Образовательный блог - Рефераты, курсовые, дипломные

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ………………………………………………………..5

1.1. Сутність та класифікація депозитних ресурсів банку………………..5

1.2. Депозитна політика банку, як основа формування ресурсної бази банку………………………………………………………………………….10

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ УКРАЇНИ…..15

2.1. Дослідження стану ресурсного забезпечення банків України………15

2.2. Методи залучення клієнтів при реалізації депозитної політики банків………………………………………………………………………... 23

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ…..30

3.1. Удосконалення банківських послуг як механізм залучення

коштів на депозитні рахунки………………………………………………30

3.2. Напрями підвищення ефективності депозитної політики банків…..37

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………46

ДОДАТКИ………………………………………………………………….51

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розгортання світової фінансової кризи поставило банківську систему України у дуже складні умови. Обмежений доступ до зовнішніх джерел та девальвація гривні, погіршення фінансового стану позичальників, незбалансованість державних фінансів і політична нестабільність вкрай негативно позначилися на фінансовій стійкості банків: проблему ліквідності, що виникла на початку кризи, змінила проблема якості активів та достатності капіталу. На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної депозитної політики комерційними банками.

Слід зазначити, що питанню формування депозитної політики не приділялося належної уваги. Це було пов'язано з тим, що попит на банківські послуги значно перевищував пропозицію; високий рівень інфляції, наявність дешевих ресурсів, зростання курсу іноземної валюти – усі ці умови забезпечували високу норму прибутку банківських операцій, змінюючи саму природу їх ризику.

Виходячи із зазначеного, проблема зумовлена, по-перше, існуючим підвищенням ролі депозитної політики в забезпеченні стійкості комерційного банку, по-друге, необхідністю комплексного дослідження депозитної політики комерційного банку у взаємовідносинах із клієнтами, що і зумовлює актуальність обраної теми.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних питань формування депозитної політики банківських установ та розробка практичних рекомендацій її реалізації, що забезпечують сталий розвиток банківської установи.

Поставлена мета визначили постановку та розв’язання таких наукових і практичних завдань:

ü  дослідити сутність та класифікацію депозитних ресурсів банку;

ü  розглянути депозитну політику банку як основу формування ресурсної бази банку;

ü  здійснити дослідження стану ресурсного забезпечення банків України;

ü  визначити методи залучення клієнтів при реалізації депозитної політики банків;

ü  оцінити напрямки удосконалення банківських послуг як механізми залучення коштів на депозитні рахунки;

ü  розглянути напрямки підвищення ефективності депозитної політики банків.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є депозитна діяльність банків у період ринкової трансформації економіки України та розвитку банківської системи.

Предметом дослідження є інструменти розробки і реалізації депозитної політики банку та їх вплив на діяльність самих банківських установ і загальні фінансово-економічні процеси у країні.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз; метод економічного аналізу (при дослідженні факторів впливу на процеси формування та реалізації механізму депозитної діяльності, оцінці динаміки та структури депозитної бази банків); метод групувань (при розгляді класифікації депозитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння – при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ

               1.1. Сутність та класифікація депозитних ресурсів банку

У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників. Цей статус дає їм змогу залучати значні суми вільних грошових коштів та заощаджень, і перетворювати їх в капітал вкладаючи у різні види доходних активів. Специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима, найбільшу частину яких складають ресурси залучені з депозитних джерел.

Вагомий внесок у дослідження проблеми формування ресурсної бази банківських установ зробили такі вітчизняні економісти як А. П. Вожжов,   О. Д. Заруба, О. В. Васюренко, М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Д. Алексеєнко, А. М. Герасимович, В. В. Рисін, В. В. Кириленко, та інші.

В наш час не існує єдиного визначення терміну «депозитні ресурси» та комплексної їх класифікації, тому можна виділити наступні підходи науковців щодо визначення поняття депозитних ресурсів банку.

За визначенням А. О. Єпіфанова, І. В. Сала та Н. Г. Маслак «залучені ресурси з депозитних джерел являють собою тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб (залишки на поточних рахунках різних видів клієнтів,  кошти на вкладних (депозитних) рахунках до запитання та строкових)» [40; с. 186].

С. М. Фролов відзначає, що «депозитні залучені ресурси - кошти, внесені в банк фізичними і юридичними особами на певні рахунки і використані ними відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства» [41]. 

Н. А. Абралава наводить наступне визначення: «депозитные ресурсы – это совокупность денежных средств вкладчиков, привлеченных банком на договорной основе на определенный срок или без определения такого срока, которые подлежат выплате вкладчиком, как правило, с процентом, обеспечивающие банку необходимый объем средств для осуществления активных операций и выполнения банком нормативных требований согласно законодательства» [1; с. 62].

А. М. Герасимович бачить сутність депозитних ресурсів, як «зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних та юридичних осіб або  цінними паперами за відповідну плату» [10; с. 21].

О. М. Петрук наводить наступне визначення «Депозитні ресурси - кошти, що надаються фізичними і юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою, та залишки коштів на поточних рахунках» [32].

Згiднo з Пoлoженням «Прo пoрядoк здiйснення банками України вкладних (депoзитних) oперацiй з юридичними i фiзичними oсoбами», затверджених пoстанoвoю Правлiння Нацioнальнoгo банку України вiд 03.12.2003 рoку № 516, «вклад (депoзит) – це грoшoвi кoшти в гoтiвкoвiй абo безгoтiвкoвiй фoрмi у валютi України абo в iнoземнiй валютi, абo банкiвськi метали, якi банк прийняв вiд вкладника абo якi надiйшли для вкладника на дoгoвiрних засадах на визначений стрoк зберiгання чи без зазначення такoгo стрoку (пiд прoцент абo дoхiд в iншiй фoрмi) i пiдлягають виплатi вкладнику вiдпoвiднo дo закoнoдавства України та умoв дoгoвoру» [38; с. 325]?????.

У зв’язку з існуванням розбіжностей у думках науковців стосовно визначення «депозитних (залучених) ресурсів» вважаємо за потрібне вивести власне визначення данного терміну.

Депозитні (залученні) ресурси банку – це зобов’язання банку перед клієнтами у різній формі (залишки на поточних рахунках клієнтів, кошти на вкладних (депозитних) рахунках до запитання та строкових), які використовуються для здійснення банком прибуткової діяльності та підтримання ліквідності, мають бути повернені через обумовлений період часу зі сплатою визначеного процента.

Оскільки депозитні ресурси складають найсуттєвішу частину ресурсів банку, то існує необхідність визначити їх місце в структурі банківських ресурсів (рис. 1.1).

           

Рисунок 1.1 Структура ресурсів банку [18; с. 29]

Нaйбiльш cуттєвим i вaжливим джepeлoм фopмувaння тa збiльшeння pecуpcнoї бaзи бaнкiв виcтупaють дeпoзитнi oпepaцiї. Нeзaлeжнo вiд цiлeй aнaлiзу aбo дocлiджeння, oкpeмi нaукoвцi дaють piзнi визнaчeння пoняття бaнкiвcькoгo дeпoзиту (додат. A).

Дeпoзитними є пacивнi oпepaцiї бaнкiв iз зaлучeння гpoшoвих кoштiв юpидичних i фiзичних ociб у нaцioнaльнiй тa iнoзeмнiй вaлютaх у фopмi вклaдiв (дeпoзитiв) шляхoм їх зapaхувaння нa вiдпoвiднi paхунки нa пeвних умoвaх.

Для диверсифікації власного депозитного портфеля, банки залучають різні види депозитів. Класифiкацiя депозитів здійснюється за рiзнoманiтними oзнаками, а саме: вид i статус вкладникiв; валюта депoзиту (вкладу); термiн залучення; вид депoзитних ставoк прoценту; oсoбливoстi нарахування i сплати прoцентiв пo депoзиту (вкладу). Розподіл депозитів за різними класифікаційними ознаками наведений у додатку Б.

Найбільш суттєвою для банку є класифікація депозитів за строком  використання коштів. У розрізі даної класифікаційної ознаки виділяють депозити до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

Депозити до запитання представлені різними рахунками (розрахунковим, поточним тощо), з яких їх власники (фізичні та юридичні особи) можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів (видача готівки, виконання платіжного доручення).

Згідно з Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р. № 492, поточний рахунок – рaхунок, що відкривається банком  клієнту на договірній основі для зберігання грошей  і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних  інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України [36]?????????????????????????????????????????????.

На рахунках до запитання клієнти банку, як правило, утримують залишки коштів, необхідні для покриття найближчих поточних платежів. Оскільки власник рахунку може в будь-який час вилучити кошти, тому банк  повинен мати завжди високоліквідні aктиви за рахунок скорочення частки менш ліквідних, але тих, що дають високі доходи. У зв’язку з цим на залишок коштів по рахунках до зaпитання виплачуються невеликі відсотки.

Строкові депозити більш стабільна й зручна у банківському плануванні складова частина залученого капіталу, ніж вклади до запитання. За ними клієнтові сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку, інших умов.

Перевагою строкових депозитів для клієнтів є отримання високого відсотка, а для банку – можливість використання прогнозованих ресурсів для кредитування. Недоліком строкових депозитів для клієнтів є низька їх ліквідність і неможливість використaння для розрахункових і поточних платежів, а також для отримання готівки.

Як окрему складову депозитних ресурсів банку можна виділити також ощадні депозитні ресурси, які служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Вони вигідні банку тим, що такі вклади, як правило, носять довгостроковий хaрактер і, відповідно, можуть бути джерелом довгострокових вклaдень. Оформлюються вклади даного виду шляхом видачі депозитного (ощадного) сертифікату [36]?????????????????????????????.

Роблячи висновок, варто зазначити, що ринок депозитів знаходиться у постійному русі, тому банк повинен аналізувати економічні явища, процеси, а також фактори, які впливають на  можливість залучити максимальний  обсяг  вільних грошових коштів фізичних та юридичних осіб. 

1.2 Депозитна політика банку, як основа формування ресурсної бази банку

Депозитна політика банку являє собою складне явище, для визначення сутності якого не можна підходити однозначно. У теорії банківської справи розуміння поняття формування депозитної політики банку складалося в процесі його створення і розвитку. Однак у вітчизняній і закордонній науковій літературі загальновизнаного визначення не існує.

Найпоширенішим трактуванням сутності депозитної політики є розуміння її як однієї зі складової процесу управління діяльністю баку. Так, Л.Порєчкіна визначає депозитну політику як стратегію й тактику банку по залученню коштів вкладників і інших кредиторів і визначенню найбільш ефективної комбінації таких джерел. При цьому автор розглядає депозитну політику банку у вузькому змісті, як невід’ємну частину кредитної політики банку в цілому [34; с.206]. Даний підхід дозволяє розглядати кредитну і депозитну політику банку як єдину родову основу.

У теоретичному аспекті, на думку В. Кириленко, депозитна політика являє собою концепцію організації депозитних відносин, постановку завдань в області залучення ресурсів, а також проведення практичних заходів для її реалізації [19; с. 31].

Існує також трактування депозитної політики з практичної точки зору. Так, М.Вознюк під депозитною політикою в широкому змісті розуміє діяльність банку, пов’язану із залученням коштів вкладників і інших кредиторів, а також визначенням (регулюванням) відповідної комбінації джерел коштів. У вузькому змісті – це дії банку, спрямовані на задоволення потреби самого банку в ліквідності шляхом активного вишукування й залучення коштів, у тому числі й запозичених [9; с. 26]. Таким чином, з позиції даного автора зміст депозитної політики проявляється в забезпеченні сталості й стабільності кредитної організації, її рентабельності, ліквідності й надійності, а також адекватності її діяльності потребам клієнтів.

Як зазначають Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук,  Я.  Груздевич,  Г. Панова [27; с. 268], депозитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. При цьому Г. Панова розглядає депозитну політику банку у вузькому значенні як невід’ємну складову кредитної політики банку в цілому і вважає, що депозитна політика – це банківська політика щодо залучення коштів у депозити та ефективне управління ними. Проте, на нашу думку, визначення депозитної політики лише як складової кредитної політики не є правильним, оскільки акумульовані банківські ресурси та депозити направляються не лише у сектор кредитування, а й на інші операції банку.

Суть депозитної політики О. Бартош та С. Шульков пропонують розглядати  як у широкому, так і у вузькому значенні. У широкому – депозитна політика комерційного банку характеризується як стратегія і тактика банку при здійсненні ним діяльності щодо залучення ресурсів з метою повернення, а також при організації та управлінні депозитним процесом [5; с. 58]. Під депозитною політикою у вузькому значенні розуміється стратегія і тактика банку в частині організації депозитного процесу.

І. Мельникова визначає, що депозитна політика банку – це  комплекс заходів щодо формування депозитного портфеля, а також різноманітні форми та методи залучення коштів з метою забезпечення стійкості та надійності депозитної бази для реалізації конкурентних позицій банку на фінансовому ринку [24; с. 105].

Таким чином, розглядаючи основні підходи до визначення депозитної політики банку можна зробити висновок про її неоднозначність. При цьому саму депозитну політику можна трактувати за наступними напрямками:

–         у сутнісному аспекті під нею прийнято розуміють стратегію й тактику банку в частині організації депозитного процесу;

–         у аспекті діяльності вона являє собою комплекс заходів, що має за мету забезпечення ліквідності банку;

–         у прикладному аспекті депозитна політика являє собою формалізований документ, детальний план, керівництво до дії по залученню ресурсів.

Депозитна політика може розроблятися як на рівні держави (на макрорівні), так і на рівні окремого банку (на макрорівні).

Депозитна політика на рівні держави здійснюється через НБУ і являє собою сукупність заходів, які здійснюються центральним банком і спрямовані на регламентування правил оформлення депозитів (вкладів) у комерційних і ощадних банках, а також у небанківських грошово-кредитних установах.

Розглядаючи сутність депозитної політики банку, необхідно розглянути такі питання, як суб’єкти та об’єкти депозитної політики, принципи її формування, а також межі депозитної політики. До складу суб’єктів депозитної політики банку включені клієнти банку, самі банки та державні установи. До об’єктів депозитної політики віднесені кошти банку, залучені з депозитних джерел, і його додаткові послуги (комплексне обслуговування).

Під загальними принципами депозитної політики розуміють принципи, єдині і для державної грошово-кредитної політики НБУ, що проводяться на макроекономічному рівні, і для політики на рівні кожного конкретного банку [5; с. 60].

До них належать принципи комплексного підходу, наукової обґрунтованості, оптимальності й ефективності, а також єдності всіх елементів депозитної політики банку. Комплексний підхід полягає як у розробці теоретичних основ, пріоритетних напрямків депозитної політики банку з погляду стратегії його розвитку, тау і у визначенні найбільш ефективних та оптимальних для даного етапу розвитку банку тактичних прийомів і методів її реалізації.

До специфічних принципів депозитної політики належать принципи забезпечення оптимального рівня витрат банку, безпеки проведення депозитних операцій, надійності, оскільки банк, здійснюючи акумуляцію тимчасом вільних грошових коштів з метою їх подальшого розміщення, намагається отримати дохід не за будь-яку ціну, а з урахуванням реалій ринку, на якому він здійснює свою діяльність [13; с. 129].

Дотримання цих принципів дозволяє банку сформувати як стратегічні, так і тактичні напрямки в організації депозитного процесу, забезпечуючи ефективність та оптимізацію його депозитної політики. Деякі дослідники виділяють наступні критерії оптимальності депозитної політики:

–         зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

–         диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

–         сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

–         диференційований підхід до різних груп клієнтів;

–         конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів тощо.

Банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів. У процесі розробки депозитної політики комерційного банку слід враховувати рівень розвитку суспільства, банківської системи держави і конкретного банку.

Залежно від схильності банку до ризику виділяють такі типи депозитної політики:

–         консервативний тип;

–         поміркований тип;

–         агресивний тип.

Консервативний тип депозитної політики банку спрямований на здійснення банком вкладних операцій, орієнтованих на захист банку від ризику ліквідності, при цьому ставки за депозитами нижчі за середньо ринкові.

Поміркований тип депозитної політики банку характеризує типові умови її здійснення відповідно до загальноприйнятих банківською практикою і орієнтується на середньо ринкові процентні ставки.

Агресивний тип депозитної політики банку за пріоритетну меті ставить максимізацію залучення за рахунок підвищення процентних ставок за депозитами. При цьому умови вкладів спрямовані на максимальне задоволення потреб клієнтів [18; с. 31].

Виходячи із специфіки депозитної політики основною метою її здійснення, на думку більшості дослідників, є залучення як можна більшого обсягу депозитних ресурсів за найнижчою ціною. Досягнення цієї мети фактично сприятиме створення необхідних передумов і для досягнення основної мети діяльності будь-якого банку – одержання максимального прибутку.

Варто зазначити, що немає єдиної депозитної політики для всіх банків. Кожен банк визначає свою власну депозитну політику з огляду на економічну, політичну, соціальну ситуацію в регіоні своєї діяльності. Якщо банк не має депозитної політики, або має депозитну політику невисокої якості, або не зміг довести її основні положення до відома конкретних виконавців, ставлячи тим самим під сумнів можливість її реалізації, значно підвищується сукупний ризик його діяльності.

Отже, депозитна політика являє собою невід’ємну частину загальної політики банку і визначає пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищення їх ефективності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВ УКРАЇНИ

2.1 Дослідження стану ресурсного забезпечення банків України

Дослідження стану ресурсного забезпечення банків України почнемо із аналізу зобов’язань банківської системи за 2013-2015 рр. Аналіз зобов’язань банківської системи проведемо на основі даних рисунку 2.1 .

За період дослідження залишки зобов’язань банківської системи України зросли  на 20,71%  і станом на 01.01.2016 р. становила 1084909687 тис. грн. Це стало наслідком зростання залишків коштів фізичних осіб на 131 346 998 тис. грн. (темп росту 142,30 %) та коштів юридичних осіб на 46 658 361 тис. грн. (темп росту 121,77 %).

Рисунок 2.1 Динаміка зобов’язань банківської системи України за період 01.01.2014-01.01.2016 рр., тис.грн. [35].

У результаті такого зростання частка коштів фізичних осіб у зобов’язаннях банків склала 40,73% та коштів юридичних осіб – 24,06 %.

За період дослідження відбулося зменшення залишків статті «кошти банків» – на 41 410 058 тис. грн. або 16,55 %, їх частка станом на 01.01.2016 склала 19,25 %.

Залишки субординованого боргу за період дослідження зросли на 4728070 тис. грн. або 13,54 %, а їх частка в зобов’язаннях банківської системи зросла і в підсумку склала 3,65 %. Отже, значущість такого джерела, як кошти, залучені на умовах субординованого боргу, підвищилась.

Структура ресурсів банків України є достатньо диверсифікованою з переважанням коштів фізичних осіб (за період аналізу їх питома вага збільшилась з 34,75 % до 40,73 %), та приблизно рівними частками коштів юридичних осіб та коштів банків (рис. 3.2).

Динаміка структури зобов’язань банків України за період з 01.01.2014 по 01.01.2016, тис. грн. [13; С. 125].

Вважаємо, що банкам слід продовжувати роботу по покращенню ресурсної бази для того, що зменшити її вартість та збільшити стабільність.

Проаналізуємо ресурси банків України в розрізі вкладників. Найбільшими темпами за період дослідження зростали кошти фізичних осіб, що призвело до збільшення їх питомої ваги в обсязі депозитних ресурсів банківської системи до 62,84 % (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Динаміка структури депозитних  ресурсів банків України з 01.01.2014 р. по 01.01.2016 р., % [29]???????????????????????????.

Ресурси	Значення станом на			Темп росту за період аналізу, %
	01.01.2014	01.01.2015	01.01.2016
Кошти юридичних осіб	40,84	38,1	37,13	121,77
Кошти фізичних осіб	59,16	61,9	62,87	142,3
Усього депозитних  коштів	100	100	100	133,91

За період дослідження залишки коштів суб’єктів господарювання зросли на 46 658 361 тис. грн. (темп росту 121,77 %). Це було обумовлено як зростанням залишків коштів на рахунках до запитання (на 21 002 тис. грн. або 23,66 %), так і строкових коштів (на 37 510 тис. грн. або 67,86 %).

Структура коштів юридичних осіб є відносно сталою з переважанням частки коштів до запитання (54,2 % станом на 01.01.2016). Це пояснюється тим, що підприємства використовують грошові кошти для обслуговування виробничої діяльності та, відповідно, тримають значні залишки на поточних рахунках.

За період дослідження залишки коштів фізичних осіб зросли на 131346998тис. грн. (темп росту 142,30 %). Це було обумовлено як зростанням залишків коштів на рахунках до запитання (на 10771 тис. грн. або 16,80 %), так і строкових коштів (на 82499 тис. грн. або 40 %). 

Рисунок 3.3

 Динаміка депозитних ресурсів банків України в розрізі строків, млн. грн. [32].

Структура коштів фізичних осіб є відносно сталою з переважанням частки строкових коштів (79,5 % станом на 01.01.2016), причому за період дослідження вона зросла на 3 пп. як наслідок зростання залишків строкових коштів фізичних осіб більшими темпами, ніж коштів до запитання. Дана ситуація була обумовлена як зростанням довіри населення до банків, стабілізацією економічної ситуації, так і достатньо високою дохідністю банківських вкладів.

Аналіз депозитних ресурсів в розрізі валют та строків проведемо за даними рис. 3.4. Як бачимо, в структурі коштів юридичних осіб частка валютної складової протягом періоду дослідження становила в середньому 37 %.

За період дослідження зростали залишки коштів фізичних осіб  в іноземних валютах (на 124445169 тис. грн. або в 1,98 рази). Водночас залишки коштів у національній валюті зменшились на   29613514 тис. грн. або майже на 14 %. З одного боку, це свідчить до зростання довіри населення до стабільності банківської системи, з іншого – підвищує чутливість банківської системи України до валютного ризику.

Рисунок 3.4

Структура депозитних ресурсів в банках України в розрізі валют станом на 01.01.2016 р., % [13; с. 132].

Найбільшу питому вагу серед депозитів, залучених  в національній валюті, мають депозити на вимогу, частка яких складає 39,6 %. В іноземній валюті найбільша частка належить депозитам від 1 до 2 років – 45,6 %. Найменшою є частка депозитів, що розміщені на строк більше 2 років. Частка таких депозитів в національній та іноземній валюті складає 4,4 % та 5,2 % відповідно.

Основними іноземними валютами, в яких розміщували кошти вкладники, були євро (частка за період дослідження зменшилась з 7 % до 5 %) і долар США (частка за період дослідження зросла з 22 % до 29 %). Депозити в інших валютах протягом 2013-2015 років становили менше ніж 1 % від загального обсягу залучених депозитів.

Структура депозитних ресурсів за секторами економіки наведена на рис. 3.5 [11; с. 62].

Рисунок 3.5

 Структура депозитних ресурсів банківської системи України у розрізі секторів економіки станом на 01.01.2016 р., % [11; С. 65].

Найбільшу питому вагу займають депозити домогосподарств (інші сектори економіки), їх частка складає 59,3%, що на 2,7 п.п. більше, ніж станом на 01.01.2015 р. (56,6%). Депозити, залучені серед нефінансових корпорацій, становлять  – 27,6% станом на 01.01.2016 р.

За видами економічної діяльності в коштах юридичних осіб переважають торгівля та агентське обслуговування, гірничо-видобувна галузь, транспорт, послуги зв’язку та інфраструктура, машинобудування та металургія. Станом на 01.01.2016 р. структура залучених депозитів за видами діяльності  за досліджуваний період не зазнала суттєвих змін (рис. 3.6).

Більше всього депозитів залучено зі сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових приладів та предметів особистого вжитку – 27,1%,  переробної промисловості – 17,8%, зі сфери торгівлі нерухомістю – 13,5, із добувної промисловості – 8,4%. Найменше вкладають кошти в банківську систему підприємства сільського господарства, їх частка станом на 01.01.2016 р. складає всього 5,7 %.

Рисунок 3.6

 Динаміка структури залучених депозитів банківської системи України за видами діяльності за період 01.01.2014-01.01.2016 рр [11; С. 63].

Протягом 2015 року відбулися значні зміни в динаміці депозитів в розрізі банків. Лідером за результатами 2015 року за приростом вкладів став ПАТ КБ «Приватбанк», сума депозитів якого збільшилася на 6549 млн. грн. (рис. 3.7).

На другому місці ПАТ «Ощадбанк» із приростом в 1622 млн. грн. На третьому місці знаходиться  ПАТ «Дельта Банк» із приростом  в 1343 млн. грн. В п’ятірку банків за сумою приросту депозитів ввійшли також ПАТ «Сбербанк Росії (Україна)» та ПАТ «ВіЕйБі банк».

Рисунок 3.7

 Рейтинг банків України за приростом депозитів за 2015 рік, млн. грн [30; С. 108]???????????????????????????????????????????????.

Таким чином, кошти клієнтів є головним джерелом ресурсів банків України. Структура ресурсів банків України є достатньо диверсифікованою з переважанням коштів фізичних осіб, та приблизно рівними частками коштів юридичних осіб та коштів банків. Банкам слід продовжувати роботу по покращенню ресурсної бази для того, що зменшити її вартість та збільшити стабільність.

Найбільшими темпами за період дослідження зростали кошти фізичних осіб, що призвело до збільшення їх питомої ваги в обсязі депозитних ресурсів банківської системи до 62,84 % Структура коштів юридичних осіб є сталою з переважанням частки коштів до запитання. В структурі коштів фізичних осіб переважає частка строкових коштів

Найбільшу питому вагу серед депозитів, залучених  в національній валюті, мають депозити на вимогу. В іноземній валюті найбільша частка належить депозитам від 1 до 2 років

За видами економічної діяльності в коштах юридичних осіб переважають торгівля та агентське обслуговування, гірничо-видобувна галузь, транспорт, послуги зв’язку та інфраструктура, машинобудування та металургія.

Отже, протягом 2015 року відбулися значні зміни в динаміці депозитів в розрізі банків. Кількість банків, які наростили обсяги депозитних ресурсів за 2013  рік складає 23 банки. При цьому кількість банків з притоком коштів більше 1 млрд. грн.. складає 4 установи. Кількість банків зазнали відтоку коштів із строкових рахунків у 2015 році склала 50 установ. При цьому відтік у розмірі 150 млн. грн. і більше відчули 12 банків.

2.2 Аналіз методів залучення клієнтів при реалізації депозитної політики банків

В процесі реалізації кредитної політики банки використовують різні методи та інструменти. Як було визначено в першому розділі курсової роботи, методи залучення ресурсів на депозитні рахунки вкладників поділяються на цінові та нецінові. Тому подальший аналіз будемо проводити в розрізі даних груп.

Дослідження почнемо із цінових методів реалізації депозитної політики банків, а саме аналізу загального рівня процентних ставок за депозитами. Слід зазначити, що посткризові умови розвитку ринку депозитних послуг України вплинули на рівень процентних ставок за строковими депозитами. (рис. 3.8).

Рисунок 3.8

Середньозважені ставки за депозитами фізичних та юридичних осіб в розрізі строків 2013-2015 рр., % [11; С. 67].

Протягом періоду дослідження зростали процентні ставки за всіма видами вкладів, строками та вкладниками, що зумовило надходження коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки банків України.

Середньозважені ставки за короткостроковими депозитами фізичних осіб в 2013 році становили 14,2 %, а 2015­го – 18,35 %, що є максимумом за період дослідження; середньозважені ставки за довгостроковими  депозитами фізичних осіб у річному обчисленні в 2013 році становили 17,46 %, а 2015­го – 18,54 %, що є максимумом за період дослідження.

Схожа зміна процентних ставок спостерігається при дослідженні процентних ставок за депозитами юридичних осіб. Значення 2015 року також є максимумом за період дослідження.

Середні ставки за різними типами і строками вкладів у національній валюті у 2015 році були в середньому в 2,5 рази вище , ніж за депозитами в іноземній валюті, зокрема в доларах США.

Щодо динаміки середніх ставок за гривневими депозитами, то з початку року і до кінця літа 2015 року вони знижувалися, а з початком осені стали зростати. Деякі банки, почали пропонувати населенню депозити із 23-24 % річних у національній валюті на короткі терміни.

Середні ставки за гривневими вкладами з поповненням і без, на початок 2015 року складали 19 % річних, а до кінця року  на 0,5 процентного пункту підвищились ставки за накопичувальними депозитами. Їх дохідність на кінець 2015 року в середньому склала 17,88 % річних, а дохідність депозитів без можливості поповнення – 17,37 % річних (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Динаміка середніх ставок за депозитами банків України в національній валюті за 2015 рік, % [11; С. 69].

Строк депозиту	01.01.2015		01.04.2015	01.07.2015		01.10.2015	01.01.2016
Депозити на 3 місяці	19,68	16,2		15,68	15,12		16,27
Депозити на рік	19,03	17,5		16,97	17,23		17,88

Динаміка середньоринкових ставок за депозитами в іноземній валюті протягом 2015 року наведена на рис. 3.10. Основне зниження ставок спостерігалося  на початок 2015 року. В кінці 2015 року середні ставки за депозитами в іноземній валюті зросли,  проте в цілому рік спостерігалось їх зниження, яке склало 0,2-0,65 процентного пункту  до 5,7-7,7 % річних залежно від терміну та типу вкладу.

Рисунок 3.9

Динаміка середніх ставок за депозитами банків України в іноземній валюті за 2015 рік, % [11; С. 64].

Далі проаналізуємо нецінові методи депозитної політики, спираючись на дослідження застосування банками України різних програм лояльності для клієнтів.

Почнемо аналіз із загальної динаміки депозитних програм, що пропонувалися банками України. Найбільший приріст кількості депозитних програм з початку 2015 року, був характерним для накопичувальних вкладів (323 програми , а найменший – для універсальних (12 програм).

Загалом же кількість депозитних програм банків з початку 2015 року збільшилася на 509 до 2157 програм, тобто більше ніж 4,2 рази, що свідчить про активізацію діяльності банків щодо залучення депозитних ресурсів.

Однією з найважливіших складових стратегії розвитку банку є побудова клієнтоорієнтованої моделі взаємовідносин з клієнтами на всіх етапах взаємодії. Програми лояльності сьогодні для банків швидше є іміджевою складовою, тобто тим показником, на скільки добре банк ставиться до своїх клієнтів з метою  підтримки тривалої співпраці. Для цього необхідно розуміти очікування і вимоги клієнтів, рівень їх задоволеності якістю обслуговування, щоб своєчасно виявляти виникаючі проблеми.

Проведення святкових акцій підвищує лояльність клієнтів до банків. Так, короткострокові святкові акції, запропоновані на тлі постійно діючої лінійки депозитних продуктів, допомагають банкам задовольнити очікування максимально широкої аудиторії клієнтів.

Багато банків для оцінки задоволеності клієнтів використовують так звану технологію NPS (Net Promoted Score), коли при телефонному спілкуванні з  клієнтами їх просять вказати за 10-бальною шкалою, з якою часткою ймовірності вони б порекомендували банк своїм друзям і знайомим.

Також якість клієнтського обслуговування і продажів оцінюється в основному методом таємного покупця, а також за допомогою короткого анкетування клієнтів і вибіркового телефонного інтерв'ювання [32].

Найпоширенішим видом програм продажу вкладів є вручення подарунків клієнтам. Іноді подібні акції мають залежність цінності подарунка від певної суми вкладу – чим більшу суму коштів внесено на депозит, тим цінніше заохочення може отримати вкладник.

На другому місці – пропозиція додаткових послуг безкоштовно або зі знижкою. Наприклад, оформивши вклад у банку, клієнт може отримати кредитну або дебетову карту на пільгових умовах.

Третє за популярністю місце займають різні призові промоакції, лотереї. Розіграш цінного призу (туристичної путівки, автомобіля і т. п. ) може супроводжуватися розповсюдженням дрібних подарунків. Також можна відзначити, що останнім часом банки все частіше практикують вручення грошових призів.

Проте, серед способів підвищення лояльності серед клієнтів лідирують спеціальні акції із підвищеними ставками за депозитами, продовження часу роботи офісів банків у вихідні дні, максимально швидкі відповіді на клієнтські побажання і запити та ін. Як свідчать дослідження, в основному клієнти незадоволені не обслуговування в банках як таким, а ставками по банківських продуктах, а також якістю і кількістю інформації, яку вони отримують від співробітників банків по цих продуктах [36].

Проаналізуємо ринок банківських депозитних ресурсів у розрізі програм лояльності, які пропонують банки. Станом на 01.01.2016 р. майже всі банки України мали, або пропонували в минулому програми лояльності. Єдиним без таких програм виявився ПАТ «Ощадбанк» (рис. 3.10).

Рисунок 3.10

Структура банків України в розрізі програм лояльності за депозитами станом на 01.01.2016 р. %

У кінці 2015 року українські банки не були настільки активними в сегменті акційних депозитних пропозицій, як в 2014 році. Так, максимальний процентний дохід у банках-лідерах за активами досяг 24% річних проти 27% річних рік тому. У кінці 2015 року банківська система не відчувала такої гострої нестачі ліквідності як в 2014 році. Крім того, на активність залучення вкладів могло вплинути деяке скорочення ринку банківського кредитування.

Слід зазначити, що клієнти завжди цікавляться підвищеними відсотками по вкладах. Проте акції впливають на прийняття рішення у стабільний час. У момент політичної та економічної нестабільності клієнти віддають перевагу гарантіям збереження депозитів, надійності та стабільності банку.

Отже, проаналізувавши цінові методи залучення депозитних ресурсів, можемо відмітити, що протягом періоду дослідження зростали процентні ставки за всіма видами вкладів, строками та вкладниками, що зумовило надходження коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки банків України. Середні ставки за різними типами і строками вкладів у національній валюті у 2015 році були в середньому в 2,5 рази вище, ніж за депозитами в іноземній валюті, зокрема в доларах США. В кінці 2015 року середні ставки за депозитами в іноземній валюті зросли,  проте в цілому рік спостерігалось їх зниження.

Таким чином, можемо зробити висновок про досить агресивну депозитну політику банків України протягом 2015 року, що виражалося в підвищенні ставок, особливо за депозитами в національній валюті.

Нецінові методи депозитної політики передбачають проведення святкових акцій, що підвищує лояльність клієнтів до банків. Серед способів підвищення лояльності серед клієнтів лідирують спеціальні акції із підвищеними ставками за депозитами, продовження часу роботи офісів банків у вихідні дні, максимально швидкі відповіді на клієнтські побажання і запити. Станом на 01.01.2015 р. майже всі банки України мали, або пропонували в минулому програми лояльності. Єдиним без таких програм виявився ПАТ «Ощадбанк».

У кінці 2015 року українські банки не були настільки активними в сегменті акційних депозитних пропозицій, як в 2014 році. Серед банків найбільш поширені були депозитні акції, в рамках яких вкладникам пропонуються депозити з підвищеною дохідністю.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

3.1. Удосконалення банківських послуг як механізм залучення коштів на депозитні рахунки

Проявом конкуренції на ринку депозитних ресурсів є прагнення кредитних установ залучити вільні кошти юридичних та фізичних осіб на основі мотивації більш високими процентними ставками.

При прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах клієнти керуються трьома основними міркуваннями:

ü  надійність банку;

ü  рівень процентної ставки;

ü  якість обслуговування клієнтів [39; с. 20].

               Визначення оптимальних способів реалізації стратегічних і тактичних цілей депозитної діяльності банку передбачає вироблення основних напрямів депозитної політики та встановлення принципів формування джерел депозитної бази банку. Також при цьому слід врахувати напрями вкладення коштів банком в активні операції. У відповідності з цими критеріями можна виділити наступні напрями депозитної політики банку:

               У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банк повинен спиратися на маркетингові дослідження депозитного ринку, динаміку змін попиту і пропозиції на депозитні послуги, у тактичному – на налагодження чіткого моніторингу обсягу та якості депозитного портфеля.

               Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб наростити депозитні залучення, банк повинен ретельно і постійно вивчати інтереси та потреби в депозитних послугах юридичних та фізичних осіб. Важливо, щоб банк надавав найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму витрати часу та спрощували процедуру надання цих послуг. Західна практика нагромадила значний досвід управління депозитним портфелем. Вміле використання цього досвіду з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і менталітету населення має суттєве значення для поліпшення роботи банків в Україні

               У практиці депозитної діяльності зарубіжних банків вирізняють два види таких вкладів: ощадні вклади із встановленим терміном повідомлення про вилучення коштів; вклади із терміном повідомлення за домовленістю [6; с. 49].

               У першому випадку між клієнтом та установою банку не існує домовленості про термін повідомлення, необхідного, щоб зняти кошти із рахунку на визначений строк. Так, наприклад, у Німеччині, без повідомлення з депозиту можна протягом місяця зняти не більше 2000 ЄВРО. Коли клієнт хоче отримати більше, це робиться лише за умов попереднього повідомлення. На відміну в Україні, без повідомлення клієнт може зняти лише повну суму депозиту, однак при цьому на нього накладаються штрафні санкції, які проявляються в тому, що він втрачає частково або повністю проценти за депозитом. Тому досвід німецьких банків може бути прийнятним банками з метою підвищення стабільності депозитної бази та більш точного управління депозитними ресурсами, що дасть змогу банкам підтримувати свою ліквідність на належному рівні.

               У другому випадку терміни повідомлення встановлюються за попередньою домовленістю клієнта з банком. Здебільшого, це 6 місяців після внесення коштів в установу банку.

               Останнім часом в країнах Західної Європи клієнти дістали змогу користуватися так званими “now”-рахунками [37; с. 90]. Ці рахунки поєднали в собі принципи зберігання і використання строкових коштів і коштів до запитання – як тільки сума залишку на рахунку перевищує певну величину, на неї банк нараховує проценти. Для клієнтів ці рахунки є вигідними тим, що як і вклади до запитання, дають змогу проводити розрахунки за допомогою платіжних документів, а головне, як і строкові вклади , ці рахунки приносять певний дохід. Крім того, приватна особа може отримати кредит у розмірі 50% від залишку на вкладі. Для банків now – рахунки вигідні тим, що кошти на них зберігаються протягом тривалого часу, причому точно визначеного, і тому можуть бути використані для здійснення інвестиційних вкладень. Запровадження такого роду послуг є частково доцільним в Україні, оскільки проплачувати розрахункові документи з депозитних рахунків заборонено. З метою забезпечення цілковитої прийнятності “now”-рахунків необхідно прийняти низку змін у нормативно-законодавчих документах НБУ.

               Ще одним перспективним інструментом залучення заощаджень населення на банківські вклади є super now – рахунки, на які нараховується дохід за плаваючою процентною ставкою. В інших країнах за таким вкладом дозволяється виписувати необмежену кількість чеків, отримувати позики під заставу нерухомості, використовувати рахунок у якості забезпечення [37;     с. 101]. Вітчизняним банкам доцільно було б також залучати заощадження на депозити, що дало б змогу поєднати риси строкового вкладу та вкладу до запитання, тобто отримувати прибуток і щомісячно користуватися нарахованими процентами.

               Вклади на super now – рахунки умовно складається з двох частин: витратно-прибуткової та строково-накопичувальної. Першопочатково нагромаджена сума витратно-прибуткової частини вкладу через певний термін (найчастіше через місяць) автоматично переводиться у строково-накопичувальну, після чого на неї нараховуються проценти. Нараховані за процентами кошти одразу ж повертаються до витратно-прибуткової частини вкладу. Клієнт має право у будь-який час повністю або частково зняти нараховані кошти, а також додати на рахунок довільну суму. Того ж визначеного числа місяця всі суми та проценти, щодо яких не було запитів зі сторони клієнтів, переводяться у витратно-накопичувальну частину.

               В останні роки все більше приватних осіб – клієнтів банків в країнах з розвиненою ринковою економікою підключаються до системи “домашнього банкіра” (home banking), яка пропонується багатьма банками. Використовуючи дану систему, власник рахунку в банку отримує можливість передачі будь-якої інформації за допомогою комп’ютерної техніки, відповідного програмного забезпечення та мережі Інтернет [37; с. 15]. Задки цим можливостям клієнт може управляти різними видами рахунків – поточними, строковими та ін.

               Послуги домашнього банкіра включають:

ü  отримання виписки з рахунку на поточну дату;

ü  замовлення чекової книжки та інших документів;

ü  здійснення платежів з рахунку на рахунок;

ü  здійснення розрахунків з підприємствами, організаціями, установами за придбаними товарами, наданими послугами, виконаними роботами, сплатою

ü  комунальних платежів, розрахунки з місцевими органами влади, податковою адміністрацією тощо;

ü  купівля-продаж цінних паперів клієнтом самостійно.

               Власник “домашнього банкіра” може заздалегідь фіксувати дату здійснення операції, наприклад, скласти кошторис витрат на поточний місяць з визначенням конкретних дат здійснення різних платежів. Таку систему доцільно використовувати не лише при обслуговуванні фізичних осіб, але й невеликих фірм, обороти яких є невеликими.

               Така послуга дає можливість клієнтам отримати різного роду інформацію, зокрема про залишки на своїх рахунках, а також проводити нові операції без контакту з персоналом банку, так як ця система працює в той час, коли банк не працює [3; с. 305].

               Ефективне проведення операцій на ринку цінних паперів, особливо інвестиційних, можливе лише за умови використання при цьому відповідних інформаційних технологій. Тому банки у багатьох країнах світу пропонують своїм клієнтам прямий доступ до торгів на фондових біржах через систему інтернет-торгівлі (Інтернет – трейдингу). Основне завдання цієї системи полягає у наданні можливостей клієнтам отримувати необхідну аналітичну інформацію та проводити операції з цінними паперами при наявності доступу до мережі Інтернет. Така система торгівлі цінними паперами має широкий набір можливостей. Вона відображає поточне становище фондового ринку, дозволяє відслідковувати зміну котирувань за будь-який період часу за всіма видами цінних паперів, які пропонуються на торговельних майданчиках. На екрані свого монітора інвестор може спостерігати за даними, що були раніше доступні тільки професійним учасникам.

               Крім цього банки забезпечують своїх клієнтів відповідним програмним забезпеченням, що дає можливість проводити аналіз інвестиційного портфеля, будувати більше ніж 20 стандартних технічних індикаторів, а також розробляти та оптимізувати інвестиційні стратегії, одержувати сигнали при настанні заданих умов, сприяючи тим самим прийняттю вірних інвестиційних рішень.

               Важливим напрямком діяльності, на який сьогодні банкам доцільно звернути увагу, є ряд трастових послуг, які прямо не пов’язані із депозитною діяльністю, але дозволяють тимчасово залучити вільні кошти клієнтів – фізичних та юридичних осіб. Розвиток цих операцій в світі став можливим в умовах накопичення певних матеріальних та фінансових активів як окремими громадянами, так і підприємствами, корпораціями, що зумовлює об’єктивну необхідність правильно ними розпорядитися, контролювати та примножити їх. Це спричинило виникнення та розвиток трастових послуг, виконанням яких у більшості країн займаються переважно банки, які здійснюють: облік операцій, зберігання цінностей, операції з цінними паперами, послуги з фінансового аналізу та прийняття рішень, а також, на думку деяких відомих науковців – депозитні операції [17; с. 53].

               Вітчизняним банкам доцільно пропонувати послугу – інвестиційний накопичувальний депозит. Використовуючи інвестиційний накопичувальний депозит, вкладники мають можливість одержати більш високі процентні доходи, у порівнянні з традиційними видами банківських депозитів і поточними рахунками. Кошти, які знаходяться на накопичувальних рахунках інвестуються в акції стабільних компаній, що приносять від 12% до 20% річних. Протягом декількох років ставка доходу може постійно збільшуватися, тому що світові ринки цінних паперів постійно нарощують темпи розвитку. Накопичувальні інвестиційні рахунки дають можливість у будь-який час поповнювати і вилучати кошти з рахунку, що наближує рівень їх ліквідності до рівня ліквідності звичайних банківських поточних рахунків і дає переваги перед банківськими депозитами з фіксованим терміном вкладень (табл. 3.1).

                                                                                                                                   Таблиця 3.1

Переваги інвестиційного накопичувального рахунку [37, с.56].

Види рахунків	Доход, отриманий на вільні грошові кошти	Ліквідність
Поточні рахунки	Немає	Висока
Банківські депозити	фіксований, низький	Низька
Накопичувальні рахунки	залежить від ринкової ситуації, високий	Висока

              

               Реалізація завдання щодо вдосконалення депозитних операцій банків на практиці безпосередньо пов'язана з необхідністю збільшення обсягів вкладних операцій з населенням. У сучасній економічній ситуації не кожному банку під силу обслуговувати усі категорії клієнтів, найчастіше це і мало ефективно [25; с. 80].

               Будь-якому банку необхідно використовувати весь набір послуг та розробляти нові банківські послуги з метою реалізації асортиментної стратегії банку, яка заснована на удосконаленні вже наданих послуг, розширення їхніх модифікацій і способів надання, що поліпшує їхні споживчі властивості. Асортиментну політику банківської установи визначає ефективність процесу створення і впровадження специфічного банківського продукту на ринок. Сутність асортиментної політики полягає у визначенні й підтримці оптимальної структури набору пропонованих послуг, який необхідно продавати, виходячи з цілей самого банку. Основними завданнями асортиментної політики банку є:

ü  визначення і задоволення запитів споживачів-клієнтів;

ü  оптимальне використання технологічних знань і досвіду самого банку;

ü  оптимізація фінансових результатів;

ü  перетворення різних потенційних банківських послуг у реальні;

ü  дотримання принципів гнучкості процесу наданих послуг, оптимальної кваліфікації кадрів і (або) іншої логічної залежності [23; с. 77].

               При проведенні депозитної політики актуальним є градація клієнтів банку на „постійних” та „нових” задля визначення ракурсу та приорітетів в обслуговуванні та заохоченні даних груп клієнтів:

• "постійні клієнти" – вкладники, які традиційно користуються послугами банку і для них характерне те, що при вкладанні коштів на депозити рівень процентної ставки за ними практично значення немає, а важливим є стабільність та надійність банку, особисте знайомство з обслуговуючим персоналом. З метою збільшення частки коштів таких клієнтів у структурі залучених ресурсів банку, необхідно розробити систему тарифів та бонусів, які б заохочували до зберігання ними заощаджень на довгостроковій основі;

• "нові клієнти" – вкладники, основною мотивацією для яких є процентна ставка та умови депозитних вкладів, тарифна політика. У випадку зміни процентних ставок і тарифів в гіршу для клієнтів сторону, вони припиняють співпрацю з банком. Тому політика банку повинна бути спрямована на надання переваг для клієнтів, які довгостроково обслуговуються в банку [7; с. 116-117].

               Отже, в Україні з появою надійних інструментів фінансового ринку використання нових форм депозитів могло б стати важливим напрямом на шляху до істотного розширення пропозиції банками таких видів послуг, які б забезпечували індивідуальним вкладникам та суб’єктам господарювання прибуткове розміщення своїх ресурсів з одночасною можливістю використання коштів для розрахунків або вилучення готівки.

3.2. Напрями підвищення ефективності депозитної політики банків

               Результати аналізу свідчать про те, що сприйняття і розуміння депозитної політики у нашій країні відрізняється від прийнятих у західній практиці. Якщо за кордоном основна проблематика пов'язана з адекватною організацією бізнес-процесів у банку, запобіганням несанкціонованим операціям, використанням якісних моделей, то в українській практиці на перший план виходять проблеми, пов'язані з функціонуванням інформаційних систем. Пояснюється це як об'єктивними причинами, так і недостатнім рівнем розуміння суті депозитної політики банку [28].

               Для залучення заощаджень населення банкам необхідно використовувати форми і методи, відповідні рівню розвитку банківської системи і потребам розвитку економіки країни [16].

               З цією метою необхідно удосконалювати діяльність банку щодо залучення заощаджень населення, що вимагає додаткових досліджень особливостей взаємозв’язку заощаджень населення з джерелами формування ринку банківських ресурсів. Значну роль в даному напрямі відіграє депозитна політика банку [26; с. 18]. Депозитна політика банку являє собою принципи діяльності банку по залученню заощаджень населення на поворотній основі.

               Депозитна політика банку має включати: розробку стратегії для здійснення діяльності банку по залученню заощаджень, що базується на всебічному дослідженні ринку, тобто аналізі зовнішнього середовища, ринку заощаджень, місця і ролі банка на цьому ринку, діагностиці та прогнозуванні; формування тактики банку по розробці та просуванню нових банківських продуктів для вкладників (в сфері продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики); реалізацію розробленої стратегії та тактики; контроль за реалізацією політики і оцінку її ефективності; моніторинг діяльності банку по залученню заощаджень населення [22; с. 34].

               Таким чином, депозитна політика має будується за маркетинговими принципам. Далі можна поділити депозитну політику на чотири маркетингових складових:

1) політика в сфері продукту (асортимент депозитів та їх обсяг);

2) цінова (процентна) політика банку по депозитах;

3) політика в сфері збуту;

4) комунікаційна політика [20].

               У зв’язку з тим, що депозитна політика може здійснюватися на макрорівні державою (в особі НБУ) та мікрорівні кожним банком самостійно, моніторинг депозитного ринку пропонується розглядати з двох позицій:

1)      з погляду оцінки ефективності депозитної політики, що реалізується банком;

2)      з погляду оцінки діяльності банку Національним банком України відносно дотримання ним обов’язкових нормативів банківської діяльності; збереження ліквідності; правильності оформлення і обліку операцій по залученню заощаджень; дотримання законодавства України; ефективності діяльності банку на ринку заощаджень [21; с. 207].

               Моніторинг є необхідним інструментом оцінки та управління якістю банківської діяльності на ринку депозитів. Саме завдяки моніторингу оцінити результати депозитної діяльності, що проводиться банком, може сам банк і наглядові органи, що вкрай важливо при розробці кредитної політики кожного банку та грошово-кредитної політики уряду загалом, а також для запобігання кризовим ситуаціям в банківській системі, пов’язаних з втратою довіри населення до фінансово-кредитних інститутів.

               Крім того, завдяки виявленим під час проведення моніторингу резервам підвищення ефективності депозитної діяльності, банк може оптимізувати свою роботу з населенням [14].

               Аналіз банківської практики засвідчує, що формування депозитної бази будь-якого банку як процес складний та трудомісткий, пов’язаний з великою кількістю проблем як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру.

               До суб’єктивних (внутрішніх) проблем банків України можна віднести:

ü  масштаби діяльності та слабка капітальна база вітчизняних банків;

ü  відсутність зацікавленості керівництва банку в залученні коштів клієнтів, особливо населення, що є наслідком тактичних і стратегічних цілей і завдань банку;

ü  недостатній рівень і якість вищого та середнього менеджменту;

ü  відсутність в більшості українських банків науково обґрунтованої концепції проведення депозитної політики;

ü  недоліки в організації депозитного процесу: відсутність відповідного підрозділу; низький рівень організації маркетингових досліджень депозитного ринку; обмежений спектр депозитних послуг тощо.

               Серед об’єктивних (зовнішніх) чинників формування депозитної діяльності банку слід виділити наступні:

ü  прямі та непрямі державні важелі;

ü  вплив макроекономіки, дія світових фінансових ринків на стан вітчизняного грошового ринку;

ü  міжбанківська конкуренція;

ü  стан грошового і фінансового ринку України [42; с. 62-63].

               Для вирішення існуючих проблем при розробці депозитної політики, будь-якому банку необхідно керуватися визначеними критеріями її оптимізації. Оптимізація депозитної політики банку – це складне багатофакторне завдання, в основі вирішення якого, на нашу думку, має бути врахування інтересів економіки країни в цілому та окремого банку, як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Очевидно, що їх інтереси не завжди співпадають. Тому оптимальна депозитна політика має узгоджувати їх інтереси [15; с. 62].

               Критеріями оптимізації депозитної політики банку мають бути:

ü  взаємозв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку для підтримки стабільності банку, його надійності, фінансової стійкості;

ü  диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

ü  сегментація депозитного портфеля (за клієнтами, продуктами, ринкам);

ü  диференційований підхід до різних груп клієнтів;

ü  конкурентоспроможність банківських продуктів і послуг;

ü  необхідність ефективної комбінації ресурсів, забезпечення оптимального

ü  поєднання стабільних і тимчасових ресурсів при збільшенні частки стабільних ресурсів в депозитному портфелі банку в умовах підвищених ризиків;

ü  врахування концепції життєвого циклу в процесі формування структури внесків і депозитного портфеля в цілому [2; с. 151].

               Підвищення ефективності депозитної політики банків України необхідно починати з удосконалення банківського законодавства, а саме:

1. Ухвалення Верховною Радою України Закону «Про ощадну справу», який дозволив би забезпечити правову основу його організації і розвитку з урахуванням сучасних вимог.

2. Банківське законодавство має відображати всі форми відносин банків з органами державної влади і управління, з НБУ, а також між собою і клієнтурою. Банківські закони мають мати характер прямої дії для того, щоб звести до мінімуму втручання органів управління в діяльність банків.

3. Необхідне вдосконалення системи банківського ліцензування з метою усунення монополізму в діяльності банків, а також вирівнювання умов

конкуренції між ними.

4. Для забезпечення повноти банківського законодавства, норми, що належать до банківської діяльності, необхідно включати до законодавчих актів з регулювання інших сфер діяльності.

5. При вдосконаленні податкового законодавства необхідно зважати на специфіку банківського сектору і зацікавити його в розширенні своєї діяльності і підвищенні фінансової стійкості, тому що створення ефективної системи оподаткування є важливим напрямом регулювання банківського сектору [12; с. 14-15].

               Як свідчить зарубіжний досвід, розробка і упровадження системи оцінки фінансового стану банківської установи – це один із пріоритетних напрямів роботи органів нагляду і регулювання у сфері залучення депозитних ресурсів і визначення напрямів їх розміщення. В сучасних умовах необхідним є розширення системи відповідних нормативів і показників. Це має сприяти підвищенню як ефективності нагляду, так і управлінню ресурсами з боку банків. Упровадження розширеної системи показників потребує проведення цілого ряду заходів: уточнення переліку індикаторів фінансової стійкості та їх граничних значень; визначення необхідності стрес-тестування банківської системи, а також оптимального типу і методу проведення узгодження форм звітності; розробка елементів системи раннього попередження як логічного продовження функціонування системи оцінки стійкості банку; розробка методики оцінки ризиків діяльності банків з урахуванням принципів Базеля-ІІ [8; с. 165].

               Щодо ставок по депозитах, то вони в Україні однозначно мають знижуватися. Це ненормальне явище, коли в економічно розвиненій країні вигідніше відкривати депозит, ніж займатися підприємницькою діяльністю. Основною метою депозитних вкладень є перенесення вартості грошей у часі, а не отримання доходу. Тобто ставка по депозиту теоретично не має перевищувати рівень інфляції у країні. Понизити процентні ставки вдасться тільки тоді, коли рівень інфляції буде достатньо низьким, а національна грошова одиниця – достатньо стабільною [31; с. 242].

               Підвищення ефективності депозитної політики можна досягти шляхом активного використання зарубіжного досвіду організації заощаджень населення. Особливу увагу слід приділяти організації і впровадженню накопичувальних інвестиційних схем, зокрема пенсійних рахунків, рахунків на оплату навчання, покупку житла, а також підвищенню ролі банків у здійсненні договірних операцій, зокрема управлінню пайовими фондами. Досвід зарубіжних банків цікавий також з точки зору обслуговування корпоративних клієнтів. На особливу увагу заслуговує чіткий перебіг внутрібанківських процедур, що дозволяє досягти оперативності при продажі банківських послуг і скорочує операційні витрати, тоді як робота більшості українських банків з корпоративною клієнтурою часто заснована на ексклюзивному підході, що знижує якість послуг і доходи банку в цілому [4; с. 97].

               Таким чином, основними напрямами, що стосуються підвищення ефективності проведення депозитної політики банку є:

ü  розвиток депозитних операцій з населенням на основі упровадження нової техніки і технології банківського обслуговування фізичних осіб;

ü  забезпечення високої стійкості залучених банком коштів;

ü  активне використання процентної політики як методу стимулювання розміщення коштів на різні види депозитів;

ü  розширення обсягу термінових депозитів шляхом використання коштів спеціального призначення, які знаходяться на рахунках підприємств; розширення практики залучення коштів клієнтів на ощадні вклади, тому що вони є найбільш стійкою частиною мобілізованих банком ресурсів;

ü  використання у вітчизняних умовах досвіду банків економічно розвинених країн, що стосується відкриття різного роду СМА-, ATS-рахунків і деяких інших видів депозитів [33; с. 99].

               Використання в практичній діяльності розглянутих напрямів вдосконалення операцій, що стосуються формування ресурсної бази банків, могло б значною мірою розширити їх можливості у сфері мобілізації ресурсів і їх ефективного розміщення. Подальше збільшення ролі депозитних операцій банків, їх розвиток і зростання до рівня світових стандартів здійснюватиметься в міру створення у нашій країні всіх необхідних умов, властивих ринковій економіці.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження формування   та реалізації депозитної політики банків можемо зробити наступні висновки.

Депозитні (залученні) ресурси банку – це зобов’язання банку перед клієнтами у різній формі (залишки на поточних рахунках клієнтів, кошти на вкладних (депозитних) рахунках до запитання та строкових), які використовуються для здійснення банком прибуткової діяльності та підтримання ліквідності, мають бути повернені через обумовлений період часу зі сплатою визначеного процента.

Основним  джepeлoм фopмувaння тa збiльшeння pecуpcнoї бaзи бaнкiв виcтупaють дeпoзитнi oпepaцiї. Для диверсифікації власного депозитного портфеля, банки залучають різні види депозитів. Класифiкацiя депозитів здійснюється за рiзнoманiтними oзнаками, а саме: вид i статус вкладникiв; валюта депoзиту (вкладу); термiн залучення; вид депoзитних ставoк прoценту; oсoбливoстi нарахування i сплати прoцентiв пo депoзиту (вкладу). Найбільш суттєвою для банку є класифікація депозитів за строком  використання коштів.

Депозитна політика являє собою невід’ємну частину загальної політики банку і визначає пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення банківської діяльності в процесі залучення й акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій та підвищення їх ефективності. Залежно від схильності банку до ризику виділяють такі типи депозитної політики: консервативний тип, поміркований тип та агресивний тип.

Факторами, що впливають на формування депозитної політики банку є  зовнішні –  макроекономічні, тобто ті, які впливають на всі банки, та внутрішні – мікроекономічні, які впливають на роботу конкретного банку.

За результатами аналізу депозитної політики банків України можемо зробити висновок, що еошти клієнтів є головним джерелом ресурсів банків України. Структура ресурсів банків України є достатньо диверсифікованою з переважанням коштів фізичних осіб, та приблизно рівними частками коштів юридичних осіб та коштів банків. Найбільшими темпами за період дослідження зростали кошти фізичних осіб, що призвело до збільшення їх питомої ваги в обсязі депозитних ресурсів банківської системи до 62,84 % Структура коштів юридичних осіб є сталою з переважанням частки коштів до запитання. В структурі коштів фізичних осіб переважає частка строкових коштів

Протягом 2015 року відбулися значні зміни в динаміці депозитів в розрізі банків. Кількість банків, які наростили обсяги депозитних ресурсів за 2015  рік складає 23 банки. При цьому кількість банків з притоком коштів більше 1 млрд. грн.. складає 4 установи. Кількість банків зазнали відтоку коштів із строкових рахунків у 2015 році склала 50 установ. При цьому відтік у розмірі 150 млн. грн. і більше відчули 12 банків

Проаналізувавши цінові методи залучення депозитних ресурсів, можемо відмітити, що протягом періоду дослідження зростали процентні ставки за всіма видами вкладів, строками та вкладниками, що зумовило надходження коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки банків України. Отже банки проводили досить агресивну депозитну політику протягом 2015 року, що виражалося в підвищенні ставок, особливо за депозитами в національній валюті.

Нецінові методи депозитної політики передбачають проведення святкових акцій, що підвищує лояльність клієнтів до банків. Серед способів підвищення лояльності серед клієнтів лідирують спеціальні акції із підвищеними ставками за депозитами, продовження часу роботи офісів банків у вихідні дні, максимально швидкі відповіді на клієнтські побажання і запити. Майже всі банки України мали, або пропонували в минулому програми лояльності.

СПИСОК ВИКОРИСіТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Абралава, Н.А., Депозитный потенциал коммерческого банка [Текст] / Н.А. Абралава // Вісник Української академії банківської справи. – 2004. – № 2. – 402 с.

2.    Алексєєнко, М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики [Текст] : монографія / К. : КНЕУ, 2002. – 216 с. – ISBN 126-785-65. банки. – 2011. – № 1 (17). – 342 с.

3.    Банковский портфель - 3. (Книга менеджера по кредитам. Книга менеджера по расчетам. Книга менеджера по фондовым и трастовым операциям)/ отв. ред. Коробков Ю. И., Рубин Ю.Б.– М.: “СОМИНТЭК”, 1995 – 620 с.

4.    Бартош, О.М. Депозитна політика банку та основні етапи її формування    [Текст] / О. М. Бартош // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2008. – № 3. – 325 с.

5.    Васюренко, О., Ресурсний потенціал комерційного банку [Текст] / О. Васюренко, І. Федосік // Банківська справа. – 2002. – № 1. – 269 с

6.    Введение в банковское дело/ Учеб. пособие/ Под общ. ред. проф. Гюнтера Асхауэра – М.: Научная книга, 1996 – 640 с.

7.    Вожжов, А.П. Формування ресурсів комерційних банків [Текст] / А.П. Вожжов // Фінанси України. – 2003. – № 1. – 352 с.

8.    Вознюк, М.Н. Операції комерційних банків [Текст] / М.Н. Вознюк, Р.С. Коцовська, В.А. Ричаківська, С.О. Табачук С. – Київ: «Лібра», 2004. – 515 с.

9.    Волошин, І Прогнозування дострокового погашення вкладів [Текст] / І. Волошин, М. Волошин // Вісник Національного банку України. – 2009. – № 11. – 294 с.

10.                        Грищенко, О.О. Управління поточними пасивами банку : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. економ. наук : спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / Грищенко Олег Олександрович. - Суми, 2007. – 201 с.

11.                        Гузов, К.О. Депозитный портфель банка: совершенствование методов формирования [Текст]  / К.О. Гузов // Банковское дело. – 2006. – № 2.  – 416 с.

12.                        Гурьянов, С. Коммуникативная политика банка [Текст] / С. Гурьянов // Банковский менеджмент. – 2007. – № 5. – 374 с.

13.                        Дребот, Н.П. Стратегія розвитку банківської установи на ринку депозитних послуг [Текст]  / Н.П. Дребот, О.Р. Галько // Регіональна економіка. – 2008. – № 4. – 437 с.

14.                        Дрожжина, О.А. Депозитная и сберегательная политика банка: проблемы, взаимосвязь и пути совершенствования [Електронний ресурс] / О.А. Дребот // Режим доступу :  http://science.ncstu.ru/articles/econom/11/39.pdf/file_download /  - Назва з домашньої сторінки Інтернету.

15.                        Єрмоленко, Г.Г. Журба І.С. Практичні аспекти застосування комплексу маркетингових комунікацій у банківській діяльності [Текст]  / Г. Єрмоленко, І. Журба // Вісник Національного банку України. – 2004. – № 4. – 269 с.

16.                        Землячов, С. Класифікація ресурсів комерційних банків на сучасному етапі  розвитку  банківської  діяльності [Текст] / С. Землячов // Фінанси, облік.

17.                        Казимагомедов А.А. Банковское обслуживание населения: зарубежный опиыт: учебник / А.А. Казимагомедов. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 460 с.

18.                        Кириленко, В. М., Депозитна політика комерційного банку [Текст] / В. Кириленко // Банківська справа. – 2005. – № 2. – 358 с.

19.                        Кириленко, В.М. Аналіз депозитної бази банку [Текст]  / В.М. Кириленко // Банківська справа. – 2012. – № 5. – 265 с.

20.                        Ковшарь, А.І. Шляхи удосконалення депозитної політики на сучасному етапі [Електронний ресурс] / А.І.Ковшарь, О.Г.Марченко // Режим доступу :  http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Vsunud/2009-3E/09kainss.htm – Назва з домашньої сторінки Інтернету.

21.                        Криклій О.А., Фінансовий менеджмент банку [Текст] : навч. посібник / О.А. Криклій, І.В. Сало. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 314 с.

22.                        Мельникова, І.М. Маркетингова політика комерційного банку на депозитному ринку [Текст]   : монографія. – К. : Ін Юре, 2002. – 197 с.

23.                        Мещеряков А. А. Управління активами та пасивами комерційного банк як основа побудови його внутрішньої економіки / А.А. Мещеряков // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 5. – 274 с.

24.                        Мороз А.М., Банківська енциклопедія [Текст] / за ред.  Мороза А.М. / К.: «Ельтон», 1993. – 335 с.

25.                         Музичка О. М. Теоретичні основи ресурсного потенціалу банку / О. М. Музичка // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. пр. – Вип. 220: в 3 т. Том ІІІ. – Д. : ДНУ, 2006. – 780 с.

26.                        Нєізвєстна, О.В. Операції комерційних банків по залученню коштів: сучасні технології та світові тенденції розвитку [Текст] / О.В. Нєізвєстна // Фондовий ринок. – 2010.– № 32. –  408 с.

27.                        Операції комерційних банків [Текст] : навчальний посібник / Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007.– 523 c.

28.                          Основні показники діяльності банків України [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/index.htm.

29.                          Офіційний сайт Незалежної асоціації банків України [Електронний ресурс] / Незалежна асоціація банків України. – Режим доступу : http://www.nabu.com.ua/ukr/analytics/main.

30.                        Павлюк, С.М. Сутність ресурсів комерційного банку [Текст] / С.М. Павлюк // Фінанси України. – 2009. – № 12. –  342 с.

31.                        Петрук, О.М. Банківська справа [Текст]: Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.

32.                        Політика і практика у сфері корпоративного управління [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://eds.ssmsc.gov.ua/21666051_rpt55_sect12.aspx - Назва з домашньої сторінки Інтернету.

33.                        Порєчкіна, Л.А. Методологічні аспекти розробки меморандуму депозитної політики комерційного банку [Текст] / Л.А. Порєчкіна// Фінанси України. – 1998. – №8. – 286 с.

34.                        Примостка Л.О., Фінансовий менеджмент у банку [Текст] : підручник / Л.О. Примостка. – К. : КНЕУ, 2004. – 468 с.

35.                        Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000. № 2121-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi –  Назва з домашньої сторінки Інтернету.

36.                        Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій  з юридичними і фізичними особами : [Електронний ресурс]. – Постанова Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03.

37.                         Розвиток банківської системи України як основа реалізації стратегії економічного зростання: [монографія] / За ред. д.е.н., проф. О.В. Дзюблюка. – Тернопіль: ТНЕУ, 2010. – 384 с.

38.                        Романенко,  Л.Ф. Банківський маркетинг [Текст] : монографія. – К. : Ін Юре, 2001. – 484 с.

39.                        Спицын И.О., Спицын Я.О. Маркетинг в банке: учебник / И.О. Спицын, Я.О. Спицын. – К.: ЦММС, 1993 – 665 с.

40.                        Фролов, С. М. Банківська справа і основи митного регулювання в Україні: теорія та практика [Текст] : навч. посіб. / С. М. Фролов – К.: Університецька книга, 2004 – 368 с.

41.                        Цивільний кодекс України [Текст] : за станом на 16 березня 2003 р. – Х.:Одіссей, 2004. – 523 с.

42.                        Череп, А. Депозитна політика і її роль у забезпеченні стійкості комерційного банку [Текст] / А. Череп, Т. Двигун //   Економіка. – 2009. – № 4. – 206 с.

ДОДАТКИ

Дoдaтoк A                                Тaблиця A– Визнaчeнняпoняття «дeпoзит»

Джepeлo	Визнaчeння пoняття
1	2
Вiдпoвiднo п.11 ч.1 cт. 2 ЗaкoнуУкpaїни Пpo банки та банківську дiяльнicть[37]:	Вклaд (дeпoзит) — це кoшти в гoтiвкoвiй aбo у бeзгoтiвкoвiй фopмi, у вaлютi Укpaїни aбo в iнoзeмнiй вaлютi, якi розміщені клiєнтaми на їх iмeнних paхункaх у бaнку на дoгoвipних зacaдaх на визнaчeний cтpoк зберігання aбo без зaзнaчeння тaкoгo cтpoку  i пiдлягaють виплaтi вклaднику відповідно до законодавства Укpaїни та умoв дoгoвopу
Вiдпoвiднo п.1.1 Пocтaнoви Пpo зaтвepджeння Пoлoжeння про пopядoк здійснення бaнкaми Укpaїни вклaдних (дeпoзитних) oпepaцiй з юpидичними i фізичними ocoбaми [39]:	Вклaд (дeпoзит) – це грошові кoшти в гoтiвкoвiй aбo бeзгoтiвкoвiй фopмi у вaлютi Укpaїни aбo в iнoзeмнiй вaлютi, aбo банківські мeтaли, якi банк пpийняв вiд вкладника aбo якi нaдiйшли для вкладника на дoгoвipних зacaдaх на визнaчeний cтpoк збepiгaннячи без зaзнaчeння тaкoгo cтpoку (під пpoцeнт aбo дoхiд в iншiй фopмi) i пiдлягaють виплaтi вклaднику відповідно до законодавства Укpaїни та умoв дoгoвopу.
Вiдпoвiднo п.1.2 Piшeння Пpo зaтвepджeння Пoлoжeння про пopядoк вiдшкoдувaння Фoндoм гарантування вкладів фізичних ociб коштів за вклaдaми фізичних ociб та вiдпoвiднo п.1.3 Piшeння Пpo зaтвepджeння Iнcтpукцiї про пopядoк формування бaзи даних пpoвклaдникiв – фізичних ociб у бaнкaх-учacникaх (тимчacoвих учacникaх) Фoнду гapaнтувaння вкладів фiзичнх ociб:	Вклaд (дeпoзит) - кoшти в гoтiвкoвiй aбo бeзгoтiвкoвiй фopмi у вaлютi Укpaїни aбo в iнoзeмнiй вaлютi, якi вiдпoвiднo дo зaкoнoдaвcтвa poзмiщeнi вклaдникoм нa дoгoвipних зacaдaх нa визнaчeний cтpoк зберігання aбo бeз зaзнaчeння тaкoгo cтpoку на iмeнних paхункaх в учacнику (тимчacoвoму учacнику) Фoнду чи залучені тaким учacникoм у фopмi випуcку (eмiciї) iмeнних oщaдних (дeпoзитних) cepтифiкaтiв i пiдлягaють виплaтi вклaднику відповідно до законодавства та умoв дoгoвopу.

Продовження табл. А

1	2
O.В. Вacюpeнкo[5]	Вклaд (дeпoзит) — це гpoшi, пepeдaнi в банк їх влacникoм для збepiгaння, та якi залежно від умoв зберігання чиcлятьcя на тoму чи іншому банківському paхунку.
A.В Чepeп., O.Ф. Aндpocoвa [43]	Дeпoзит—це грошові кoшти в нaцioнaльнiй та іноземній вaлютi, щo пepeдaнi їх власниками aбo іншою ocoбoю за йoгo дopучeнням в гoтoвiй aбo бeзгoтiвкoвiй формах на рахунок влacникa для зберігання на певних умoвaх.
A.М. Гepacимoвич, М. Д. Aлeкceeнкo, I. М. Пapaciй-Вepгунeнкo [7]	Дeпoзит – це зoбoв'язaння бaнку за тимчасово залученими коштами фізичних та юридичних ociб aбo цiнними пaпepaми за вiдпoвiдну плaту.
С.М. Фролов [41]	Дeпoзит – це грошові кoшти у гoтiвкoвiй aбo бeзгoтiвкoвiй фopмi, у нaцioнaльнiй aбo iнoзeмнiй вaлютi, що пepeдaнi бaнку їх влacникoм, aбo третьою ocoбoю за дорученням та за рахунок влacникa для зберігання на певних умoвaх.
O.М. Пeтpук [33]	Дeпoзит – кoшти, щo нaдaютьcя фізичними чи юридичними ocoбaми в упpaвлiння peзидeнту, визнaчeнoму фiнaнcoвoю організацією згiднo iз чинним законодавством Укpaїни, нepeзидeнту нa чiткo визнaчeний cтpoк тa пiдпpoцeнтi oфopмлюютьcя вiдпoвiднoю угoдoю

Додаток Б

Тaблиця Б – Кoмплeкcнa клacифiкaцiя дeпoзитiв зa piзними oзнaкaми

Oзнaкa клacифiкaцiї	Види дeпoзитiв
1	2
Зa економічним змicтoм:	активнi дeпoзити (poзмiщeнi);
	пacивнi дeпoзити (зaлучeнi).
Зa cтpoкoм кopиcтувaння:	депозити до зaпитaння;
	стpoкoвi дeпoзити.
Зaвaлютoю, в якiйнoмiнoвaнoдeпoзит:	дeпoзити у нaцioнaльнiй вaлютi;
	дeпoзити в iнoзeмнiй вaлютi.
Зa кaтeгopiями вклaдникiв:	дeпoзитибaнкiв;
	депозити за рахунок бюджeтних кoштiв;
	Депозити юридичних ociб;
	Депозити фізичних ociб.
Зa формою грошового oбiгу:	гoтiвкoвi;
	бeзгoтiвкoвi.
Зa формою визнaчeння влacникa:	імeннi дeпoзити;
	депозити на пpeд'явникa.
Зa peзидeнтнicтю:	депозити peзидeнтiв;
	депозити нepeзидeнтiв.
Зa цільовим пpизнaчeнням:	дoхiднi дeпoзити;
	гapaнтiйнi дeпoзити.
Зa способом юридичного оформлення зoбoв’язaнь за дeпoзитoм:	оформлені угoдoю;
	з нaдaнням oщaднoї книжки;
	з наданням депозитного cepтифiкaтa.
Зa формою вилучeння депозиту та нapaхувaння пpoцeнтiв:	бeзумoвнi (без пoпepeдньoгo повідомлення aбo з пoпepeднiм пoвiдoмлeнням);
	умoвнi (кошти мoжуть бути вилучeнi пpи настанні певних oбумoвлeних угодою oбcтaвин).
Зa peжимoм функцioнувaння:	з пpaвoм пo пoвнeння;
	без права по пoвнeння.

Продовження таблиці Б

1	2
Зa вeличинoю дeпoзиту:	вeликi;
	cepeднi;
	мaлi.
Зa методом нapaхувaння пpoцeнтiв:	депозити iз фіксованою процентною cтaвкoю;
	депозити iз плаваючою процентною стaвкoю;
	дeпoзити, за якими нapaхoвуютьcя  «пpocтi» пpoцeнти;
	дeпoзити, за якими нapaхoвуютьcя  «cклaднi»  пpoцeнти.
За тepмiном нapaхувaння пpoцeнтiв:	депозити iз щoмicячним нapaхувaнням пpoцeнтiв;
	депозити iз щoквapтaльним нapaхувaнням пpoцeнтiв;
	депозити iз щopiчним нapaхувaнням пpoцeнтiв;
	«авансові депозити».