої частини українського суспільства.

3. Розвиток товарного виробництва у сільському господарстві Наддніпрянщини.

Падіння кріпосництва дало поштовх розвитку капіталізму у сільському господарстві. Сільське господарство йшло прусським шляхом розвитку, при якому землеволодіння залишалося пануючим на селі. Відбувається повільне переведення господарства на капіталістичні рейки. Майже відсутньою була конкуренція на селі, тому що малоземельні селянські господарства не могли конкурувати з великими поміщицькими маєтками.

У сільському господарстві діяли дві системи господарювання:

1) капіталістична система, при якій замість примусової праці селян застосовувалась вільнонаймана праця з використанням сільгосптехніки, добрив і т.ін.

2) відробіткова система, що майже повністю нагадувала колишні феодальні повинності, наприклад, панщину, але відрізнялася від них тим, що селянин був особисто вільним і працював зі своїм інвентарем на полі поміщика.

Таким чином, лише з 80-х рр. ХІХ ст. більш прогресивна капіталістична система стала переважати над відробітковою. Почалося піднесення сільського господарства. Центром виробництва хліба стала Південна Україна. Тут же у величезній кількості вирощували соняшник. На Правобережжі вирощували цукровий буряк. У господарствах Півдня і Правобережжя значно збільшилася кількість машин і нової агротехніки, у тому числі і парових механізмів. Застосування машин сприяло підвищенню продуктивності праці та зростанню обсягів виробництва продукції. Збільшилися площі посівних земель за рахунок оранки степових районів, у наслідок чого розширилися посіви льону, розвивалося виноградарство і садівництво.

Тваринництво порівняно з рільництвом було менш розвинуте, оскільки скоротилися площі пасовиськ. Поголів’я овець зменшилося в 1,5 рази, що було пов’язано з занепадом текстильної промисловості України; менше стало волів – занепад чумацького промислу, передові господарства застосовують коней; зате майже в 2 рази збільшилася кількість коней, значно збільшилося поголів’я великої рогатої худоби. Україна посіла помітне місце в галузі постачання м’яса і молочних продуктів на зовнішній ринок. Але в торгівлю були залучені тільки поміщицькі та заможні селянські господарства, у той час як половина селян взагалі не мала коней і волів.

Виробництво зерна для ринку змушувало поміщиків та заможних селян постійно використовувати найману працю і впроваджувати новинки техніки у свої господарства. У випадку недостачі грошей дрібні землевласники купували в складчину інструменти й устаткування. Як і на західноукраїнських землях, на підросійській Україні зароджується кооперативний рух, основним завданням якого було допомогти звільненому селянству. Перші кооперативи створено: споживчий – 1866 р. у Харкові, кредитний – 1869 р. в Гадячі на Полтавщині; в Сокиринцях у маєтку Г. Галагана. Вперше землеробську артіль на Херсонщині у 1894 р. створив народник М.В.Левицький. Перші кооперативи розвивалися слабо, бо населення до цього ще не було як слід підготовлене, адміністрація ставилась до них негативно і не було ще розроблено відповідних законів. У 1895 р. в Україні налічувалося тільки 250 кооперативних товариств. Тільки у 1897 р. був затверджений статут, за яким стали засновувати кооперативні товариства.

Нормальним явищем стала наявність у великому господарстві сівалок, косарок, жниварок, багатолемішних плугів, парових молотарок. До початку ХХ ст. в Південній Україні процес впровадження нового обладнання завершився. Успішно застосовувалася техніка на Правобережжі (буряківничі плантації). Гіршими були справи на Лівобережжі, де було багато дрібних господарств, тут навіть у поміщиків значна частина плугів (до 40%) була дерев’яною. У передових господарствах займалися селекцією рослин, виведені в Україні сорти зерна з успіхом використовували за її межами, на Дону, Кубані, Поволжі, Сибіру.

Документи та матеріали.

Застосування техніки в сільському господарстві півдня України.

Сільськогосподарські машини системи німця-колоніста Леппа мають тепер найбільш широке розповсюдження в Новоросії… У теперішній час існує понад 20 чавуноливарних заводів, які зайняті головним чином цілорічно виробництвом лепповських жниварок. Взагалі вони випускають на рік не менше десяти тисяч машин, і величезна пропозиція ця не завжди спроможна задовольнити ще більший попит. У Таврійській губернії тепер 40 000 цих машин. За допомогою машини селянин з своєю сім’єю легко збирає сорок-п’ятдесят, а то й сто десятин посіву, між тим як раніше йому доводилось би майже всю цю роботу виконувати руками поденників.

Завдання.

1) Прочитайте документ.

2) Доведіть цитатами з документа, що техніка полегшувала роботу селянина та сприяла кращому розвитку сільського господарства.

3) Доведіть, що застосування техніки сприяло й збільшенню безробітних селян (підтвердить цитатами документу).

4) Як на вашу думку, розвитку якої галузі промисловості буде сприяти необхідність збільшення кількості техніки у сільському господарстві?

4. Поширення вільнонайманої праці. Розшарування селянства.

Після реформи 1861 р. село продовжувало залишатися бідним. Багато селян не могли викупити землю, мали борги, розорялися. У північній частині України близько половини селян не мали коней і залізних знарядь праці. Це змусило людей найматися на роботу до поміщиків і багатих селян. Вони створювали робочі ватаги (10-30 чоловік) і наймалися на роботу. Оплата праці була дуже низькою (20-40 копійок на день). Проблема поглиблювалася через зростання чисельності населення (за 60-90-ті роки населення країни збільшилося в 2 рази). До кінця 90-х років з 11 млн. працездатних чоловіків і жінок понад 7 млн. складали надлишок робочої сили і не могли знайти роботу ані в промисловості, ані в сільському господарстві.

Відбулося розшарування селянства. Близько 15-20% селян зуміли збільшити свої наділи, накопичити гроші й організувати роботу своїх господарств на ринок. Верства багатих селян одержала назву куркулів. Вони постійно використовували найману робочу силу, але й самі працювали на землі. Середняки складали близько 25% від загальної кількості мешканців села. Вони цілком забезпечували свої потреби в продуктах, але товарність їхніх господарств була низькою через технічну відсталість (грошей на нові знаряддя праці часто не було) та невеликі розміри виробництва. Середняки часто вдавалися до підсобних заробітків, економічне становище їхніх господарств було хитким. Бідняки складали більше половини населення сіл, їхні господарства забезпечували (а часто й не забезпечували) лише потреби родини, бідняки ставали наймитами (сільськогосподарськими робітниками), багато хто з них розорявся і йшов до міст на заводи. Із зростанням чисельності бідняків в українських селах зростає і соціальна напруженість та невдоволення. З точки зору селян причиною їхніх бід був брак орної землі. Вони прагнули розподілу поміщицьких маєтків.

5. Переселенський рух українців.

Бідність, брак землі, відсутність перспектив підштовхували українців до думки про еміграцію. Незабаром визначилося два основні напрямки переселення українців: західний і східний.

Жителі Наддніпрянської України переселялися на схід, спочатку на Кубань, у Поволжя, а пізніше й у більш віддалені райони (південь Сибіру і Далекого Сходу). До 1881 р. російський уряд не заохочував процес переселення, побоюючись, що від’їзд маси селян спричинить збільшення вартості робочої сили і руйнування господарств поміщиків. У 80-х роках ситуація змінилася: переселення українців набуло значних розмірів. До кінця ХІХ ст. в Поволжі проживало вже до 400 тис. українців, на Північному Кавказі понад мільйон. Особливо важким був шлях переселенців до Південного Сибіру, Казахстану і на Далекий Схід. До будівництва Транссибірської залізниці (кінець ХІХ ст.) переселенці пересувалися на схід лише за допомогою кінного транспорту, а в район Владивостока їх переправляли на пароплавах. Уряд надавав пільговий проїзд, кредити для закупівлі худоби, інструментів, інвентарю, насіння. Селянська родина одержувала 100 десятин землі і повинна була її обробляти. Перевагу віддавали молодим сімейним парам. До кінця ХІХ ст. близько 100 тис. українців осіли на півдні Сибіру, понад 220 тис. на Далекому Сході. Вони зберегли традиційний уклад життя, багато хто забезпечив собі матеріальний статок.

Жителі Західної України переселялися на захід, до Канади, США, Аргентини, Бразилії. Переселення до США розпочалося в 1877 р., коли Пенсільванська вугільна компанія вирішила використати дешеву робочу силу з Європи замість американських шахтарів, які тоді страйкували. Першими до США потрапили жителі Закарпаття. Спочатку вони їхали на тимчасові заробітки, але поступово багато хто з них залишився в Америці назавжди. Майже всі переселенці із Закарпаття осіли в містах, де чоловіки ставали робітниками, а жінки служницями або працювали на текстильних фабриках.

Переселення до Канади розпочалося в 1891 р. (традиційно першими переселенцями вважаються Іван Пилипів та Василь Єленяк). До цієї країни приїжджали вихідці з Галичини. На відміну від емігрантів із Закарпаття, галичани найчастіше осідали в сільській місцевості і зробили величезний внесок в освоєння далекого заходу Канади. У середовищі канадських і американських українців зберігався глибокий інтерес до культури і традицій батьківщини.

Із серйозними труднощами зустрілися українці, які емігрували до Бразилії й Аргентини. Незвичний клімат та відсутність елементарної медичної допомоги призвели до загибелі багатьох переселенців, частина повернулася в Україну, але найбільш стійкі зуміли пристосуватися до нових умов і налагодити господарство: у Південній Америці українці теж переважно ставали селянами-фермерами або наймитами.

Висновки.

В наслідок реформ щодо звільнення від кріпацької залежності почалось піднесення сільського господарства (більшою мірою в Наддніпрянщині), що проявлялося в поступовому зростанню врожайності, збільшенню площі посівних земель, у зміні структури вирощування культур, у збільшенні асортименту використовуємих сільгоспмашин, застосуванні добрив.

Селянство перестало бути однорідною масою, почалося його розшарування. На кінець ХІХ ст. майже 60% складали бідняки, які в середньому мали 4 десятини землі на двір; 25% - селяни середняки – до 8 десятин землі; 15% - заможні селяни – 15 десятин.

Розвиток капіталізму призвів до відносного аграрного перенаселення в Україні, що призвело до переселення селян Західної України в США, Канаду, Аргентину, Бразилію; селян Наддніпрянської України – до Сибіру, Північного Кавказу, Далекого Сходу, Кубань, Казахстан. В 80-90-х рр. ХІХ ст. з України переселялися сотні тисяч людей щорічно.

Зберігалися феодальні пережитки у сільському господарстві, що стримували його розвиток: поміщицьке землеволодіння, відрізки і малоземелля селян, що змушувало їх йти на важких умовах в кабалу до поміщика. Не повна власність тимчасовозобов’язаних селян - вони могли передати землю в спадок, передати в оренду, але не могли продати; станова нерівноправність населення.

Певним виходом із скрутного становища для багатьох українських селян була участь в сільськогосподарській кооперації, артілях,споживспілках, які намагаються запровадити в цей час передові громадські діячі України.

Документи та матеріали.

Становище селян Галичини (90-ті рр. ХІХ ст.)

Половина мужиків-хліборобів у Галичині не має на життя хоча б стільки, аби з голоду не пухнути. Половина наших мужиків все з року в рік голодує і мусить голодувати… Половина наших майже безземельних мужиків рятується, як може, заробітками та службами по дворах та інших роботах… Великого промислу та фабрик у нас дуже мало… Платня робітника у нас усюди дуже мала… лише з заробітку, якщо не маєш хоча б клаптика своєї землі, вижити неможливо… Половина майже у кожному селі – то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а скороми то й на Великдень не кожний побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі і навіть верітки нема. Такої бідноти або, як то звичайно називають пролетарів, множиться у нас чимраз більше, бо й усі наші селяни-хлібороби так зі всіх боків притиснені, що чимраз більше сходять на біду, і всім їм загрожує однаке лихо…

Завдання.

1) Прочитайте документ.

2) До якої соціальної верстви населення, на вашу думку, належить автор документу?

3) Використовуючи матеріал документу охарактеризуйте становище селян Галичини.

4) Які причини такого злиденного становища селян?

Питання для самоконтролю

1) Розгляньте діаграми карти № 13 та порівняйте післяреформене становище селян Західної України та Наддніпрянщини.

2) Що сприяло інтенсивному розвитку капіталізму в сільському господарстві?

1. ________________ , 2. ______________ , 3. ________________ .

3) Що було гальмом у розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві?

4) Які факти свідчать про товарний характер рільництва та тваринництва?

5) Доведіть фактами, що поміщики перебудували свої господарства на капіталістичний лад?

6) Заповніть схему «Напрямки переселення українців»

Скругленный прямоугольник: УКРАЇНА
ЗАХІДНА СХІДНА

7) Заповніть таблицю «Причини трудової еміграції» та знайдіть спільні та відмінні причини, які сприяли аграрному переселенню українців Західної України та українців Наддніпрянщини.

Причини трудової еміграції
Західна Україна	Наддніпрянська Україна

Словник термінів.

Артіль – вид колективного господарства, в якому усуспільнювалися землекористування, праця, основні засоби виробництва – робоча і продуктивна худоба, техніка, устаткування, господарські будівлі і т.д.

Еміграція – переселення, виїзд з батьківщини в інші країни на постійне проживання з економічних, політичних, релігійних або інших мотивів. (Україна пережила декілька великих сплесків еміграції в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст., після революції 1917 р., наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.)

Капіталізм – суспільний лад, заснований на приватній власності на засоби виробництва, ринкових відносинах, конкуренції виробників товарів і послуг, експлуатації робітників власними засобами виробництва.

Кооперація – форма організації праці, при якій люди разом беруть участь в одному або в різних, але зв’язаних між собою процесах праці.

Лихвар – людина, яка займається лихварством – наданням грошових позик за умови сплати позичальником високих відсотків.

Сервітути – право користуватися чужою власністю (за звичаєм, за законом, за зобов’язанням). На правах сервітутів українські селяни користувалися лісами, пасовищами, луками та ін., що належали поміщикові.

Віконце допитливих.

Українські переселенці.

Не злякала українців розпочата ними сама далека еміграція в малозаселені на той час регіони Сибіру та Далекого Сходу. Спочатку добиралися в основному пароплавами, що відправлялися з Одеси і після довгого шляху переселенці прибували до Владивостока. Особливо збільшився потік переселенців після будівництва Транссибірської залізниці. Українці селилися вдовж всієї залізничної магістралі. Царський уряд визначив для заселення Єнісейську, Іркутську, Тобольську та Томську губернії, а також Алтайський, Уссурійський та Приморський краї. Компактно заселену українцями в 1 км² територію від узбережжя Японського та Охотського морів до Забайкалля вони самі назвали Зеленим Клином. Кожна родина отримувала до 100 десятин землі. Уся їх подальша доля залежала від них самих. У незвичних кліматичних умовах вони висушували болота, корчували ліси, освоювали цілинні землі.

Закарпатські українці масово виїздили до США. Багато серед них були шахтарями. Постійний ризик підземних аварій та хронічні захворювання легенів супроводжували шахтарів усе життя. Мізерні заробітки отримували робітники на металургійних, автомобільних заводах, фабриках, що виготовляли взуття, одяг, меблі.

Про духовне життя українських переселенців дбали священики, що так само переїхали за кордон. Церковне життя поєднувалося з культурно-освітньою діяльністю, що давало можливість підтримувати в масах українських переселенців національну самосвідомість, навчати рідної мови дітей, що народилися та виховувалися на чужині. З 1888 р. для дітей українців при деяких греко-католицьких школах були відкриті школи українознавства. В деяких містах почали випускати україномовну пресу. Першу таку газету «Америка» у 1886 р. почав друкувати священик який прибув з Галичини Іван Волянський. Вже у 1893 р. священик Григорій Грушка заснував газету «Свобода», яка видається і понині.

В усіх країнах, куди переїжджали українці, засновувались поселення яким давали назви пов’язані з Батьківщиною та її героями – Україна, Хмельницький, Сірко, Шевченко та ін.. Назви Воля, Свобода, Правда, Мир передавали прагнення українців до незалежності та миру.

Тема 4. Реформи адміністративно-політичного управління

60-70-х рр. ХІХ ст. у Наддніпрянщині.

1. Реформа місцевого самоврядування.

Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва. Для цього царизмом з 1864-1874 рр. було проведено ряд реформ.

Реформа місцевого самоврядування проводилася в два етапи: 1864 р. – земська реформа, 1870 р. – реформа міського самоуправління.

З 1864 р. у всіх українських губерніях, окрім Правобережжя (де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства), запроваджувалося земське самоуправління. У виборах до земств брало участь усе населення, що мало земельну власність, але при цьому виборці поділялися на три категорії: дворян, міщан і селян. Перевага надавалась поміщикам. Члени земств обирались на три роки.

Земства були позбавлені політичних прав і займалися виключно місцевими і соціальними питаннями: опікувалися і утримували школи, лікарні, пошти, ветеринарні служби і т.ін. Їхня компетенція і дієвість істотно обмежувалась урядовим рішенням 1867 р., яким заборонялося збирати податки з промислових підприємців, що позбавляло земства фінансових важелів. Тому, для виконання своїх постанов щодо збору податків, будівництва шкіл, лікарень і т.д., вони зверталися до вищих державних установ.

Земства вирішували багато господарських проблем, займалися благодійницькою діяльністю, відіграли велику роль у статистичному вивченні господарства Росії і України та їх територій. Земства щорічно випускали збірники про наявність на своїх територіях кількості селян, городян, дітей, лісових угідь тощо. В деяких земствах, особливо на Полтавщині, були відсутні українофільські настрої. Серед земських діячів зросла плеяда діячів українського національного руху (О.Русов, В.Тарнавський та ін.)

1870 р. царський уряд провів реформу місцевого самоврядування. У містах створювалися міські думи, члени яких обиралися всіма платниками податків міста за безстановим принципом. Міські думи та їхні виконавчі органи – міські управи – займалися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров’я тощо.

2. Судова реформа.

Судова реформа 1864 р. була викликана невідповідністю старого законодавства новим умовам, наприклад, за старим законодавством селянин не міг виступати в суді від свого імені, а за «Маніфестом 1861 року» селянин став особисто вільним.

За цією реформою, замість станового, суду окремого для селян і дворян, запроваджувався єдиний для всіх безстановий суд, що складався з коронного суду у кримінальних справах і мирового суду у цивільних і дрібних кримінальних справах. Була введена незалежність суду від адміністративних органів, губернаторів, міністерств тощо. Рішення суду вважалося остаточним і могло бути оскаржене лише вищою судовою інстанцією тільки в разі порушення порядку судочинства. Судові засідання стали більш демократичними, на зміну закритому слуховому засіданню прийшло відкрите – публічне. Запроваджувався суд присяжних, змагальність сторін – прокурор – адвокат.

Ця реформа найбільш послідовна з реформ проведених російським урядом у 60-70-х рр. ХІХ ст., яка в тім зберегла немало станово-феодальних пережитків: залишився окремий суд для духівництва – консисторія та для військовослужбовців – трибунал, а також особливий верховний суд для вищих сановників. З 1866 р. судові чиновники ставилися в залежність від губернатора і підпорядковувались його вимогам. З 19 травня 1871 р. політичні справи замість суду стала розглядати жандармерія.

3. Військова реформа 1864 р.

Проведення цієї реформи було викликано необхідністю реорганізації армії після поразки Росії в Кримській війні. Військові реформи 60-70-х рр.. проводилися під керівництвом військового міністра Д.Мілютіна. За цією реформою для солдатів замість рекрутських наборів запроваджена загальна військова повинність.

Скорочувався термін служби з 20 років до 6 років у сухопутних військах і 7 років у військово-морському флоті. Були заборонені тілесні покарання. Для осіб, що одержали середню й вищу освіту, термін служби скорочувався до 6 місяців. Існували значну пільги за родинним станом, не призивалися єдині сини та єдині годувальники родини. За пільгами звільнялося понад 50% призовників (духівництво, інородці та ін.). Звільнені від заклику зараховувалися в ополчення, що призивалося лише під час війни. Козаки відбували військову службу на особливих умовах.

Для офіцерів проведена реформа військово-навчальних закладів, за якою засновувались військові гімназії та військові училища,для осіб, що не мали середньої освіти - юнкерські училища, збільшувалась кількість місць у військових академіях Артилерійській та Інженерній, а також академії Генерального штабу (Миколаївська академія).

У 1868 р. реорганізовано Військове відомство у Військове міністерство, якому стали підпорядковуватись всі галузі військового управління. Для швидкого розгортання військ під час війни створено 15 військових округів. Три з них – Київський, Херсонський і Одеський – були розташовані на території України. Відбувалось переозброєння і переобмундирування армії.

У результаті цієї реформи посилилась мобільність та боєздатність російської армії.

4. Реформа народної освіти (1864).

Необхідність реформи була викликана збільшенням попиту на фахівців у зв’язку з початком капіталістичного розвитку, потреба у механіках, інженерах, вчителях, лікарях та ін. За цією реформою почалося бурхливе створення початкових та середніх шкіл, училищ, гімназій. У 1856 р. учбових закладів по всій Російській імперії налічувалося 8 тис., а вже у 1896 р. – 78,7 тис.

За «Положенням про початкові народні училища» запроваджувалась єдина система початкової освіти. Початкові школи контролювали губернські шкільні ради, до них входили царські чиновники, представники земства, духовенство. Запроваджується принцип рівності всіх станів і національностей. Було дозволено відкривати приватні школи.

Навчання поділялося на класичне – гімназії, що готували до університетів, та реальне – училища, що готували до вищих технічних закладів, плата за навчання в них була дуже високою. Можливість получити освіту отримали й жінки. Але це право було обмежено тільки навчанням у гімназіях. Отримання жінками вищої освіти не передбачалося.

Надана автономія університетам, які одержали право самостійно вирішувати всі свої наукові, навчальні, адміністративні, фінансові та ін. питання. На ряду з цим зберігалася заборона на використання у навчанні української мови.

5. Фінансова реформа (1860-1864 рр.)

Фінансова реформа була викликана необхідністю впорядкування фінансів після Кримської війни, а також пошуку коштів для проведення селянської реформи та переведення країни на шлях капіталістичного розвитку.

За цією реформою засновувався Державний банк (1860), що сконцентрував у собі всі фінанси держави. Скасовані системи відкупів територій і непрямі податки з сіль, вино, тютюн тощо, які стали збирати замість приватних осіб державні акцизні установи. З 1862 р. почали публікувати в пресі про всі доходи і виплати держави.

Ця реформа впорядкувала фінанси держави, але в цілому залишилась половинчастою, бо основний тягар податків, як і раніше, несло на собі селянство, тоді як, дворянство було звільнене від податків, хоча з’їдало величезну частину державної скарбниці – 50% коштів держави витрачалося на утримання армії та державного апарату.

6. Реформа цензури (1865 р.)

Цензурна реформа 1865 р. мала реакційний характер. Уряд боявся проникнення в країну революційних ідей і обмежував свободу слова. Цензурні установи передавалися з управи міністерства освіти до управи міністерства внутрішніх справ. Були створені спеціальні органи – Головне управління друку та центральний комітет іноземної цензури. Усі твори піддавалися суворому контролю. Періодичні видання, що порушували вимоги цензорів, могли закрити.

Висновки.

Серйозні зміни в економічному житті поставили на порядок денний проблему реформування адміністративного управління. У 1864 р. були створені виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські установи. Вони займалися питаннями господарського та культурного характеру, в тому числі будівництва шляхів місцевого значення, охорони здоров'я, освіти тощо. Земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їхнього складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства.

Значна увага була також приділена реформуванню судової системи (1864 р.). Проголошувалася незалежність суду від адміністрації: суддів призначав уряд, і зняти їх з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судові засідання допускалися представники преси й публіка. Утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, захист — адвокат (присяжний повірений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створено Верховний кримінальний суд.

Чималі зміни відбулися у сфері освіти. Освіта, в тому числі університетська, ставала доступнішою. Університети набули більшої автономії. Помітна увага приділялася поширенню знань серед населення, виданню підручників, народних книжок, організації шкіл. Для дорослих відкрилися освітні курси по неділях, через що такі школи й називалися недільними.

Важливе значення мала реформа 1864 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність починаючи з 21-річного віку. Для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби.

У 1862 р. було реформовано фінансову систему. Управління грошовим господарством стало централізованим, зросла роль міністерства фінансів.

Значення реформ адміністративно-політичного управління 60— 70-х років XIX ст. полягає в тому, що, незважаючи на свою обмеженість та непослідовність, вони прискорили перебудову життя Російської імперії на нових капіталістичних засадах. Внаслідок цих реформ суттєві зміни відбувалися і в економічному, політичному та культурному розвиткові України.

Документи та матеріали.

Судовий устав від 20 листопада 1864 р.

1. Влада судова належить: мировим суддям, з’їздам мирових суддів, окружним судам, судовим палатам та урядовому сенату у якості касаційного суду. …

7. Для визначення в кримінальних справах вини або невинуватості підсудних до складу судових місць … додаються присяжні засідателі. …

19. Мировими суддями можуть бути вибрані ті з місцевих мешканців, які: по-перше, мають не менше 25 років; по-друге, отримали освіту у вищих або середніх учбових закладах або витримали відповідне випробування, або ж прослужили не менше трьох років у таких посадах, де могли придбати практичні знання в судових справах, і, по-третє, якщо вони самі, чи їх батьки, або дружини володіють, хоча б в різних місцях, або землею, або іншим нерухомим майном, ціною не нижче п’ятнадцяти тисяч рублів, та в столичних містах – нерухомою власністю – не менше шести тисяч, в усіх інших містах – не менше трьох тисяч рублів. …

24. Вибори мирового судді відбуваються на повітових земських зборах. …

81. Присяжні засідателі обираються з місцевих обивателів всіх станів: по-перше, перебуваючи в російському підданстві; по-друге, маючи не менше 25 років та не більше 70 років від народження і, по-третє, мешкаючи не менше двох років в тому повіті, де відбувається обрання в присяжні засідателі. …

85. До списків присяжних засідателів не можуть вноситися:

1) священики та монахи;

2) всі військові чини, які знаходяться в діючій армії, а також ті з цивільних чиновників, що знаходяться при військах або служать по військово-судовій справі у воєнному та морському відомствах.

3) вчителі народних шкіл.

86. До списків присяжних засідателів не можуть бути внесені всі ті, хто знаходиться на службі у приватних осіб.

Завдання:

1) Прочитайте документ.

2) До якого виду джерел він відноситься?

3) Які вікові, майнові та станові цензи для мирових суддів та присяжних засідателів встановлює устав?

4) В чому ви вбачаєте не справедливість або справедливість таких обмежень?

Питання для самоконтролю

1) Коли була проведена земська реформа?

1861, 1862, 1864, 1865, 1866 р.

2) В чому полягає суть земської реформи?

Скругленный прямоугольник: Діяльність земств

3) Заповніть схему

Організація медичної допомоги

4) Коли була здійснена судова реформа?

1861, 1864, 1866, 1870 р.

5) Охарактеризуйте судову реформу.

6) Коли відбулася реформа в галузі освіти?

1864, 1861, 1871, 1874 р.

7) Хто входив до губернських шкільних рад?

1. _____________ ? 2. ______________ ? 3. _____________ ?

8) Які права мали випускники класичних гімназій?

9) Коли була здійснена реформа в галузі цензури?

1861, 1864, 1865, 1871, 1875 р.

10) Вкажіть рік проведення міської реформи

1861, 1864, 1865, 1870, 1871 р.

11) Назвіть виконавчий орган думи.

12) Вкажіть рік запровадження загальної військової повинності.

1861, 1864, 1865, 1870, 1875, 1883 р.

13) Закінчить речення: «Фінансова реформа була викликана необхідністю … ».

14) Розкрийте значення реформ 60-70-х рр. ХІХ ст.

Словник термінів.

Земства – виборні (для всіх станів) органи влади місцевого самоврядування, які мали право вирішувати господарські, культурні питання даної губернії або повіту.

Українофіли – люди, що обстоюють національні права українців, українську мову і культуру.

Віконце допитливих.

Діяльність земств.

В губернських управах, у підпорядкованих їм школах, лікарнях, сільськогосподарських станціях, статистичних бюро, бібліотеках працювали сотні національно свідомих українців – вчителів, лікарів, ветеринарів, агрономів, статистиків, як через свою «політичну неблагонадійність» не могли влаштуватися на роботу в державні установи. Активними земцями були видатні діячі українського національного руху Іван Лучицький, Петро та Дмитро Дорошенко, Ілля Шраг, Василь Тарновський, Олександр Русов, Борис Грінченко, Володимир Самойленко, Михайло Коцюбинський та інші.

На кінець ХІХ ст. земства підпорядкували собі майже все економічне та культурне життя в повітах українських губерній Лівобережжя та Півдня України.

Населення цих губерній отримувало безкоштовну медичну допомогу, незалежно від того, чи заплатив господар земські податки. Навчання сільського населення царське міністерство просвіти повністю поклало на земства. Земства популяризували нові сільськогосподарські культури, давали на прокат нові машини та знаряддя праці, допомагали розводити племінних тварин, продавати продукцію землеробів, крім того, сприяли розвитку кустарних промислів, займалися меліорацією, лісництвом, ремонтом доріг та т.ін.

Земства відіграли значну позитивну роль в покращені благоустрою, рівню освіти, національної свідомості населення.

Тема 5. Економічний розвиток України в ІІ половині ХІХ ст.

Особливості і хід промислового перевороту в Україні ІІ половини ХІХ ст.

Зростали три стадії капіталістичного розвитку промисловості:

дрібнотоварного виробництва (виробництво саней, возів, серпів, гончарне виробництво та ін.), при якому один виробник робив усе від початку до кінця;

капіталістичної мануфактури – поділ праці при збереженні ручної праці зберігався майже в усіх галузях промисловості до її витіснення фабрикою;

капіталістичної фабрики – машинного виробництва переважало в нових промислових районах: Донбасі, Криворізько-Донецькому районі та ін.

Найбільш перспективною формою була капіталістична фабрика перехід до якої від мануфактури почався в 30-40-ві рр. і завершився у 80-ті рр. ХІХ ст. – промисловий переворот.

Активно розвивалась така галузь промисловості як цукроваріння. Перша цукроварня з’явилася в Україні у 1822 р. Завдяки вдосконалення в техніці обробки сировини у 1891 р. 153 великих українські цукроварні давали імперії 207 млн. пудів цукру. Цукрові заводи в основному концентрувалися на Лівобережжі. Найвідомішими цукровими магнатами були: графи Бобринські, династія цукрозаводчиків Терещенків тощо.

Крім традиційних галузей промисловості з переробки сільгосппродукції в Україні почала формуватися найбільша вугільно-металургійна база Росії, тому що в Донбасі знаходилися найбільші в європейській частини Росії поклади вугілля. Поруч у Наддніпрянщині видобувались марганцеві залізні та ін. руди. Достатня кількість трудових ресурсів, побудовані до того часу залізниці, створювали зручності в перевезенні.

Протягом 1861-1900 рр. видобуток кам’яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів (з 160 тис. т до 10,8 млн. т), що становило 68% загальноросійської продукції; видобуток залізної руди в Криворіжжі за 1887-1900 рр. – з 1,3 до 210 млн. пудів, тобто з 20,8 тис. т до 3,4 млн. т (57% загальноросійського видобутку). Найбільшими шахтами з видобутку вугілля були: Лисичанська, Корсунська, Голубівська та ін.

Наявність значних запасів вугілля і руди була важливою основою для розвитку металургійної промисловості України. До 1900 р. тут було збудовано 17 великих металургійних заводів: завод «Шодуар» (Дніпропетровськ), завод Юза (Донецьк), завод «Нікополь» (Маріуполь), Дніпровський металургійний завод (Дніпродзержинськ), Брянський завод (Дніпропетровськ) та ін., які виробляли близько 90 млн. пудів чавуну – 53% від загальноросійського виробництва.

Було також збудовано кілька великих машинобудівних, механічних, вагонобудівних та ін. заводів, у тому числі завод Гретера і Криванека в Києві, Горлівський завод шахтного устаткування, Південноросійський завод у Києві, Харківський паровозобудівний завод, Луганський казенний патронний завод, завод Російського товариства пароплавства і торгівлі в Одесі та ін. Розвивалися також сільськогосподарське машинобудування, харчова і легка промисловість.

У 80-х рр. ХІХ ст. в Україні виникають перші капіталістичні монополії: «Союз фабрикантів рейкових скріплень», «Союз рейкових фабрикантів», «Союз мостобудівних заводів».

Внаслідок прискореного розвитку промисловості в Україні протягом 60-90-х рр. кількість промислових підприємств збільшилась до 8 063. 25% з них було збудовано в 90-х рр. ХІХ ст., тобто в період економічного піднесення. Таким чином, у ІІ половині ХІХ ст. в Україні відбувається розвиток індустріалізації швидкими темпами.

На кінець ХІХ ст. в Україні склалися промислові райони всеросійського значення: Правобережжя – цукрова та інші галузі харчової промисловості та машинобудування; Криворізько-Придніпровський район – залізорудна і марганцева промисловість, металургія та машинобудування; Донбас – вугільна, металургійна, хімічна промисловість; Харківський район – машинобудування, цукрова промисловість; Одесько-Миколаївський – суднобудування, машинобудування, харчова промисловість.

Документи та матеріали.

Розвиток цукрової промисловості в Україні (80-90-ті рр.)

Найбільше цукроварень з максимальною продукцією цукру знаходилось в географічно суміжних губерніях: Київщини, Поділлі, Волині, Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині, Курщині, Орловщині і Вороніжчині. Із загального числа цукроварень у 1861 р. в цих восьми губерніях було 310, їхня продукція … становила 9/10 всієї продукції України й Росії…

Участь окремих районів у виробництві цукру в 1881-1882 рр. визначалась у таких процентних величинах:

1. Правобережна Україна – 68,7

2. Лівобережна Україна – 18,3

3. Вся Україна – 87,0

4. Центральний район – 8,8

5. Східний район – 3,7

6. Південний район – 0,5

Зазначене співвідношення не змінювалося по суті і в наступні роки…

Три губернії, з найбільшою кількістю цукроварень, - Київщина, Поділля, Харківщина – посідають свої перші за розмірами цукрової продукції місця.

Завдання:

1. Прочитайте документ.

2. Які з указаних губерній знаходились на території України?

3. В яких губерніях найбільше було сконцентровано виробництво цукру?

4. До складу яких генерал-губернаторств входили названі українські губернії?

2. Розвиток промисловості західноукраїнських земель.

$Опис : C:\Documents and Settings\Vika\Мои документы\підручник\Нафтопромисли Борислав.jpg$ 50-60-ті рр. ХІХ ст. характеризуються застоєм у розвитку промисловості західноукраїнських земель. В умовах колоніального гніту промисловість розвивалась дуже повільно. Лише у 70-х рр. відбувається становлення фабрично-заводського виробництва. В основному, це були дрібні підприємства і майстерні: лісопильні, винокурні, швейні та ін. Промисловість мала переважно дрібний, кустарно-ремісничий характер, була слабо механізована. На західноукраїнських землях було 220 великих капіталістичних підприємств.

Найбільш розвинутою була нафтова промисловість. Центром нафтовидобування був Борислав. Перше свердлування було здійснене у Бориславі 1862 р., і через деякий час тут розпочався справжній нафтовий бум. Крім нафти, поблизу Борислава і Дрогобича, видобували озокерит (земний віск) та газ. На межі ХІХ – ХХ ст. ці родовища стали головними в Австро-Угорщині і давали 5% світового видобутку нафти. У 70-ті рр. ХІХ ст. у Східній Галичині видобувалося 20 тис. тонн нафти, а на початку 90-х рр. – 90 тис. тонн. Наслідком розробки родовищ нафти, інших багатств краю стало створення в регіоні промисловості, залізничної мережі та

формування місцевого робітничого класу. У 90-х рр. на нафтових промислах працювало 3 тис. чоловік.

Австрійська імперія проводила колоніальну політику щодо українських земель. Тому українські землі були ринком збуту і джерелом сировини для Австрії. Деякі галузі промисловості не

витримували конкуренції з дешевими австрійськими товарами і занепадали. Це такі як: цукрова, текстильна, шкіряна, машинобудівна, паперова. Натомість розвивались галузі з видобування та первинної обробки сировини: нафтова, озокеритна, лісова й лісопильна, тютюнова, спиртогорілчана, мукомельна, солеварна. Наприкінці 90-х рр. було винайдено спосіб одержання із земного воску парафіну. Це дало можливість розвивати озокеритну промисловість. У Східній Галичині було 9 солеварень, але тільки на 3-х з них застосовувались парові машини. Уряд свідомо обмежував розвиток цієї галузі, щоб підтримати австрійські копальні кам’яної солі.

На західноукраїнських землях були великі площі лісу, тому тут розвивалась лісопильні промисловість. Особливо якісні ліси були на Закарпатті. Там росли дуби, смереки і буки. У Східній Галичині було 56 парових і 77 водяних лісопилень. Деревину відправляли до Німеччини, Австрії, Італії, Англії, Франції, Туреччини. Лісопереробна промисловість розвивалась повільно. Для розвитку цієї галузі потрібні великі гроші, а іноземний капітал не вкладався у цю галузь.

Тютюнове виробництво було розвинуте у Винниках (Львів), Монастирську, Заболотові і Ягольниці. У Галичині діяло 537 гуралень, а спирт-сирець, який на них виготовляли, відправляли до Австрії та Угорщини.

Паперова промисловість була представлена чотирма фабриками, на них працювало 588 робітників.

Причинами повільного промислового розвитку західноукраїнських земель були:

Імпорт фабрично-заводських виробів із західних високорозвинених провінцій Австрії;

Західноукраїнська промисловість не могла витримувати конкуренції дешевих товарів і стала занепадати;

Промисловість була сировинним придатком Австрійської імперії;

Невелика кількість міст, слаборозвинена торгівля, низька заробітна плата, високий рівень безробіття гальмували розвиток промисловості.

Приплив іноземного капіталу.

Держава створила умови для залучення у країну іноземного капіталу. У 60-70-ті рр. ХІХ ст. він направлявся в основному на будівництво залізниць, з 80-х рр. іноземний капітал вторгається у важку промисловість: гірничодобувну, металургійну, машинобудування тощо. Основний потік іноземного капіталу йшов переважно з чотирьох країн: Англії, Франції, Бельгії та Німеччини.

Величезні кошти на розвиток видобутку вугілля в Донбасі та на розвиток металургії надійшли від французьких і бельгійських підприємців; німецький капітал сприяв розвитку машинобудування і металообробки. Відомим вкладником капіталу був англійський підприємець Джон Джеймс Х’юз (Юз). Ще у 1866 р. царський уряд передав йому концесію на будівництво рейкового заводу. У 1867 р. він заснував «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного, сталевого та рейкового виробництва». Від царського уряду Юз одержав казенні землі на березі ріки Кальміус у Бахмутському повіті Катеринославської губернії з кам’яновугільними й залізорудними родовищами, кілька позичок на досить вигідних умовах. У 1869 р. Юз почав будівництво заводу й робочого селища, названого Юзівкою (нині Донецьк), а у 1872 р. на Юзівському металургійному заводі почалася регулярна виплавка чавуну. Саме тут уперше в Російській імперії було налагоджене коксове виробництво і прокат рейок.

Завдяки протекціоністській політиці уряду та завдяки бельгійському, французькому, німецькому, англійському та американському капіталам в Україні протягом 1888-1894 рр. засновані 22 іноземні компанії у важкій промисловості. Завдяки чому українське населення отримало робочі місця і почався потужний розвиток промисловості. Але водночас, іноземні промисловці вивозили до своїх країн величезні суми прибутків, завдяки чому збільшувався капітал цих країн.

У промисловості західноукраїнських земель переважав німецький, австрійський, англійський, французький, бельгійський капітали та ін., яких притягували дешеві сировина і робоча сила. Наприкінці ХІХ ст. виникли перші монополістичні об’єднання, що належали в основному іноземному капіталу.

4. Розвиток шляхів сполучення.

а) Залізничний транспорт. Як і в інших країнах, промисловий переворот у Росії почався з будівництва широкої мережі залізниць, що було викликане й воєнно-стратегічними розрахунками. Однією з причин поразки в Кримській війні була відсутність залізничних доріг необхідних для підвозу боєприпасів, резервів тощо, а також розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі, для чого необхідно було з’єднати промислові та сільськогосподарські райони з Чорноморськими портами.

Будівництво доріг спочатку велося акціонерними товариствами, яким царизм гарантував високі прибутки – до 5% на рік. В Україні перша залізниця вдовжки 219 верст була прокладена між Одесою і Балтою в 1865-1871 рр. з метою прискорення транспортування хліба і зернових господарств Півдня в одеський порт. У 1869 р. була побудована Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, у 1870 – Курсько-Київська, а ще через рік потяги пішли по лінії Київ-Одеса, 1873 – Київ-Брест, а з 1875 р. – залізниця Лозова-Севастополь. У 1879 р., коли була відкрита Донецька залізниця, загальна довжина залізниць в Україні досягла 4,5 тис. верст. Усього з 1865 р. до 1900 довжина залізниць виросла з 219 км. до 8 417 км. З 80-х рр.. ХІХ ст. почався викуп державою багатьох приватних залізниць і до початку ХХ ст. 2/3 залізниць перебували у власності держави.

У міру того як з України в Росію йшли сільськогосподарські продукти й промислова сировина, а у зворотному напрямку у величезній кількості надходили російські готові вироби, економіка України почала все більше інтегруватися в економіку імперії.

$Опис : C:\Documents and Settings\Vika\Мои документы\підручник\паровоз Черепанових.bmp$ Перші залізничні шляхи на території Західної України з’явилися у кінці 50-х рр. ХІХ ст. Першу залізницю в Галичині було побудовано у м. Борислав у 1857 р., згодом залізниця з’явилася у Перемишлі – 1859 р., і врешті у Львові – 1861 р. З 1861 р. почала діяти залізниця Краків-Перемишль-Львів. Через п’ять років залізниця з’єднала міста Львів-Чернівці, а у 80—ті рр. залізнична колія сполучила Стрій-Мукачеве (Закарпаття). Залізничне будівництво на західноукраїнських землях мало вплинуло на економічний розвиток. Із Західної України вивозили сировину і ввозили готову продукцію. Таким чином, завдяки залізниці, західний регіон України став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту для Австрійської імперії.

У 1871 р. австрійські та російські залізниці було сполучено у Волочиську, і таким чином залізничний шлях злучив Галичину з Наддніпрянщиною. Вантажообіг здійснювався в ці роки в основному механізованим транспортом, що значно підвищувало його роль у господарському житті країни. Для швидшого розвитку залізничного транспорту в Україні було побудовано Великий паровозобудівний завод у Харкові.

$Опис : C:\Documents and Settings\Vika\Мои документы\підручник\пароход 2 пол.19 в. с гребным винтом на корме.bmp$ б) Водний транспорт. Новий поштовх був даний розвиткові водного транспорту, як річкового, так і морського. У ІІ половині ХІХ ст. перевезення вантажів у басейні Дніпра збільшилося в 10 разів. Для стимулювання росту чорноморського торговельного флоту царський уряд надав Російському товариству пароплавства й торгівлі (створений у 1856 р.) п’ятирічну пільгу на придбання кораблів за кордоном без сплати ввізного мита. Створювалися акціонерні товариства й компанії судновласників. На ріках України наприкінці ХІХ ст.. плавало 220 суден, а до портів Азовського та Чорного морів було приписано 280 пароплавів.

Головною водною артерією був Дніпро. Він з’єднував українські губернії з центром Росії. По Дніпру перевозили зерно, борошно, сіль. По Десні – залізні, сталеві та скляні вироби. Важливою водною магістраллю був Дністер. По ньому перевозили хліб, льон, коноплі, лляне насіння, олію, дрова, будівельний ліс.

Через азово-чорноморські порти Україна була пов’язана практично з усіма морськими державами світу. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яку в другій половині XIX ст. навіть називали «пшеничним містом», бо саме через неї тоді експортувалася значна частина загальноросійського виробництва пшениці. Взагалі Одеса набула великої ваги як транзитний пункт у зовнішній торгівлі всієї імперії. З України вивозили крім хліба ще кукурудзу, лляне насіння, тютюн, велику рогату худобу, продукти тваринництва, цукор, спирт, сукно, канати, мило.

Як наслідок, росло в Україні й суднобудування. Якщо в 1861 р. кораблебудівники Херсона спустили на воду 10 суден різних типів, то в 1890 р. – уже 82 судна. У 1897 р. почав працювати великий суднобудівний завод у Миколаєві.

Висновки.

Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці ХІХ ст.. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.

Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливим.

Розвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. В період між 1870 і 1900 р. Донецький і Криворізький басейни стали найбільш розвинутими регіонами.

Водночас швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.

Велику роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.

Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, залізорудний Криворізький, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий.

Однак поділ праці формувався так, щоб в Україні технологічний процес починався, а завершувався в Росії та Австрії. Оскільки готовий продукт коштує більше сировини, прибутки і капітали перекачувались за рахунок цього до імперій.

Питання для самоконтролю

1) Якою була економічна політика російського царизму в Україні в пореформений період?

2) Які галузі промисловості розвивалися в Україні?

3) Коли була збудована перша залізниця в Україні?

4) Вкажіть хронологічні рамки промислового перевороту в Наддніпрянській Україні.

5) В чому полягає суть промислового перевороту?

6) Вкажіть наслідки промислового перевороту для України.

7) На які промислові регіони була поділена Україна?

Наведіть факти, що свідчать про приплив іноземного капіталу в промисловість України ІІ половини ХІХ ст.

Заповніть схему:

10) Де розташовувалась основна вугільно-металургійна база країни?

11) Закінчить речення: «Головною водною артерією … ».

12) Які іноземні інвестори вкладали кошти в розвиток промисловості України? Вкажіть назви країн з перелічених: США, Іспанія, Франція, Німеччина, Португалія, Австрія, Бельгія, Швеція.

13) Які основні наслідки індустріалізації для західноукраїнських та підросійських земель?

14) Назвіть основні центри нафтової промисловості Західної України.

15) Робота з картою:

а) знайдіть на карті № 14 промислові райони України та назвіть їх.

б) які корисні копалини видобували в Україні у ІІ половині ХІХ ст.?

в) назвіть центри розвитку обробної промисловості.

г) назвіть залізниці побудовані на українських землях у ІІ половині ХІХ ст. та покажіть їх на карті.

Карта № 14

Словник термінів.

Інвестиції – довгострокові вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі господарства як всередині країни, так і за кордоном з метою одержання прибутку.

Індустріалізація – процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства і, в першу чергу в промисловості.

Інтеграція – процес, результатом якого є досягнення єдності, цілісності, узгодженості, взаємозалежності.

Озокерит - (гірський віск), природний нафтовий бітум; суміш твердих насичених вуглеводнів. Жовтий, бурий, зеленуватий. Твердість 1; щільність 0,85-1 г/см3. Сировина для парфумерної і лакофарбної промисловості; застосовується також в медицині.

Віконце допитливих.

Будівництво залізниць.

В кінці XIX ст. виникли великі підприємства транспортного машинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 р. вони побудували 233 паровози. У той час довжина залізниці в Україні досягала 8417 км. Першої була відкрита залізниця (у 1865 р.) довжиною 219 верст, що з'єднала Балту і Одесу. Після, на користь поміщиків, які займалися експортом хліба, залізниці будувалися у напрямі азово-черноморських портів. А відкриття в 1884 р. Катерининськой залізниці, що з'єднала Донбас з Кріворожжям, було викликано перш за все потребами розвитку важкої промисловості.

Царський уряд, у віданні якого знаходилося все залізничне будівництво, керувався в Україні колонізаторськими і військово-стратегічними міркуваннями. Його не цікавили потреби місцевого економічного життя. Виробництво залізничних рейок, яке в Україні складало понад ¾ від загальноімперського, переважно обслуговувало Російську імперію з щонайдовшими в світі залізничними магістралями. Всі найголовніші великі залізниці слідували до центрів Росії і Прибалтики. Переслідувалася мета зберегти односторонній, фактично колоніального характеру товарообмін, що склався між Україною і Росією. Адже тільки 15% промислових підприємств в Україні проводили готову продукцію, а всі інші поставляли сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Тому готові товари, що привозяться з Росії, коштували дорожче, ніж сировина з України. Таким чином, накопичення капіталів в Росії відбувалося за рахунок нееквівалентної торгівлі її з Україною. Та і регуляція цін за провезення вантажів по залізницях була такою, що вигідніше було промислову і сільськогосподарську продукцію вивозити по залізницях за межі України, чим розвозити її своїм споживачам.

Тема 6. Розвиток міст і торгівлі в Україні ІІ половини ХІХ ст.

1. Розвиток внутрішньої торгівлі.

Розвиток капіталізму, промислове та сільськогосподарське піднесення, будівництво залізниць призвело до бурхливого розвитку торгівлі. Розвитку торгівлі сприяли, як і у І половині ХІХ ст., ярмарки, які значно оживилися з розвитком залізничного транспорту. Кількість ярмарків зросла з 350 до 900, вони з’являються навіть у великих селах. Ярмарки спочатку організовувалися в містах та селах де була слабко розвинена стаціонарна торгівля магазини й крамниці, згодом перетворилися в найбільші центри оптової та роздрібної торгівлі. Оптова ярмаркова торгівля загальноросійського значення відбувалася в Харкові, Києві, Полтаві, Житомирі та ін. містах. Загальні обсяги торгівлі швидко зростали, зросло і значення контрактових ярмарків (найбільший ярмарок проходив у Києві).

У містах поступово утверджується стаціонарна торгівля, виникають великі магазини, в яких ціни на товари заздалегідь визначені. Швидке зростання в кожному місті крамничної та магазинної торгівлі пояснювалося великими дивідендами та зростанням потреб людей у різних товарах. З’являються і великі торгівельні фірми, що спеціалізувалися на одному-двох товарах одержуваних від підприємств у кредит для продажу. Крім того працюють недільні базари у містах та на залізничних станціях де продавалися сільгосппродукція, ремісничі вироби, фабричний ширвжиток і т.д.

У великих містах з’являються біржі. 24 біржі в Україні спеціалізувалися на купівлі-продажу заліза та кам’яного вугілля (Харківська), хліба (Миколаївська, Єлисаветградська) та інших товарів. Біржі прискорювали товарообіг на внутрішньому ринку.

Розвиток промисловості і торгівлі викликав поширення різного роду кредитних та асекураційних операцій. Виникла потреба в банках. З 1860-х рр. в Україні були лише філії-контори державного російського банку. З кінця 1860-х рр. засновуються приватні банки: взаємного кредиту, комерційні, промислові, а також позичково-ощадні.

$Опис : E:\підручник\тернополь.jpg$ У Галичині діяли філії австро-угорських банків. У кінці ХІХ ст. засновують перші українські ощадні каси: «Віра» - в Перемишлі 1894 р., кредитне товариство «Дністер» у Львові – 1895 р., Крайовий Союз Кредитовий у Львові – 1898 р. В різні регіони Російської імперії з України вивозили кам’яне вугілля, різні руди, метал, хліб, цукор, тютюн тощо. Україна стала основним постачальником товарного зерна, борошна, крупів. У цілому в загальноросійському експорті зерна доля України складала 42% . В Україну ввозили з Кавказу – нафту, газ, мазут; з Білорусії – ліс, смолу, дьоготь; з Польщі, Прибалтики й Центру Росії – машини, текстиль, взуття тощо.

Завдяки розвитку залізничного та річкового транспорту розвивалась внутрішня торгівля. Україна все більше включалась у всеросійський ринок.

2. Зовнішня торгівля.

Особливістю зовнішньої торгівлі була перевага вивезення над увезенням товару. Тарифом 1891 р. було майже заборонено імпорт тих промислових товарів, які вироблялися в Російській імперії. Цей крок став найповнішим втіленням протекціоністської політики російського царизму.

Значна частина зовнішніх торгівельних зв’язків Росії здійснювалася через азово-чорноморські порти Одеса, Миколаїв, Феодосія та інші й сухопутні митниці на Волині і Поділлі, розташовані на російсько-австрійському кордоні на території України.

Україна експортувала пшеницю, ячмінь, вовну, м’ясо, сало, цукор, спирт, сукно, мило, рогату худобу, вівці, свині, коні. Цей експортний потік направлявся в основному до Англії, Італії, Персії, Німеччини та ін. країн. Україна імпортувала – машини, олово, свинець, шовк, бавовну, чай, каву, рис, прянощі, вина.

Міста.

У дореформений період міста в Україні розвивалися

Міста	Кількість населення, тис. осіб
Одеса Київ Харків Львів Катеринослав	403,8 247,7 173,9 160,0 112,8

порівняно повільно. Але після скасування кріпацтва й початку промислового перевороту процес урбанізації прискорився. Росла чисельність міського населення. Найбільшим містом України була Одеса, на другому місті знаходився Київ, на третьому Харків. Центрами зовнішньої торгівлі залишались Одеса, Маріуполь,Миколаїв, Феодосія. Зростали оптово-торгівельні центри з продажу цукру та ін. сільськогосподарських товарів: Полтава, Житомир, Біла Церква та ін. Зростали міста – залізничні вузли: Ковель, Шепетівка, Лозова, Жмеринка та ін. Багато промислових селищ ще не одержали статус міста – Юзівка (Донецьк), Кривій Ріг, Нікополь. В багатьох районах України створювалися робочі ринки, де збиралися тисячі робітників і куди приїздили ті, хто їх наймав. Таку роль відігравали торгові села Новоукраїнка, Бірзула, Мостове; залізничні станції Знам’янка, Лозова, Долинська; містечка Шпола, Смела й Каховка; міста Біла Церква, Єлисаветград, Бобринець, Вознесенськ, Одеса, Катеринослав.

$Опис : E:\підручник\електрический омнибус.jpg$ У 1900 р. у містах проживало 13% усього населення України. Цей показник був нижчим ніж у Росії (15%) і, звичайно, не міг іти в жодне порівняння з показниками країн Західної Європи й США (в Англії, наприклад, у містах проживало 72% населення). Однак місто все більше набувало буржуазних рис.

У 80-90-ті роки були побудовані електростанції в Харкові, Києві, Катеринославі й Одесі. У Києві в 1892 р. був пущений перший у Російській імперії електричний міський трамвай, а у Львові електричний трамвай почав працювати під час крайової виставки у 1894 р. Потім трамвайні лінії з’явилися в Катеринославі, Житомирі, Єлисаветграді, Севастополі, Одесі. Окрім трамваїв новими видами транспорту стають електричні омнібуси й велосипеди (1870-ті рр.) та автомобілі (1890-ті рр.)

$Опис : E:\підручник\первый бензиновый автомобиль.jpg$

$Опис : E:\підручник\легковые автомобили.jpg$ В окремих містах центральні вулиці почали освітлювати газовими, а згодом і електричними ліхтарями. Так, у Львові газові ліхтарі поставлено вперше у 1858 р., а електричне освітлення з’явилося наприкінці 80-х рр. На початку 80-х рр. з’являється телефонний зв’язок. Перші телефони було запроваджено в Одесі (1881 р.) та у Львові (1883 р.). Надалі телефонний зв’язок з’являється у Києві, Харкові, Маріуполі.

За своїм національним складом українське місто в цей період на 2/3 було не українським; серед жителів переважали росіяни, австрійці, німці, поляки, євреї й представники інших національностей. Причому чим більшим було місто, тим менше в ньому жило українців. В Одесі в 1897 р. лише 5,6% жителів були українцями, а більше половини городян були євреями. У Києві в цей самий час українську мову вважали рідною тільки 22% жителів.

Таким чином, можна сказати, що українці традиційно тяжіли до заняття сільським господарством і не поспішали поривати міцні зв’язки із землею; навіть страждаючи від малоземелля і розорів, вони воліли емігрувати в пошуках землі в далекі краї, але не йти на найближчі шахти, заводи й фабрики з їх каторжними умовами праці.

4. Зміни у класовій структурі населення.

Через скасування кріпосного права і розвиток капіталізму в Україні почалися зміни в соціально-класовій структурі населення. Селянство – перестало бути однорідною масою, почалося його розшарування. 60% - бідняки, 25% - середняки, 15% - заможні (див. § 22). Частина селянства через безземелля переселилася на Північний Кавказ, Сибір, Далекий Схід.

Пролетаріат – його кількість різко зросла з 93,5 тис у 1859 р. до 1 млн. 480 тис. у 1897 р. за рахунок селян що розорилися та міської дрібної буржуазії. особливостями становища українського міського пролетаріату були тяжкі умови праці: робочий день тривав по 12-14 годин на добу, мізерна зарплата, відсутність техніки безпеки, відсутність медичного обслуговування й т.ін. Велика частка некваліфікованої праці, скрутні житлові умови, найвища в світі концентрація пролетаріату на великих підприємствах, швидкий великий ріст.

Дворянство – залишалося найбільш привілейованим станом поряд із духівництвом але почало занепадати, кількість дворян та їхня могутність поступово йшли на спад. Розорення в нових капіталістичних умовах, неможливість конкуренції з промисловими підприємствами і т.ін.

Буржуазія – відбувалось як її збільшення так і капіталів. Склад цього класу постійно поповнювався за рахунок потомствених буржуа, колишніх селян що заснували мануфактури і з 1861 р. стали особисто вільними, дворян що обуржуазилися, заповзятих селян, купців, іноземців. Найбільш відомими представниками буржуазії в Україні були у харчовій промисловості - Терещенко, Харитоненки, Римаренко, Симиренко; у металургії – брати Рудченки, Голуб, Булацель, та ін.; власниками шахт та рудників були – Шевченко, Кривко, брати Іщенко, Ясюкевич та ін.. Але в основному велика частина буржуазії складалася з не українців.

Документи та матеріали.

Умови життя шахтарів Донбасу (60-70-ті рр. ХІХ ст.)

З початком розвитку кам’яновугільної справи на Півдні Росії там з’явився особливий клас людей, так званих «шахтарів», тобто тих, що працюють в шахтах. Місцеві селяни неохоче йшли працювати в шахти. Контингент робітників на шахтах складався майже виключно з безпаспортних бродяг, більшість яких становили селяни середніх губерній: Смоленської, Тульської, Орловської, Курської, Рязанської.

На більшості рудників роботи провадились через підрядчиків, які користувались беззахисним становищем безпаспортних і жорстоко експлуатували їх, обраховували, примушували брати у них з крамниць різний товар, необхідний робітникові, здираючи подвійну, а іноді і потрійну ціну…

Приміщення, в яких жили тоді шахтарі, були дуже жахливими… Землянки були викопаними в землі ямами, вкритими земляним двосхилим дахом, що спирався одним краєм на землю, а другим на стінку, складену з каміння…; не тільки підлоги в цих землянках не було, але навіть не було дерев’яних нар, а просто вздовж стінок земля залишалась трохи вище, ніж на середині, де утворився таким чином прохід, сторони якого були закріплені горбилями, щоб не обвалювалась земля від виступу, що заміняв нари. Опалювались землянки чавунними грубками, які були одночасно і вогнищем для приготування їжі, проте і цих огидних приміщень, незважаючи на те, що вони коштували гріш, не вистачало, і часто на одних і тих же місцях вночі спала денна зміна робітників, а вдень – нічна…

Завдання:

1) Прочитайте документ.

2) Охарактеризуйте соціальне та економічне становище шахтарів використовуючи цитати з документу.

3) Мешканці яких територій Російської імперії ставали шахтарями? Виходячи з відповіді вкажіть, люди яких національностей складали більшість робітничого класу у промислових районах?

Українські підприємці.

Процес розвитку капіталістичних відносин своїм наслідком мав соціальні зміни, однією з них стала поява українських підприємців, частина яких взагалі була вихідцями з колишніх кріпаків. Найвпливовішими підприємцями були: в харчовій промисловості – Терещенки, Харитоненки, Римаренки, Симиренки, Войтенки, Бобринські, Потоцькі, Браницькі, Яхненки, Гальперіни; у вугільній – брати Рудченки, Іщенки, Голуб, Булацель, Шевченко, Панченко; гірничозаводській – Ясюкевич, Алчевський; у сільськогосподарському машинобудуванні - Погуляйченко.

Серед цукровиробників однією з найбільш відомих була родина Терещенків. Заснував фірму Артем Терещенко, купець із Глухова. Перший завод було збудовано після Кримської війни в селищі Хутір Михайлівський. Після скасування кріпосного права Терещенко придбав до 140 тис. десятин землі і став найбільшим виробником цукру в Україні. Цар визнав його гідним дворянського звання. Справу продовжили його сини Микола, Федір і Семен. Микола Терещенко був не тільки бізнесменом, а й меценатом: на його кошти поповнювалися музеї в Києві та Глухові. Дочка Миколи – Варвара заснувала Музей західноєвропейського мистецтва в Києві, разом із батьком і чоловіком пожертвувала 5 мільйонів карбованців на будівництво шкіл, лікарень, музеїв, притулків, храмів. На заводах компанії було створено зразкові умови для роботи і побуту працівників, їх обслуговували лікарні та їдальні. Діти робітників могли навчатися в школах.

Ще одним відомим родом українських промисловців була родина Симеренків (див. § 8 віконце допитливих). Нащадки Федора Симиренка продовжили справу батька. Платон Федорович був одним із керівників батьківської фірми, запроваджував на заводах фірми найновіші європейські технології переробки цукру. Сади Платона у Млієві, в яких він розводив нові і вдосконалював існуючі сорти фруктових дерев, стали експериментальною базою для наукової діяльності його сина Лева Симиренка і онука Володимира – визначних українських помологів і селекціонерів. Саме Лев Платонович створив найбільшу в Європі колекцію плодових, ягідних і декоративних рослин. Вивів широко відомий сорт яблуні «Ранет Симиренко». Брат Платона Василь був відомим промисловцем, конструктором і технологом у галузі цукроварства та відомим меценатом. Весь свій маєток у 10 млн. крб.. заповів на розвиток української справи під опіку Товариства допомоги українській літературі, мистецтву, науці, яке заснував особисто.

Родина Яхненків – українських промисловців-цукрозаводчиків походила з заможних селян-кріпаків. У 20-30-х рр.. ХІХ ст.. три брати Яхненки Терентій, Кіндрат і Степан займалися торгівлею борошном, збіжжям, шкірами, орендували млини в Умані та Смілі. Разом із Федором Симиренком (був одружений на сестрі Яхненків Анастасії) заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Під час голоду 1830 року протягом тривалого часу годували кілька тисяч бідних селян. З 40-х рр. почали торгувати цукром, заснували перший паровий пісково-рафінадний завод. Згодом фірма поширила свою діяльність на машинобудівні заводи, спричинилася до зростання пароплавства на Дніпрі.

Діяльність таких родин стала прикладом цивілізованого підприємництва і відповідальності перед суспільством.

$Опис : E:\підручник\KHANENKO_Varvara.jpg$ $Опис : E:\підручник\Ф,Терещенко.jpg$ $Опис : E:\підручник\Николай Артемьевич Терещенко.jpg$

$Опис : E:\підручник\Богдан Ханенко.jpg$ $Опис : E:\підручник\Л.Симеренко.jpg$ $Опис : E:\підручник\Іван Харитоненко.jpg$

Висновки.

Промисловий переворот в Україні супроводжувався формуванням нових соціальних верств: буржуазії і пролетаріату. Зростали міста, особливо старі промислові центри – Київ, Одеса, Харків. З’явилося багато нових міст. Серед них Кривий Ріг, Юзівка, Нижньодніпровськ та ін. Однак формування нових верств майже не торкнулося української нації. Серед підприємців і робітників українців було небагато. Вони залишалися переважно селянською нацією. Міське ж населення було переважно російськомовним і зрусифікованим. На західноукраїнських землях в містах переважали поляки та австрійці.

Становище робітників було надзвичайно важким. Їхня заробітна платня складала всього 22% середньої зарплатні робітників Західної Європи. Робочі зміни тривали часто 14-15 годин. Значна частина зароблених грошей витрачалася на продукти харчування та виплату штрафів за найдрібніші порушення. Практично відсутньою була охорона праці, що спричиняло масовий травматизм.

Інтенсивно в цей час розвивається торгівля. У 1856 р. створено Російське товариство пароплавства і торгівлі. З України вивозили крім хліба ще кукурудзу, лляне насіння, тютюн, велику рогату худобу, продукти тваринництва, цукор, спирт, сукно, канати, мило.

Завдяки розвитку залізничного та річкового транспорту розвивалась внутрішня торгівля. Україна все більше включалася у всеросійський ринок.

Питання для самоконтролю

1) Кваліфіковані робітники в Західній Україні були здебільшого польської національності: Так чи Ні?

2) Правильно вкажіть прізвища українських підприємців: Терещенко, Гальперін, Горенштейн, Бродський, Харитоненко, Симиренко, Яхненко, Суботін, Рудченко, Дегтярьов, Стороженко?

3) Які були найбільші міста в Україні?

1. __________________ , 2. ________________ , 3. ________________ .

4) Заповніть схеми:

5) В якому місті у 1865 р. виникла страхова компанія «Дністер»?

6) Які чотири українські міста були на кінець ХІХ ст. найбільшими за чисельністю населення?

7) У чому полягає політика протекціонізму в економіці?

8) Назвіть найбільших цукрозаводчиків Наддніпрянської України.

9) Яке з українських міст на кінець ХІХ ст. було найбільшим за чисельністю населення?

10) Які засоби комунікацій набули поширення в ІІ половині ХІХ ст.?

11) Які зміни відбулися в класовій структурі населення в ІІ половині ХІХ ст.?

12) Охарактеризуйте становище робітників в Україні в ІІ половині ХІХ ст.

13) Порівняйте таблиці розвитку міст та кількості їх населення І та ІІ половини ХІХ ст. (§ 9) та поясніть причини урбанізації в ІІ половині ХІХ ст.

14) Робота з картою:

а) розгляньте карту №14 та назвіть найбільші промислові центри за кількістю населення;

б) прослідкуйте за картою напрямки торгівлі України всередині імперії та за її межами.

Словник термінів.

Буржуазія – панівна верства капіталістичного суспільства, що займається підприємницькою діяльністю із застосуванням найманої праці.

Пролетаріат – робочий клас – соціальна група індустріального суспільства, яка займається найманою, переважно фізичною працею.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від переважання іноземних товарів шляхом впровадження високих митних тарифів, які роблять іноземні товари дорожчими за вітчизняні.

Страхова компанія – фінансова установа, що створює за рахунок своїх клієнтів спеціальний фонд, який використовується для покриття збитків цих клієнтів від нещасних випадків, стихійного лиха і т.п.

Урбанізація – історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, поширення рис і особливостей, властивих місту, серед сільських жителів (культура, спосіб життя, рівень освіти і т.п.), підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіоні, світі.

$Опис : E:\підручник\Павло Іванович Харитоненко.jpg$ Опис : AN00790_

Віконце допитливих.

Українські підприємці.

Харитоненки - сім'я українських підприємців-цукрозаводчиків, колекціонерів і меценатів. Походили з селян-чумаків Сумського повіту Харківської губернії. Родоначальником династії був Іван Герасимович (1820-1891 рр.), що розбагатів на бакалійній торгівлі, орендував землі, промислові підприємства. Після скасування кріпацтва купував поміщицькі землі, будував цукрові заводи. З 1890 р – один з головних членів синдикату рафінадних цукрозаводчиків. На засоби родини у м. Суми побудовані лікарні, притулки, богадільні і ін.

Найбільш відомий Харитоненко Павло Іванович (1852—13 червня 1914). У 1900-і роки вважався одним з найспроможніших людей в Російській імперії (особистий статок 60 мільйонів рублів). Член Московського суспільства любителів мистецтв, Московського художнього суспільства, перший голова Суспільства друзів Рум’янцевського музею, був вибраний почесним членом Академії мистецтв. Крупний колекціонер.

У його зборах був представлений російський і західноєвропейський живопис, а також ікони. Прикрасою російської частини колекції було знамените полотно І. Н. Крамського «Невідома».

В даний час картини з колишніх зборів П.І. Харитоненко знаходяться в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. А.С. Пушкіна (24 картини), Третьяковської галереї (35 творів), Харківському державному музеї образотворчих мистецтв і інших сховищах. Після 1945 в селі Пархомовка Харківської області був створений музей, який розташувався в правлінні цукрового заводу, що колись належав Харитоненко. Музей має в своєму розпорядженні оригінали картин видатних росіян і іноземних художників, зокрема офорти Рембрандта.

$Опис : C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\заставки к учебнику\J0241037.WMF$

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ: МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СЕРЕДИНІ – У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ.

І. Історичний тренінг.

1. Коли почався селянський рух «У Таврію за волею»?

2. Виправте помилку: «За реформою 1861 р. селяни звільнялися від сплати подушного податку і отримали право укладати договори з приватними особами та державними установами».

3. В 70-90-х рр. ХІХ ст. 95% промислових підприємств на західноукраїнських землях були дрібними, середніми чи великими?

4. Які галузі західноукраїнської промисловості розвивалися краще, порівняно з іншими?

5. Що таке «земства» ?

6. Які категорії населення міст мали право брати участь у виборах до міської думи?

7. Право на вступ до університету мали випускники класичної чи реальної гімназії?

8. До яких держав переселялися західні українці в період масової еміграції?

9. Що таке страхова компанія?

10. Що таке Зелений Клин?

11. Скільки відсотків селян стали бідняками внаслідок соціального розшарування?

12. Які два міста з’єднала залізниця, збудована у 1865 р.?

ІІ. «Шифровка розвідника».

- З кожного горизонтального рядка потрібно виписати лише ті літери, які вживаються один раз і складіть з них відповідь. Вкажіть чим відома відгадана вами історична особа?

К	В	А	К	С	И	Л	К
П	Ь	Н	А	П	Г	І	П
С	Р	А	Н	А	С	И	Й

- Розв’яжіть невеличкий угорський кросворд: відшукайте у сітці кросворду шість найбільш експортуємих із Наддніпрянської та Західної України видів товару.

О	О	Г	Ф	Н	Ш
А	З	А	З	А	Х
О	К	Р	Ф	У	С
Ц	К	Е	Т	А	Д
У	К	С	Р	О	М
Ц	О	П	И	Б	Я
Р	К	И	Т	А	Ц
А	Р	Е	Н	И	Х

ІІІ. Відгадай - хто Я?

$Опис : E:\підручник\картинки\франц иосиф 1.bmp$

1. Родина має давні коріння. Став на чолі роду внаслідок подій, які в Європі називають «весною народів». Своїм гаслом обрав латинський вислів «Viribus unitis» , що означає «Спільними зусиллями». Саме так намагався допомогти селянам. Але не всі наміри увінчалися успіхом.

2. $Опис : E:\підручник\картинки\Матрос Кошка. Крымская война.bmp$ Приймав участь у Кримській війні 1853-1856 рр. Пробирався в місця розташування противника. Кілька разів повертався пораненим, але невдовзі знову здійснював свої «мисливські» операції у тил англо-французьких військ, з яких ніколи не повертався без цінних даних, полонених, трофеїв. Про його подвиги говорили навіть у таборі супротивника.

$Опис : E:\підручник\картинки\вице-адмирал Корнилов В.А..bmp$

3. Російський віце-адмірал. З 1851 року фактично командуючий Чорноморським флотом. Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) один з керівників героїчної оборони міста Севастополя. Будував редути, бастіони та батареї для укріплення міста. Був смертельно поранений ядром під час бою на Малаховому кургані.

4. Відомий український громадський діяч. Походив зі старовинного козацького роду Чигиринщини, у володінні якого були великі маєтки на Полтавщині та Чернігівщині. Був особисто знайомий з Т.Шевченком, М.Максимовичем, П.Кулішем та В.Антоновичем. Засуджував кріпосне право. В числі українського дворянства входив до складу Комітету з підготовки селянської реформи 1861 р. У 1869 р. відкрив у с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту, відкривав за власний кошт навчальні заклади училища, народні школи.

IV. Тестові запитання.

1. Після проведення реформи 1861 р. економіка Наддніпрянської України:

а) розвивалася повільними темпами, б) занепала, в) переживала добу бурхливого зростання.

2. Соціальними верствами, роль яких значно посилилася у Наддніпрянській Україні пореформеної доби, стали:

а) поміщики-дворяни, б) підприємці, в) кріпосні селяни, г) наймані робітники.

3. Серед господарювання, які зберігалися в аграрних відносинах Наддніпрянської України після реформи 1861 р., більш ефективною була:

а) відробіткова система, б) вільнонаймана система.

4. Потужне цукробурякове виробництво розвинулося у 60-90-х рр. ХІХ ст. у Наддніпрянщині на:

а) Лівобережжі, б)Правобережжі, в) Півдні.

5. Визначте, яка подія відбулася раніше:

а) Кримська війна чи 1) скасування кріпосного права у Наддніпрянській Україні,

б) скасування кріпацтва в Австрійській імперії чи 2) земська реформа у Наддніпрянській імперії.

в) перехід до загальновійськової повинності чи 3) судова реформа у Російській імперії.

6. У Наддніпрянській Україні дія земської реформи поширювалась на:

а) Південь і Лівобережжя, б) Правобережжя і Лівобережжя, в) Південь і Правобережжя.

7. Промисловий переворот у Наддніпрянській Україні завершився у:

а) 30-х рр. ХІХ ст., б) 50-х рр. ХІХ ст., в) 80-х рр. ХІХ ст.

8. Головним районом товарного зернового господарства Наддніпрянщини у 60-90-х рр. ХІХ ст. була:

а) Лівобережна Україна, б) Правобережна Україна, в) Південна Україна.

9. В економічній структурі Австро-Угорщини західноукраїнські землі були:

а) ринком збуту товарів і джерелом сировини для центральних і західних провінцій,

б) одним із промислово розвинутих регіонів імперії,

в) постачальником промислових товарів і споживачем сировини з центральних і західних провінцій.

10. До укладання викупної угоди з поміщиком селяни:

а) залишалися в особистій залежності від поміщиків,

б) вважалися тимчасово зобов’язаними,

в) переходили у залежність до держави.

11. Згідно з положенням про земську реформу членів земств обирали від:

а) лише дворян-землевласників,

б) дворян-землевласників і міських власників,

в) усіх верств населення.

12. Перша у Наддніпрянській Україні залізниця Одеса-Балта була споруджена у:

а) 1860 р., б) 1863 р., в) 1865 р.

13. Провідними галузями промисловості на західноукраїнських землях були:

а) лісопильна, б) нафтодобувна, в) металургійна, г) машинобудівна, д) солевидобувна.

14. Масова еміграція із Західної України розпочалася у:

а) 60-х рр. ХІХ ст., б) 80-х рр. ХІХ ст., в) 90-х рр. ХІХ ст.

15. Харківсько-Київське студентське таємне політичне товариство виступало за:

а) визволення українського народу і відновлення суверенітету України,

б) ліквідацію самодержавства і скасування кріпацтва.

16. Викупні платежі за отримані наділи стягувалися з селян Наддніпрянської України до:

а) 1870 р., б) 1906 р., в) 1917 р.

17. Шкільна реформа передбачала:

а) запровадження навчання у початковій школі українською мовою,

б) створення єдиної системи початкової освіти;

в) надання університетам автономії у питаннях внутрішнього життя,

г) запровадження безплатного навчання в гімназіях.

19. Найбільша кількість вільнонайманих робітників у сільському господарстві пореформеної Наддніпрянської України використовувалася на:

а) Лівобережжі, б) Правобережжі, в) Півдні.

20. Відомими українськими підприємцями-меценатами ІІ половини ХІХ ст. були:

а) Морозови, б) Симиренки, в) Мамонтови, г)Терещенки.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

О	О	Г	Ф	Н	Ш
А	З	А	З	А	Х
О	К	Р	Ф	У	С
Ц	К	Е	Т	А	Д
У	К	С	Р	О	М
Ц	О	П	И	Б	Я
Р	К	И	Т	А	Ц
А	Р	Е	Н	И	Х

О	О	Г	Ф	Н	Ш
А	З	А	З	А	Х
О	К	Р	Ф	У	С
Ц	К	Е	Т	А	Д
У	К	С	Р	О	М
Ц	О	П	И	Б	Я
Р	К	И	Т	А	Ц
А	Р	Е	Н	И	Х

О	О	Г	Ф	Н	Ш
А	З	А	З	А	Х
О	К	Р	Ф	У	С
Ц	К	Е	Т	А	Д
У	К	С	Р	О	М
Ц	О	П	И	Б	Я
Р	К	И	Т	А	Ц
А	Р	Е	Н	И	Х